Вища рада правосуддя, розглянувши звернення Міністерства юстиції України щодо наявності підстав для звільнення судді апеляційного суду міста Києва Сокуренка Дмитра Михайловича у зв’язку з порушенням ним вимог щодо несумісності,
встановила:
Сокуренко Дмитро Михайлович, _____ року народження, суддя апеляційного суду міста Києва.
До Вищої ради юстиції 4 січня 2016 року надійшло звернення Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року № 877/11.0.2/16-15 щодо порушення суддею апеляційного суду міста Києва Сокуренком Д.М. вимог щодо несумісності та наявності підстав для прийняття рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його із займаної посади.
У зверненні зазначено, що стаття 2 Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон) містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо професійних суддів.
Частиною третьою статті 1 Закону визначено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Вказано, що суддя Сокуренко Д.М. був членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України понад рік – 1456 календарних днів (у зверненні помилково зазначено 1256 календарних днів) у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону, а саме з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, який включає також період, визначений пунктом 2 частини другої статті 3 Закону, а саме з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.
При цьому у зверненні зазначено, що перебування на посаді судді згідно із частиною першою статті 54 Закону несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади у порядку, передбаченому Законом, а тому Міністерство юстиції України вважає, що до судді Сокуренка Д.М. мають бути застосовані такі заборони.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 13 січня 2016 року № 4/0/8-16 звернення Міністерства юстиції України передано члену Вищої ради юстиції Маловацькому О.В. для здійснення перевірки.
За результатами перевірки член Вищої ради юстиції Маловацький О.В. запропонував відкрити провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Сокуренка Д.М. (висновок від 7 червня 2016 року).
7 липня 2016 року Вища рада юстиції відкрила провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді апеляційного суду міста Києва Сокуренка Д.М.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя».
Відповідно до пункту 15 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» провадження про порушення вимог законодавства щодо несумісності, відкриті Вищою радою юстиції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», рішення стосовно яких не прийнято, передаються Вищій раді правосуддя для розгляду та прийняття рішень у порядку, визначеному цим Законом для розгляду справ щодо несумісності.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено, що очищення влади (люстрація) – це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі – посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, яка була чинною до 28 березня 2015 року, перебування на посаді судді є несумісним із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом, а також якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади».
У частині першій статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції зазначено, що перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з положеннями пункту 6 частини першої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року обіймали посади, зокрема члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймали посади, зокрема члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, та не були звільнені в цей період із відповідної посади за власним бажанням.
Листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 березня 2015 року № 22-4441/15-вих Міністерству юстиції України надано інформацію про осіб, які у період з 16 вересня 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймали посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Згідно із вказаним листом 16 вересня 2010 року Міністром юстиції України призначено на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України начальника Головного управління юстиції у місті Києві Сокуренка Д.М. (з 11 червня 2013 року – суддя апеляційного суду Донецької області, з 1 липня 2014 року – суддя апеляційного суду міста Києва). Сокуренко Д.М. набув повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 16 вересня 2010 року та здійснював їх до 15 жовтня 2014 року. На сьогодні Сокуренко Д.М. є суддею апеляційного суду міста Києва.
Зазначена інформація підтверджується копією наказу Міністра юстиції України О.Лавриновича від 16 вересня 2010 року № 1570/0/9-16 «Про призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».
Крім того, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України повідомлено, що згідно з наказом Голови Комісії від 28 грудня 2010 року № 104/к Сокуренка Д.М. було зараховано до штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 1 січня 2011 року; його повноваження як члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено рішенням Комісії від 15 жовтня 2014 року № 20/зп-14 з 15 жовтня 2014 року на підставі поданої Сокуренком Д.М. заяви.
Таким чином, Сокуренко Д.М., який нині є суддею, дійсно був членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 та пунктом 2 частини другої статті 3 Закону.
Водночас 11 травня 2016 року, тобто до моменту відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність, суддя Сокуренко Д.М. звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення з посади судді у відставку. Заяву судді Сокуренка Д.М. про звільнення з посади судді у відставку Вищою радою правосуддя не розглянуто.
Суддя Сокуренко Д.М. надав письмові пояснення щодо відомостей, викладених у зверненні Міністерства юстиції України, у яких вказав, що в частині другій статті 4 Закону зазначено, що організація проведення перевірки професійних суддів покладається на голову суду, в якому працює суддя. При цьому відповідного висновку голови апеляційного суду міста Києва Міністерством юстиції України до свого звернення додано не було. Зазначено, що лист Міністерства юстиції України, адресований Вищій раді юстиції, про прийняття рішення про його звільнення датований 25 грудня 2015 року, тобто до закінчення проведення перевірки керівником органу, на якого покладено обов’язок з організації проведення перевірки. На переконання судді Сокуренка Д.М., вказана обставина свідчить про те, що Міністерством юстиції України порушено порядок звернення до Вищої ради юстиції відповідно до Закону.
Крім того, повідомив, що в апеляційному суді міста Києва проведення перевірки, передбаченої Законом, щодо Сокуренка Д.М. завершено 11 січня 2016 року. За результатами проведеної перевірки встановлено, що до Сокуренка Д.М. не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону. Вказану інформацію розміщено і на офіційному веб-сайті суду.
Також Сокуренко Д.М. вказав таке:
на посаду судді він був обраний 16 травня 2013 року, а зарахований до штату суду лише з 11 червня 2013 року; з 11 червня 2013 року по 14 жовтня 2014 року судові справи не розглядав, оскільки виконував повноваження члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
жодним своїм рішенням, дією чи бездіяльністю він, як член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не здійснював та/або не сприяв здійсненню будь-яких заходів, які б були спрямовані на узурпацію влади В.Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини;
на момент набрання чинності Законом, який був опублікований 16 жовтня 2014 року, не був членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
для виконання повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України був відряджений до Комісії, а «юридично перебував на посаді» начальника Головного управління юстиції у місті Києві, із травня 2013 року – на посаді судді апеляційних судів, що, на його думку, вказує на неможливість застосування до нього заборон, встановлених Законом.
Із Закону вбачається, що метою встановлення передбачених ним заборон, є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини (частина друга статті 1 Закону).
Така мета є правомірною та відповідає інтересам суспільства в тому випадку, коли відповідна заборона сприяє дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і прав людини.
У своїх поясненнях суддя Сокуренко Д.М. зазначив, що за результатами перевірок звернень стосовно суддів, які ухвалили рішення про притягнення до адміністративної відповідальності осіб Автомайдану, що були здійснені ним як членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, цією Комісією були прийняті рішення про відкриття дисциплінарних проваджень щодо суддів, якими були допущені порушення. Однак на підтвердження вказаних доводів Сокуренко Д.М. не надав відповідних рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи висновків, складених за результатами перевірки, проведеної ним, як членом Комісії. Водночас від Міністерства юстиції України чи від будь-якої іншої особи або з будь-якого іншого джерела інформації не надходили відомості про встановлення обставин, які б свідчили про те, що Сокуренко Д.М. своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював вказані у Законі дії.
Як зазначено у пункті 50 Остаточного висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») від 19 червня 2015 року № 788/2014, частинами першою та другою статті 7 передбачено дискваліфікацію певних осіб на основі того, що вони обіймали посади під час президентства Віктора Януковича у 2010–2014 роках або під час подій Майдану на рубежі 2013–2014 років. Дискваліфікація, заснована виключно на посаді, яку обіймала особа, не суперечить міжнародним стандартам за умови, що йдеться про посади в установах, відповідальних за серйозні порушення прав людини і винних у серйозних випадках халатності.
Щодо посилання судді Сокуренка Д.М. на недопустимість зворотної дії Закону слід зазначити, що звільнення з підстав порушення вимог про несумісність не переслідує мети покарання осіб, щодо яких застосовується люстрація, за будь-які вчинені дії або допущену бездіяльність, а спрямоване виключно на покращення функціонування судової влади, відновлення довіри до неї. Обмеження певних осіб у доступі до певних посад, пов’язане зі здійсненням державної влади, на підставі дій, що мали місце в минулому і не розглядалися тоді як неправомірні, повністю узгоджується із положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою її застосування Європейським судом з прав людини, зокрема, втіленою в рішенні у справі «Найдін проти Румунії» від 21 жовтня 2014 року («Naidin vs. Romania», заява № 38162/07).
Зміст Закону, а саме поширення його положень на професійних суддів (стаття 2 Закону), вказує, що мета недопущення до управління державними справами певних осіб у Законі розуміється досить широко – як недопущення таких осіб до здійснення важливих державних функцій, до яких, без сумніву, належить правосуддя.
В Остаточному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 19–20 червня 2015 року Венеціанської комісії зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи «можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв» (пункт 12). Цими критеріями є: провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення; різні функції та цілі люстрації, а саме захист новоствореної демократії, і кримінальне право, тобто покарання осіб, які вважаються винними, повинні дотримуватися; також люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка. Більш детально критерії роз’яснені у доповіді, що додається до резолюції 1096 (1996), яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права (далі – Керівні принципи 1996 року). Ці Керівні принципи були прийняті для формування політики, спрямованої на ліквідацію спадщини комуністичного періоду, який закінчився в 1991 році. Ці основоположні принципи можна застосовувати mutatis mutandis до спадщини режиму Януковича.
Однак врахуванню підлягає те, що у Проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 12–13 грудня 2014 року Венеціанська комісія вказала, що Керівні принципи передбачають, що люстрація «може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб’єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб’єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації» (пункт 29).
У пункті 65 остаточного висновку Венеціанська комісія вказала, що оскільки «метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, … а захист нової демократії» (преамбула до Керівних принципів), зміни в особистій позиції є тим фактором, який слід ураховувати щодо всіх категорій осіб.
Закон забороняє певним категоріям осіб обіймати певні державні посади. Венеціанська комісія наголошує на тому, що відповідно до концепції «демократії, здатної захистити себе», держава має право відстороняти від доступу до зайняття державних посад осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або показали себе негідними служити суспільству. Водночас Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Жданока», що «щоразу, коли держава має намір покладатися на принцип «демократії, здатної захистити себе» для виправдання втручання у права особистості, вона повинна ретельно оцінювати масштаби та наслідки цього заходу, щоб переконатися у тому, що / ... / рівновагу буде досягнуто». Таким чином, правова норма, яка накладає обмеження на доступ до державних посад, має бути чіткою й обґрунтованою за характером та повинна дотримуватися принципу пропорційності.
Як наголошував у своїх поясненнях Сокуренко Д.М., ще ____ жовтня 2016 року йому виповнилося шістдесят п’ять років.
З огляду на зазначене Вища рада правосуддя констатувала, що за наявності у Вищої ради правосуддя відомостей про те, що суддя Сокуренко Д.М. виявив бажання добровільно звільнитися з посади, його звільнення за тяжчим критерієм, а саме у зв’язку із здійсненням заходів з люстрації щодо посади, яку він обіймав, а не усунення від посади на підставі заявленого добровільного наміру, буде непропорційним, оскільки не виправдає мети, яка полягає у встановленні справедливого балансу між захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Звільнення Сокуренка Д.М. з посади судді у зв’язку із порушенням вимог щодо несумісності у будь-якому випадку не забезпечить досягнення мети Закону (усунення від посади особи), оскільки Сокуренко Д.М. досяг шістдесяти п’яти років, тобто віку, з якого повноваження судді припиняються і він не може здійснювати правосуддя відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність порушення вимог щодо несумісності суддею апеляційного суду міста Києва Сокуренком Д.М.
Вища рада правосуддя, керуючись статтями 3, 41 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 11.7 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
визнати відсутність порушення вимог щодо несумісності суддею апеляційного суду міста Києва Сокуренком Дмитром Михайловичем.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
М.Б. Гусак
П.М. Гречківський
В.К. Комков
А.О. Лесько
Т.М. Малашенкова
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
В.А. Нежура
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
М.П. Худик
В.В. Шапран
