Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Юлії Вікторівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2017 року № 534/2дп/15-17,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 20 квітня 2017 року надійшла скарга (вх. № 682/0/6-17) судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. та адвоката Мацка В.В. від 10 квітня 2017 року на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2017 року № 534/2дп/15-17 про притягнення судді Іваніної Ю.В. до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 20 квітня 2017 року доповідачем щодо вказаної справи визначено члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М.

Скарга судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. та адвоката Мацка В.В. подана з дотриманням вимог та у строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

15 травня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшли додаткові пояснення представника судді Іваніної Ю.В. – адвоката Мацка В.В. та клопотання про приєднання додаткових письмових доказів.

За результатами проведеної перевірки член Вищої ради правосуддя Бенедисюк І.М. дійшов висновку про необґрунтованість скарги судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. та адвоката Мацка В.В. і відсутність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2017 року № 534/2дп/15-17 (висновок від 24 жовтня 2017 року).

Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Іваніна Ю.В., представник судді – адвокат Мацко В.В., Генеральна прокуратура України повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя прибула суддя Дніпровського районного суду міста Києва Іваніна Ю.В.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М., суддю Іваніну Ю.В., дійшла висновку, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2017 року № 534/2дп/15-17 підлягає зміні з огляду на таке.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 8 грудня 2014 року надійшла заява заступника Генерального прокурора України О.Бачуна від 5 грудня 2014 року за вих. № 05/1/1-131 вих-14 про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

У заяві заступник Генерального прокурора України О.Бачун зазначає, що «суддя Дніпровського районного суду міста Києва обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб – учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом у зв’язку з їхньою участю в таких акціях, а тому стосовно неї необхідно провести перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

На підставі частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяву було передано до Вищої ради юстиції для продовження її розгляду за загальною процедурою.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2017 року № 534/2дп/15-17 суддю Дніпровського районного суду міста Києва Іваніну Ю.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

Підставою притягнення судді Іваніної Ю.В. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя грубі порушення зазначеною суддею норм процесуального права, що призвели до порушення права осіб на свободу та особисту недоторканність, яке є одним з основоположних прав людини, а також вчинення нею діянь, які призвели до негативних наслідків.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя кваліфікувала допущенні суддею істотні порушення норм процесуального права як істотний дисциплінарний проступок, що є несумісним зі статусом судді, на підставі чого вирішила застосувати до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади, яке є пропорційним вчиненому та виправданим, у тому числі з урахуванням характеру дисциплінарного проступку, його наслідків, особи судді, ступеня її вини, часу, що минув з моменту прийняття суддею рішення.

Стверджуючи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, суддя Іваніна Ю.В. посилається на те, що ухвалення Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності здійснено з порушенням норм частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та вважає, що при прийнятті рішення у дисциплінарній справі вид дисциплінарного стягнення визначено без урахування принципу пропорційності, зокрема, не враховано даних, що характеризують особу судді, відсутність дисциплінарних стягнень, факт відсутності умислу на порушення присяги та наслідків для будь-яких осіб, а також інших обставин, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

З оскаржуваного рішення вбачається, що Другою Дисциплінарною палатою Вищою ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановлено таке.

Згідно з рапортом оперативного чергового Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Особа_1 18 лютого 2014 року о 22 годині 10 хвилин до Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві з вулиць Інститутської та Грушевського у місті Києві лейтенантом конвойної служби ГУ МВС України в місті Києві Особа_2 доставлено 16 осіб, які були затримані співробітниками міліції за активні дії під час масових заворушень 18 лютого 2014 року в центральній частині міста Києва. Серед затриманих осіб був Особа_3, ДАТА народження.

19 лютого 2014 року старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Особа_4 внесено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Особа_3, яке було погоджено заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Особа_5.

Того самого дня матеріали клопотання були подані на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва, де були зареєстровані як судова справа № 755/5425/14-к.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року, постановленою суддею Іваніною Ю.В., клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Особа_4, погоджене заступником прокурора Дніпровського району міста Києва юристом 1 класу Особа_5, про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № НОМЕР стосовно Особа_3 задоволено.

Застосовано до Особа_3 запобіжний захід у вигляді взяття під варту строком з 18 лютого 2014 року по 17 квітня 2014 року.

Вказану ухвалу обґрунтовано таким:

Особа_3 підозрювався у скоєнні злочину, який згідно зі статтею 12 Кримінального кодексу України (далі – КК України) належить до категорії особливо тяжких злочинів, за які законом передбачено покарання від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі;

підвищена суспільна небезпечність злочину, у вчиненні якого підозрювався Особа_3, пов’язаного з опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя, на думку слідчого судді, давали підстави для висновку про існування з боку підозрюваного ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а саме: можливості переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється.

Ухвала слідчого судді Іваніної Ю.В. від 19 лютого 2014 року у справі № 755/5425/14-к в апеляційному порядку оскаржена не була.

Стосовно дій судді Іваніної Ю.В. під час розгляду справи № 755/1896/14-к встановлено, що згідно з рапортом старшого інспектора патрульної служби Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві Особа_6 йому за місцем несення служби на вулиці Грушевського в місті Києві лейтенантом міліції Особа_7 з автозаку був переданий громадянин Особа_8, якого він доставив до Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві для подальшого прийняття рішення. Аналогічні відомості Особа_6 надав під час допиту його як свідка (протокол допиту від 20 січня 2014 року).

21 січня 2014 року старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Особа_9 складено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Особа_8, зазначене клопотання погоджено заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Особа_5.

Того самого дня матеріали зазначеного клопотання були подані на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва, де були зареєстровані як судова справа № 755/1896/14-к та розподілені для розгляду судді Іваніній Ю.В.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року, постановленою суддею Іваніною Ю.В., Особа_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 5 години 45 хвилин 20 січня 2014 року (момент його затримання) до 5 години 45 хвилин 18 березня 2014 року.

Вказану ухвалу обґрунтовано таким:

в судовому засіданні, на думку слідчого судді, встановлено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_8 злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, що підтверджується доказами, а саме: протоколами огляду місця події, впізнання особи за фотознімками та протоколами допиту свідків;

Особа_8 раніше не судимий, проживає на території міста Києва без офіційної реєстрації та без родини, постійного місця проживання не має, періодично проживає на території Сумської області;

Особа_8 скоїв злочин, який відповідно до статті 12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, за який законом передбачено покарання від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі;

суспільна небезпечність злочину, у вчиненні якого підозрюється Особа_8, пов’язаного з опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя, на думку слідчого судді, дають підстави для висновку, що з боку підозрюваного існують ризики, передбачені статтею 177 КПК України, а саме: можливість переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків, продовження вчинення кримінального правопорушення, у якому він підозрюється.

29 січня 2014 року захисником Особа_10 в інтересах Особа_8 було подано апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Іваніної Ю.В. від 22 січня 2014 року у справі № 755/1896/14-к.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Макарчук В.В. від 12 лютого 2014 року Особа_8 змінено запобіжний захід у вигляді взяття під варту на особисте зобов’язання із покладенням на нього обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, та звільнено з-під варти в залі суду.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. від 22 січня 2014 року скасовано. Застосовано до Особа_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання із покладенням на нього обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, та роз’яснено наслідки невиконання цих обов’язків.

Оцінюючи дії зазначеної судді під час прийняття вказаної постанови, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що слідчий суддя Іваніна Ю.В. не навела в ній фактів щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особами кримінального правопорушення як підстави для застосування запобіжного заходу; не зазначила обставин, достатніх для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам того, що підозрювані могли здійснити дії, які зашкодять інтересам розслідування та/або судового розгляду кримінальної справи; не розглянула можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, а також під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу дійшла висновку, що особа скоїла злочин; не взяла до уваги того, що у протоколі затримання Особа_8 не було зафіксовано фактичного часу та місця його затримання всупереч вимогам частини п’ятої статті 208 КПК України.

Стосовно доводів, викладених у скарзі судді Іваніної Ю.В., Вища рада правосуддя зазначає таке.

Щодо неправомірності подання скарги заступником Генерального прокурора України слід зауважити, що повноважність заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. на звернення до ТСК із заявою щодо перевірки судді підтверджена висновком Верховного Суду України у постановах від 12 липня 2016 року у справі № 21-1040а16, від 25 жовтня 2016 року у справах № 21-1619а16, № 21-1819а16.

Так, у постанові від 25 жовтня 2016 року у справі № 21-1619а16 зазначено, що «відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (далі – Закон № 1789-ХІІ) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 4 Закону №1789-XII передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону № 1789-ХІІ, є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення».

Виходячи зі змісту повноважень прокуратури щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією України та Законом № 1789-ХІІ, прокурор наділений правом на звернення до ТСК із заявою про проведення перевірки стосовно суддів.

Твердження судді Іваніної Ю.В. щодо неможливості застосування Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», оскільки цей Закон встановлює додаткові важелі здійснення тиску на судову владу та вводить нові підстави для перевірки діяльності суддів, також не сприймаються Вищою радою правосуддя та спростовуються тим, що вказаний Закон є чинним, окремі його положення неконституційними визнано не було, а тому відповідно до статей 6, 8 Конституції України Вища рада правосуддя не має законодавчо визначених підстав для незастосування його норм та невиконання приписів.

Також у скарзі вказано, що суддя Іваніна Ю.В. не розглядала клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно учасників акцій масових протестів, а нею розглянуто відповідне клопотання щодо осіб, які підозрювалися у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого статтею 294 КК України – масові заворушення. Вища рада правосуддя вважає таку позицію помилковою, оскільки участь громадян у масових акціях у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року в подальшому була визнана Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2014 року «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей» та Законом України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Таким чином, законодавчо констатовано факт, що протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року мали місце масові акції протесту, а не масові заворушення.

Стосовно викладеного у скарзі твердження про те, що ненадання суддею оцінки доказу – протоколу затримання особи, в якому був відсутній час затримання, не є порушенням, Вища рада правосуддя звертає увагу на пункт 125 рішення Європейського суду з прав людини від 25 травня 1998 року у справі «Курт проти Туреччини», згідно з яким недокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім’я, підстави затримання та ім’я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що матеріали дисциплінарної справи вказують на порушення суддею Іваніною Ю.В. норм кримінального процесуального закону та вчинення нею дій, які не відповідають завданням кримінального провадження. Так, слідчий суддя Іваніна Ю.В. не навела наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особами кримінального правопорушення як підстави для застосування запобіжного заходу; не зазначила обставин того, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам того, що підозрювані могли здійснити дії, що зашкодять інтересам розслідування та/або судового розгляду кримінальної справи; не розглянула можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, а також під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу дійшла висновку, що особа скоїла злочин.

Вища рада правосуддя погоджується з висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що суддя Іваніна Ю.В. допустила ряд порушень процесуального законодавства під час постановлення ухвал у справах №755/5425/14-к та №755/1896/14-к. Проте за результатом дослідження матеріалів дисциплінарного провадження Вищою радою правосуддя не встановлено фактів, які б свідчили саме про грубу недбалість чи навмисне порушення закону суддею Іваніною Ю.В. під час розгляду судових справ №755/5425/14-к та №755/1896/14-к та прийняття судових рішень у цих справах.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, у тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що застосування до судді Іваніної Ю.В. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень.

Водночас суддя Іваніна Ю.В. у своїй скарзі зазначає, що Другою Дисциплінарною палатою не було враховано принципу пропорційності, зокрема, даних, що характеризують особу судді, відсутності у неї дисциплінарних стягнень, її компетентності та професійного рівня. Зі змісту характеристики, підписаної головою Дніпровського районного суду міста Києва, вбачається, що суддя Іваніна Ю.В. зарекомендувала себе як кваліфікований, досвідчений, працьовитий та принциповий суддя, добре знає чинне законодавство і вміло застосовує його на практиці. Процесуальні документи складає юридично грамотно, обґрунтовано, має високий рівень професійної підготовки, у роботі застосовує практику Європейського суду з прав людини, ділиться досвідом із суддями, нещодавно призначеними на посаду. Є активним учасником семінарів Національної школи суддів України, переможцем конкурсу на участь у V Міжнародному форумі з практики Європейського суду з прав людини та аспірантом кафедри кримінального права Класичного приватного університету.

7 грудня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшов лист Дніпровського районного суду міста Києва (відповідь на запит Вищої ради правосуддя від 24 листопада 2017 року) щодо надання інформації про кількість постановлених слідчим суддею Іваніною Ю.В. ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у якому зазначено, що у період з 17 вересня 2013 року до 16 квітня 2014 року, слідчим суддею Іваніною Ю.В. постановлено 11 ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваним у вчиненні кримінальних правопорушень особам.

З листа Дніпровського районного суду міста Києва вбачається, що одна з таких ухвал стосовно підозрюваного Особа_8 була скасована апеляційним судом, оскільки під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді з’ясовано підстави, які свідчили про зменшення ризиків через певний час, та у зв’язку із чим змінилася позиція прокурора щодо виду запобіжного заходу, тобто не з підстав невідповідності вимог КПК України.

З 2 листопада 2015 року по 20 березня 2017 року (до часу відсторонення слідчого судді Іваніної Ю.В. від посади відповідно до рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя) нею постановлено 30 ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, кожну третю з яких оскаржено учасниками судового провадження до апеляційного суду міста Києва. Жодне із вказаних оскаржених рішень не скасовувалося та не змінювалося в апеляційному порядку (усі 10 оскаржуваних рішень залишені без змін).

Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя вважає, що слід погодитись із доводами судді Іваніної Ю.В. про те, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час визначення виду дисциплінарного стягнення не в повному обсязі врахувала дані про її особу та належне виконання нею обов’язків судді.

За таких обставин Вища рада правосуддя дійшла висновку, що до судді Іваніної Ю.В. може бути застосовано менш суворий вид дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове, на два місяці, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження нею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9-13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

1) змінити рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2017 року № 534/2дп/15-17 про притягнення судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Юлії Вікторівни до дисциплінарної відповідальності;

2) застосувати до судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Юлії Вікторівни дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, на два місяці, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження нею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.