Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Вишгородського районного суду Київської області Підкурганного Володимира Володимировича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2017 року № 614/3дп/15-17,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 28 квітня 2017 року за вх. № 804/0/6-17 надійшла скарга судді Вишгородського районного суду Київської області Підкурганного В.В. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 27 березня 2017 року № 614/3дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності (далі – рішення Дисциплінарної палати).
Скаргу судді подано в порядку та строки відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Крім того, через канцелярію Вищої ради правосуддя надійшли: заява Михайловського А.В. про те, що він особисто не звертався і не підписував заяв до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК); заява Гуцула Р.В., в якій зазначено про розгляд справи суддею Підкурганним В.В. без його участі, неповідомлення його про судове засідання, про необґрунтоване визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення; доповнення до скарги судді з додатками, які характеризують суддю.
Суддя Підкурганний В.В., голова ГС «Українська спілка Автомайдан» Михайловський А.В. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Вищої ради правосуддя з’явились суддя Підкурганний В.В. та його представник Мельниченко Ю.М.; Михайловський А.В. не з’явився.
Суддя Підкурганний В.В. та його представник у засіданні Вищої ради правосуддя надали усні пояснення. На їхню думку, суддею не було порушено присягу судді, в діях судді вони не вбачають ознак істотного дисциплінарного проступку. Суддя і його представник підтримали доводи скарги та просили скасувати рішення Дисциплінарної палати.
За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Малашенкова Т.М. дійшла висновку про необґрунтованість скарги судді Підкурганного В.В. та відсутність підстав для скасування рішення Дисциплінарної палати.
Вища рада правосуддя, дослідивши скаргу, матеріали дисциплінарної справи, адміністративні матеріали, зазначені вище документи, що додатково надійшли через канцелярію Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Малашенкову Т.М., суддю Підкурганного В.В. та його представника Мельниченка Ю.М., дійшла висновку, що скарга судді Підкурганного В.В. на рішення Дисциплінарної палати не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Указом Президента України від 6 серпня 2010 року № 802/2010 Підкурганний Володимир Володимирович призначений строком на п’ять років на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області. Строк повноважень, на який суддю було призначено, закінчився 7 серпня 2015 року.
До Вищої ради юстиції з ТСК відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» були передані отримані ТСК 15 та 16 грудня 2014 року заяви голови ГС «Українська спілка Автомайдан» Михайловського А.В. (вх. № 533/13/13-14, вх. № 533/58/13-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області Підкурганного В.В. згідно із Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У заявах зазначається про дев’ять винесених суддею Підкурганним В.В. постанов від 16, 17, 24, 31 січня 2014 року та 28 лютого 2014 року у справах про адміністративні правопорушення № 363/164/14-п, № 363/364/14-п, № 363/363/14-п, № 363/55/14-п, № 363/57/14-п, № 363/167/14-п.
Постановами від 24 січня 2014 року у справі № 363/164/14-п стосовно ОСОБА_1, від 16 січня 2014 року у справі № 363/55/14-п стосовно ОСОБА_2, від 31 січня 2014 року у справі № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_3, від 31 січня 2014 року у справі № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_4, від 24 січня 2014 року у справі № 363/167/14-п стосовно ОСОБА_5, від 17 січня 2014 року у справі № 363/57/14-п стосовно ОСОБА_6, цих осіб визнано винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та застосовано до них адміністративні стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами і штрафу (до ОСОБА_6).
Постановами від 28 лютого 2014 року у справах № 363/363/14-п, № 363/57/14-п та № 363/364/14-п, винесеними тим самим суддею, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 звільнені від адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП відповідно до статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».
У справі № 363/167/14-п стосовно ОСОБА_5 постанову Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2014 року оскаржено в апеляційному порядку, а за наслідками її перегляду апеляційним судом Київської області 19 березня 2014 року ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю в діях ОСОБА_5 складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Дисциплінарної палати суддю Підкурганного В.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади.
Оцінюючи дії судді Підкурганного В.В. під час розгляду справ про адміністративні правопорушення та при винесенні постанов, якими накладено адміністративні стягнення на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у справах про адміністративні правопорушення № 363/164/14-п, № 363/364/14-п, № 363/363/14-п, № 363/55/14-п, № 363/57/14-п, № 363/167/14-п Дисциплінарна палата зазначила, серед іншого, таке:
на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення суддя Підкурганний В.В. посилався на рапорти працівників ДАІ, не обґрунтував своїх висновків про те, що за кермом автомобіля перебувала саме та особа, яка притягувалась до адміністративної відповідальності, оскільки рапорти взагалі не містили вказівки на особу, яка керувала транспортним засобом та вчинила правопорушення;
судом необґрунтовано обрано вид стягнення стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – позбавлення права керування транспортними засобами строком від 3 до 6 місяців, не виконано вимог статті 33 КУпАП, якою передбачено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі;
твердження про врахування судом характеру та наслідків вчиненого правопорушення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її майнового стану, ставлення до вчиненого та ступеня вини має загальний характер і абсолютно не узгоджується з матеріалами справи, які не містять жодних вказівок на наслідки вчиненого правопорушення, а також на майновий стан зазначених осіб;
висновки, до яких дійшов суд за результатами розгляду адміністративних матеріалів, про вчинення адміністративного правопорушення зазначеними особами є явно необґрунтованим і суперечить презумпції невинуватості, яка відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді, зокрема, обмеження права керування транспортними засобами (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).
Крім того, дисциплінарним органом встановлено, що у справі № 363/164/14-п судом не надано належної оцінки поясненням ОСОБА_1 від 17 січня 2014 року, з яких вбачається, що 29 грудня 2013 року приблизно о 12 год. 00 хв. він справді їхав із Києва в село Старі Петрівці, однак ніхто з працівників ДАІ його не зупиняв. Більше того, на дорозі були затори, які не давали йому змоги рухатись зі швидкістю більше ніж 3–4 кілометри на годину.
У справі № 363/55/14-п суддею Підкурганним В.В. проігноровано пояснення ОСОБА_2 від 15 січня 2014 року, суддя обмежився лише невмотивованим висновком, згідно з яким заперечення ОСОБА_2 не спростовує доказів, що містяться в матеріалах справи.
У цих поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що під час руху трасою Київ – Овруч у вказаний у протоколі день вимог щодо зупинки транспортного засобу від інспектора ДАІ не було.
На час, вказаний у рапорті та протоколі, ОСОБА_2 перебував із сім’єю у місті Києві в гіпермаркеті «Епіцентр К» на вул. Берковецькій, 6-В та в магазині «Фокстрот» на Оболонському проспекті, 21-Б, на підтвердження чого додано копії касових чеків та гарантійного талона. Зокрема, касовий чек із гіпермаркету «Епіцентр К» датовано 29 грудня 2013 року, час 13 год. 30 хв., кількість позицій у чеку – 12.
ОСОБА_2 звернув увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення ним був підписаний за адресою його реєстрації, куди приїхали працівники ДПС. За словами ОСОБА_2, інспектор ДАІ ввів його в оману, запевнивши, що за результатами розгляду протоколу на нього буде накладене адміністративне стягнення у вигляді попередження. Водночас працівник ДАІ зауважив, що у разі відмови ОСОБА_2 підписувати протокол про адміністративне правопорушення в інспектора ДАІ «будуть проблеми на роботі».
Єдиними доказами вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, є рапорт, складений 1 січня 2014 року, в якому жодним чином не встановлено причетність ОСОБА_2 до вказаного правопорушення, а також протокол про адміністративне правопорушення, складений не на місці вчинення зафіксованого в ньому правопорушення особою, яка не здійснювала безпосередню фіксацію порушення.
Справа № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_3 надійшла на розгляд судді Підкурганному В.В. поза автоматизованим розподілом (протокол розподілу справи між суддями у неавтоматичному режимі від 25 січня 2014 року), чим порушено вимоги частини четвертої статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у відповідній редакції.
Підставою для розподілу справи не в автоматичному режимі став наказ Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2014 року № 9 «Про затвердження графіка чергування суддів 25 та 26 січня 2014 року», підписаний Підкурганним В.В. як виконувачем обов’язків голови суду. На думку дисциплінарного органу, встановлення чергування суддів не може вважатися належним виправданням розподілу справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122-2 КУпАП, у неавтоматичному режимі на порушення вимог закону.
Судовий розгляд проведено за відсутності ОСОБА_3 Водночас наявне у матеріалах справи повідомлення ОСОБА_3 про судовий розгляд, призначений на 31 січня 2014 року, датоване 27 січня 2014 року, відомості про його вручення ОСОБА_3 відсутні.
В адресованій Вищій раді правосуддя письмовій заяві від 4 травня 2018 року ОСОБА_3 зазначає, що він не був повідомлений про дату та час судового засідання.
У справі № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_4 датою складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення (як зазначено в самому протоколі) є 19 січня 2014 року, при тому, що правопорушення, щодо якого складався цей протокол, було вчинене 29 грудня 2013 року.
Суддя не навів мотивів, якими керувався, вважаючи доведеною вину ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення.
Справу стосовно зазначеної особи розподілено для розгляду судді Підкурганному В.В. у неавтоматичному режимі (протокол розподілу справи між суддями у неавтоматичному режимі від 25 січня 2014 року), чим порушено вимоги частини четвертої статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у відповідній редакції.
Справу № 363/167/14-п про адміністративні правопорушення розглянуто за відсутності ОСОБА_5. Відомості про його належне повідомлення про розгляд справи у матеріалах справи відсутні.
Протокол у справі про адміністративне правопорушення від 3 січня 2014 року, серія АГ2 № 141107, стосовно ОСОБА_5 ним самим не підписаний, відміток про відмову від підписання протоколу не містить, що в силу вимог статей 268, 278 КУпАП виключало розгляд справи стосовно нього по суті.
Підставою притягнення судді Підкурганного В.В. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Дисциплінарною палатою порушення норм процесуального права під час розгляду зазначених справ, що у сукупності кваліфіковані дисциплінарним органом як істотний дисциплінарний проступок у вигляді грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Крім того, в рішенні Дисциплінарної палати зазначено, що допущені суддею Підкурганним В.В. грубі порушення законодавства свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд ним справ про адміністративні правопорушення стосовно зазначених осіб, вчинення ним дій, що порочать звання судді, причому допущені ним порушення закону є умисними.
Вища рада правосуддя в засіданні заслухала доповідача у цій дисциплінарній справі, члена Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., який, підсумовуючи викладене у рішенні Дисциплінарної палати, зазначив, що суддею допущені численні порушення, в тому числі розгляд справи про адміністративні правопорушення без належного сповіщення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; розгляд справи за відсутності належно складеного протоколу про адміністративні порушення; порушення порядку автоматизованого розподілу справ у суді; порушення правил допустимості та оцінки доказів при використанні рапорту як доказу; не спростовані та не враховані належним чином алібі особи, яку притягнуто до відповідальності; розбіжності у застосуванні та невмотивоване застосування адміністративних стягнень. Зазначив, що доводи скарги судді не спростовують висновків Дисциплінарної палати.
Не погоджуючись із рішенням Дисциплінарної палати, суддя подав скаргу й надав додаткові пояснення. На обґрунтування своєї позиції і підстав для скасування рішення Дисциплінарної палати суддя Підкурганний В.В. зазначив таке.
Дії судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення № 363/164/14-п стосовно ОСОБА_1, № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_3, № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_4, № 363/55/14-п стосовно ОСОБА_2, № 363/57/14-п стосовно ОСОБА_6, № 363/167/14-п стосовно ОСОБА_5 не охоплюються предметом правового регулювання Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в України» і перевірці у визначеному ним порядку не підлягали.
Адміністративні матеріали не містять відомостей щодо причетності вказаних осіб до масових акцій протесту під час Революції гідності, не було висловлено відповідних доводів у судових засіданнях.
Зазначеним особам було запропоновано скласти заяви про звільнення від адміністративної відповідальності на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в України», на що вони погодились, крім ОСОБА_2 та ОСОБА_5.
Дисциплінарна палата не врахувала в рішенні, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Вищої ради правосуддя із письмовими заявами, що вони не були учасниками акцій масової непокори і не мають зауважень до судді.
Твердження щодо необґрунтованості висновків суду стосовно перебування за кермом транспортних засобів саме осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, спростовується особистою участю в судовому засіданні трьох осіб і підтвердженням ними факту здійснення керування автомобілями в день і час, вказані у протоколах.
ОСОБА_1 надав письмові пояснення суду, які просив врахувати. Факт керування транспортним засобом у день і час, вказані в протоколі, підтверджував.
ОСОБА_3 у протоколі зазначив власноруч про те, що нічого не порушував і з протоколом не погоджується. Крім того, у протоколі зазначив про неможливість прибуття у судове засідання.
Жодна із осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, не надала суду доказів, які б спростовували вину в інкримінованому діянні, їхні позиції, надані докази під час розгляду справи були враховані і оцінені під час прийняття судового рішення, за винятком ОСОБА_2.
У своїй скарзі суддя зазначив, що під час розгляду справи стосовно ОСОБА_5 ним не було повною мірою дотримано вимог закону, оскільки на момент розгляду стаж роботи на посаді судді становив менше ніж три з половиною роки.
На думку судді, рапорт є одним із доказів будь-яких подій чи обставин з урахуванням примітки до статті 358 Кримінального кодексу України.
Щодо розподілу справ стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у неавтоматичному режимі суддя зазначив, що чергування в суді практикувалось протягом багатьох років, тому було впроваджене під час Революції гідності з розподілом справ черговими працівниками апарату суду між суддями, які здійснювали чергування (надано накази про встановлення чергування за різні періоди).
Суддя Підкурганний В.В. вважає, що дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», розглядаються дисциплінарним органом у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.
Також у скарзі судді зазначено, що Дисциплінарною палатою не враховано позитивну характеристику судді, його особу, відсутність дисциплінарних стягнень.
Суддя зазначає, що був обраний строком на п’ять років, його повноваження припинились, тому на підставі пункту 5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга мала бути залишена без розгляду.
Крім того, до Вищої ради правосуддя після відкриття дисциплінарної справи надійшла заява Михайловського Андрія Валерійовича, засвідчена приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу Івановою В.В. 27 червня 2017 року, зареєстрована в реєстрі за № 456, із змісту якої вбачається, що Михайловський А.В. не звертався із заявами про проведення перевірки стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області Підкурганного В.В.
У зв’язку з цим суддею Підкурганним В.В. надані додаткові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення, не підписане автором, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і не підлягає розгляду. На думку судді, заяви Михайловського А.В. суперечать зазначеній нормі, а також вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Оцінюючи доводи скарги судді, Вища рада правосуддя виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, згідно з яким дисциплінарне провадження не може спрямовуватись на оцінку судових рішень, які можуть піддаватись критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Вища рада правосуддя діє у межах повноважень, визначених у статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не вправі оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
Оскаржуване рішення Дисциплінарної палати стосується оцінки дій судді та висновку про неналежне виконання обов’язків, покладених на нього Конституцією України та КУпАП, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.
Дисциплінарна палата, здійснюючи дисциплінарне провадження стосовно судді Підкурганного В.В., діяла в межах своїх повноважень. Її висновки і матеріали дисциплінарної справи підтверджують наявність у діях судді ознак істотного дисциплінарного проступку.
Частиною п’ятою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» встановлено, що заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції від 7 липня 2010 року) визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
У частині шостій статті 95 цього Закону зазначено, що член органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів.
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя».
Відповідно до пункту 33 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 2 червня 2016 року) заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Доводи судді, що особи, яких притягнуто до адміністративної відповідальності, не були учасниками масових акцій протесту, через що на них не поширюються положення Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», Вища рада правосуддя оцінює критично. У рішенні Дисциплінарною палатою зазначено, що заява стосовно судді Підкурганного В.В. була передана до Вищої ради юстиції для розгляду за загальною процедурою. Посилання на те, що особи не були учасниками масових акцій протесту, не впливає на процедуру здійснення дисциплінарного провадження за загальною процедурою.
Крім того, до протоколів про адміністративне правопорушення були додані рапорти працівників ВДАІ, з яких вбачається таке.
У рапорті у справі № 363/164/14-п від 1 січня 2014 року зазначено, що «… під час несення служби на а/д Київ-Овруч 20 км с. Нові Петрівці 29 грудня 2013 року … приблизно о 12 год. 30 хв. рухалась колона автомобілів із символікою «Євромайдану». З метою припинення порушення ПДР на виконання вимог пункту 25.4 ПДР України мною спільно з напарником за допомогою жезла та свистка подано вимогу про зупинення автомобілю…».
В рапорті у справі № 363/55/14-п від 1 січня 2014 року зазначено, що «… спільно з … ніс службу на 21 км Київ-Овруч. Близько 12 год. 30 хв. в напрямку с. Нові Петрівці рухалась колона автомобілів із символікою «Євромайдан». З метою припинення порушень ПДР в частині невиконання вимог п. 2.4. ПДР України, мною за допомогою жезла та свистка було подано вимогу про зупинку водію автомобіля … водій вимогу не виконав і продовжив рух в складі колони в напрямку с. Нові Петрівці…».
Подібні за змістом рапорти від 1 січня 2014 року у справі № 363/167/14-п, від 29 грудня 2013 року у справі № 363/363/14-п.
Зі змісту рапортів вбачається, що особам, яких у подальшому притягнуто до адміністративної відповідальності, працівниками ВДАІ за допомогою жезла та свистка подано сигнал про зупинення транспортного засобу, що рухався в колоні з символікою Євромайдану на ділянці автодороги Київ – Овруч 29 грудня 2013 року. Вимогу про зупинку було проігноровано водіями, чим порушено вимоги пункту 2.4 ПДР України.
Доводи судді, що ним досліджено особи водіїв, які перебували за кермом транспортних засобів, частково підтверджуються тим, що у справі № 363/164/14-п ОСОБА_1 надав пояснення від 17 січня 2014 року, які просив суд узяти до уваги з огляду на неможливість особистої участі в засіданні. У поясненні ОСОБА_1 зазначив, що 29 грудня 2013 року їхав до села Старі Петрівці, але його ніхто не зупиняв, через затори їхав зі швидкістю 3–4 кілометри на годину.
У справі № 363/55/14-п ОСОБА_2 надав письмові пояснення, у яких вказав, що трасою Київ – Овруч проїхав значно пізніше, але правопорушення у вказаний у протоколі час не вчиняв, оскільки перебував у гіпермаркетах «Епіцентр» та «Фокстрот», на підтвердження чого долучив касові чеки.
ОСОБА_4 прибув у судове засідання 31 січня 2014 року і пояснив, що рухався автодорогою Київ – Овруч, потрапив у колону автомобілів, але сигналу і працівників ДАІ не бачив, протокол складено 19 січня 2014 року.
ОСОБА_6 прибув у судове засідання і дав пояснення, що 29 грудня 2013 року їздив за ліками для хворої дружини, зазначив, що його ніхто не зупиняв.
До твердження судді щодо рапортів як належного доказу у справі про адміністративне правопорушення Вища рада правосуддя ставиться критично і виходить з того, що в оскаржуваному рішенні Дисциплінарною палатою зазначено, що суддя на підтвердження факту вчинення особами адміністративного правопорушення посилався в постановах на рапорти працівників ВДАІ, в яких відсутні будь-які вказівки на особу, яка вчинила правопорушення. При цьому, суддя посилається в постановах на рапорт як на єдиний доказ, що безпосередньо стосувався самої події адміністративного правопорушення, без посилання на протокол про адміністративне правопорушення.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, тощо.
Крім того, як зазначено в постанові апеляційного суду Київської області від 19 березня 2014 року у справі № 363/167/14-п, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2014 року, апеляційний суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення та рапорт були складені різними працівниками ДАІ з порушенням вимог статті 256 КУпАП, а тому не можуть бути визнані судом як належні докази.
Щодо твердження судді Підкурганного В.В., що строк повноважень судді закінчився 6 серпня 2015 року за спливом строку, на який його було призначено, у зв’язку з чим заява стосовно нього підлягає поверненню скаржнику на підставі пункту 5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя зазначає, що, незважаючи на закінчення п’ятирічного строку призначення на посаду судді, відповідно до копії наказу Вишгородського районного суду Київської області від 7 серпня 2015 року № 18к Підкурганний В.В. не здійснює правосуддя, але обіймає штатну посаду і йому продовжує виплачуватися суддівська винагорода (пункт 2 наказу).
Крім того, у засіданні Вищої ради правосуддя суддя Підкурганний В.В. повідомив, що не здійснює правосуддя, водночас залишається на посаді судді.
З огляду на зазначене Вища рада правосуддя не вбачає підстав для припинення дисциплінарного провадження.
З приводу твердження судді, що заяви Михайловського А.В. про проведення спеціальної перевірки стосовно судді відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» не підлягають розгляду, Вища рада правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Вищу раду правосуддя», яка кореспондується зі статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції від 7 липня 2010 року) дисциплінарна палата розглядає висновок доповідача та додані до нього матеріали та за результатами такого розгляду ухвалює рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає засади і порядок здійснення дисциплінарного провадження дисциплінарними палатами, то саме його норми є спеціальними і мають застосовуватись.
Крім того, згідно із пунктом 12.10 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (із змінами, затвердженими рішенням Вищої ради правосуддя від 7 лютого 2017 року № 189/0/15-17), відмова скаржника від скарги не може бути підставою для припинення дисциплінарного провадження.
Як зазначалось вище, заяви подавались до ТСК і згодом були передані на розгляд Вищої ради юстиції за вказаною загальною процедурою. Рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Підкурганного В.В. ухвалювалось на підставі висновку члена Дисциплінарної палати.
З огляду на зазначене наявність заяви Михайловського А.В. від 27 червня 2017 року не впливає на процедуру здійснення дисциплінарного провадження.
Інші твердження, викладені в скарзі судді, не підтвердились.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції передбачають, що суд має бути безстороннім. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року, пункт 26; рішення у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, пункт 53).
Тобто суддя має забезпечити відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Зі змісту постанов, якими ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 визнано винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосовано до них адміністративні стягнення, вбачається їхня невмотивованість та необґрунтованість обраних до зазначених осіб адміністративних стягнень.
У сукупності з іншими порушеннями норм процесуального права, встановленими дисциплінарним органом, допущені суддею Підкурганним В.В. порушення під час розгляду справ № 363/164/14-п, № 363/364/14-п, № 363/363/14-п, № 363/55/14-п, № 363/57/14-п, № 363/167/14-п викликають правомірні сумніви щодо безсторонності суду та нівелюють очікування громадян на справедливий судовий розгляд. Зазначене також випливає зі змісту заяви ОСОБА_3 від 4 травня 2018 року.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент вчинення суддею Підкурганним В.В. дій, що були предметом перевірки) порушенням суддею присяги визнавалося, у тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, свідчать про порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин у подальшому, не привели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею.
Так, після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, також розглядалися як порушення присяги судді й були підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 вказаного Закону).
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для таких грубих порушень, і після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року.
Так, згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За змістом пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний факт грубого порушення суддею закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» при обранні виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Вища рада правосуддя, оцінивши у сукупності всі обставини справи, доводи та мотиви скарги, з урахуванням доповнень, дійшла висновку, що Дисциплінарна палата правильно кваліфікувала, що суддя допустив низку порушень норм процесуального права під час здійснення правосуддя, дії судді становлять склад істотного дисциплінарного проступку у вигляді грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Вища рада правосуддя взяла до уваги надану головою Вишгородського районного суду Київської області Котляровою І.Ю. характеристику судді Підкурганного В.В. від 18 травня 2018 року, відповідно до якої за час роботи на посаді судді Вишгородського районного суду Київської області він зарекомендував себе як досвідчений фахівець з надзвичайно високим рівнем знань в усіх галузях права; уміло використовує свої знання в практичній роботі, постійно працює над собою, сумлінно ставиться до роботи, про що свідчать його вміння максимально використовувати юридичну процедуру та весь обсяг своїх повноважень, вміння спілкуватися і в ході спілкування здійснювати свої функціональні обов’язки, спрямовані на зміцнення правопорядку та законності при розгляді цивільних, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, а також відсутність дисциплінарних стягнень.
Водночас, оцінивши в сукупності матеріали справи, зваживши всі аргументи та доводи учасників дисциплінарної справи і дисциплінарного органу, Вища рада правосуддя встановила, що Дисциплінарною палатою враховані дані, які характеризують позитивно суддю Підкурганного В.В. Водночас позитивна характеристика і нетривалий час роботи на посаді судді не можуть бути підставами для застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на характер та наслідки проступку, зокрема щодо підриву суспільної довіри до суду.
Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя за результатами розгляду скарги судді Вишгородського районного суду Київської області Підкурганного В.В. на рішення Дисциплінарної палати дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Дисциплінарної палати підлягає залишенню без змін.
Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2017 року № 614/3дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вишгородського районного суду Київської області Підкурганного Володимира Володимировича.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
В.І. Говоруха
М.Б. Гусак
В.І. Данішевська
В.К. Комков
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
В.А. Нежура
В.В. Шапран
Л.А. Швецова
