Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Олійник А.С., Худика М.П., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за заявою Філімонова Кирила Дмитровича стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського Володимира Миколайовича,
встановила:
Указом Президента України від 2 червня 2007 року № 485/2007 Лабунського В.М. призначено суддею Приморського районного суду міста Одеси строком на п’ять років, а Постановою Верховної Ради України від 24 травня 2012 року № 4856-17 – обрано на посаду судді цього суду безстроково.
Зі змісту характеристики, підписаної в.о. голови Приморського районного суду міста Одеси Коваленком В.М., вбачається, що Лабунський В.М. за час роботи на посаді судді зарекомендував себе грамотним, висококваліфікованим юристом, досвідченим суддею, сумлінним працівником, який володіє фаховими знаннями та високим рівнем теоретичної підготовки. У роботі показує розвинуті професійні вміння та навички, наполегливий, ініціативний. До дисциплінарної відповідальності не притягувався.
До Вищої ради юстиції з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшла заява Філімонова Кирила Дмитровича (вх. № Ф-3422/1/7-14 від 17 грудня 2014 року) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У заяві вказується, що при винесенні постанови від 26 листопада 2013 року (справи № 522/29552/13-п; № 522/29551/13-п) суддя Приморського районного суду міста Одеси Лабунський В.М. допустив низку порушень матеріального та процесуального права, внаслідок чого до ОСОБА_1 було незаконно застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком п’ять діб.
Як зазначено у заяві, у зв’язку із наведеним суддя підлягає перевірці відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
На підставі частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких ТСК не прийняла рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції вказану заяву передано члену Вищої ради юстиції Мірошниченку А.М. для проведення перевірки.
Відповідно до пункту 16-1 розділу ХV Конституції України, пункту 4 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» утворено Вищу раду правосуддя.
Пунктом 21 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2017 року № 290/3дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М.
Суддя Приморського районного суду міста Одеси Лабунський В.М. про засідання Третьої Дисциплінарної палати був повідомлений своєчасно та належним чином, на засідання вдруге не з’явився, надіславши письмову заяву з проханням провести рогляд дисциплінарної справи за його відсутності, за присутності його представника.
Третя Дисциплінарна палата, заслухавши доповідача, представника судді – адвоката Джулая Д.М.., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, вивчивши письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Лабунського В.М. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
24 листопада 2013 року виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської міської політичної організації «Європейська партія України», ОСОБА_3, громадських організацій «Заклад пауерліфтингу» та «Правова корпорація» про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Постановою, винесеною о 02:29 25 листопада 2013 року (згідно з журналом судового засідання, справа № 815/8050/13-а, а.с. 44), Одеським окружним адміністративним судом обмежено заявників та будь-яких інших учасників заходів у реалізації їх права на мирні зібрання шляхом заборони на період з 25 листопада по 31 грудня 2013 року включно проведення зборів, мітингів, пікетів, походів та будь-яких інших мирних зібрань за вказаними у постанові адресами. У подальшому вказану постанову місцевого суду скасовано постановою Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2014 року.
25 листопада 2013 року не пізніше 04:00 (а згідно з рапортами, складеними лейтенантом міліції ОСОБА_4, про вчинення ОСОБА_1, дій, передбачених статтями 173 та 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), не пізніше 05:30) державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_5, було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 815/8050/13-а, виданого Одеським окружним адміністративним судом, винесено постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ та надіслано вказану постанову для виконання Одеському міському управлінню ГУМВС України в Одеській області, що підтверджується матеріалами справи.
Як вбачається зі змісту висновку службового розслідування, проведеного на підставі наказу ГУМВС України в Одеській області від 24 лютого 2014 року ІНФОРМАЦІЯ_1, для безпосереднього виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року було залучено в загальній кількості 83 особи особового складу Приморського РВ, Малиновського РВ, Київського РВ, Суворовського РВ. Також встановлено, що для несення служби в резерві з подальшим виїздом на місце виконання постанови було додатково залучено 100 осіб особового складу ОПС ВКР ОМУ та полку ПС ОМУ ГУМВС (с. 12 висновку).
Приблизно о 04:00 25 листопада 2013 року державний виконавець ОСОБА_5, у супроводі залучених до виконання судового рішення працівників міліції прибув на місце виконання судового рішення, зачитав виконавчий лист, після чого кілька десятків «невстановлених осіб під виглядом працівників житлово-комунальних служб» почали демонтувати намети і вантажити їх з іншим майном учасників акції на автомобіль ГАЗ «Газель» без номерних знаків. Доля вилученого майна не встановлена, кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння майном ОСОБА_1, (внесене до ЄРДР за № НОМЕР_1) перебуває на стадії досудового розслідування (арк. 23 висновку).
Вказаним висновком службового розслідування встановлено, що працівники міліції, які були задіяні при охороні громадського порядку, допустили на місце проведення виконавчих дій сторонніх осіб та автомобіль ГАЗ «Газель» без номерних знаків, не вжили належних заходів щодо встановлення підстав для залучення вказаних осіб до демонтажу наметів, не відреагували на вимоги активістів припинити дії на той час невстановлених осіб («працівників житлово-комунального сервісу»), які призвели до пошкодження та вилучення майна активістів.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години, якщо інше не передбачено цією статтею.
Частиною третьою статті 29 цього Закону передбачено, що провадження виконавчих дій у нічний час допускається у разі, якщо невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або якщо виконавчі дії, розпочаті до двадцять другої години, необхідно продовжити.
Масштаб та кількість заходів, вжитих протягом надзвичайно стислого часу з моменту винесення постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року, характер порушень закону, допущених під час виконання постанови суду, поряд із залученням необґрунтовано великої кількості особового складу правоохоронних органів свідчать про завідомо узгоджений план силового припинення мирного зібрання шляхом примусового демонтажу наметів, які належали учасникам мирного зібрання.
Під час демонтажу наметів працівниками правоохоронних органів було затримано деяких учасників мирних зібрань, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1.
Постановою судді Приморського районного суду Одеської області Лабунського В.М. від 26 листопада 2013 року (справи № 522/29552/13-п, № 522/29551/13-п) ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтями 173 (дрібне хуліганство) та 185 (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця) КУпАП шляхом застосування до нього адміністративного арешту строком п’ять діб. Цією ж постановою суддя Лабунський В.М. об’єднав адміністративні справи № 522/29552/13-п, № 522/29551/13-п та присвоїв об’єднаним адміністративним справам порядковий номер № 522/29552/13-п.
ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій посилався на те, що суд першої інстанції неповно з’ясував всі обставини, що мають значення для встановлення істини; не взяв до уваги пояснення свідків, які спростовували вчинення ним, ОСОБА_1, будь-яких протиправних дій; безпідставно відмовив у виклику інших свідків та долученні до справи відеозапису, знятого журналістами, в якому об’єктивно відображені фактичні події 25 листопада 2013 року; прийняв рішення, яке не відповідає документам та фактичним обставинам справи.
Згідно з постановою апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Приморського районного міста Одеси від 26 листопада 2013 року скасовано, провадження у справі закрито. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що з 26 грудня 2013 року набрав чинності Закон України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», відповідно до якого звільняються від відповідальності особи, які були учасниками акцій протесту та масових заходів, щодо їхніх дій і рішень у період з 21 листопада і до дня набрання чинності цим Законом.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2014 року задоволено заяву заступника прокурора Одеської області ОСОБА_8 про перегляд постанови апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами, постанову апеляційного суду від 27 грудня 2013 року скасовано, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову суду першої інстанції від 26 листопада 2013 року задоволено частково, постанову від 26 листопада 2013 року змінено, визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, накладено на нього штраф у розмірі 102 гривні. Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
28 лютого 2014 року Приморський районний суд м. Одеси (суддя Лабунський В.М.) звільнив ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП, а провадження у справі закрив на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».
Постановою апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2014 року частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2014 року, постанову місцевого суду скасовано, у задоволенні клопотання заступника прокурора Одеської області про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» відмовлено.
Як вбачається зі змісту постанови Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2013 року, як на доказ вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень суд посилався на: 1) оголошені в судовому засіданні письмові «пояснення свідків» ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11; 2) відеозапис з місця подій від 25 листопада 2013 року; 3) протоколи про адміністративні правопорушення від 25 листопада 2013 року (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3), 4) рапорт, складений лейтенантом міліції ОСОБА_4.
Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що при використанні цих доказів суддею не було взято до уваги норми законодавства щодо доказування та оцінки доказів. Під час розгляду справи ОСОБА_1 також було необґрунтовано обмежено судом у можливості подавати докази на підтвердження своєї невинуватості.
Так, оголошені в судовому засіданні письмові пояснення ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були використані судом при винесенні постанови від 26 листопада 2013 року як докази вини ОСОБА_1. При цьому суд послався на вказані пояснення як на «пояснення свідків». Разом з тим ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в суді як свідки у встановленому порядку допитані не були. З огляду на вказане використання відповідних письмових документів як «пояснень свідків» суперечить закону, а саме положенням статті 251 КУпАП, а також положенням пункту d параграфа третього статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У своїх поясненнях суддя Лабунський В.М. посилався на те, що стосовно використання як доказів пояснень зазначених осіб, які не допитувалися у судовому засіданні як свідкі, ним не було допущено порушень закону та права ОСОБА_1 на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суддя вважав, що при використанні як доказів пояснень осіб, що не допитувалися у судовому засіданні, ним правильно застосовані критерії, визначені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Al-Rhawaja and Tahery v. The United Kingdom (поважність причин неявки свідків, значення для засудження особи, наявність «врівноважуючих» факторів, що могли компенсувати труднощі захисту). Втім, погодитися із таким висновком не видається можливим. Причина неявки «свідків» (небажання без наведення будь-яких мотивів) за конкретних обставин справи була явно неповажною; враховуючи вади інших доказів обвинувачення, про які буде сказано нижче, письмові пояснення свідків мали вирішальне значення для висновку про винуватість особи; враховуючи інші дії судді під час судового розгляду, зокрема, відмову суду забезпечити стороні захисту можливість повторного перегляду відеозапису, відмову у виклику низки свідків, захист був позбавлений можливості компенсувати складнощі, обумовлені відсутністю можливості допитати свідків у судовому засіданні.
Окрім того, суддею Лабунським В.М. порушено вимоги статті 252 КУпАП, яка вимагає від судді при оцінці доказів по справі користуватися внутрішнім переконанням, однак в той же час зазначає, що таке переконання повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Зокрема, при оцінці пояснень ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд не дав жодної оцінки тій обставини, що всі зазначені особи ухилилися від участі в судовому засіданні. Також судом не було надано жодної правової оцінки тій обставині, що у протоколах про адміністративні правопорушення від 25 листопада 2013 року ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3, складених та підписаних ДІМ Приморського РВОМУГУ ТВС України в Одеській області лейтенантом міліції ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 згадані як свідки не були.
Порушення норм процесуального права були допущені суддею і при використанні як доказів вини ОСОБА_1 протоколів про адміністративні правопорушення від 25 листопада 2013 року ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3, складених та підписаних ДІМ Приморського РВОМУГУ ТВС України в Одеській області лейтенантом міліції ОСОБА_12.
При дослідженні вказаних протоколів про адміністративні правопорушення Третьою Дисциплінарною палатою було встановлено, що в протоколах не вказано конкретне місце їх складання, чим порушено вимоги частини першої статті 256 КУпАП, відповідно до якої у протоколі про адміністративне правопорушення зазначається місце його складання. Вказівка на складення протоколу «в м. Одесі» є надто загальною і не дає змоги оцінити обставини складання протоколів. Посилання судді Лабунського В.М. на те, що ним було вжито заходів для усунення недоліків протоколів шляхом повернення матеріалів справи для належного оформлення, не спростовує тієї обставини, що і після дооформлення матеріалів справи наявні у ній протоколи про адміністративні правопорушення не відповідали вимогам закону, що унеможливлювало розгляд справи стосовно ОСОБА_1 по суті.
Жоден із протоколів про адміністративні правопорушення не був підписаний ОСОБА_1, у зв’язку з чим останній надав пояснення, в яких вказав, що після того, як був зачитаний виконавчий лист, на територію наметового містечка «впустили провокаторів», які відразу почали нищити майно учасників мирних зібрань. Це твердження повністю підтверджується змістом відеозапису, який наявний в матеріалах справи.
У протоколі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 «злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції» КУпАП, зазначено, що, перебуваючи в м. Одесі на Приморському бульварі ОСОБА_1 чинив опір законному розпорядженню працівників міліції, не реагуючи на неодноразові пропозиції і вимоги припинити свої протиправні дії. При цьому в протоколі не зазначено, які саме протиправні дії вчиняв ОСОБА_1, як нерозкрито і змісту вимог, які були пред’явлені до ОСОБА_1, що не дає змоги зробити висновок про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення у вигляді злісної непокори законним розпорядженням (вимогам) працівників міліції.
Таким чином, протокол не містив опису суті адміністративного правопорушення, а отже не відповідав вимогам статті 256 КУпАП.
Крім того, суд не надав будь-якої оцінки тій обставині, що інформація, яка міститься в зазначених протоколах про адміністративні правопорушення, має істотні розбіжності з іншими доказами по цій справі.
Так, у проколах про адміністративні правопорушення зазначено, що часом вчинення правопорушень є «четверта година ранку», в той же час відповідно до пояснень ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 правопорушення були вчинені приблизно о 05:20–05:30. Ці розбіжності є істотними, що мало бути враховано судом при оцінці вказаних доказів. Без усунення (пояснення) таких розбіжностей суд не міг брати до уваги жоден із доказів, що перебувають між собою у суперечності.
Таким чином, і при оцінці протоколів у справах про адміністративні правопорушення суддею було порушено вимоги статті 252 КУпАП.
До матеріалів цієї справи був долучений відеозапис, на якому зафіксовані вказані події 25 листопада 2013 року (файли MOV014, MOV015). Як було зазначено у постанові місцевого суду, цей відеозапис доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених статтями 173 та 185 КУпАП.
Статтею 252 КУпАП визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Здійснюючи добросовісно суддівський розсуд, суддя, поза сумнівом, користується імунітетом від дисциплінарного переслідування, причому навіть у разі, якщо він добросовісно доходить помилкових висновків.
Втім, у випадку з використанням відеозапису як доказу вини ОСОБА_1 Третя Дисциплінарна палата доходить висновку, що суддя Лабунський В.М. не здійснив добросовісної оцінки цього доказу, оскільки при його перегляді палатою встановлено, що останній не містить жодної, навіть опосередкованої вказівки на те, що ОСОБА_1 вчиняв будь-які адміністративні правопорушення. Загалом, будь-яких протиправних дій з боку учасників масових акцій протесту на ньому не зафіксовано взагалі. Під час дослідження відеозапису встановлено, що змістом останнього є процес зачитування виконавчого листа державним виконавцем (MOV14, хронометраж: від початку відеозапису і до 03:25) та повідомлення організатором мирного зібрання державного виконавця про те, що мирна акція закінчилася двадцять хвилин тому і наразі жодної мирної акції немає (хронометраж: 03:30–03:50). У подальшому, як свідчить відеозапис (файл MOV015), відбувся примусовий демонтаж наметового містечка, при цьому будь-яких протиправних дій з боку учасників мирного зібрання не зафіксовано.
З огляду на це використання відеозапису як доказу вини ОСОБА_1 свідчить про упередженість та необ’єктивність судді Лабунського В.М., порушення ним правил оцінки доказів, передбачених статтею 252 КУпАП, тобто вказує на умисний характер допущених ним порушень.
При винесенні постанови суду від 26 листопада 2013 року як на доказ вини ОСОБА_1 суд посилався на «рапорт співробітника міліції ОСОБА_4». Дисциплінарна палата відзначає, що в матеріалах справи відсутній «рапорт співробітника міліції ОСОБА_4», натомість, наявні рапорти, складені лейтенантом міліції ОСОБА_4 (а.с. 3, 27, 30), два з яких стосуються події адміністративного правопорушення (а.с. 3 та 30).
Відповідно до статті 251 КупАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, вказана норма встановлює перелік документів, які можуть містити зазначені (фактичні) дані. При цьому рапорт (складений уповноваженою на це особою) до такого списку не включено.
Як вбачається зі змісту журналу судового засідання від 26 листопада 2013 року, особа, що склала рапорти, як свідок судом допитана не була. Таким чином, при використанні як доказу цього рапорту було допущено порушення, аналогічні тим, що мали місце при використанні як доказів пояснень ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11.
Крім того, під час проведення перевірки було встановлено, що часом вчинення адміністративних правопорушень ОСОБА_1 відповідно до рапортів є п’ята година тридцять хвилин, а згідно з відповідними протоколами про адміністративні правопорушення – четверта година. Така суттєва розбіжність між документами, зміст яких, згідно з текстом постанови, винесеної суддею Лабунським В.М., повинен доповнювати, а не спростовувати один одного, мала бути пояснена (усунута) судом.
З огляду на те, що дані, які містяться в рапортах, не були підтверджені ОСОБА_4 в судовому засіданні, а також враховуючи істотну розбіжність у часі, жоден із вказаних рапортів не є таким, на основі фактичних даних якого суд міг встановити винність ОСОБА_1 чи взагалі наявність адміністративних правопорушень. Як наслідок, використання таких рапортів як доказів вини особи у вчиненні адміністративних правопорушень є порушенням статті 252 КУпАП.
Під час розгляду дисциплінарної справи також встановлено, що суд не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які спростовували вину ОСОБА_1, мотивувавши це тим, що ці особи «перебувають в дружніх відносинах» з ОСОБА_1, а їх пояснення «протирічать дослідженому у судовому засіданні відеозапису з місця подій та рапорту співробітника міліції».
Оцінюючи докази, суд вправі їх відхилити, діючи, знов-таки, в межах добросовісного суддівського розсуду, і навівши відповідні мотиви.
Втім, у цьому випадку пояснення свідків були відхилені свавільно, з мотивів їх невідповідності доказам, які, як було зазначено, не можуть вважатися належними доказами вини ОСОБА_1. Більш того, переглянутий у судовому засіданні відеозапис свідчив про відсутність події і складу адміністративного правопорушення і підтверджував пояснення свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, а не спростовував їх.
Відхилення пояснень свідків без належного мотивування також складає порушення правил оцінки доказів, передбачених статтею 252 КУпАП.
Як вбачається з матеріалів справи, дії ОСОБА_1 кваліфікувалися як вчинення опору законному розпорядженню працівників міліції, нереагування на неодноразові пропозиції і вимоги припинити свої протиправні дії.
Жоден із численних документів, наявних у справі про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1, на момент подачі до суду (57 аркушів, включаючи рапорти, пояснення осіб, які начебто були свідками адміністративного правопорушення тощо), не вказував на те, що до ОСОБА_1 застосовувалися які-небудь заходи фізичного впливу або на те, що на момент застосування до нього адміністративного затримання в ОСОБА_1 були наявні будь-які тілесні ушкодження.
Однак під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що ОСОБА_1 до зали судового засідання був доставлений з очевидними ознаками побиття, а саме: на обличчі ОСОБА_1 були численні синці та подряпини. Факт побиття ОСОБА_1 підтверджується довідкою від 25 листопада 2013 року ІНФОРМАЦІЯ_4 Кугородської клінічної лікарні № 1 (довідка була подана до суду під час розгляду справи – а. с. 68), а також фото ОСОБА_1 в момент розгляду справи, яке використано у відеосюжеті «Телевізійної служби новин» (доступний за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=PiromY7J2_I, хронометраж: 00:22).
Судом не було взято до уваги, що сам факт нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 працівниками правоохоронних органів під час його затримання (або, щонайменше, відсутність фіксації тілесних ушкоджень, якщо такі були наявні в ОСОБА_1 на момент затримання) спростовує викладену в протоколі про адміністратвине правопорушення версію щодо перебігу подій 25 листопада 2013 року, а також ставить під сумнів і достовірність всіх інших доказів, які начебто обґрунтовували вчинення ОСОБА_1адміністративних правопорушень.
Ненадання суддею оцінки факту побиття ОСОБА_1 також свідчить про порушення суддею Лабунським В.М. вимог статті 252 КУпАП.
Відповідно до статті 252 КУпАП «орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю».
Докази, використані судом під час винесення постанови від 26 листопада 2013 року, містили явні суперечності між собою і не були достатніми для об’єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами по справі можуть бути будь-які фактичні дані, на основі яких суддя може встановити наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи. З огляду на вказану норму суд мав право та обов’язок залучити додаткові докази та додаткових свідків по справі, якщо такі були наявні.
Як вбачається зі змісту журналу судового засідання від 26 листопада 2013 року (а. с. 72), у судовому засіданні захисник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_16 вніс клопотання про допит як свідка громадянина ОСОБА_15, і огляд відеозйомки з місця події. Втім, суд відхилив дане клопотання, мотивуючи це тим, що відеозапис подій було оглянуто у судовому засіданні, а про свідка ОСОБА_15 «немає ніяких анкетних даних, відомостей про нього та невідомо свідком чого він є».
Після цього адвокат ОСОБА_16 вніс клопотання про виклик дільничного інспектора міліції, який складав протокол про адміністративне правопорушення. Це клопотання також було відхилено судом з огляду на те, що дільничний вже був присутній в судовому засіданні 25 листопада 2013 року.
ОСОБА_16 було подано також клопотання про виклик «свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18» (які були понятими при складанні протоколів про адміністративні правопорушення), мотивувавши це тим, що ці «свідки можуть пояснити, як складались протоколи про адміністративні правопорушення». Суд відхилив і це клопотання, посилаючись на те, що ці особи не були прямими свідками подій.
Відмова у допиті свідків захисту прямо порушує гарантії, що встановлюються для особи, яка притягається до відповідальності, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в її кримінально-правовому аспекті, а саме право «вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення» (пункт «d» параграфа 3).
У своїх поясненнях Лабунський В.М. пояснив відмову у задоволенні клопотань захисту про допит свідків тим, що положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують відповідне право, не передбачають його абсолютності. З цим твердженням слід погодитися. Втім, за обставин цієї конкретної справи, особливо враховуючи описані недоліки протоколів про адміністративні правопорушення, а також порушення, допущені при використанні інших доказів, посиланнями на які було обґрунтовано висновок про вину ОСОБА_1, на думку палати, відхилення всіх зазначених клопотань сторони захисту явно ставило її у більш невигідне становище порівняно зі стороною обвинувачення, позбавивши можливості довести невідповідність відомостей, викладених у протоколі, дійсним обставинам справи.
З огляду на вказане дії судді Лабунського В.М. при відхиленні вказаних клопотань ОСОБА_16 є грубим порушенням статті 252 КУпАП, а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року (заява № 17748/91) Суд роз’яснив, що принцип рівності сторін передбачає однакову можливість сторін надавати «докази по справі, які б не ставили дану сторону у подальшому в невигідне становище». Суд також наголосив, що неоднакове ставлення суду до різних сторін щодо права надавати докази по справі повинно розглядатися як порушення принципу рівності сторін.
Суддею Лабунським В.М. також було порушено вимоги статті 33 КУпАП щодо загальних засад накладення адміністративного стягнення. Суддею не було наведено посилань на жодні обставини, які могли б виправдати застосування до ОСОБА_1 більш суворого різновиду адміністративних стягнень – адміністративного арешту. При цьому строк адміністративного арешту був досить тривалим – 5 діб.
Посилання судді на те, що у своїй практиці він застосовував за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173 та 185 КУпАП, адміністративний арешт строком на одну, три і п’ять діб, не спростовують тієї обставини, що застосування більш суворого стягнення стосовно ОСОБА_1 було невмотивованим. Крім того, ознайомлення з постановою Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2013 року у справі № 522/299959/13-п, якою особа за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, була піддана адміністративному стягненню у виді адміністративного арешту строком на 5 діб, на яку посилався у своїх поясненнях суддя Лабунський В.М., засвідчує, що обставини цієї справи істотно відрізняються від справи стосовно ОСОБА_1 – зокрема, громадянин, який притягався до адміністративної відповідальності, не лише визнав вину у вчиненні адміністративного правопорушення, але і «просив призначити йому покарання у виді адміністративного арешту».
Наведені порушення, допущені суддею, в своїй сукупності свідчать про його необ’єктивність та упередженість.
Таким чином, суддя Лабунський В.М. здійснив цілу низку порушень процесуального законодавства, що в своїй сукупності свідчать про упередженість та необ’єктивність судді при розгляді цієї справи.
Зокрема, на упередженість та необ’єктивність судді вказує: 1) використання письмових документів, складених від імені осіб, які не були допитані в суді як свідки; 2) розгляд справи стосовно ОСОБА_1 на підставі протоколів про адміністративні правопорушення, що не відповідали вимогам закону; 3) спотворення змісту досліджуваного відеозапису з метою використання останнього як доказу вини ОСОБА_1; 4) порушення прав ОСОБА_1 допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; 5) свавільне неврахування судом пояснень свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14; 6) ненадання оцінки факту наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 як такого, що спростовує версію обвинувачення; 7) обрання стосовно ОСОБА_1 суворого адміністративного стягнення за відсутності належного обґрунтування.
Суддею було неодноразово і грубо порушено положення процесуального закону, що призвело до незаконного притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді адміністративного арешту строком на 5 діб. Використання як доказу вини ОСОБА_1 переглянутого у судовому засіданні відеозапису, який насправді підтверджував його невинуватість, в сукупності з іншими допущеними суддею порушеннями процесуального закону свідчать про упередженість судді та умисний характер вчиненого ним проступку.
Дисциплінарна палата виходить із того, що розгляд заяви стосовно Лабунського В.М. здійснюється відповідно до вимог частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» за загальною процедурою. Враховуючи наведене, доводи судді Лабунського В.М. та його представника стосовно того, що ОСОБА_1 начебто не був організатором та учасником мирної акції і його дії не підпадають під дію Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час мирних зібрань», не мають значення для вирішення цієї справи.
Дії судді Лабунського В.І. на момент їх вчинення містять ознаки складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що була чинною на момент винесення постанови), а саме істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя.
Даючи правову кваліфікацію діям судді Лабунського В.М. при розгляді справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1, Третя Дисциплінарна палата виходить з того, що ці дії на момент їх вчинення охоплювалися також змістом частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» в редакції від 15 серпня 2012 року, відповідно до якої «порушенням суддею присяги є … вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів».
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 12 грудня 2013 року, не призвели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею.
Так, після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), а у разі, коли воно могло розглядатися як «дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя», також розглядалося як порушення присяги судді і було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»).
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року та новим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року).
Так, підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Під ознаки цього проступку повністю підпадають порушення, допущені суддею, при оцінці доказів обвинувачення та захисту.
Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. Дії судді при розгляді справи у цьому випадку порушили право особи, що притягалася до відповідальності, на справедливий суд та недоторканість і особисту свободу.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (у новій редакції) передбачено звільнення судді з підстав «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді». При цьому істотним дисциплінарним проступком згідно з пунктом 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визнається «грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду».
Редакційні зміни в описі незаконних діянь суддів, що є підставою для звільнення їх з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Приморського районного суду міста Одеси Лабунським В.М. З огляду на це перешкод для кваліфікації дій судді за правилами, що існували на момент вчинення ним відповідних діянь, немає.
Враховуючи викладене, Третя Дисциплінарна палата доходить висновку, що відповідальність за дії, вчиненні суддею Лабунським В.М., не скасовано та не пом’якшено, а отже суддя Лабунський В.М. може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку є підставою для звільнення судді.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» було запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливо за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас новою редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта).
Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року у частині одинадцятій статті 109 відтворює це правило, передбачаючи, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги (істотний дисциплінарний проступок) є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований.
Згідно з даними, наданими Приморським районним судом м. Одеси, з дати вчинення дисциплінарного проступку суддя Лабунський В.М. 200 днів перебував у відпустці і 12 днів був відсутній на робочому місці внаслідок тимчасової непрацездатності. Таким чином, на сьогодні строк давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений законом, не сплив.
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Лабунський В.М. повинен бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.
Розглядаючи дисциплінарну справу, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх необхідних заходів, щоб забезпечити дотримання процесуальних гарантій судді.
У своїх поясненнях суддя Лабунський В.М. просив урахувати практику Вищої ради правосуддя, яка за аналогічних, на його думку, обставин не знаходила підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, враховуючи відсутність в діях судді системності та упередженості, те, що раніше суддя не притягався до дисциплінарної відповідальності тощо. Також суддя просив врахувати, що негативних наслідків для ОСОБА_1 винесена ним постанова не мала.
Даючи оцінку цим доводам, палата вважає за необхідне відзначити, що дії судді Лабунського В.М. мали суттєві негативні наслідки для авторитету судової влади в Україні. Зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею Лабунським В.М., а також на наслідки у вигляді підриву довіри до судової влади в Україні, що настали за результатами вчинених діянь, враховуючи позитивні дані про особу судді, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, тим не менше, вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому та виправданим, у тому числі з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття ним рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Приморського районного суду міста Одеси Лабунського Володимира Миколайовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
М.П. Худик
