Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., Бойка А.М., члена Нежури В.А. та залученого з Першої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Шапрана В.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за заявами координатора координаційної ради Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» Феофілової В.В., Закревської Є.О. та заступника прокурора Черкаської області Семенова В.В. стосовно судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецької Людмили Андріївни,
встановила:
Синецька Людмила Андріївна, ____ року народження, з січня 2002 року обіймає посаду судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області, Постановою Верховної Ради України від 5 квітня 2007 року № 878-V обрана суддею безстроково.
Зі змісту характеристики, наданої головою Чорнобаївського районного суду Черкаської області, вбачається, що суддя Синецька Л.А. за час роботи на посаді судді зарекомендувала себе кваліфікованим юристом, добросовісним та старанним працівником. Із почуттям відповідальності ставиться до покладених на неї обов’язків, судові справи розглядає переважно у встановлені законом строки. Процесуальні документи складає грамотно та юридично обґрунтовано, постійно підвищує свій професійний рівень. До дисциплінарної відповідальності не притягувалась.
До Вищої ради юстиції 29 лютого 2016 року (вхідний № 725/0/8-16) з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшли заяви: координатора координаційної ради Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» Феофілової В.В. від 25 листопада 2014 року (вхідний № 518/1/13-14 від 3 грудня 2014 року), Закревської Є.О. від 10 грудня 2014 року (вхідний № З-2020/10/7-14 від 15 грудня 2014 року) та заступника прокурора Черкаської області Семенова В.В. від 12 грудня 2014 року (вхідний № 2955/15/8-14 від 15 грудня 2014 року) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецької Л.А. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Заяви містили вимоги щодо проведення перевірки на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» на предмет порушення присяги суддею Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецькою Л.А. у зв’язку з постановленням 25 січня 2014 року ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту, у справах № 709/225/14-к та № 709/226/14-к.
Заявники зазначали, що слідчим суддею Синецькою Л.А. у вказаних справах не обґрунтовано необхідності застосування виняткового запобіжного заходу та не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Заявник Закревська Є.О. вказувала також, що слідчим суддею у справі № 709/225/14-к було обрано міру запобіжного заходу щодо особи, яка не здійснювала жодних неправомірних дій, а саме Особа_1. Через участь у Євромайдані в м. Черкасах його було безпідставно затримано та побито співробітниками спеціального підрозділу міліції «Беркут», тобто він у цьому випадку взагалі був потерпілою особою, а не особою, що вчинила злочин.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 18 травня 2016 року та протоколів передачі матеріалів раніше визначеним членам Вищої ради юстиції від 18 травня 2016 року вказані заяви передані члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О. для проведення перевірки.
За наслідками перевірки вказаних заяв член Вищої ради юстиції Волковицька Н.О. запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецької Л.А.
На засіданні 12 липня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції рекомендувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецької Л.А. Ухвалою Вищої ради юстиції від 21 липня 2016 року відкрито дисциплінарну справу стосовно зазначеної судді.
30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарні справи, порушені Вищою радою юстиції до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».
Згідно з частинами другою та третьою статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя, визначає кількість Дисциплінарних палат та кількісний склад кожної палати з урахуванням вимог цього Закону.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 184/0/15-17 від 2 лютого 2017 року у Вищій раді правосуддя утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної Дисциплінарної палати та затверджено їх персональний склад.
Таким чином, розгляд дисциплінарної справи, відкритої стосовно судді Синецької Л.А., продовжено Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.
Суддя Синецька Л.А. у засідання Дисциплінарної палати, призначене на 20 лютого 2017 року не з’явилась, надіслала клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи у зв’язку з призначенням нею засідань у судових справах.
20 березня 2017 року суддя Синецька Л.А. не з’явилась, надіслала клопотання про витребування інформації з Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України щодо стану розгляду кримінального провадження, зокрема за фактом втручання у її діяльність по здійсненню правосуддя з боку керівництва апеляційного суду Черкаської області.
10 липня 2017 року суддя Синецька Л.А. також не з’явилась, надіслала заяву про неможливість з’явитися на засідання з поважної причини та проводити розгляд дисциплінарної справи без її участі.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, врахувавши надані суддею пояснення, встановила такі обставини.
25 січня 2014 року до Чорнобаївського районного суду Черкаської області надійшли клопотання старшого слідчого слідчого відділу Чорнобаївського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі – СВ Чорнобаївського РВ УМВС України в Черкаській області) Особа_2., погоджене прокурором прокуратури Чорнобаївського району Черкаської області Шпильовим Р.Д., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного Особа_1 та клопотання слідчого СВ Чорнобаївського РВ УМВС України в Черкаській області Особа_3, погоджене прокурором прокуратури Чорнобаївського району Черкаської області Особа_4, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного Особа_5.
У клопотаннях зазначалося, що 23 січня 2014 року близько 18 години Особа_1 та Особа_5, маючи намір на порушення нормальної діяльності органів державної влади та встановленого порядку користування будівлею, прибули на територію біля Черкаської обласної державної адміністрації, розміщеної за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 185, де умисно, в групі з іншими особами вчинили суспільно небезпечні дії, які виразились у тому, що вони брали активну участь у масових заворушеннях, що супроводжувались насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівлі Черкаської обласної державної адміністрації.
Того самого дня, близько 18 години 35 хвилин, перебуваючи біля приміщення Черкаської обласної державної адміністрації, розміщеної за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 185, Особа_1 та Особа_5 умисно, в групі з іншими особами вчинили суспільно-небезпечні дії, які виразились у тому, що вони брали участь у блокуванні будівлі, яка забезпечує діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, а саме Черкаської обласної державної адміністрації, з метою перешкоджання нормальній роботі установи.
Дії Особа_1 та Особа_5 кваліфіковані за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України) та частиною другою статті 341 КК України.
Зазначеним справам було присвоєно реєстраційні номери 709/225/14-к (стосовно Особа_1) та 709/226/14-к (стосовно Особа_5) і передано їх на розгляд судді Синецькій Л.А.
Ухвалами слідчого судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецької Л.А. від 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчих про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосовано до підозрюваного Особа_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, який належить обчислювати з часу затримання 24 січня 2014 року до 06 год. 05 хв. 24 березня 2014 року.
До підозрюваного Особа_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, який належить обчислювати з часу затримання 24 січня 2014 року до 02 години 00 хвилин 24 березня 2014 року.
Також цими ухвалами щодо кожного підозрюваного визначено розмір застави – 24360 (двадцять чотири тисячі триста шістдесят) гривень.
Як зазначено в ухвалах, обґрунтованість підозри підтверджується доказами, отриманими в ході огляду місця події – прилеглої до Черкаської обласної державної адміністрації території, зовнішньої та внутрішньої частин будівлі, показаннями свідків, відеозаписами, іншими матеріалами кримінального провадження.
Ухвали мотивовані існуванням ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме необхідністю запобігання спробам підозрюваних переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати у кримінальному провадженні іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжити кримінальне правопорушення, у якому вони підозрюються.
В ухвалах вказано, що суд врахував наявність вищевказаних ризиків, оцінив сукупність обставин, які свідчать про вагомість наданих доказів про обґрунтованість підозри у вчиненні підозрюваними тяжкого кримінального правопорушення.
Суд вирішив, що, перебуваючи на волі, підсудні можуть ухилитись від слідства і суду, продовжити злочинну діяльність, незаконно впливати на свідків та вчинити новий злочин. У справі стосовно Особа_5 суд зазначив, що це свідчить про неможливість запобігання таким ризикам шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів.
Вказані ухвали слідчого судді були оскаржені в апеляційному порядку.
За наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд Черкаської області відповідно ухвалами від 3 та 4 лютого 2014 року скасував ухвали слідчого судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецької Л.А. від 25 січня 2014 року у справах № 709/225/14-к (стосовно Особа_1) та № 709/226/14-к (стосовно Особа_5) та постановив нові ухвали.
До підозрюваного Особа_1 суд апеляційної інстанції застосував запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у відповідний період доби, заборонивши йому залишати місце постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду з 18 години 00 хвилин до 8 години 00 хвилин щоденно, а до підозрюваного Особа_5 – запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
Апеляційний суд зазначив, що матеріали кримінального провадження стосовно підозрюваного Особа_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294, частиною другою статті 341 КК України не містять достатніх даних про його підвищену суспільну небезпечність, а потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи останнього, як застосування найбільш суворого запобіжного заходу – тримання під вартою.
Як вказав суд, у клопотанні слідчого відсутні достатні підстави вважати, що Особа_1, перебуваючи на волі, буде переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню або вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Крім того, у клопотанні слідчим не обґрунтовано неможливість запобігання ризикам, які у ньому зазначені, шляхом застосування до підозрюваного Особа_1 більш м’яких запобіжних заходів, передбачених статтею 176 КПК України.
Скасовуючи ухвалу стосовно підозрюваного Особа_5, суд апеляційної інстанції вказав, що висновок слідчого судді про застосування до підозрюваного Особа_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів є недостатньо обґрунтованим.
Враховуючи дані про особу підозрюваного Особа_5 – несудимого, який має постійне місце проживання, молодий вік та відсутність даних про те, що він має намір ухилятися від слідства і суду, перешкоджати встановленню істини у справі, вчиняти нові злочини, апеляційний суд обрав підозрюваному більш м’який запобіжний захід, який відповідає вимогам статті 177 КПК України.
Судді Синецькій Л.А. було запропоновано надати пояснення стосовно обставин, викладених у заявах координатора координаційної ради Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» Феофілової В.В., Закревської Є.О. та заступника прокурора Черкаської області Семенова В.В.
У своїх письмових поясненнях від 22 квітня 2015 року та 3 червня 2016 року суддя Синецька Л.А. зазначила, що при застосуванні запобіжних заходів до підозрюваних Особа_1 та Особа_5 нею було враховано наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення та встановлено наявність ризиків, визначених частиною першою статті 177 КПК України, а розгляд клопотань здійснювався судом відповідно до вимог КПК України, з урахуванням необхідності захисту державних інтересів.
Суддя заперечила доводи Закревської Є.О. про те, що Особа_1 було безпідставно затримано через його участь в Євромайдані в м. Черкасах та побито працівниками підрозділу «Беркут» і що він був потерпілою особою, а не особою, яка вчинила злочин, оскільки з матеріалів справи не вбачалося, що Особа_1 був учасником Євромайдану, він цього не визнавав, як не повідомляв і про те, що він є потерпілою особою та його побили працівники правоохоронних органів. Ідей щодо розбудови держави та європейського вибору не висловлював і не відстоював, про боротьбу за європейські цінності не заявляв. Пояснив, що раніше судимий за частиною третьою статті 187 КК України, відбув покарання. Мав спортивний вигляд «тітушки» з «Антимайдану» та характерні ушкодження рук, які свідчать про нанесення Особа_1 ударів, а не йому. Аналогічний вигляд мав Особа_5, який, з його слів, раніше судимий за крадіжку і також не підтвердив своєї участі в Євромайдані та побиття його працівниками правоохоронних органів. З відеозапису вбачались нищівні руйнування кабінетів Черкаської обласної державної адміністрації – вибиті двері, поламані меблі, потрощені вікна, спалені трудові книжки працівників органів державної виконавчої служби та нотаріусів, також пошкодження, які свідчили про неодноразові спроби підпалу будівлі «коктейлями Молотова». Крім того, присутні в приміщенні суду під час розгляду справ представники підрозділу «Грифон», які брали участь у захисті приміщення облдержадміністрації, підтвердили, що затримані ними особи – не випадкові перехожі, а ті люди, які безпосередньо знаходились у приміщенні й руйнували державне майно.
Також суддя зазначила, що за її внутрішнім переконанням сумнівів у вчиненні Особа_1 та Особа_5 правопорушення не було, і на той час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було правильним.
В подальшому, у клопотанні від 16 березня 2017 року, суддя Синецька Л.А. повідомила, що під час розгляду вищевказаних справ, з боку керівництва апеляційного суду Черкаської області на неї здійснювався тиск та просила врахувати, що слідчим суддею вона була призначена лише 8 листопада 2013 року.
Крім того, у заяві від 6 липня 2017 року суддя просила врахувати її каяття та бездоганну працю протягом попередніх років.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що перевірка стосується рішень судді, якими вона обмежила свободу громадян у вільному пересуванні та виборі місця проживання.
Пояснення судді Синецької Л.А. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя оцінює критично, з огляду на таке.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року Кримінальним процесуальним кодексом України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, покликаного здійснювати весь обсяг таких функцій.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.
Слідчий суддя, суд має право зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої статті 194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої вищевказаної статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Тобто застосування такого запобіжного заходу можливе за наявності одночасно обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й також у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м’яких запобіжних заходів.
Суд зобов’язаний не лише сформулювати ризики та вказати на недостатність більш м’якого запобіжного заходу, а викласти обставини і посилання на докази, які обґрунтовують, чому вони привели суд до таких висновків (пункти 2–4 частини першої статті 196 КПК України).
Всупереч вимогам зазначених вище норм КПК України в ухвалах слідчого судді Синецької Л.А. містяться лише загальні формулювання про те, що, перебуваючи на волі, підозрювані можуть ухилитись від слідства та суду, продовжити злочинну діяльність та вчинити новий злочин, за відсутності будь-якого обґрунтування наявності хоча б одного з таких ризиків. Судові рішення ґрунтуються лише на припущенні існування таких ризиків.
Ухвали слідчого судді не містять обґрунтування того, які докази, досліджені слідчим суддею під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу, свідчать про те, що жоден з інших, більш м’яких видів запобіжних заходів, не пов’язаних із позбавленням свободи, не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваних.
Відповідно до статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого.
Всупереч вимогам статті 178 КПК України в ухвалах слідчого судді Синецької Л.А. не надано належної оцінки зазначеним вище обставинам в їх сукупності.
Слідчим суддею Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецькою Л.А. під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не перевірено відповідність змісту клопотань вимогам статті 184 КПК України, не встановлено, чи доводять надані стороною обвинувачення докази наявності обґрунтованої підозри, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги частини першої статті 194 КПК України.
Так, у клопотаннях про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у вищевказаних справах зазначено, що Особа_1 і Особа_5 підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 КК України.
Проте у доданих до цих клопотань витягах з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за № _______ міститься інформація про внесення відомостей про кримінальне правопорушення, яке кваліфікується лише за частиною першою статті 294 КК України.
У цих витягах не міститься відомостей про особу, яку повідомлено про підозру.
У тексті клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вказано, що вчинення кримінальних правопорушень підозрюваними Особа_1 і Особа_5 повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, отриманими в ході огляду місця події – прилеглої до Черкаської обласної державної адміністрації території, зовнішньої та внутрішньої частин будівлі, а також показаннями свідків, відеозаписами, іншими матеріалами кримінального провадження.
Однак до матеріалів кримінальних проваджень, наданих слідчому судді, крім згаданих витягів з ЄРДР, слідчими додано тільки копії протоколів допиту підозрюваних (у яких вони не визнають вину) та протоколів затримання (до клопотання стосовно підозрюваного Особа_5 додано ще копію пам’ятки про процесуальні права та обов’язки підозрюваного).
Копії повідомлень про підозру та інші матеріали, якими слідчі обґрунтовували свої клопотання, в матеріалах справ відсутні.
У протоколі про затримання Особа_5 підставою затримання вказана ухвала Соснівського районного суду міста Черкаси про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка також у матеріалах справи відсутня.
В ухвалах слідчого судді Синецької Л.А. продубльовано викладені у клопотаннях слідчих відомості про те, що обґрунтованість підозри підтверджується доказами, отриманими в ході огляду місця події – прилеглої до Черкаської обласної державної адміністрації території, зовнішньої та внутрішньої частин будівлі, показаннями свідків, відеозаписами, іншими матеріалами кримінального провадження, які, в порушення вимог статті 23 КПК України, безпосередньо не досліджувались слідчим суддею під час судового розгляду (підтвердженням чого є технічний запис фіксування судових засідань).
У клопотаннях слідчих всупереч вимогам статті 184 КПК України відсутні посилання на матеріали, що підтверджують існування ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, обґрунтування неможливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів.
У протоколах затримання підозрюваних зазначено, що Особа_1 було затримано о 06 годині 05 хвилин, а Особа_5 – о 02 годині 00 хвилин у приміщенні слідчого відділу Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області. Проте з протоколів допиту цих осіб вбачається, що їх затримали працівники міліції біля приміщення Черкаської обласної державної адміністрації близько 24 години 00 хвилин.
Таким чином, у протоколах затримання не зафіксовано фактичний час затримання підозрюваних (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою), як того вимагають приписи частини п’ятої статті 208 КПК України.
Крім того, попри вимоги статті 278 КПК України, яка зобов’язує негайно звільнити особу, у разі якщо їй не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, слідчим суддею Синецькою Л.А. не перевірено, чи вручено підозрюваним письмові повідомлення про підозру, та не встановлено час вручення такого повідомлення.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенції) та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Право на свободу є одним з основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 29 Конституції України.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У судових рішеннях, які постановлені у формі ухвал слідчим суддею Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецькою Л.А., не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх ухвалення, рішення обґрунтовані доказами, які не досліджувались під час судового розгляду, що викликає сумнів у об’єктивності та справедливості судді.
Під час розгляду клопотань слідчих про застосування до Особа_1 та Особа_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим суддею Синецькою Л.А. не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу, та ухвалено необґрунтовані і невмотивовані судові рішення, чим порушено вимоги Конвенції, Конституції та Кримінального процесуального кодексу України.
Суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою (Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23). Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Відповідно до принципу V, викладеного у Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518-му засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, судді, зокрема, зобов’язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону; забезпечити, щоб кожна сторона мала однакові можливості бути заслуханою, і щоб процедурні права кожної із сторін дотримувались відповідно до положень Конвенції про захист прав та основних свобод людини.
Необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує право на свободу і особисту недоторканість та право на справедливий судовий розгляд, гарантовані статтею 5, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у редакції, що діяла на момент постановлення слідчим суддею Синецькою Л.А. ухвал про застосування запобіжного заходу, суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Невиконання, в тому числі і суддею Синецькою Л.А., покладених на суддів професійних обов’язків щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час гострого соціального конфлікту в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року завдало істотної шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства і держави, а також негативно вплинуло на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.
Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді (стаття 55 цього Закону у вказаній вище редакції).
Вказані порушення, допущені суддею Синецькою Л.А. порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Вчинення суддею дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, що діяла на момент постановлення ухвал) визнавалось порушенням присяги та могло бути підставою згідно з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України та частиною другою статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для звільнення судді з посади.
З набранням чинності 30 вересня 2016 року законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року та «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) стаття 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладена у новій редакції.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За змістом статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, допущення іншого грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
З огляду на викладене дії, які раніше охоплювалися поняттям «порушення суддею присяги», згідно з чинним законодавством мають ознаки складу істотного дисциплінарного проступку.
Таким чином, зміни, що відбулися у правовому регулюванні дисциплінарної відповідальності суддів, не призвели до скасування відповідальності за дії, вчинені суддею Синецькою Л.А.
За таких обставин Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Синецька Л.А. допустила грубе порушення законодавства, що призвело до порушення прав людини і основоположних свобод, а також вчинила дії, що підривають суспільну довіру до суду, в зв’язку з чим відповідно до частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок, що є несумісним із статусом судді.
Згідно з пунктом 32 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Частиною восьмою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі: вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді.
Відповідно до частини другої статті 109 цього Закону та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Матеріали дисциплінарної справи свідчать, що порушення закону, допущені суддею Синецькою Л.А. є очевидними і грубими, а їх наслідки негативно вплинули як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому, у зв’язку з чим дисциплінарний проступок є істотним. При цьому суддя, як вбачається з її пояснень, переконана у своїй правоті, що свідчить про свідоме вчинення вказаних дій.
Посилання судді на тиск на неї з боку керівництва апеляційного суду Черкаської області не спростовує висновків Дисциплінарної палати про порушення, допущені нею під час розгляду вищевказаних справ.
Крім того, не викликає довіру каяття судді, висловлене лише в липні 2017 року. Не заслуговує на увагу також і посилання судді на незначний термін роботи слідчим суддею, оскільки як свідчать статистичні дані та відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень Синецька Л.А. розглядала кримінальні справи та не могла не володіти знанням кримінального процесу.
Отже, беручи до уваги істотність проступку та його наслідки, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що позитивна характеристика судді та відсутність дисциплінарних стягнень, багаторічний досвід роботи на посаді судді не можуть бути підставою застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення ніж подання про звільнення судді з посади і не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» було запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливо за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Одночасно, новою редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було встановлено, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта цієї статті).
Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року у частині одинадцятій статті 109 визначає, що «дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження».
Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги (істотний дисциплінарний проступок) є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований.
Оскільки строки застосування дисциплінарного стягнення, встановлені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року відрізняються в частині збільшення такого строку на час здійснення відповідного дисциплінарного провадження, Друга Дисциплінарна палата застосовує строк, який поліпшує становище особи, тобто строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Згідно відомостей наданими Чорнобаївським районним судом Черкаської області, з часу вчинення дисциплінарного проступку (25 січня 2014року) суддя
Синецька Л.А., станом на день розгляду дисциплінарної справи, 183 дні перебувала у відпустці. Отже, на час розгляду дисциплінарної справи строк давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений законом, не сплив.
Таким чином, строк застосування дисциплінарного стягнення стосовно зазначеної судді у виді звільнення з посади не закінчився.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 108–109, пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22–12.25, 12.36, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Чорнобаївського районного суду Черкаської області Синецьку Людмилу Андріївну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя: А.М. Бойко
В.А. Нежура
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.В. Шапран
