X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
11.07.2017
2017/0/15-17
Про скасування частково рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 про притягнення судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського Володимира Миколайовича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 11 травня 2017 року (вх. № 883/0/6-17) надійшла скарга судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 11 травня 2017 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е.

Скарга судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. подана з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Беляневич В.Е. дійшов висновку про задоволення скарги судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. та скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 (висновок від 26 червня 2017 року).

Суддя Лабунський В.М., Філімонов К.Д. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Ради.

У засідання Вищої ради правосуддя з’явився суддя та його представник – адвокат Джулай Д.О., голова Приморського районного суду міста Одеси Кічмаренко С.М.

Суддя Лабунський В.М. у засіданні Вищої ради правосуддя надав пояснення, якими підтримав доводи скарги та просив скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Адвокат Джулай Д.О. просив скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 про притягнення судді Лабунського В.М. до дисциплінарної відповідальності.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е., суддю Лабунського В.М., дійшла висновку, що скарга судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 притягнуто суддю Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади за результатами розгляду заяви Філімонова К.Д. в порядку пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Підставою притягнення судді Лабунського В.М. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя факти порушення суддею норм процесуального закону, що призвели до негативних наслідків у вигляді підриву довіри до судової влади в Україні, що настали за результатами вчинених діянь, незаконного притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді адміністративного арешту строком на 5 діб. Використання як доказу вини ОСОБА_1 переглянутого у судовому засіданні відеозапису, який насправді підтверджував його невинуватість, в сукупності з іншими допущеними суддею порушеннями процесуального закону свідчать про упередженість судді та умисний характер вчиненого ним проступку.

Стверджуючи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, суддя Лабунський В.М. посилається на те, що при його ухваленні невірно встановлено фактичні обставини справи. На думку Лабунського В.М., замість оцінки дій судді, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з перевищенням повноважень, наданих чинним законодавством, вдалась до оцінки законності та обґрунтованості судового рішення.

Суддя Лабунський В.М. вважає, що, встановивши в його діях наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент винесення постанови), Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не мала права накладати будь-яке дисциплінарне стягнення у зв’язку із спливом строків притягнення до відповідальності.

Також суддя Лабунський В.М. не погоджується з висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що дисциплінарний проступок, за вчинення якого до нього застосовано дисциплінарне стягнення, охоплюється складом дисциплінарного проступку згідно із пунктом 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З оскаржуваного рішення вбачається, що Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановлено:

24 листопада 2013 року виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської міської політичної організації «Європейська партія України», Філімонова К.Д., громадських організацій «Заклад пауерліфтингу» та «Правова корпорація» про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року (винесеною о 02:29) у справі № _________ задоволено позов виконавчого комітету Одеської міської ради до Одеської міської політичної організації «Європейська партія України», Філімонова К.Д., громадських організацій «Заклад пауерліфтингу» та «Правова корпорація» про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання. Обмежено заявників та будь-яких інших учасників заходів у реалізації їх права на мирні зібрання шляхом заборони на період з 25 листопада по 31 грудня 2013 року включно проведення зборів, мітингів, пікетів, походів та будь-яких інших мирних зібрань за вказаними у постанові адресами. У подальшому вказану постанову місцевого суду скасовано постановою Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2014 року;

25 листопада 2013 року не пізніше 04:00 (а згідно з рапортами, складеними лейтенантом міліції Римарчиком О.В., про вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених статтями 173 та 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), не пізніше 05:30) державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Лукасевичем Г.О. було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 815/8050/13-а, виданого Одеським окружним адміністративним судом, винесено постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ та надіслано вказану постанову для виконання Одеському міському управлінню ГУМВС України в Одеській області, що підтверджується матеріалами справи;

приблизно о 04:00 25 листопада 2013 року державний виконавець Лукасевич Г.О. у супроводі залучених до виконання судового рішення працівників міліції прибув на місце виконання судового рішення, зачитав виконавчий лист, після чого кілька десятків «невстановлених осіб під виглядом працівників житлово-комунальних служб» почали демонтувати намети і вантажити їх з іншим майном учасників акції на автомобіль ГАЗ «Газель» без номерних знаків. Доля вилученого майна не встановлена, кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння майном ОСОБА_1 (внесене до ЄРДР за № 1___________) перебуває на стадії досудового розслідування;

під час демонтажу наметів працівниками правоохоронних органів було затримано деяких учасників мирних зібрань, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_3. та ОСОБА_1.;

постановою судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. від 26 листопада 2013 року (справи № 522/29552/13-п, № 522/29551/13-п) ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтями 173 КУпАП (дрібне хуліганство) та 185 КУпАП (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця) шляхом застосування до нього адміністративного арешту строком п’ять діб. Цією ж постановою суддя Лабунський В.М. об’єднав адміністративні справи № 522/29552/13-п, № 522/29551/13-п та присвоїв об’єднаним адміністративним справам порядковий номер № 522/29552/13-п;

постановою апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2013 року скасовано, провадження у справі закрито, оскільки 26 грудня 2013 року набрав чинності Закон України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», відповідно до якого звільняються від відповідальності особи, які були учасниками акцій протесту та масових заходів, щодо їхніх дій і рішень у період з 21 листопада і до дня набрання чинності цим Законом;

постановою апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2014 року задоволено заяву заступника прокурора Одеської області О.Німого про перегляд постанови апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами, постанову апеляційного суду від 27 грудня 2013 року скасовано, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову суду першої інстанції від 26 листопада 2013 року задоволено частково, постанову від 26 листопада 2013 року змінено, визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, накладено на нього штраф у розмірі 102 гривні. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення;

28 лютого 2014 року Приморський районний суд міста Одеси (суддя Лабунський В.М.) звільнив ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП, а провадження у справі закрив на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України»;

постановою апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2014 року частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2014 року, постанову місцевого суду скасовано, у задоволенні клопотання заступника прокурора Одеської області про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» відмовлено.

Оцінюючи дії судді Лабунського В.М. при винесені постанови від 26 листопада 2013 року, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила:

оголошені в судовому засіданні письмові пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 використані судом при винесенні постанови від 26 листопада 2013 року як докази вини ОСОБА_1. Суд при цьому послався на пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як на «пояснення свідків», хоча вказані особи судом у встановленому порядку допитані не були, що суперечить статті 251 КУпАП, а також положенням пункту d параграфа третього статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

при оцінці пояснень вказаних осіб судом не враховано, що вони ухилилися від участі у судовому засіданні. Також судом не було надано жодної правової оцінки тій обставині, що у протоколах про адміністративні правопорушення від 25 листопада 2013 року серії ОД № 0241683 та ОД № 0241681, складених та підписаних ДІМ Приморського РВОМУГУ ТВС України в Одеській області лейтенантом міліції Фініком О.В., ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 згадані як свідки не були;

при дослідженні протоколів про адміністративні правопорушення від 25 листопада 2013 року серії ОД № 0241683 та ОД № 0241681, складених та підписаних ДІМ Приморського РВОМУГУ ТВС України в Одеській області лейтенантом міліції Фініком О.В., встановлено, що у протоколах не вказано конкретне місце їх складання, чим порушено вимоги частини першої статті 256 КУпАП, відповідно до якої у протоколі про адміністративне правопорушення зазначається місце його складання. Вказівка на складення протоколу «в м. Одесі» є надто загальною і не дає змоги оцінити обставини складання протоколів;

протокол не містив опису суті адміністративного правопорушення, а тому не відповідав вимогам статті 256 КУпАП, оскільки в ньому не конкретизовано, які саме протиправні дії вчиняв ОСОБА_1, а також зміст вимог, пред’явлених ОСОБА_1, що не дає змоги зробити висновок про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення у вигляді злісної непокори законним розпорядженням (вимогам) працівників міліції;

при оцінці протоколів у справах про адміністративні правопорушення суддею було порушено вимоги статті 252 КУпАП, а саме: у протоколах про адміністративні правопорушення зазначено, що часом вчинення правопорушень є «четверта година ранку», в той же час відповідно до пояснень ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 правопорушення були вчинені приблизно о 05:20–05:30. Ці розбіжності є істотними, що мало бути враховано судом при оцінці вказаних доказів. Без усунення (пояснення) таких розбіжностей суд не міг брати до уваги жоден із доказів, що суперечать один одному;

використання відеозапису як доказу вини ОСОБА_1 свідчить про упередженість та необ’єктивність судді Лабунського В.М., порушення ним правил оцінки доказів, передбачених статтею 252 КУпАП, оскільки при перегляді відеозапису Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що останній не містить жодної, навіть опосередкованої вказівки на те, що ОСОБА_1 вчиняв будь-які адміністративні правопорушення; 

як на доказ вини ОСОБА_1 суд посилався на «рапорт співробітника міліції Римарчук О.В.», у той час як в матеріалах справи відсутній «рапорт співробітника міліції Римарчук О.В.», а наявні рапорти, складені лейтенантом міліції Римарчиком О.В., два з яких стосуються події адміністративного правопорушення. Особа, що склала рапорти, як свідок судом допитана не була;

часом вчинення адміністративних правопорушень ОСОБА_1 відповідно до рапортів є п’ята година тридцять хвилин, а згідно з відповідними протоколами про адміністративні правопорушення – четверта година. Така суттєва розбіжність між документами, зміст яких, згідно з текстом постанови, винесеної суддею Лабунським В.М., повинен доповнювати, а не спростовувати один одного, мала бути пояснена (усунута) судом;

використання вказаних рапортів як доказів вини особи у вчиненні адміністративних правопорушень є порушенням статті 252 КУпАП, оскільки дані, які містяться в них, не підтверджені Римарчиком О.В. у судовому засіданні, а також враховуючи істотну розбіжність у часі, жоден із зазначених рапортів не є таким, на основі фактичних даних якого суд міг встановити винність ОСОБА_1 чи взагалі наявність адміністративних правопорушень;

відхиляючи пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, суддя Лабунський В.М. посилався на їх невідповідність доказам, які, як вже зазначено, не можуть вважатися належними доказами вини ОСОБА_1;

судом не було взято до уваги те, що факт нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 працівниками правоохоронних органів під час його затримання (або, щонайменше, відсутність фіксації тілесних ушкоджень, якщо такі були наявні в ОСОБА_1 на момент затримання) спростовує викладену в протоколі про адміністративне правопорушення версію щодо перебігу подій 25 листопада 2013 року, а також ставить під сумнів і достовірність всіх інших доказів, які начебто обґрунтовували вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень;

відмова у допиті свідків захисту, зокрема громадянина ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, є грубим порушенням статті 252 КУпАП, а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини;

суддею Лабунським В.М. не було наведено посилань на обставини, які могли б виправдати застосування до ОСОБА_1 більш суворого різновиду адміністративних стягнень – адміністративного арешту.

У зв’язку з викладеним відхиляються доводи скарги про те, що оскаржене рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя містить оцінку постанови, винесеної суддею Лабунським В.М. з точки зору її законності та висновків стосовно її обґрунтованості. У рішенні зазначено про порушення суддею Лабунським В.М. норм процесуального законодавства під час розгляду справи та про відсутність обґрунтування неможливості застосування більш м’якого запобіжного заходу. Така мотивація Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосується не законності чи обґрунтованості судового рішення, а оцінки дій Лабунського В.М. як судді та висновку про невиконання обов’язків, покладених на нього Конституцією та процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У скарзі суддею зазначено, що не відповідає матеріалам справи висновок Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про спотворення при винесенні постанови від 26 листопада 2013 року змісту досліджуваного відеозапису з метою використання останнього як доказу вини ОСОБА_1.

Суддя наголошує, що відеозапис (файл MOV015), наявний у матеріалах справи (хронометраж: 1:45 – 1:50) та досліджений під час судового розгляду, підтверджує, що ОСОБА_1 умисно відштовхнув спочатку одну людину, а потім умисно двома руками штовхає іншу людину, від чого та падає на землю.

Оскаржуваним рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя також встановлено, що зміст відеозапису, наявного в матеріалах справи, відображає процес зачитування виконавчого листа державним виконавцем (файл MOV14, хронометраж: від початку відеозапису і до 03:25) та повідомлення організатором мирного зібрання державного виконавця про те, що мирна акція закінчилася двадцять хвилин тому і наразі жодної мирної акції немає (хронометраж: 03:30–03:50). У подальшому, як свідчить відеозапис (файл MOV015), відбувся примусовий демонтаж наметового містечка, при цьому будь-яких протиправних дій з боку учасників мирного зібрання не зафіксовано.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про те, що використання вказаного відеозапису як доказу вини ОСОБА_1 свідчить про умисний характер порушення суддею Лабунським В.М. правил оцінки доказів, передбачених статтею 252 КУпАП.

Не можна погодитись з цим висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, оскільки відеозапис не надає підстав для такого беззастережного висновку, який міститься у оскаржуваному рішенні: «…при його перегляді палатою встановлено, що останній не містить жодної, навіть опосередкованої вказівки на те, що ОСОБА_1 вчиняв будь-які адміністративні правопорушення. … як свідчить відеозапис (файл MOV015), відбувся примусовий демонтаж наметового містечка, при цьому будь-яких протиправних дій з боку учасників мирного зібрання не зафіксовано». Через це оцінка Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дій судді щодо його оцінки відеозапису як доказу не може беззаперечно свідчити про умисний характер дій судді Лабунського В.М.

Крім того, відеозапис відображає рухи та дії кількох осіб, серед яких перебуває особа, в якій, ймовірно, можна впізнати ОСОБА_1, втім лише суд має повноваження визнати ці дії правомірними або протиправними.

Підлягають відхиленню посилання судді Лабунського В.М. на постанову від 26 травня 2015 року про закриття кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про протиправні дії працівників міліції, оскільки вказана постанова прийнята пізніше винесення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та не має значення для оцінки судом відеозапису (файл MOV015).

Суддя Лабунський В.М. не погоджується з висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що використання як доказів вини ОСОБА_1 оголошених у судовому засіданні письмових пояснень ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не були допитані в суді як свідки у встановленому порядку, суперечить статті 251 КУпАП та положенням пункту d параграфа третього статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суддя посилається на застосування ним під час винесення постанови критеріїв, визначених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Al-Rhawaja and Tahery v. The United Kingdom (поважність причин неявки свідків, значення для засудження особи, наявність «врівноважуючих» факторів, що могли компенсувати труднощі захисту).

Вказані доводи наводились суддею під час розгляду справи та були предметом оцінки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яка, не погоджуючись із таким висновком, зазначила, що за конкретних обставин справи причина неявки була явно неповажною; враховуючи вади інших доказів обвинувачення, письмові пояснення свідків мали вирішальне значення для висновку про винуватість особи.

На думку судді Лабунського В.М., необґрунтованим є висновок оскаржуваного рішення про невідповідність вимогам статті 256 КУпАП протоколу, у зв’язку з відсутністю в ньому опису суті адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 цього Кодексу.

Проте матеріалами перевірки підтверджується, що з протоколу від 25 листопада 2013 року серії ОД № 0241681, у якому не зазначено, які саме протиправні дії вчиняв ОСОБА_1, не розкрито зміст вимог, пред’явлених до ОСОБА_1, у зв’язку з чим неможливо встановити наявність у його діях складу адміністративного правопорушення у вигляді злісної непокори законним розпорядженням (вимогам) працівників міліції.

Крім того, у протоколах про адміністративні правопорушення часом вчинення правопорушень є «четверта година ранку», у той час як відповідно до пояснень ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 правопорушення були вчинені приблизно о 05:20 – 05:30.

Посилання Лабунського В.М. на те, що інформація щодо часу стосується виключно обставин скоєння правопорушення, а не є свідченням невідповідності протоколу вимогам закону, суперечить положенням статті 256 КУпАП, якою встановлено вимоги до змісту протоколу про адміністративне правопорушення.

Такі недоліки, як відсутність вказівки на конкретне місце складання протоколів, розбіжність щодо часу правопорушення та незазначення суті правопорушення мали бути враховані судом при оцінці вказаних доказів.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку про те, що без усунення (пояснення) таких розбіжностей суд не міг брати до уваги жоден із доказів, що суперечать один одному.

Доводи судді Лабунського В.М. про вжиття заходів для усунення недоліків протоколів шляхом повернення матеріалів справи для належного оформлення не спростовують невідповідності вимогам закону протоколів про адміністративні правопорушення і після дооформлення.

Відповідно до частини другої статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

На порушення вказаних положень суддя Лабунський В.М. не обґрунтував, чому не підлягав застосуванню жоден із більш м’яких різновидів адміністративних стягнень.

Доводи судді Лабунського В.М. про застосування у своїй практиці за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173 та 185 КУпАП, адміністративного арешту строком на одну, три і п’ять діб не є підставою для відсутності у постанові від 26 листопада 2013 року мотивів застосування більш суворого стягнення стосовно ОСОБА_1.

На думку Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вказані грубі порушення законодавства, допущені суддею Лабунським В.М., свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що встановлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення суддею Лабунським В.М. підпадають під поняття порушення присяги, визначеного частиною другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності), якою передбачено, що порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про те, що суддя Лабунський В.М. не забезпечив дотримання приписів Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не виконав покладених на нього професійних обов’язків, не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства, порушення законодавства, допущені суддею, є істотним дисциплінарним проступком і як наслідок – підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

Вища рада правосуддя вважає такий висновок Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя помилковим, враховуючи таке.

Статтею 115 Закону України від 2 лютого 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) передбачено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Пунктом 1 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Частиною четвертою статті 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI) (у редакції, що діяла на час винесення суддею Лабунським В.М. постанови) встановлено, що суддя повинен додержуватись присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Суддя Лабунський В.М. допустив порушення норм процесуального права, однак вказані порушення не є такими, що безспірно свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, оскільки фактів, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону суддею під час розгляду судової справи та прийняття судового рішення, не встановлено.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що дії судді Лабунського В.М. є умисними та пов’язані з упередженістю судді при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, Вища рада правосуддя вважає помилковим висновок Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що встановлені порушення Лабунським В.М. норм процесуального права свідчать не лише про їх незаконність, але і про умисний характер та явну упередженість зазначеного судді.

Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не надано оцінки доводам судді Лабунського В.М. про те, що постанова від 26 листопада 2013 року для ОСОБА_1 не мала негативних наслідків.

При обранні виду дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до судді Лабунського В.М., необхідно було врахувати такі обставини: суддя характеризується позитивно, раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувався, вчинений суддею проступок не є грубим, не мав системного характеру та негативних наслідків для ОСОБА_1.

Враховуючи дані про суддю Лабунського В.М., винесення ним лише однієї постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за вказаний заявником період, що безспірно не свідчить про системність у його діях та упередженість при розгляді вказаної вище справи, позитивні характеристики, показники роботи за останні три роки, звільнення його з посади за вчинення істотного дисциплінарного проступку не буде співмірним із характером допущених суддею порушень.

Відповідно до пункту 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII заяви (скарги) щодо поведінки суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, а також дисциплінарні справи, порушені Вищою радою юстиції до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

Згідно із частиною четвертою статті 87 Закону № 2453-VI дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Із дня вчинення суддею Лабунським В.М. дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності та перебування судді у відпустці, минуло більше року.

Законом № 2453-VI та Законом України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на час розгляду справи судом) були встановлені строки давності притягнення судді до відповідальності, що застосовувались не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Законом № 1402-VIII передбачено, що такий строк не може бути більшим ніж три роки з дня вчинення проступку (частина одинадцята статті 109).

Запровадження такого строку є заходом, який погіршує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк застосовувався не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Враховуючи викладене, слід відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. у зв’язку із закінченням встановленого законом строку для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини шостої статті 50 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження підлягає припиненню.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що на підставі пункту 2 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за результатами розгляду скарги судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 підлягає скасуванню частково з ухваленням нового рішення про відмову у притягненні вказаного судді до дисциплінарної відповідальності, а дисциплінарне провадження стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. – припиненню.

Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,

 

вирішила:

 

 

скасувати частково рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2017 року № 781/3дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського Володимира Миколайовича.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського Володимира Миколайовича.

Дисциплінарне провадження стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського Володимира Миколайовича припинити.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                                               І.М. Бенедисюк

 

Члени Вищої ради правосуддя                                                                                В.Е. Беляневич

                                                                                                                                       І.А. Артеменко

                                                                                                                                       А.М. Бойко

                                                                                                                                       Н.О. Волковицька

                                                                                                                                       М.Б. Гусак

                                                                                                                                       А.О. Лесько

                                                                                                                                       Т.М. Малашенкова

                                                                                                                                       О.В. Маловацький

                                                                                                                                       В.А. Нежура

                                                                                                                                       В.В. Шапран