Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка Олександра Олександровича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 284/2дп/15-17,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 17 березня 2017 року (вх. № 468/0/6-17) надійшла скарга судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 284/2дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 27 березня 2017 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е.
Скарга судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. подана з дотриманням визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» вимог.
За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Беляневич В.Е. дійшов висновку про необґрунтованість скарги судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. та відсутність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 284/2дп/15-17 (висновок від 11 квітня 2017 року).
Суддя Федюк О.О., Генеральна прокуратура України повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Ради.
У засідання Вищої ради правосуддя з’явився суддя Дніпровського районного суду м. Києва Федюк О.О.
Суддя Федюк О.О. у засіданні Вищої ради правосуддя надав пояснення, яким підтримав доводи своєї скарги та просив скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 284/2дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е., суддю Федюка О.О., дійшла висновку, що скарга судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 284/2дп/15-17 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Листом секретаря Тимчасової спеціальної комісії Соловйової М.М. від 29 лютого 2016 року (вих. № 2830/0/9-16) заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 8 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та пов’язані з її розглядом матеріали надіслані до Вищої ради юстиції для розгляду за загальною процедурою, оскільки Тимчасова спеціальна комісія не прийняла рішення щодо неї до закінчення своїх повноважень.
У вказаній заяві зазначено, що суддя Федюк О.О. ухвалами Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб – учасників масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», у зв’язку з їхньою участю у таких акціях. Отже, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 вказаного Закону суддя повинен пройти перевірку.
Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 284/2дп/15-17 притягнуто суддю Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади.
Підставою притягнення судді Федюка О.О. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя факти порушення суддею норм кримінального процесуального закону, що призвели до негативних наслідків, які фактично виявилися у порушенні завдань кримінального судочинства та прав ОСОБА_1 і ОСОБА_2, зокрема основоположного права на свободу. Також суддя Федюк О.О., постановляючи ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, не забезпечив дотримання приписів Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не виконав покладених на нього професійних обов’язків, не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.
Стверджуючи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, суддя Федюк О.О. посилається на те, що у ньому не зазначено будь-якого із діянь, передбачених частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент постановлення ухвал), що стало підставою застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади. Окремі висновки, викладені у рішенні від 20 лютого 2017 року, на його думку, не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з перевищенням повноважень, наданих чинним законодавством Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя.
Також суддя Федюк О.О. вважає, що застосування до нього дисциплінарного стягнення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, оскільки норма статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» погіршує його становище, а тому не підлягає застосуванню.
З оскаржуваного рішення вбачається, що Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановлено:
у провадження судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. 19 лютого 2014 року надійшли три клопотання слідчих СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Савенка О.М., Осовика А.В. і Сахнюка А.В., погоджені заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
у вказаних клопотаннях зазначалося, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 18 лютого 2014 року спільно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та не встановленими досудовим розслідуванням особами організували натовп із метою вчинення активних дій під час масових заворушень у центральній частині міста Києва;
цього ж дня приблизно у період з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв. ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючи спільно з вказаними особами, прибули на вулицю Грушевського у місті Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над представниками влади, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя;
за результатом розгляду клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Сахнюка А.В. ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року у справі № 755/5445/14-к (суддя Федюк О.О.) відмовлено у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрано ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання;
за результатами розгляду клопотань стосовно ОСОБА_1 іОСОБА_2 майже ідентичними за змістом ухвалами Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к (суддя Федюк О.О.) застосовано до вказаних осіб запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах двомісячного строку до 15 квітня 2014 року.
Оцінюючи дії судді Федюка О.О. при постановленні зазначених ухвал, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила:
суддею Федюком О.О. фактично не надано оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України;
під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 суддя Федюк О.О. не здійснив як слідчий суддя дій, які б забезпечили дотримання вимог частини першої статті 178 Кримінального процесуального кодексу України;
суддя Федюк О.О. оцінював стан здоров’я ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оскільки розглядав заяви захисників, подані в порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, про що виносив відповідні ухвали. Разом із тим суддею Федюком О.О. не надано оцінки, зокрема, репутації ОСОБА_1, який згідно з наявними у матеріалах справи № 755/5454/14-к характеристиками характеризується позитивно, наявності постійного місця роботи. Натомість в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року у справі № 755/5454/14-к суддею Федюком О.О. окремо зазначено про вже погашену судимість ОСОБА_1 за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України;
вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суддя Федюк О.О. не обґрунтував, чому жоден із більш м’яких запобіжних заходів (особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не зможе забезпечити виконання ним покладених процесуальних обов’язків та не буде співмірним у вказаних кримінальних провадженнях;
суддя Федюк О.О., розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, відмовив у задоволенні заяв народних депутатів України Швайки І.О. і Пишного А.Г. про особисту поруку стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно, пославшись на пункт 1 частини четвертої статті 183 Кримінального процесуального кодексу України. Проте вказана норма надає слідчому судді право при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, а не регулює порядок застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.
У зв’язку з викладеним відхиляються доводи скарги про те, що у прийнятому Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішенні «сфокусовано увагу на законності» постановлених суддею Федюком О.О. у справах ухвал. Оскаржуване рішення не містить оцінки ухвал, постановлених суддею Федюком О.О. з точки зору їх законності та висновків стосовно їх обґрунтованості. Позаяк у рішенні зазначено, що суддею не наведено власної оцінки судді щодо обґрунтованості підозри та власного обґрунтування неможливості застосування більш м’якого запобіжного заходу, а лише відтворено обґрунтування, що міститься у клопотанні слідчого, не має підстав стверджувати, що, як зазначено у скарзі, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя допустила порушення статей 19, 124, 1291 Конституції України. Така мотивація Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосується не законності чи обґрунтованості судового рішення, а оцінки дій Федюка О.О. як слідчого судді та висновку про невиконання обов’язків, покладених на нього Конституцією та кримінальним процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.
У скарзі суддею зазначено, що не відповідає матеріалам справи висновок Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, викладений в оскаржуваному рішенні, проте клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не містять відомостей щодо повідомлення останньому про підозру у вчиненні злочину.
Суддя наголошує, що у матеріалах справ № 1-кс/755/597/14 та № 1-кс/755/594/14 наявні підозри, які вручені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та які були додані слідчими до клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до вказаних осіб.
Такі доводи судді Федюка О.О. підлягають відхиленню, оскільки в оскаржуваному рішенні зазначено про відсутність у вказаних клопотаннях інформації щодо повідомлення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину, а не про відсутність таких повідомлень у матеріалах справ.
Згідно із частиною першою статті 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною першою статті 196 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про: кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу; посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини; запобіжний захід, який застосовується.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено та підтверджується матеріалами дисциплінарного провадження, що суддею Федюком О.О. фактично скопійовано зміст відповідних клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не наведено якими конкретно обставинами з посиланням на належні докази підтверджується наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України.
У порушення положень статті 194 Кримінального процесуального кодексу України слідчим суддею Федюком О.О. не перевірено відповідність змісту клопотань про застосування запобіжного заходу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вимогам статті 184 цього Кодексу, не вказано доказів того, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5453/14-к і № 755/5454/14-к не відповідають вимогам пункту 2 частини першої статті 372 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки не містять посилань на докази.
На думку судді, необґрунтованим є висновок Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та повідомлення про підозру містять лише загальні фрази без будь-якої конкретизації. Суддя зазначає, що в клопотаннях містилась інформація про виготовлення затриманими екіпіровки, зокрема шоломів, захисних щитків та інших засобів індивідуального впливу, а знищення майна відбувалось шляхом підпалу автомобільних шин з метою підпалу автомобілів та металевих турнікетів.
Проте в оскаржуваному рішенні наголошено на відсутності у клопотаннях про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та повідомленнях про підозру інформації, яку саме екіпіровку, коли та яким чином заздалегідь було заготовлено саме ОСОБА_1 і ОСОБА_2; коли та над якими саме працівниками правоохоронних органів чи іншими особами, яким чином ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили насильство; яке конкретно майно та яким чином пошкодили ОСОБА_1 і ОСОБА_2.
У клопотаннях про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та повідомленнях про підозру йде мова про протиправні дії групи осіб, без конкретизації стосовно кожної особи, у тому числі щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2.
Крім того, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що суддею Федюком О.О. проігноровано те, що під час затримання ані у ОСОБА_1, ані у ОСОБА_2 не було вилучено жодних предметів, про які йдеться у клопотаннях про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та повідомленнях про підозру, що підтверджується протоколами огляду місця події від 18 лютого 2014 року.
Суддя Федюк О.О. посилається на те, що відсутність протоколу затримання ОСОБА_1 не призвела до порушень прав останнього, а тому не вплинуло на результат розгляду клопотання. Ці доводи скарги підлягають відхиленню, оскільки вказані обставини свідчать про поверхневе вивчення суддею матеріалів кримінального провадження.
Відповідно до частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Суддею Федюком О.О. не надано оцінки репутації ОСОБА_1, який згідно із наявними у матеріалах справи № 755/5454/14-к характеристиками характеризується позитивно, має постійне місце роботи. Натомість в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року у справі № 755/5454/14-к суддею Федюком О.О. окремо зазначено про вже погашену судимість ОСОБА_1 за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суддя Федюк О.О. не обґрунтував, чому жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання ним покладених процесуальних обов’язків та не буде співмірним у вказаних кримінальних провадженнях.
Вказані грубі порушення законодавства, допущені суддею Федюком О.О., свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.
Необґрунтованими є доводи судді Федюка О.О. про те, що в оскаржуваному рішенні Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не вказано жодного із діянь, передбачених частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент постановлення зазначених ухвал про обрання запобіжного заходу), якою визначено, що порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про те, що, постановляючи ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суддя Федюк О.О. не забезпечив дотримання приписів Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не виконав покладених на нього професійних обов’язків, не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.
Встановлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення суддею Федюком О.О. підпадають під поняття порушення присяги, визначеного чинним на момент постановлення ухвал законодавством.
Після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а у разі, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 цього Закону).
Відповідно до пункту 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII заяви (скарги) щодо поведінки суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, а також дисциплінарні справи, порушені Вищою радою юстиції до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.
Згідно із пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісними зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісними зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Друга Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, які є підставою для звільнення його з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння, а всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Дніпровського районного суду м. Києва Федюком О.О.
Відповідальність за дії, вчинені суддею Федюком О.О., не скасовано та не пом’якшено, а отже, суддя Федюк О.О. повинен бути притягнений до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.
Суддя Федюк О.О. стверджує про порушення при ухваленні оскаржуваного рішення строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки з набранням чинності частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» змінено строк притягнення в сторону збільшення, а тому згідно зі статтею 58 Конституції України не підлягає застосуванню.
При цьому суддя посилається на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2017 року № 286/3дп/15-17, у якому вказано, що встановлення строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності в три роки порівняно з одним роком є погіршенням становища.
Зазначені доводи Вища рада правосуддя оцінює критично, враховуючи таке.
Нормами законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, чинній на момент постановлення ухвал, не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливе за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас новою редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що такий строк не може бути більшим ніж три роки із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта цієї статті).
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла вірного висновку, що оскільки строки застосування дисциплінарного стягнення, встановлені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, відрізняються у частині збільшення такого строку на час здійснення відповідного дисциплінарного провадження, застосовуванню підлягає строк, який поліпшує становище особи, тобто строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Посилання судді на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2017 року № 286/3дп/15-17 здійснено без урахування того, що допущені порушення норм процесуального права під час перегляду суддею апеляційного суду Київської області Рудніченко О.М. постанови Ставищенського районного суду Київської області від 15 січня 2014 року вказаним рішенням кваліфіковані як такі, що безспірно не свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку.
Зазначеним рішенням відмовлено у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді апеляційного суду Київської області Рудніченко О.М. у зв’язку із закінченням встановленого законом строку для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, який визначено частиною четвертою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду справи судом) та норми якого підлягають застосуванню, оскільки положеннями частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII погіршено становище судді.
Із рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2017 року № 286/3дп/15-17 вбачається, що висновок про погіршення становища судді при застосуванні норми частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII стосується дисциплінарного проступку, який не становить порушення присяги судді (вчинення істотного дисциплінарного проступку).
Підлягають відхиленню доводи судді про не зазначення того, яким чином враховано дані про його особу при вирішенні питання застосування дисциплінарного стягнення, оскільки в оскаржуваному рішенні вказано, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади здійснюється зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею Федюком О.О., наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, та дані про особу судді, що відповідає вимогам частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Дослідивши матеріали дисциплінарного провадження та розглянувши скаргу судді Федюка О.О., Вища рада правосуддя встановила, що порушення законодавства, допущені суддею, є істотним дисциплінарним проступком і як наслідок – підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 284/2дп/15-17 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 284/2дп/15-17 про притягнення судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка Олександра Олександровича до дисциплінарної відповідальності.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя В.Е. Беляневич
П.М. Гречківський
М.Б. Гусак
В.К. Комков
А.О. Лесько
О.В. Маловацький
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
М.П. Худик
В.В. Шапран
