Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненка Вячеслава Віталійовича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2017 року № 3724/3дп/15-17,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 6 грудня 2017 року надійшла скарга (вх. № 3408/0/6-17) судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненка В.В. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2017 року № 3724/3дп/15-17 «Про притягнення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненка В.В. до дисциплінарної відповідальності».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 6 грудня 2017 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М.

Скаргу на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2017 року № 3724/3дп/15-17 подано із дотриманням вимог та у строки, які визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами розгляду скарги судді Степаненка В.В. та матеріалів дисциплінарної справи стосовно вказаного судді член Вищої ради правосуддя Бенедисюк І.М. дійшов висновку, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя підлягає залишенню без змін, а скарга судді Степаненка В.В. – без задоволення (висновок від 1 березня 2018 року).

Суддя Степаненко В.В., прокуратура Дніпропетровської області повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У пленарне засідання Вищої ради правосуддя прибула представник судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненка В.В. – адвокат Пащенко В.І.

Вища рада правосуддя, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М., пояснення адвоката Пащенко В.І., дійшла висновку, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2017 року № 3724/3дп/15-17 підлягає залишенню без змін з огляду на таке.

З оскаржуваного рішення вбачається, що за результатами розгляду матеріалів дисциплінарної справи Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено такі обставини.

У провадженні судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненка В.В. із січня 2016 року перебувала справа № 804/507/16 за позовом Особа_1, Особа_2 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.

28 січня 2016 року було подано уточнений адміністративний позов про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, в якому позивачами виступили три особи: Особа­_1, Особа_2 та Особа_3.

Відповідно до письмових пояснень судді Степаненка В.В. у суду на момент розгляду справ були відсутні сумніви в адміністративній дієздатності громадянина Особа_3, незважаючи на те, що ним не було зазначено в позові його паспортні дані. Враховуючи однорідність позовних вимог позивачів, суддя прийняв рішення про можливість розгляду позову в одному провадженні.

Позивачі посилались на те, що 25 грудня 2015 року вони звернулись до відповідача для здійснення нотаріальних дій щодо майна, яке належить їм на праві власності, однак відповідачем було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв’язку з відсутністю державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав, а також наявністю заборони на відчуження такого майна. Окрім того, відповідачем зазначено стосовно майна позивача-1, що майновий комплекс, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА, в реєстрі значиться за іншим власником, а саме товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ТРИТОН» (далі – ТОВ «Компанія «ТРИТОН»).

3 лютого 2016 року до канцелярії суду позивачами та відповідачем було подано заяви про розгляд справи у письмовому провадженні без їхньої участі. Того самого дня суддею Степаненком В.В. в письмовому провадженні ухвалено постанову у справі, відповідно до якої:

задоволено адміністративний позов Особа_1, Особа_2, Особа_3 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Особа_4 про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії;

визнано незаконною відмову вказаного приватного нотаріуса, винесену 25 грудня 2015 року;

зобов’язано приватного нотаріуса на підставі наданих 25 грудня 2015 року документів вчинити певні нотаріальні дії, а саме:

зареєструвати право власності за Особа_1 на майновий комплекс, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА;

зареєструвати право власності за Особа_2 на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА;

зареєструвати право власності за Особа_3 на квартиру загальною площею 255,1 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА, та квартиру загальною площею 140,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА;

припинено право власності ТОВ «Компанія «ТРИТОН» на майновий комплекс, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА;

зобов’язано зазначеного приватного нотаріуса вилучити із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку, накладену ПАТ «Дельта Банк» 31 грудня 2008 року, номер запису іпотеки НОМЕР; запис про іпотеку, накладену ЗАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» 31 березня 2008 року, номер запису іпотеки НОМЕР, та записи про зареєстровані обтяження за номерами НОМЕР від 26 червня 2008 року та НОМЕР від 31 березня 2008 року.

При цьому, припиняючи право власності ТОВ «Компанія «ТРИТОН» на майновий комплекс, суддя Степаненко В.В. застосував норми частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та вийшов за межі позовних вимог, незважаючи на те, що така вимога не заявлялась позивачами ні в позові, ні під час судового процесу.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду мотивовано тим, що під час розгляду справи судом встановлено факт, що позивачі є дійсними власниками зазначеного майна, на підставі наданих документів, а саме:

Особа_1 є власником зазначеного вище майнового комплексу на підставі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 квітня 2004 року у справі № 2-2390/04. Відповідно до зазначеного рішення позивач-1 набула право власності на вказаний майновий комплекс як іпотекодержатель зазначеного майна у зв’язку з невиконанням умов іпотечного договору позичальником – компанією «Семалєн Ентерпрайзіс ЛТД». Стосовно того, що вказаний майновий комплекс у реєстрі значиться за іншим власником, а саме ТОВ «Компанія «ТРИТОН», суд зазначає, що підставою набуття цього права власності є свідоцтво про право власності № НОМЕР від 24 грудня 2015 року, видане ТОВ «Компанія «ТРИТОН», засновником якої в тому числі є ТОВ «Компанія «Об’єднаний капітал», яке і передало вказаний майновий комплекс. Судом встановлено, що ТОВ «Компанія «Об’єднаний капітал» втратило право власності на підставі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 квітня 2004 року, таким чином, не мало права передавати зазначене майно ТОВ «Компанія «ТРИТОН»;

Особа_2 є власником вказаного вище нежитлового приміщення на підставі декларації про готовність об’єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області за № НОМЕР від 18 квітня 2014 року. Отже, ним отримані всі необхідні документи, які підтверджують його право власності на цей об’єкт, таким чином, він має право на реєстрацію власності, а також розпорядження зазначеним майном;

Особа_3 є власником вказаних вище двох квартир загальною площею 255,1 кв. м та 140,9 кв. м на підставі рішення суду від 18 березня 2008 року у справі № 2-698/08.

Стосовно наявності заборон на відчуження вказаного майна суд зазначив, що такі обтяження також підлягають скасуванню у зв’язку з тим, що на момент укладання договорів іпотеки попереднім власником Особа_5 від 31 березня 2008 року та 31 грудня 2008 року у нього вже не було права власності на зазначені квартири, що підтверджується рішенням суду від 18 березня 2008 року, яке набуло законної сили 31 березня 2008 року, тому він не міг закласти в іпотеку це майно.

Судом також встановлено, що зауважень до переліку документів, наданих відповідачу, у нотаріуса не виникло, окрім відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Надання позивачами зазначеного переліку документів відповідачу підтверджено, на думку суду, самою постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій, тобто посилання в оскаржуваній постанові на статтю 49 Закону України «Про нотаріат», пункт 1.7 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України суд вважає безпідставним та таким, що спростовується матеріалами справи.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненка В.В. про виправлення описки від 20 травня 2016 року мотивувальну частину постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року після тексту «Судом встановлено, що ТОВ «Об’єднаний капітал» втратило право власності на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2004 року, таким чином не мало права передавати зазначене майно ТОВ «Компанія «ТРИТОН» доповнено таким абзацом: «А тому виконання позовних вимог про зобов’язання нотаріуса зареєструвати право власності за Особою_1 буде неможливим, оскільки для його здійснення необхідне припинення права власності за особою, яка в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться за власником цього нерухомого майна, тобто товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ТРИТОН». З метою захисту прав та інтересів позивача Особа_1, реалізація яких буде неможливою до виконання, суд виходить за межі позовних вимог та вважає за необхідне доповнити позовні вимоги в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме припинити право власності на майновий комплекс, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА, за ТОВ «Компанія «ТРИТОН» (ЄДРПОУ НОМЕР)».

Не погодившись із постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, особи, які не були залучені до участі у справі, а саме: компанія «Семалєн Ентерпрайзіс ЛТД», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Компанія «ТРИТОН», оскаржили її до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року скасовано, а провадження у справі № 804/507/16 закрито у зв’язку із тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Степаненка В.В. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла таких висновків:

під час розгляду справи № 804/507/16 дії судді Степаненка В.В. супроводжувалися грубими порушеннями норм матеріального і процесуального права, а сам судовий розгляд мав формальний (фіктивний) характер, який не мав на меті об’єктивне з’ясування всіх обставин справи для справедливого вирішення спору;

під час здійснення правосуддя у справі № 804/507/16 порушено норми статей 2, 3, 17, 107, 109, 159, 161, 169 КАС України стосовно завдань адміністративного судочинства та юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, підстав для відкриття провадження у справі, порядку виправлення описок в судовому рішенні, а також законності і обґрунтованості судового рішення, статті 41 Конституції України, приписів пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Зенд проти Австрії»), приписів статті 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції щодо захисту права власності;

чинне процесуальне законодавство не допускає вирішення питання про права і обов’язки осіб, не залучених до судового розгляду, тим більше категорично неприпустимим є позбавлення особи права на майно (у тому числі права власності) за допомогою судового рішення без залучення такої особи до судового розгляду;

спір у справі № 804/507/16 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства;

ухвалюючи рішення від 3 лютого 2016 року, суддя Степаненко В.В., застосувавши положення частини другої статті 11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та припинив право власності ТОВ «Компанія «ТРИТОН» на майновий комплекс, не вказавши в рішенні факт, що суддя вийшов за межі позовних вимог, та не навівши відповідного обґрунтування своїх дій;

дії судді Степаненка В.В. під час розгляду справи № 804/507/16 містять склад істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що, визначаючи вид стягнення, який має бути застосовано до судді Степаненка В.В., врахуванню підлягає очевидний, грубий та умисний характер допущених порушень, а також те, що вони спричинили тяжкі наслідки у вигляді незаконного позбавлення низки осіб належних їм речових прав (у тому числі права власності) на особливо цінний вид майна. Грубий та очевидний характер допущених суддею Степаненком В.В. порушень істотно підриває суспільну довіру до суду. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що застосування до судді Степаненка В.В. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку.

Водночас суддя Степаненко В.В. не погоджується з таким рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та просить його скасувати, а дисциплінарне провадження стосовно нього закрити з таких підстав:

у справі № 804/507/16 на момент винесення судового рішення спір про право був відсутній, а дослідженню підлягали виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу, який у межах спірних правовідносин діяв як суб’єкт владних повноважень;

узагальнення судової практики свідчить, що адміністративні суди доходили висновку, що нотаріус може вчиняти дії, які мають публічно-правовий характер, та розглядали такі спори саме в порядку адміністративного судочинства, причому такі позиції підтримували суди апеляційної інстанції;

за результатами розгляду справи № 804/507/16 судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог, оскільки встановлено, що позивачі є дійсними власниками нерухомого майна на підставі наданих документів, а саме судових рішень, які були складені належним чином, підстав для сумнівів у їх законності, дійсності та справжності у суду не виникало; до повноважень суду не належить обов’язок призначати судову експертизу, перевіряти або звертатись до відповідного суду з метою встановлення інформації про номер справи та про прийняте рішення за наслідками її розгляду, якщо у судді не виникло сумніву щодо їх справжності;

з огляду на те, що у провадженні судді Степаненка В.В. у 2015 році перебувало 512 справ, середній показник по суду становив 375,3; протягом 2016 року – 741 справа, середній показник по суду – 266, він фізично не міг забезпечити більш детальний розгляд справ та ухвалення судових рішень, враховуючи визначений процесуальним законом строк розгляду справи;

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, приймаючи оскаржуване рішення, не з’ясувала з яким навантаженням працював суддя у 2016 році, не витребувала та не долучила до дисциплінарної справи характеризуючі суддю дані та показники його роботи;

зміст мотивувальної і резолютивної частин рішення від 3 лютого 2016 року у справі № 804/507/16 свідчить про висновок суду, що позивачі є дійсними власниками майна, за таких обставин незазначення у мотивувальній частині рішення посилання на частину другу статті 11 КАС України є механічною опискою, допущеною через надмірну завантаженість судді;

наведене в оскаржуваному рішенні Дисциплінарної палати обґрунтування фіктивного характеру розгляду справи не підтверджується належними доказами, оскільки Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не наведено будь-яких доказів умисності проступку чи грубої недбалості під час розгляді справи № 804/507/16;

рішення Дисциплінарної палати не містить обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Дисциплінарна палата дійшла висновків про вчинення саме істотного дисциплінарного проступку відповідно до пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

Дисциплінарна палата надала оцінку законності рішення, ухваленого суддею у справі № 804/507/16, фактично здійснивши оцінку доказів матеріалів справи, та переглянула судове рішення, що належить до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження;

дисциплінарна скарга заступника прокурора Дніпропетровської області Особа_6 є засобом тиску на суддю Степаненка В.В. під час розгляду справи № 804/7399/16 про скасування подання та поновлення Особа_7 на посаді заступника прокурора Дніпропетровської області.

Дослідивши матеріали дисциплінарної справи в контексті доводів скарги судді Степаненка В.В., Вища рада правосуддя дійшла висновку про їх безпідставність.

Так, суддя Степаненко В.В. зазначив, що адміністративні суди доходили висновку, що нотаріус може вчиняти дії, які мають публічно-правовий характер, та розглядали такі спори саме в порядку адміністративного судочинства. З цього приводу Вища рада правосуддя зазначає таке.

У постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначено, що відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб’єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте з ухваленої 3 лютого 2016 року суддею Степаненком В.В. постанови вбачається, що судом, зокрема, припинено право власності ТОВ «Компанія «ТРИТОН» на майновий комплекс, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Рогальова, 12.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час розгляду судової справи, справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних правовідносин, підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що, прийнявши позовну заяву до розгляду та вирішивши спір, який не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв’язку з реалізацією особами прав власника майна, та припинивши право власності на таке нерухоме майно всупереч заборонам відчуження майна, які містилися в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, суддя Степаненко В.В. грубо порушив приписи статей 2, 3, 109 КАС України.

Вищою радою правосуддя відхиляються доводи судді Степаненка В.В. з приводу незазначення у мотивувальній частині рішення посилання на частину другу статті 11 КАС України як на механічну описку, допущену внаслідок надмірної завантаженості судді з огляду на таке.

Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, компетентність та старанність є необхідними умовами для виконання суддею своїх обов’язків. Пункт 1 частини п’ятої статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI (чинний на час розгляду суддею Степаненком В.В. справи) вимагав від судді своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Відповідно до частини другої статті 11 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, а з пункту 5 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» вбачається, що в такому разі в мотивувальній частині рішення суд повинен навести відповідне обґрунтування.

Проте, як встановлено Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя та підтверджується матеріалами дисциплінарної справи, суддя Степаненко В.В. навів обґрунтування своїх дій щодо виходу за межі позовних вимог в ухвалі про виправлення описки від 20 травня 2016 року, зазначивши, що «виконання позовних вимог про зобов’язання нотаріуса зареєструвати право власності за Особа_1 буде неможливим, оскільки для його здійснення необхідне припинення права власності за особою, яка в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться власником цього нерухомого майна, тобто ТОВ «Компанія «ТРИТОН». У цій ухвалі суддя Степаненко В.В. зазначив, що суд вважає за необхідне доповнити позовні вимоги, а саме припинити право власності на майновий комплекс, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА, за ТОВ «Компанія «ТРИТОН».

Частиною першою статті 169 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачено, що суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Описки – це помилки, зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо (пропуск літери, цифри, їх перестановка тощо).

Таким чином, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя цілком обґрунтовано зазначила, що ухвалою від 20 травня 2016 року суддя Степаненко В.В. фактично вніс зміни до постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, тим самим порушивши, зокрема, статтю 169 КАС України.

У скарзі суддя Степаненко В.В. зазначає, що у справі № 804/507/16 на момент винесення судового рішення спір про право власності був відсутній, а дослідженню підлягали виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу, який у межах спірних правовідносин діяв як суб’єкт владних повноважень. Водночас із судового рішення від 3 лютого 2016 року та ухвали про виправлення описки від 20 травня 2016 року вбачається, що суддею Степаненком В.В. прийнято рішення про припинення права власності ТОВ «Компанія «ТРИТОН» на майновий комплекс. У поясненнях, наявних у матеріалах дисциплінарної справи, мотивуючи необхідність виходу за межі позовних вимог, суддя Степаненко В.В. зазначив, що виконання позовних вимог про зобов’язання нотаріуса зареєструвати право власності на майно за Особа_1 не було можливим без припинення права власності за особою, яка згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником такого майна.

Таким чином, Вища рада правосуддя погоджується з висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та вважає, що, вирішуючи спір по суті позовних вимог, суддя Степаненко В.В. не встановив обставин, що мають значення для справи, не залучив до участі у справі зацікавлених осіб, які є власниками та іпотекодержателями спірного нерухомого майна, що дає підстави вбачати умисел у діях судді Степаненка В.В.

У скарзі на рішення Дисциплінарної палати суддя Степаненко В.В. неодноразово зазначає, що Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не було враховано характеризуючі суддю дані та рівень завантаженості судді. Водночас із високим рівнем завантаженості суддя Степаненко В.В. пов’язує неможливість більш детально розглянути судову справу № 804/507/16.

Проте в оскаржуваному рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя враховано характеризуючі суддю Степаненка В.В. дані, наведені у характеристиці, підписаній головою Дніпропетровського окружного адміністративного суду Олійник В.М. Водночас Вища рада правосуддя вважає, що велике навантаження на суддю не звільняє його від обов’язку справедливо, своєчасно, якісно, безсторонньо розглядати судові справи з дотриманням засад і правил судочинства.

Вища рада правосуддя відхиляє твердження судді Степаненка В.В., що Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя фактично переглянуто судове рішення, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Дисциплінарною палатою не оцінювалась законність судового рішення, Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя надано оцінку саме діям судді Степаненка В.В. під час розгляду судової справи № 804/507/16 щодо належного здійснення правосуддя та забезпечення прав людини.

Викладену у скарзі судді Степаненка В.В. інформацію щодо тиску на нього з боку заступника прокурора Дніпропетровської області Особа_6 Вища рада правосуддя не бере до уваги з огляду на таке.

Приписами частини третьої статті 48 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час розгляду судової справи) було передбачено, що суддя зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів. Проте суддею Степаненком В.В. не надано жодних документів на підтвердження факту такого звернення.

На думку Вищої ради правосуддя, встановлені Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя грубі порушення в діях судді Степаненка В.В. під час розгляду справи № 804/507/16, а саме: розгляд справи з порушенням правил щодо юрисдикції суду; невстановлення суддею обставин, що мають значення для справи; розгляд судової справи без залучення осіб, які є власниками та іпотекодержателями спірного нерухомого майна, тощо, свідчать про наявність підстав для притягнення судді Степаненка В.В. до дисциплінарної відповідальності. На час вчинення суддею Степаненком В.В. зазначених порушень був чинним Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правомірно вважає, що допущені суддею Степаненком В.В. порушення можуть бути кваліфіковані відповідно до підпункту «а» пункту 1, пунктів 3, 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», а саме: істотне порушення норм процесуального права, що призвело до порушення правил підвідомчості; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права власності та права на справедливий суд).

Характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, не змінився після набрання чинності Законом № 1402-VIII. Редакційні зміни в описі незаконних діянь суддів не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння.

Так, суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарні проступки у вигляді істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, передбачених відповідно підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 цього Закону.

З урахуванням викладеного, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно вважає, що зазначені вище дії судді Степаненка В.В. містять склад істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку є підставою для звільнення судді.

Частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження. Зазначений строк стосовно вчинених суддею Степаненком В.В. проступків не сплинув.

Частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII, частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Вища рада правосуддя відхиляє доводи судді Степаненка В.В. стосовно того, що рішення Дисциплінарної палати не містить обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Дисциплінарна палата дійшла висновків про вчинення саме істотного дисциплінарного проступку відповідно до пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки такі доводи є необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненка В.В. рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2017 року № 3724/3дп/15-17 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2017 року № 3724/3дп/15-17 про притягнення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненка Вячеслава Віталійовича до дисциплінарної відповідальності.