Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Лесько А.О., членів Гусака М.Б., Шапрана В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Комкова В.К. за результатами попередньої перевірки заяви Рубцова Дениса Юрійовича стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Наталії Олексіївни,
встановила:
до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 8 грудня 2014 року надійшла заява Рубцова Д.Ю. від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв’язку з порушенням норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього – як особи, яка була учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
Автор зазначив, що ухвалою слідчого судді Кириченко Н.О. від 25 січня 2014 року необґрунтовано задоволено клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України у місті Києві лейтенанта міліції Романа О.П. про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження ІНФОРМАЦІЯ_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України.
Рубцов Д.Ю. вважав, що судовий розгляд вказаного клопотання слідчого був неповним, та вказав на неправомірність обрання слідчим суддею Кириченко Н.О. запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно нього, оскільки не здійснював жодних протиправних дій і тим більше не вчиняв злочину, а навпаки – був безпідставно затриманий та побитий працівниками спецпідрозділу міліції «Беркут» через його участь в Автомайдані.
На переконання Рубцова Д.Ю., слідчий суддя Кириченко Н.О. при постановленні стосовно нього ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не дотрималася вимог статей 177, 178, 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) та статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Як вважав автор звернення, слідчим суддею Кириченко Н.О. під час розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу було проігноровано відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, свавільність затримання та грубі порушення прав затриманого, а в ухвалі суду взагалі немає посилань на конкретні докази чи дані про вчинення ним злочину.
У зв’язку із цим Рубцов Д.Ю. просив Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції зробити висновок про порушення присяги суддею Кириченко Н.О.
Крім того, до Вищої ради юстиції 4 серпня 2016 року надійшла заява Рубцова Д.Ю. (без зазначення дати написання), в якій останній просив Вищу раду юстиції відкрити дисциплінарне провадження стосовно судді Кириченко Н.О. та з урахуванням викладених фактів вирішити питання про порушення нею присяги судді.
Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону було утворено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Відповідне повідомлення опубліковано у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року, у якому зазначено, що ТСК оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді.
Згідно із частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
Частиною п’ятою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» встановлено, що заяви, щодо яких ТСК не прийняла рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 19 травня 2016 року вказану заяву Рубцова Д.Ю. передано члену Вищої ради юстиції Беляневичу В.Е. для розгляду. Під час перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Беляневичем В.Е., витребувано матеріали справи та пояснення судді.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» і Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ).
Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ заяви, передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя».
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2017 року вказану заяву Рубцова Д.Ю. передано члену Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Комкову В.К. для проведення перевірки.
За результатами попередньої перевірки заяви Рубцова Д.Ю. член Першої Дисциплінарної палати Комков В.К. вніс пропозицію про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. (висновок від 17 квітня 2017 року).
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Комкова В.К., врахувавши пояснення судді, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Кириченко Наталія Олексіївна Указом Президента України від 19 серпня 1997 року № 856/97 призначена на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 11 липня 2002 року № 107-IV Кириченко Н.О. обрано на посаду судді безстроково.
Згідно з характеристикою від квітня 2017 року, наданою головою Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О., суддя Кириченко Н.О. характеризується позитивно, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.
25 січня 2014 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України у місті Києві лейтенанта міліції ОСОБА_2, погоджене старшим прокурором прокуратури Дарницького району міста Києва ОСОБА_3, про застосування стосовно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вказане клопотання було передане судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О.
Як зазначено у клопотанні слідчого ОСОБА_2, під час розслідування встановлено, що ОСОБА_2 (_____ р.н.) 23 січня 2014 року близько о 02:50, перебуваючи поряд із лікарнею № 17, розташованою по провулку Лабораторний, 12 у місті Києві, діючи спільно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, безпричинно, з хуліганських спонукань, ігноруючи елементарні норми поведінки, скоїв дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства та відзначаються особливою зухвалістю. Ці дії виразилися у тому, що вказані особи у нічний час доби, безпричинно почали словесно чіплятися до перехожих громадян, одним з яких був ОСОБА_9, який у той час проходив по провулку. Після цього ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 й ОСОБА_8, діючи в групі, безпричинно стали завдавати ударів руками та ногами ОСОБА_9, чим спричинили останньому тілесні ушкодження і фізичний біль.
У той час на місце події прибули працівники УБНОН ГУМВС України у місті Києві ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які несли службу з охорони громадського порядку на території міста Києва, зробили зауваження ОСОБА_1 та вказаним особам і стали вимагати від них припинення хуліганських дій.
Однак ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 й ОСОБА_8 на законні вимоги працівників правоохоронних органів не відреагували та стали чинити опір останнім (відштовхувати, погрожувати застосуванням фізичного насильства), і з метою залякування нанесли працівнику міліції – ОСОБА_14 кілька ударів кулаками та ногами в область голови і тулуба, чим завдали йому тілесних ушкоджень, що призвело до втрати свідомості.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. від 25 січня 2014 року клопотання слідчого задоволено, застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Строк дії ухвали визначено до 24:00 23 березня 2014 року.
Як зазначено в ухвалі, в судовому засіданні слідчий та прокурор клопотання підтримали, просили його задовольнити та обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 2 до 6 років. Враховуючи те, що він хоч і має постійне місце проживання у місті Києві, може продовжити вчинення кримінального правопорушення, впливати на потерпілих і свідків, а також може ухилитися від слідства та суду.
ОСОБА_1 заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на поганий стан здоров’я і потребу в лікуванні. Просив обрати йому запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою.
Адвокат у судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання, вважаючи його необґрунтованим з огляду на недоведеність прокурором ризиків відповідно до статті 177 КПК України. Крім того, вважав, що відсутня обґрунтована підозра, ОСОБА_1 має поганий стан здоров’я і потребує лікування, а справа взагалі має «політичне забарвлення». Також надав клопотання народних депутатів України Канівця О.Л., Агафонової Н.В., Геращенко І.В., Новак Н.В., Дерев’янка Ю.Б., Мочкова О.Б. про взяття підозрюваного на особисту поруку.
Як вбачається із тексту ухвали, заслухавши пояснення слідчого та прокурора, підозрюваного і його захисника, дослідивши матеріали клопотання з додатками, слідчий суддя Кириченко Н.О. дійшла таких висновків.
23 січня 2014 року о 03:00 ОСОБА_1 затримано на підставі статті 208 КПК України як особу, що підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. 24 січня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Суддя Кириченко Н.О. зазначила, що слідчим у клопотанні та доданих до нього документах доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України.
Враховуючи доведеність прокурором і слідчим обставин, зазначених у частині першій статті 177 КПК України, що виправдовують обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1, та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, слідчий суддя дійшла висновку, що докази та обставини, на які посилаються слідчий і прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду та таким чином негативно впливати на хід розслідування кримінального провадження. Також суддя вказала, що вважає недостатнім застосування більш м’якого запобіжного заходу для запобігання ризикам, які зазначені у клопотанні та наведені у судовому засіданні.
Крім того, як зазначено в ухвалі, слідчим суддею враховано вагомість наявних у матеріалах справи доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вік і стан здоров’я підозрюваного, його соціальні зв’язки, майновий та сімейний стан. Водночас слідчим суддею не може бути взято до уваги при обранні запобіжного заходу ОСОБА_1 твердження його захисника про «політичне забарвлення» цього клопотання, оскільки як вбачається з протоколу допиту підозрюваного від 24 січня 2014 року, який був проведений в присутності захисника, ОСОБА_1 не заявляв про свою причетність до будь-якого політичного руху.
Також слідчий суддя Кириченко Н.О. вказала, що метою і підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є запобігання спробам підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, впливати на свідків і потерпілих, продовжити вчинення кримінального правопорушення. За таких обставин вказане клопотання підлягає задоволенню.
Судове засідання було розпочато о 10:21 25 січня 2014 року, а закінчено – о 14:35 25 січня 2014 року.
Вказана ухвала суду була оскаржена захисником ОСОБА_1 в апеляційному порядку. Проте, як видно з матеріалів справи, 11 лютого 2014 року, до початку апеляційного розгляду захисник Грушовець Є.А. подав до суду заяву, в якій відмовився від своєї апеляційної скарги, пославшись на ту обставину, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 7 лютого 2014 року було задоволено його клопотання та змінено ОСОБА_1 запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника Грушовця Є.А. в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. від 25 січня 2014 року закрито.
Згідно зі статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У пункті 18 частини першої статті 3 КПК України, зокрема, визначено, що слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Оскільки запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, такі заходи можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно зі статтею 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою – четвертою цієї ж статті.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Тобто застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м’яких запобіжних заходів.
Суд зобов’язаний не лише сформулювати ризики та вказати на недостатність більш м’якого запобіжного заходу, а викласти обставини і посилання на докази, які обґрунтовують, чому вони привели суд до таких висновків (пункти 2–4 частини першої статті 196 КПК України).
За змістом наведених норм КПК України, слідчий суддя, суд має ретельно перевіряти відповідність поданого клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу вимогам статті 184 КПК України. У разі недотримання слідчим, прокурором вимог цієї статті, слідчий суддя розглядає відповідне клопотання та відмовляє у його задоволенні.
З огляду на встановлені під час перевірки обставини та, враховуючи зазначені норми законодавства, можна дійти таких висновків.
Як вбачається з матеріалів перевірки, у постановленій слідчим суддею Кириченко Н.О. ухвалі зазначено про доведеність слідчим у клопотанні та доданих до нього документах про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину ОСОБА_1, однак не наведено мотивів, на підставі яких слідчий суддя дійшов такого висновку.
Згідно з вимогами частин першої, четвертої статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відсутність в ухвалі слідчого судді Кириченко Н.О. всупереч вимогам вказаної норми закону вмотивованого висновку про обґрунтованість підозри може свідчити про безпідставність застосування запобіжного заходу, визначеного ОСОБА_1.
Водночас необхідно зазначити, що у матеріалах справи міститься копія медичної довідки від 23 січня 2014 року, виданої Київською міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги, згідно з якою ОСОБА_1 із вказаної дати перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: повторна черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій м’яких тканин голови, нижніх кінцівок, грудної клітки. Стан хворого оцінювався як середнього ступеня тяжкості.
Травми такого роду не могли бути непомітними на час розгляду клопотання слідчого у суді, у зв’язку з чим ці обставини вимагали належної оцінки відповідно до вимог статті 206 КПК України. При цьому сам підозрюваний у судовому засіданні, як видно зі змісту ухвали, зазначав про поганий стан здоров’я і необхідність лікування. Вказані обставини слідчим суддею Кириченко Н.О. не взято до уваги та не відображено в ухваленому нею судовому рішенні. В ухвалі лише формально відзначено, що стан здоров’я підозрюваного слідчим суддею враховано.
Як зазначено у клопотанні слідчого, вини ОСОБА_1, з чим також погодилася й слідчий суддя Кириченко Н.О., повністю підтверджувалася зібраними на той час у кримінальному провадженні доказами, зокрема, показаннями потерпілих і свідків.
Матеріали перевірки вказують, що потерпілими (окрім ОСОБА_9) і свідками у справі були працівники правоохоронних органів. При цьому ніхто з вказаних осіб під час допитів не стверджував про вчинення протиправних дій конкретно ОСОБА_1.
Також перевіркою не підтверджено наявності в останнього під час затримання дерев’яних бит та металевих прутів, які згідно з показаннями потерпілих і свідків використовувалися при вчиненні хуліганських дій особами, зазначеними у клопотанні слідчого.
Під час затримання ОСОБА_1 було здійснено його обшук, у результаті якого у останнього нічого не вилучалося, що підтверджується протоколом затримання від 23 січня 2014 року, копія якого додана до скарги ОСОБА_1. У матеріалах справи наявна копія протоколу затримання ОСОБА_1 від 23 січня 2014 року, однак у цьому документі відсутня одна сторінка.
У матеріалах справи міститься копія рапорта командира роти «Беркут» на ім’я начальника Дарницького РУ ГУМВС України у місті Києві, в якому йдеться про затримання шести осіб, включаючи ОСОБА_1, у зв’язку із бійкою, влаштованою цими та іншими особами біля лікарні № 17 по вулиці Щорса у місті Києві, під час якої було помічено ножі та предмет, схожий на пістолет. Водночас предметами, що були вилучені у затриманих, у рапорті значаться: документи, мобільні телефони, ключі, у тому числі від автомобілів, фотоапарат.
Крім того, у матеріалах справи міститься копія повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, від 23 січня 2014 року, в якому зазначено, що останній разом із іншими особами прибули на провулок Лабораторний, 12 у місті Києві поряд із лікарнею № 17 з метою активної участі у масових заворушеннях та вчинили насильство над громадянами й працівниками правоохоронних органів шляхом нападу та завдання їм ударів битами, кийками, палицями та іншими підручними засобами, які були заздалегідь підготовлені ними. Разом з тим у повідомленні про зміну підозри ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, від 24 січня 2014 року йдеться про те, що підозрюваний та інші особи, вчиняючи хуліганські дії, наносили удари потерпілим кулаками та ногами.
Зазначене свідчить про суперечливість доводів, якими обґрунтовувалось клопотання слідчого, та вказує на їх невідповідність матеріалам, доданим до клопотання. Суддя Кириченко Н.О. не надала оцінки цим обставинам.
У матеріалах справи наявне клопотання народних депутатів України Канівця О.Л., Агафонової Н.В., Геращенко І.В., Новак Н.В., Дерев’янка Ю.Б., Мочкова О.Б. про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки до ОСОБА_1, які поручалися за належну процесуальну поведінку підозрюваного, проте слідчий суддя Кириченко Н.О. жодним чином не відреагувала на таке клопотання та не вирішила його.
Також суддею Кириченко Н.О. не було враховано, що відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Крім того, у справі «Луценко проти України» в остаточному рішенні від 19 листопада 2012 року у пункті 62 зазначено: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у зазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме – гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), № 38717/04, пункт 26, з подальшими посиланнями). Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману (див. рішення від 09 липня 2009 року у справі «Моорен проти Німеччини» (Mooren v. Germany), заява № 11364/03, пункти 72, 77 та 78, з подальшими посиланнями), або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, пункт 74).
Право на свободу є одним із основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 29 Конституції України.
Стаття 5 Конвенції передбачає фізичну свободу людини, яка полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, як передбачено частиною другою статті 29 Конституції України.
У своїх письмових поясненнях, що надійшли до Вищої ради юстиції 23 червня 2016 року, суддя Кириченко Н.О. зазначила, що на її переконання, заява Рубцова Д.Ю. не підпадає під дію пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», оскільки, як вбачається із постановленої нею ухвали від 25 січня 2014 року, питання участі підозрюваного ОСОБА_1 в акціях протесту обговорювалося в судовому засіданні та було встановлено, що останній умисно змінював свої пояснення щодо участі у акціях протесту. Зокрема, під час допиту 24 січня 2014 року ОСОБА_1. у присутності адвоката заперечував свою причетність до участі у будь-яких акціях протесту та пояснював, що того дня він з товаришем автомобілем їхав до свого знайомого.
Перевіркою встановлено, що під час розгляду клопотання слідчого та постановлення ухвали у справі № 753/1705/14к від 25 січня 2014 року слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. не дотрималася вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та кримінального процесуального законодавства.
У вказаній ухвалі не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх постановлення, суд не забезпечив повного і всебічного дослідження усіх фактичних обставин справи та не обґрунтував можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, що викликає сумнів в об’єктивності, неупередженості та справедливості судді Кириченко Н.О. під час розгляду цієї справи.
Зазначене свідчить про ігнорування слідчим суддею Кириченко Н.О. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»); «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
З наведеного вбачається, що суддя Кириченко Н.О. умисно допустила порушення норм процесуального законодавства, що мало наслідком порушення прав осіб у кримінальному провадженні.
За таких обставин дії судді Кириченко Н.О. містять ознаки одного з діянь, віднесених законом до порушення присяги судді (частина друга статті 32 Закону України «Про вищу раду юстиції» у редакції, чинній на 25 січня 2014 року), а саме: «вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів».
Матеріали ТСК стосовно судді Кириченко Н.О. були передані до Вищої ради юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яка згідно зі статтею 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» була органом, уповноваженим на здійснення провадження щодо звільнення судді за порушення присяги за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Законом № 1402-VІІІ встановлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону (стаття 108).
Відповідно до пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ заяви, передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
27 квітня 2017 року, відкриваючи дисциплінарну справу стосовно судді Кириченко Н.О., Перша Дисциплінарна палата Вища рада правосуддя дійшла висновку, що під час розгляду клопотання у справі № 753/1705/14-к нею були допущені порушення, що можуть вказувати на порушення присяги судді, а оскільки для вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги не було встановлено строку, то для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи застосовано строк, що був передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», як такий, що пом’якшував або скасовував відповідальність особи, а саме – три роки.
Частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Згідно з інформацією, наданою Дарницьким районним судом міста Києва, з дати ухвалення судового рішення (25 січня 2014 року) суддя Кириченко Н.О. 210 днів перебувала у відпустці, 144 дні – відсутня на робочому місці у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Таким чином, строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений законом, не сплинув.
Вирішуючи питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та обрання виду стягнення, який підлягає застосуванню, Дисциплінарна палата виходила з такого.
Відповідно до пункту 12.37 Регламенту Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Кириченко Н.О., зважаючи на практику розгляду відповідної категорії справ слідчими суддями, повинна була встановити наявність доказів на підтвердження ризиків, на які посилався слідчий, що дало б можливість застосувати до підозрюваного винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що свідчить про її недбале ставлення до виконання обов’язків судді.
Таким чином, встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи обставини дають підстави для висновку, що суддею Кириченко Н.О. під час розгляду клопотання у справі № 753/1705/14-к допущено істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учаснику судового процесу реалізацію наданих йому процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, та умисне порушення прав людини і основоположних свобод, тобто порушення, визначені підпунктом а) пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України № 1402-VІІІ, що є підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Види дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватись до судді визначені частиною першою статті 109 Закону № 1402-VІІІ.
Частиною другою вказаної норми Закону № 1402-VІІІ визначено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Пунктом 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ визначено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, в тому числі факт того, що суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Частиною восьмою вказаної норми Закону № 1402-VІІІ встановлено, що у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, що діяла на момент вчинення суддею Кириченко Н.О. встановлених порушень) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що порочать звання судді.
Із аналізу положень статей 106, 109 Закону № 1402-VІІІ, а також частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (втратив чинність) вбачається, що із внесенням змін до законодавства вид стягнення, що підлягає застосуванню до судді у зв’язку із допущенням поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, в тому числі в питаннях чесності та дотримання стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, за своєю суттю не змінився. У разі встановлення відповідних обставин до судді підлягало та підлягає застосуванню стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
З огляду на встановлені під час перевірки обставини, а також обставини, що підлягають врахуванню під час обрання виду дисциплінарного стягнення, зокрема характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини, те, що суддею Кириченко Н.О. вчинено істотний дисциплінарний проступок, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що за результатами розгляду дисциплінарної справи слід прийняти рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. та застосувати до неї стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
На підставі викладеного Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 49, 50, 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22 – 12.40 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Наталію Олексіївну.
Застосувати до судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Наталії Олексіївни дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення Дисциплінарної палати може бути оскаржене суддею Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Наталією Олексіївною до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя А.О. Лесько
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
В.В. Шапран
