Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Лесько А.О., членів Комкова В.К. та Шапрана В.В., заслухавши доповідача – Гусака М.Б., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за заявою заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. стосовно судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої Світлани Вікторівни,

встановила:

відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон № 1188-VII) до Вищої ради юстиції 12 травня 2016 року з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. щодо неправомірних дій судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої С.В. при постановленні нею ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Щодо цієї заяви ТСК не прийняла рішення до закінчення своїх повноважень 12 червня 2015 року.

У вказаній заяві зазначено, що суддя Колегаєва С.В. обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо особи – учасника масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII, через його участь у таких акціях, у зв’язку із чим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 12 травня 2016 року заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. за унікальним номером 2908/0/8-14 була передана для розгляду члену Вищої ради юстиції Гусаку М.Б.

Заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених абзацом другим пункту 21 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон №1798-VIII).

За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Гусак М.Б. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої С.В. (висновок від 13 березня 2017 року).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши зазначений висновок на засіданні 24 березня 2017 року, прийняла ухвалу про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої С.В.

Розглянувши дисциплінарну справу, заслухавши доповідь члена Вищої ради правосуддя Гусака М.Б., представника судді Колегаєвої С.В. – адвоката Рейзіна М.В., представника Мартинова І.О. – адвоката Самарець А.М. та представника Генеральної прокуратури України Капшученка Ю.М., дослідивши матеріали вказаної дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Колегаєвої С.В. складу дисциплінарного проступку.

Встановлено, що до Деснянського районного суду міста Києва 24 січня 2014 року надійшло клопотання слідчого СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в місті Києві Гладиш Д.О., погоджене з прокурором прокуратури Деснянського району в м. Києві Ходаківським С.П., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному Мартинову Івану Олеговичу.

За змістом вказаного клопотання у період з 22 по 23 січня 2014 року Мартинов І.О. разом із невстановленими досудовим розслідуванням особами умисно, організувавши натовп у кількості 100 осіб, перебував на вул. Грушевського в м. Києві біля стадіону «Динамо» ім. В. Лобановського з метою активної участі у масових заворушеннях, які супроводжувалися насильством, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя.

У клопотанні також зазначено, що з метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях, Мартинов І.О., діючи спільно з іншими особами, заздалегідь підготував екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме бронежилети, шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту.

У подальшому, діючи спільно з невстановленою групою осіб, продовжуючи здійснення протиправних дій, Мартинов І.О. вчинив опір представникам влади – працівникам правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, які намагались припинити злочинні дії цих осіб шляхом застосування проти працівників міліції предметів, які були заздалегідь приготовлені та використовувались як зброя, з метою здійснення нападу та нанесення їм ударів кийками, дерев’яними та металевими палицями, прутами, камінням, тротуарною плиткою, розпиленням сльозогінного газу, застосуванням піротехнічних засобів та легкозаймистих речовин, а для приховування власних облич із метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використовували хустинки. Як указано у клопотанні, Мартинова І.О. було затримано під час вчинення вказаних протиправних дій.

Зазначена справа № 754/1230/14-к була передана в порядку автоматизованого розподілу на розгляд слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої С.В.

За результатами розгляду клопотання слідчого ухвалою слідчого судді Колегаєвої С.В. від 24 січня 2014 року стосовно підозрюваного Мартинова І.О. застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на тридцять днів, до 15:20 22 лютого 2014 року.

У мотивувальній частині вказаної ухвали зазначено, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Мартиновим І.О. інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема протоколом допиту свідка та вилученими у підозрюваного речовими доказами, що вказані слідчим у клопотанні про застосування запобіжного заходу.

Суд дійшов висновку, що у кримінальному провадженні на час розгляду зазначеного клопотання наявна обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, та встановив наявність певних, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), ризиків, а саме можливість Мартинова І.О. переховуватись від органів досудового розслідування та суду, здійснювати вплив на свідків, а також можливе вчинення інших аналогічних правопорушень.

Водночас 12 лютого 2014 року суддя Колегаєва С.В. ухвалою суду задовольнила відповідне клопотання про зміну запобіжного заходу підозрюваному Мартинову І.О. з тримання під вартою, застосувавши до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та заборонивши цілодобово залишати визначене місце проживання.

За результатами апеляційного розгляду ухвали суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду міста Києва ухвалою від 13 лютого 2014 року скасувала ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої С.В. від 24 січня 2014 року, клопотання слідчого СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в місті Києві Гладиш Д.О. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного Мартинова І.О. задовольнила частково, застосувавши до нього також запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому цілодобово залишати визначене місце проживання.

При цьому, аргументуючи таке рішення, колегія суддів апеляційного суду міста Києва зазначила, що апеляційний суд, вивчивши матеріали провадження, встановив, що заявлені ризики (за змістом статті 177 КПК України) хоча й існують, проте з урахуванням даних особистого життя підозрюваного, мають незначний ступінь небезпеки та у своїй сукупності є підставами для застосування стосовно Мартинова І.О. більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Здійснюючи правосуддя у такій категорії справ, суддя має враховувати, що з набранням чинності 20 листопада 2012 року КПК України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, який має здійснювати встановлені законом функції.

Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.

Слідчим суддею Колегаєвою С.В. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного; не забезпечено повного судового розгляду для того, щоб особу не було піддано необґрунтованому процесуальному примусу.

Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.

Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами, особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.

Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою-четвертою цієї ж статті.

Перевіркою встановлено порушення суддею Колегаєвою С.В. названих норм кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження.

Зі змісту журналу судового засідання від 24 січня 2014 року у справі № 754/1230/14-к вбачається, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному Мартинову І.О., його захисником Самарець А.М. було наголошено про необґрунтованість клопотання.

Так, захисником у судовому засіданні повідомлено, що за матеріалами досудового розслідування не встановлено фактів щодо застосування або використання дерев’яної палиці, яка була вилучена у її підзахисного як речовий доказ. На користь вказаного свідчить також відсутність у матеріалах клопотання процесуальних документів стосовно потерпілих у зазначеній справі.

Стороною захисту також було привернуто увагу суду на стан здоров’я підозрюваного, отримання ним тілесних пошкоджень та відсутність намірів вчинення злочину.

Однак вказані обставини не були взяті до уваги суддею Колегаєвою С.В., а також не було вжито відповідних процесуальних заходів для спростування або підтвердження зазначених відомостей.

Крім того, слідчим суддею не враховано даних, що характеризують Мартинова І.О., зокрема відсутність існування ризиків, зазначених у статті 177 КПК України: наявність постійного місця проживання, вік, стан його здоров’я, а також те, що єдиним свідком у справі є працівник правоохоронного органу, на якого затриманий не мав можливості впливати.

Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У судовому рішенні, яке постановлено у формі ухвали, слідчим суддею Колегаєвою С.В., не наведено мотивів та підстав для його ухвалення.

Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Колегаєвою С.В. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).

Колегаєва Світлана Вікторівна, 1978 року народження, Указом Президента України від 16 листопада 2004 року № 1419/2004 призначена на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2010 року № 2195-VI обрана суддею безстроково.

У письмових поясненнях суддя Колегаєва С.В. зазначила про те, що вважає ухвалу про обрання підозрюваному Мартинову І.О. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою законною і обґрунтованою та такою, що винесена з дотриманням вимог КПК України. Зауваживши, що при вирішенні зазначеного питання були досліджені та встановлені обставини, які викладені у клопотанні слідчого; враховані відомості, які характеризують особу підозрюваного; дотримано вимоги, передбачені статтею 206 КПК України.

Окрім того, суддя Колегаєва С.В. у своїх поясненнях наголошувала, що на час апеляційного перегляду ухвали суду від 24 січня 2014 року Мартинову І.О. вже було змінено запобіжний захід на підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2014 року під її головуванням.

Зі змісту характеристики з місця роботи вбачається, що суддя Колегаєва С.В. за час роботи у вказаному суді зарекомендувала себе як висококваліфікований фахівець у відповідних галузях права. Вона уміло використовує свої знання у практичній діяльності, постійно працює над собою, сумлінно ставиться до роботи, забезпечує якісний розгляд судових справ, активно вивчає нове законодавство, аналізує судову практику, дисциплінарних стягнень не має.

Адвокат Самарець А.М. у своїх поясненнях зазначила, що суддя Колегаєва С.В. за результатами дослідження наданих сторонами доказів у своїй сукупності могла дійти висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо причетності Мартинова І.О. до вказаних подій, що мало наслідком затримання його та взяття під варту. Явно видимих (без роздягання затриманого) тілесних ушкоджень на час розгляду клопотання у затриманого не було; в порядку статті 206 КПК України зі скаргою сторона захисту до слідчого судді не зверталась.

Зі змісту нотаріально засвідченої заяви Мартинова І.О., яка міститься у матеріалах дисциплінарної справи, вбачається, що під час розгляду відповідного клопотання суддею Колегаєвою С.В. будь-яких дій, які б свідчили про порушення присяги судді, вчинено не було. Підстави для застосування із зазначеного питання до неї дисциплінарного стягнення та звільнення з посади відсутні.

Крім того, під час розгляду зазначеної дисциплінарної справи було встановлено, що у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII суддею Колегаєвою С.В. розглянуто лише одну зазначену судову справу. Отже, перевіркою не було виявлено обставин, які б свідчили про системний характер протиправних дій судді Колегаєвої С.В.

З урахуванням викладеного Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущені суддею Колегаєвою С.В. під час розгляду справи № 754/1230/14-к порушення норм процесуального права на день їх вчинення могли бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час розгляду суддею зазначеної справи, однак, не вказують на грубу недбалість чи навмисне порушення закону, а тому не могли бути підставою для звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги судді.

Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) також визначає таку підставу дисциплінарної відповідальності судді, як умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасникам судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106).

Частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VII встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на час вчинення дисциплінарного проступку суддею Колегаєвою С.В., дисциплінарне стягнення до судді могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи зазначені норми Конституції України, приписи частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VII, якими збільшено строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли до набрання чинності вказаним нормативним актом.

Отже, строк притягнення судді Колегаєвої С.В. до дисциплінарної відповідальності на підставі відомостей, викладених у заяві заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В., сплинув.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону №1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Врахувавши встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої С.В. слід відмовити, а дисциплінарне провадження припинити.

З огляду на викладене, керуючись статтями 58, 126 Конституції України, статтями 49, 50, 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої Світлани Вікторівни.

Дисциплінарне провадження стосовно судді Деснянського районного суду міста Києва Колегаєвої Світлани Вікторівни припинити.

Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку і строки, визначені законом.

Надати скаржнику дозвіл на оскарження рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.