Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, у складі головуючого – Лесько А.О., членів Комкова В.К., Маловацького О.В. та залученого з Другої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Нежури В.А., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гусака М.Б. та додані до нього матеріали за результатами попередньої перевірки заяв Горшколєпова Д.В., Середи М.Л., голови адвокатського об’єднання «Право та Закон» Пікулика А.Ф. та заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Соколової Олени Анатоліївни,

встановила:

до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшли 29 вересня 2014 року заява Горшколєпова Д.В., 31 липня 2014 року заява Середи М.Л., 25 вересня 2014 року заява голови адвокатського об’єднання «Право та Закон» Пікулика А.Ф. та 4 серпня 2014 року заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. про проведення спеціальної перевірки стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Соколової Олени Анатоліївни відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон № 1188-VII).

Заявниками зазначено, що суддя Соколова О.А. прийняла постанову про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII. У зв’язку із цим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII.

Цим Законом визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Для його реалізації була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК, Комісія).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 1188-VII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів), згідно із статтею 3 цього Закону, подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону № 1188-VII діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.

Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону № 1188-VII заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: попереднє вивчення та перевірка дисциплінарної скарги, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.

Відповідно до протоколов автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 17 травня 2016 року вказані заяви за унікальними номерами Г-2719/10/7-14, С-2284/0/7-14, 436/0/13-14 та 2218/2/8-14 були передані мені для розгляду.

За результатами опрацювання вказаних заяв встановлено наступне.

Київська міська державна адміністрація (далі – КМДА) 5 грудня 2013 року звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до голови ініціативної групи Громадський актив Києва Кастровського Д., третя особа: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі – ГУ МВС України в м. Києві), про встановлення обмеження відповідачу та іншим суб’єктам реалізації права на мирні зібрання та встановлення малих архітектурних форм з 5 грудня 2013 року по 7 січня 2014 року по вулицях Різницькій та Гусовського у місті Києві, а також на прилеглій території.

В обґрунтування позову представником позивача було зазначено, що до КМДА надійшли заяви від громадян та юридичних осіб, які просять заборонити проведення мітингів біля Генеральної прокуратури України, у зв’язку з тим, що використання гучномовців та різних гучних лозунгів шкодить здоров’ю мешканців, які проживають неподалік Генеральної прокуратури України. Обмеження права на мирні зібрання на вказаній території є засобом забезпечення нормального функціонування органів державної влади та безпеки їх посадових осіб.

Із змісту матеріалів справи № 826/19281/13-а, яка є предметом перевірки, вбачається, що до КМДА 4 грудня 2013 року надійшло письмове повідомлення відповідача у вказаній справі про проведення біля Генеральної прокуратури України на вулицях Різницькій, Гусовського в місті Києві та прилеглій території з 9:00 5 грудня 2013 року безстроково мирного зібрання на підтримку європейського курсу України, підписання Угоди про Асоціацію з Європейським співтовариством, звільнення політичних в’язнів, відміну рішень суду

Розглянувши 5 грудня 2013 року, в порядку письмового провадження в судовому засіданні зазначену адміністративну справу за вищевказаним адміністративним позовом, суддя Соколова О.А. ухвалила постанову, якою адміністративний позов КМДА задовольнила повністю.

Зазначеною постановою встановлено обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори тощо) Громадському активу Києва (голова ініціативної групи Кастровський Д.) та іншим суб’єктам і особам шляхом заборони проведення таких заходів, використання гучномовців, автотехніки, плакатів, встановлення малих архітектурних форм у вигляді наметів, кіосків, навісів, у тому числі пересувних та тимчасових з 5 грудня 2013 року по 7 січня 2014 року на вулицях Різницькій, Гусовського у місті Києві та прилеглій території.

Постанову суду, серед іншого, мотивовано тим, що організатори зазначеного масового заходу завчасно, тобто не пізніше, як за десять днів, в порушення Порядку організації та проведення в місті Києві державних, масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418, не звернулися до органу місцевого самоврядування.

Крім того судом при винесенні вказаної постанови враховані численні критичні зауваження висловлені у листах ГУ МВС України в м. Києві, УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, ГУ Держаної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, ГУ Державної санітарно-епідеміологічної служби в м. Києві, управління освіти Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, окремих комунальних підприємств міста Києва та громадян з приводу вжиття належних заходів щодо недопущення та заборону проведення будь-яких масових заходів на вулицях Гусовського та Різницької у м. Києві.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції від 5 грудня 2013 року, особи, які не брали участі у вказаній справі – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу.

На час призначення вказаної справи до розгляду, представником позивача до Київського апеляційного адміністративного суду було внесено клопотання про відкликання позову у справі № 826/19281/13-а.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2014 року зазначену апеляційну скаргу на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2013 року у справі № 826/19281/13-а залишено без задоволення, а клопотання КМДА задоволено. Постанову суду першої інстанції скасовано, а позовну заяву КМДА залишено без розгляду.

У письмових поясненнях, надісланих до Комісії, суддя Соколова О.А. зазначила, що прийняття рішення у вказаній справі є обґрунтованим, оскільки згідно з діючим законодавством України – Конституцією України, Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, Кодексу адміністративного судочинства України обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону в інтересах національної безпеки, зокрема, при наявній загрозі здоров’ю населення.

Правовою підставою для обмеження реалізації права на мирні зібрання у прийнятому судовому рішенні – стало визнання судом того факту, що проведення масового заходу може створити загрозу здоров’ю населення міста.

Суддя Соколова О.А. вважає при цьому, що такі висновки ґрунтуються на конкретних даних про наявність такої загрози, підтверджених належними доказами, які містяться у справі.

Крім того, суддя вказує, що під час вирішення адміністративної справи вона врахувала відповідну позицію Вищого адміністративного суду України щодо обмеження права на мирні зібрання, викладену в ухвалах зазначеного суду (за переліком номерів справ, що містяться у поясненнях судді Соколової О.А.).

Також суддя Соколова О.А. у своїх поясненнях наголошує, що постанову суду мотивовано крім зазначеного тим, що організатори вказаного масового заходу завчасно, в порушення Порядку організації та проведення в місті Києві державних, масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418, не звернулися до КМДА.

Зважаючи на викладене слід зазначити таке.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання врегульовані статтею 182 КАС України.

Згідно з частиною п’ятою зазначеної статті суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей.

Статтею 39 Конституції України визначено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснення прав на свободу мирних зібрань не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Єдиною правовою підставою для задоволення позову органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є визнання судом того факту, що проведення такого заходу може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. Така небезпека не повинна бути уявною, а має ґрунтуватися на конкретних фактах чи даних про наявність реальної загрози інтересам національної безпеки та громадського порядку.

Всупереч зазначеному висновки суду у постанові від 5 грудня 2013 року щодо створення реальної небезпеки заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, існування загрози здоров’ю населення або правам і свободам інших людей внаслідок проведення масового заходу ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені конкретними доказами.

Відповідно до статті 159 КАСУ судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проведеною перевіркою встановлено, що суддя Соколова О.А. при прийнятті 5 грудня 2013 року постанови у справі № 826/19281/13-а допустила порушення норм процесуального права.

Суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (стаття 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453) у редакції, яка діяла на час розгляду справи судом).

Із змісту матеріалів справи № 820/19281/13-а, а також постанови, прийнятої судом за результатами розгляду справи, вбачається, що представник відповідача у судове засідання не прибув. Однак у справі міститься телефонограма щодо повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, яку прийняв відповідач – Кастровський Д.

За змістом положень передбачених статтею 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суддею не було витребувано від КМДА доказів правомірності прийняття повідомлення про вказану акцію від ініціативної групи Громадський актив Києва, існування реєстрації такого об’єднання або організації, даних реєстраційного свідоцтва об’єднання (організації) про його керівника, а також не з’ясовані дані про особу, яка подавала повідомлення. Водночас, за змістом журналу судового засідання у вказаній справі, судом було з’ясовано у представника позивача, що в адміністрації, на час слухання справи – не має можливості працювати канцелярії, а відповідне повідомлення отримано офіційно факсограмою.

Про упередженість судді свідчать також наступні обставини.

Позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів, визначених частиною першою цієї статті, або після цього, залишається без розгляду (частина друга статті 182 КАСУ).

Однак суддя Соколова О.А., ігноруючи наведені положення закону, розглянула вказану справу та прийняла судове рішення про заборону проведення зазначеного масового заходу.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 2453 у редакції, яка діяла на час розгляду справи судом, допущення суддею істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Порушенням суддею присяги, за змістом положень статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, яка діяла на час розгляду справ судом, визнавалось: вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

У діях судді Соколової О.А. вбачаються ознаки порушення присяги судді – упередженість, поведінка судді давала підстави для обґрунтованого сумніву щодо її об’єктивності при розгляді зазначеної справи.

Згідно з частиною четвертою статті 87 Закону № 2453 дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Водночас, звільнення судді за порушення присяги застосовувалося не залежно від строків давності, оскільки такі не були встановлені.

З дня прийняття суддею Соколовою О.А. зазначеного судового рішення, її поведінка, при постановленні якого становить зміст перевірки, тобто з 5 грудня 2013 року, не минув строк притягнення до відповідальності.

Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження (частина одинадцята статті 109 Закону).

Запровадження такого строку є заходом, який не погіршує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк давності притягнення судді за вчинені порушення не застосовувався взагалі.

Зважаючи на встановлені обставини (перебування судді у відпустках 403 дні, тимчасова непрацездатність 180 днів), трьох річний строк застосування дисциплінарного стягнення не сплинув.

Відповідно до пункту 33 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» заяви, які передані Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Вищій раді юстиції відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гусаком М.Б. проведено попередню перевірку вказаних заяв, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що підтверджують обґрунтування наданої у висновку пропозиції.

Згідно з частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, зокрема умисної або внаслідок недбалості: незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, у зв’язку з чим Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Соколової О.А.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Соколової Олени Анатоліївни.

Ухвала оскарженню не підлягає.