X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Третя Дисциплінарна палата
Ухвала
Київ
19.04.2017
886/3дп/15-17
Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ткачука О.С., Гримич М.К., Хопти С.Ф.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Мірошниченка А.М., Худика М.П., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківського П.М. та додані до нього матеріали попередньої перевірки скарги Дзюбка Івана Порфировича у частині стосовно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Іваненко Юлії Геннадіївни, Завгородньої Ірини Миколаївни, Ткачука Олега Степановича, Гримич Майї Костянтинівни, Хопти Сергія Федоровича,

 

встановила:

 

до Вищої ради юстиції 6 травня 2014 року (вх. № Д-1294/0/7-14) надійшла скарга Дзюбка І.П. від 25 квітня 2014 року про порушення присяги суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) Іваненко Ю.Г., Горелкіною Н.А., Завгородньою І.М., Ткачуком О.С., Гримич М.К., Колодійчуком В.М., Мартинюком В.І., Наумчуком М.І., Хоптою С.Ф., Остапчуком Д.О.

На підставі автоматизованого розподілу вказана скарга передана члену Вищої ради юстиції Гречківському П.М. для проведення перевірки.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Відповідно до внесених змін в Україні діє Вища рада правосуддя (стаття 131 Конституції України).

5 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя».

12 січня 2017 року Вищою радою юстиції прийнято рішення про реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, набуття членами Вищої ради юстиції статусу членів Вищої ради правосуддя та здійснення повноважень членів Вищої ради правосуддя.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» попередня перевірка заяв (скарг) щодо поведінки суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які надійшли до Вищої ради юстиції до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, здійснюється членом Вищої ради правосуддя, визначеним автоматизованим розподілом між членами Вищої ради юстиції, проведеним до набрання чинності цим Законом.

Скарга Дзюбка І.П. у частині стосовно суддів ВССУ Горелкіної Н.А., Остапчука Д.О., Колодійчука В.М., Мартинюка В.І., Наумчука М.І. залишена без розгляду ухвалою члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківського П.М. від 6 квітня 2017 року № 679/0/18-17.

У частині стосовно інших суддів Дзюбко І.П. зазначив, що суддями ВССУ Іваненко Ю.Г., Завгородньою І.М. порушено норми законодавства під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Одеської залізниці про порушення статей 10, 11 Конституції України на Одеській залізниці при виконанні трудових обов’язків, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 1 листопада 2012 року (справа № 2315/5410/2012).

Скаржник також вказав на незаконність дій суддів ВССУ Ткачука О.С., Гримич М.К. під час розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали цього суду від 1 квітня 2013 року у зазначеній справі.

Крім того, зауважив про порушення вимог частини шостої статті 297 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суддею ВССУ Хоптою С.Ф. під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 листопада 2013 року (справа № 703/5568/13-ц).

З огляду на викладене скаржник висловив прохання про притягнення цих суддів до дисциплінарної відповідальності.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Дзюбка І.П. член Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківський П.М. 6 квітня 2017 року склав висновок із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів ВССУ Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ткачука О.С., Гримич М.К., Хопти С.Ф.

Дослідивши висновок члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківського П.М. та додані до нього матеріали попередньої перевірки, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у відкритті дисциплінарної справи стосовно вказаних суддів слід відмовити з огляду на таке.

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до Одеської залізниці про порушення статей 10, 11 Конституції України при виконанні трудових обов’язків на Одеській залізниці (справа № 2315/5410/2012). У позові висловив прохання зобов’язати відповідача запровадити у роботі, взаємовідносинах залізниці з державними, партійними, громадськими організаціями, у веденні діловодства і документації, у проведенні нарад, засідань, зборів, конференцій виключно українську мову; стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 1000 грн; на підставі пункту 10 частини першої статті 4 Закону України «Про державне мито» звільнити його від сплати судового збору.

Вказана норма передбачала, що від сплати державного мита звільняються державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі – за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав. Проте на час звернення ОСОБА_1 із позовом пункт 10 частини першої статті 4 цього Закону втратив чинність.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 вересня 2012 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу для подання до належного суду.

У мотивувальній частині цієї ухвали зазначено про непідсудність справи цьому суду із посиланням на частину другу статті 109 ЦПК України, яка передбачає, що позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 1 листопада 2012 року апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, вказана ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на зазначені судові рішення залишена без руху із наданням строку для усунення недоліків ухвалою судді ВССУ Іваненко Ю.Г. від 23 листопада 2012 року у зв’язку з недотриманням особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 326, 336 ЦПК України. Суддею в ухвалі вказано на необхідність надати докази підтвердження сплати судового збору чи звільнення від його сплати, додати належним чином завірені копії ухвал суду першої та апеляційної інстанцій, уточнити вимоги касаційної скарги, зазначивши, які саме ухвали оскаржуються та що має постановити суд за наслідками розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦПК України у разі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно до вимог, встановлених статтею 326 цього Кодексу, або у разі несплати суми судового збору, вона залишається без руху з наданням строку для усунення недоліків.

24 грудня 2012 року суддя Іваненко Ю.Г. постановила ухвалу про відкриття касаційного провадження у цій справі та звільнення ОСОБА_1від сплати судового збору.

Розглянувши у попередньому судовому засіданні вказану цивільну справу, колегія суддів ВССУ (судді Іваненко Ю.Г., Горелкіна Н.А., Завгородня І.М.) ухвалою від 1 квітня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, оскільки дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 332 вказаного Кодексу).

Не погодившись із вказаною ухвалою ВССУ, ОСОБА_1 подав заяву про її перегляд з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Ухвалою ВССУ від 5 серпня 2013 року (колегія суддів у складі головуючого – Ткачука О.С., суддів Гримич М.К., Колодійчука В.М., Мартинюка В.І., Наумчука М.І.) у допуску зазначеної справи за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали ВССУ від 1 квітня 2013 року до провадження Верховного Суду України відмовлено.

Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом (частина перша статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви ОСОБА_1).

Як зазначено у мотивувальній частині ухвали ВССУ від 5 серпня 2013 року, оскільки наведена заявником підстава стосовно неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме – визначення підсудності цивільної справи, не є підставою для перегляду судового рішення в порядку, визначеному главою 3 розділу 5 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що у допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити.

Відповідно до частини шостої статті 121 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

8 жовтня 2013 року ОСОБА_1 знову звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Одеської залізниці про порушення статей 10, 11 Конституції України, висловив прохання зобов’язати Одеську залізницю запровадити в роботі та діловодстві залізниці виключно українську мову та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1000 грн (справа № 703/5568/13-ц). Суд ухвалою від 14 жовтня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачу для подачі до належного суду, оскільки відповідно до частини другої статті 109 ЦПК України позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 1 листопада 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху, апелянту надано строк для надання підписаної апеляційної скарги з копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та сплати судового збору.

У зазначений строк апелянт не повною мірою виконав ухвалу суду. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апелянта про підстави звільнення його від сплати судового збору (відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» – за подання позовів, що випливають із трудових відносин, оскільки він є колишнім працівником локомотивного депо ім. Т.Шевченка Одеської залізниці, а нині пенсіонером, та на підставі пункту 61 частини першої статті 5 цього Закону – за подання позову щодо спорів, пов’язаних з дискримінацією) є безпідставними та не відповідають закону; враховуючи викладене та керуючись статями 121, 297 ЦПК України, 12 листопада 2013 року ухвалив вважати апеляційну скаргу ОСОБА_1 неподаною та повернути апелянту.

Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій від 14 жовтня та 12 листопада 2013 року відповідно ОСОБА_1 оскаржив у касаційному порядку.

Суддя ВССУ Хопта С.Ф. ухвалою від 2 грудня 2013 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

У скарзі до Вищої ради юстиції Дзюбко І.П. зазначив, що суддя ВССУ Хопта С.Ф., відмовляючи у відкритті касаційного провадження з тієї підстави, що справа не переглядалась в апеляційному порядку, проігнорував вимоги частини шостої статті 297 ЦПК України, яка передбачає, що ухвала про повернення апеляційної скарги, про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі може бути оскаржена у касаційному порядку.

Проте зі змісту ухвали, постановленої вказаним суддею, вбачається, що у частині оскарження ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 жовтня 2013 року суд на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 ЦПК України відмовив у відкритті касаційного провадження у справі, оскільки справа не переглядалась в апеляційному порядку.

Разом з тим касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 листопада 2013 року про повернення апеляційної скарги суддя Хопта С.Ф. розглянув. Суддя дійшов висновку, що доводи касаційної скарги, додані до неї матеріали, зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні.

Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадку, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

З огляду на наведене судді ВССУ Іваненко Ю.Г., Завгородня І.М., Ткачук О.С., Гримич М.К., Хопта С.Ф. діяли у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 23 травня 2001 року у справі № 6-рп/2001 вказав, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття у них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Таким чином, твердження Дзюбка І.П. про порушення суддями ВССУ Іваненко Ю.Г., Завгородньою І.М., Ткачуком О.С., Гримич М.К., Хоптою С.Ф. норм законодавства не підтвердилися, а наведені у скарзі доводи зводяться до незгоди скаржника із судовими рішеннями.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.11, 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відмовити у відкриті дисциплінарної справи стосовно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Іваненко Юлії Геннадіївни, Завгородньої Ірини Миколаївни, Ткачука Олега Степановича, Гримич Майї Костянтинівни, Хопти Сергія Федоровича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                           І.Ю. Мамонтова

 

Члени Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                           А.М. Мірошниченко

                                                                                                    М.П. Худик