Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу представника судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Наталії Володимирівни – адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 травня 2017 року № 1259/1дп/15-17,
встановила:
рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 26 травня 2017 року № 1259/1дп/15-17 притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Голосіївського районного суду міста Києва Антонову Н.В. та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади у зв’язку з діями судді під час прийняття ухвал від 21 січня 2014 року у справі № 752/1156/14-к та від 23 січня 2014 року у справі № 752/1303/14-к про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою (далі – рішення Дисциплінарної палати).
Суддя Антонова Н.В. із рішенням Дисциплінарної палати не погодилася. Адвокат Кравець Р.Ю. як представник судді Антонової Н.В. 22 червня 2017 року звернувся в її інтересах до Вищої ради правосуддя зі скаргою (далі – скарга), в якій просив рішення Дисциплінарної палати скасувати та прийняти нове рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Бенедисюку І.М. для здійснення попередньої перевірки.
Скаргу подано згідно з вимогами Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У скарзі з урахуванням додаткових пояснень зазначено, що дисциплінарне провадження щодо судді Антонової Н.В. порушено незаконно, оскільки його ініційовано на підставі неконституційного Закону України «Про відновлення довіри до судової влади»; відповідно до змісту Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського суду з прав людини (далі – Конвенція, Суд, рішення Суду) у справі «K.F. проти Німеччини», лише потерпілі можуть звертатися із заявами про захист передбачених Конвенцією прав; згідно із Законом України «Про прокуратуру» прокурори з власної ініціативи не можуть звертатися до уповноважених органів із заявами про перевірку діяльності суддів.
Скарга та додаткові пояснення до неї також містять доводи щодо відсутності в діях судді ознак дисциплінарного проступку та підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності з посиланням на статті 177, 178 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23 Бангалорські принципи поведінки суддів, рішення Європейського суду з прав людини у справі «K.F. проти Німеччини», постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4, від 13 червня 2007 року № 8, рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004. У скарзі зазначено:
- Дисциплінарна палата, ухвалюючи рішення, не мала права оцінювати дискреційні повноваження слідчого судді, перевіряти законність та обґрунтованість судових актів про обрання запобіжних заходів;
- у рішенні Дисциплінарної палати не встановлено та не доведено обставин, необхідних для застосування такої відповідальності, як звільнення судді з посади – грубої недбалості чи умисного порушення закону;
- таке діяння, як умисне або внаслідок недбалості незазначення у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору було визначене як окремий склад дисциплінарного проступку з 29 березня 2015 року у зв’язку із внесенням змін до Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», тому Дисциплінарна палата не мала права вказувати на відповідні порушення слідчої судді Антонової Н.В.;
- відповідно до положень КПК України під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу не здійснюється оцінка доказів щодо їх достовірності, належності та достатності, не розглядаються питання щодо законності рішень, дій або бездіяльності слідчого та прокурора під час досудового розслідування, а отже, слідчого суддю Антонову Н.В. не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності навіть у разі встановлення відповідних дефектів досудового слідства; відсутні підстави вважати неналежними доказами показання свідків – працівників правоохоронних органів;
- відсутні підстави для висновку про те, що суддя Антонова Н.В. порушила вимоги статті 206 КПК України, оскільки на час постановлення ухвал від 21 та 23 січня 2014 року підозрюваним було надано медичну допомогу; крім того, 20 січня 2014 року було порушено кримінальне провадження № _________________ за фактами заподіяння тілесних ушкоджень учасникам акцій протесту у січні 2014 року на вул. Грушевського в місті Києві, тобто досліджувалися факти насильства щодо учасників акцій протесту.
Суддя Антонова Н.В., її представник та особи, за заявами яких ініційовано дисциплінарне провадження щодо судді, повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Інформацію розміщено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Вищої ради правосуддя прибув представник судді Антонової Н.В., який заявив клопотання про закритий розгляд скарги. Вища рада правосуддя ухвалила в задоволенні цього клопотання відмовити.
Представник судді підтримав доводи скарги, надав додаткові пояснення, просив скасувати рішення Дисциплінарної палати та прийняти нове рішення, яким відмовити у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу, матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М. та представника судді, встановила таке.
Антонова Наталія Володимирівна Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 призначена на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 22 жовтня 2009 року № 1681-VI обрана суддею безстроково.
Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) після закінчення своїх повноважень, керуючись частиною п’ятою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», передала до Вищої ради юстиції для продовження розгляду за загальною процедурою заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. та фізичної особи Закревської Є.О. про притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Н.В. до дисциплінарної відповідальності і звільнення її з посади у зв’язку з порушенням присяги.
Ухвалою Дисциплінарної палати від 24 лютого 2017 року відкрито дисциплінарне провадження щодо судді Антонової Н.В. відповідно до пункту 33 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Закон України «Про відновлення довіри до судової влади» неконституційним не визнавався. Зазначений Закон, Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та інші акти законодавства, якими врегульовано процедуру розгляду заяв про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги, зокрема на час передання матеріалів заяв, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження щодо судді Антонової Н.В., не встановлювали обмежень стосовно суб’єктів звернення з відповідними заявами (скаргами). Згадана у скарзі практика Європейського суду з прав людини стосується процедури звернення до цього Суду. Отже, всупереч доводам скарги Дисциплінарна палата відкрила дисциплінарне провадження правомірно.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Н.В. від 21 січня 2014 року у справі № 752/1156/14-к задоволено клопотання слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 21 січня 2014 року, погоджене з прокурором, про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБИ_1; застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів по 21 березня 2014 року включно (далі – ухвала від 21 січня 2014 року).
У клопотанні наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ _1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), мотивовано такими обставинами: досудовим слідством у кримінальному провадженні № _________________ встановлено, що 19 січня 2014 року ОСОБА_1, діючи спільно з не встановленою слідством групою осіб у кількості 3000–5000 осіб, організовував натовп для вчинення масових заворушень; з метою вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1, діючи спільно з не встановленими слідством особами, заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції (бронежилети, шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту); 19 січня 2014 року приблизно о 15 год. підозрюваний, діючи спільно з іншими не встановленими досудовим слідством особами у кількості 3000–5000 осіб, прибув на вул. Грушевського в місті Києві поряд зі стадіоном «Динамо» з метою активної участі у масових заворушеннях, які супроводжувалися насильством над працівниками правоохоронних органів, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя; для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння підозрюваний та не встановлена слідством група осіб використовувала маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби; у результаті таких дій приблизно 100 особам завдано побоїв та тілесних ушкоджень різного ступеня; вина підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується рапортом працівника підрозділу міліції особливого призначення «Беркут» Міністерства внутрішніх справ України (далі – підрозділ міліції «Беркут») Зарицького Н.М. про затримання ОСОБИ_1 на вул. Грушевського в місті Києві 20 січня 2014 року о 6 год.; протоколами допиту свідків ОСОБИ_2, ОСОБИ_3. та ОСОБИ_4, які також є працівниками підрозділу міліції «Беркут».
Як убачається із клопотання, ОСОБУ_1 було затримано під час вчинення зазначених протиправних дій. Згідно з рапортом працівника підрозділу міліції «Беркут» ОСОБИ_2 ОСОБУ_1 було затримано 20 січня 2014 року приблизно о 6 год. по вул. Грушевського в місті Києві. Відповідно до протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, його затримано о 6 год. в місті Києві.
Того самого дня ОСОБІ_1 повідомлено про підозру (підозрюваний відмовився підписувати цей документ).
Сторона захисту наполягала на недоведеності вини підозрюваного у зв’язку із недостовірністю та неточністю доказів у кримінальному провадженні. Адвокати в судовому засіданні зазначали про те, що в матеріалах кримінального провадження вказані недостовірні відомості про місце затримання підозрюваного; слідством не було вилучено предметів та інших доказів, що підтверджують показання свідків.
Слідчий суддя Антонова Н.В. дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, з огляду на протоколи допиту свідків та рапорт працівника міліції про затримання.
Мотивів відхилення доводів сторони захисту щодо відсутності належних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення в ухвалі від 21 січня 2014 року не наведено.
У клопотанні вказано на наявність обставин, передбачених пунктами 1, 5 статті 177 КПК України, але зазначено, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб, тобто вчиняти дії, зазначені у пунктах 1, 3, 4 статті 177 КПК України. Існування таких ризиків у клопотанні обґрунтовано тим, що інкриміноване підозрюваному кримінальне правопорушення є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 8 до 15 років. Прокурор у судовому засіданні зазначив, що існують ризики, визначені пунктами 1, 3, 5 статті 177 КПК України. З тексту ухвали від 21 січня 2014 року вбачається, що переконання прокурора про намір підозрюваного вчинити дії, для попередження яких застосовується запобіжний захід, ґрунтується на «особливому характері вчинення підозрюваним кримінального правопорушення». В ухвалі не вказано що означають такі доводи.
Адвокати підозрюваного просили слідчого суддю відповідно до статті 178 КПК України взяти до уваги обставини, які, на думку сторони захисту, мінімізують настання передбачених частиною першою статті 177 КПК України ризиків: міцні соціальні зв’язки підозрюваного; поганий стан його здоров’я. У зв’язку з цим до матеріалів справи було долучено копію договору оренди житла в місті Києві; позитивну характеристику з постійного місця роботи, видану юридичною особою, місцезнаходження якої зареєстровано в місті Києві. Стороною захисту також зазначалося та було встановлено слідчим суддею, що ОСОБА_1 раніше не судимий, проживає в місті Києві за вказаною в ухвалі адресою.
Слідчим суддею Антоновою Н.В. зазначено в ухвалі від 21 січня 2014 року, що «докази та обставини, на які посилався у своєму клопотанні слідчий та підтримав в судовому засіданні прокурор», свідчать про наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Ймовірність недобросовісної поведінки підозрюваного мотивовано тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, а також відсутністю у нього місця реєстрації (реєстрації місця проживання) в місті Києві.
Слідчий суддя Антонова Н.В. не навела доказів та обставин, на які вона спиралася, вказуючи на наявність ризиків впливу підозрюваного на свідків у цьому кримінальному провадженні, враховуючи, що в ухвалі суду та в матеріалах клопотання йдеться лише про свідків – працівників підрозділу міліції «Беркут».
В ухвалі від 21 січня 2014 року не надано оцінки доводам сторони захисту щодо зниження ймовірності реалізації відповідних ризиків з огляду на відомості про особу підозрюваного.
Зі змісту цієї ухвали не вбачається, на яких доводах прокурора ґрунтується переконання слідчого судді про неможливість обрання інших передбачених статтею 176 КПК України запобіжних заходів, крім тримання під вартою та застави, для забезпечення визначених статтею 177 КПК України суспільних прав та інтересів.
У судовому засіданні сторона захисту звертала увагу слідчого судді на стан здоров’я підозрюваного, зокрема, що зовнішній вигляд підозрюваного свідчить про нанесення йому тілесних ушкоджень та, що він перебуває під наглядом лікарів.
Слідчий суддя Антонова Н.В. залишила поза увагою інформацію щодо можливого застосування насильства до підозрюваного під час затримання та не вжила передбачених процесуальним законом заходів для її спростування або підтвердження.
Ухвалу від 21 січня 2014 року скасовано судом апеляційної інстанції 30 січня 2014 року. До підозрюваного застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на час розгляду клопотання в суді апеляційної інстанції ризик того, що ОСОБА_1 зможе перешкодити встановленню істини у справі зменшився; враховуючи відомості про особисте життя підозрюваного (стан його здоров’я, наявність роботи, постійне місце проживання та реєстрації), передбачені статтею 177 КПК України ризики мають незначний ступінь.
Дисциплінарне провадження, що розглядається, стосується також постановлення слідчим суддею Антоновою Н.В. ухвали від 23 січня 2014 року у справі № 752/1303/14-к (далі – ухвала від 23 січня 2014 року).
Ухвалою від 23 січня 2014 року було задоволено клопотання слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 23 січня 2014 року, погоджене із прокурором, про обрання запобіжного заходу; щодо підозрюваного ОСОБИ_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, до 23 березня 2014 року включно.
Згідно з клопотанням ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, – активній участі у масових заворушеннях. У клопотанні викладено обставини, які становлять зміст кримінального правопорушення. Ці обставини аналогічні обставинам, наведеним у клопотанні щодо обрання запобіжного заходу ОСОБІ_1 у справі № 752/1156/14-к в частині, що стосується активної участі у масових заворушеннях, які супроводжувалися знищенням майна та опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя, що призвело до тяжких наслідків. Відповідно до клопотання вина ОСОБИ_5 доводиться такими доказами: рапортом співробітника підрозділу міліції «Беркут» ОСОБИ_6 про затримання ОСОБИ_5 о 15 год. 22 січня 2014 року; протоколом допиту цього співробітника міліції як свідка.
23 січня 2014 року ОСОБІ_5 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного частиною другою статті 294 КК України.
У клопотанні стверджується про існування ризиків, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 177 КПК України, та зазначено, що підозрюваний зможе переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (тобто наведено підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою, визначені пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України). Про наявність зазначених підстав для тримання підозрюваного під вартою, на думку слідства, свідчить те, що особа, до якої застосовується запобіжний захід, обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, а також відсутність на утриманні підозрюваного непрацездатних осіб, відсутність постійного місця проживання у місті Києві, наявність закордонного паспорта, інформація про періодичні виїзди підозрюваного за кордон, відсутність доказів того, що підозрюваний за станом здоров’я не зможе перебувати під вартою. Сторона обвинувачення переконана, що застосування більш м’яких заходів є недостатнім для запобігання вказаним ризикам та належного забезпечення кримінального провадження. Прокурор у судовому засіданні вказав на існування наведених у клопотанні ризиків.
У протоколі судового засідання та ухвалі від 23 січня 2014 року зафіксовано доводи адвоката підозрюваного про те, що ОСОБА_5 у вчиненні відповідного злочину підозрюється необґрунтовано, зокрема тому, що під час його затримання не вилучено жодних доказів, які б вказували на причетність до інкримінованого злочину. Адвокат наполягав на тому, що затримання проведено незаконно, а саме: допит затриманого проводився у нічний час; у рапорті та протоколі про затримання зазначено різний час затримання ОСОБИ_5, 15 год. та 13 год. 22 січня 2014 року відповідно; у протоколі допиту свідка не зазначено часу, дати його складання та інших визначених процесуальним законом вимог; затриманого було доставлено до районного відділу міліції о 22 год. 11 хв. того самого дня, тобто майже через 10 годин після затримання; протягом цього часу затриманому не було забезпечено права на захист; у відділі міліції ОСОБІ_5 було викликано швидку допомогу, яка зафіксувала тілесні ушкодження; у зв’язку з поганим самопочуттям він відмовився давати показання; на час розгляду клопотання підозрюваний потребує госпіталізації; він одружений та має на утриманні малолітню дитину.
Слідчий суддя Антонова Н.В., дослідивши матеріали клопотання, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді клопотання, дійшла висновку, що вказані у ньому докази (тобто рапорт співробітника підрозділу міліції «Беркут» про затримання та його показання як свідка) є вагомими та доводять існування обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБОЮ_5 інкримінованого йому тяжкого злочину із застосуванням насильства. В ухвалі від 23 січня 2014 року не зазначено, у зв’язку із чим не взято до уваги доводів сторони захисту щодо відсутності належних доказів вчинення ОСОБОЮ_5 злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, зокрема, щодо недостовірності внаслідок порушення процесуального закону доказів, на яких ґрунтується повідомлена ОСОБІ_5 підозра.
Водночас в ухвалі від 23 січня 2014 року вказано, що наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України, ґрунтується на «доказах та обставинах, на які посилається у своєму клопотанні слідчий, та підтримав в судовому засіданні прокурор».
При цьому слідчий суддя Антонова Н.В. врахувала тяжкість покарання, що загрожувало ОСОБІ_5 в разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрювався, а також те, що підозрюваний не працевлаштований і не має постійного місця проживання в місті Києві. Слідчий суддя Антонова Н.В. відхилила доводи сторони захисту про утримання підозрюваним непрацездатних осіб, у зв’язку з тим, що підозрюваний не працевлаштований та не проживає за місцем реєстрації понад два місяці.
Зі змісту ухвали від 23 січня 2014 року та клопотання не вбачається, на яких доводах та доказах ґрунтується висновок про наявність ризику незаконного впливу підозрюваного на свідків у кримінальному провадженні. Зокрема, з огляду на те, що в цих документах згадується лише один свідок – працівник підрозділу міліції «Беркут». Також не вказано мотивів існування такої передбаченої процесуальним законом загрози суспільним інтересам, як перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
В ухвалі від 23 січня 2014 року не зазначено, на підставі яких доведених слідчим та прокурором обставин ґрунтується висновок про неможливість обрання підозрюваному більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, щоб запобігти спробам переховування його від органів слідства та суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Текст ухвали від 23 січня 2014 року та матеріали справи № 752/1303/14-к свідчать про те, що слідчий суддя Антонова Н.В., уповноважена діяти відповідно до вимог частин четвертої–восьмої статті 206 КПК України, не вживала заходів для спростування або підтвердження інформації щодо порушення вимог законодавства під час затримання ОСОБИ_5 та не надала оцінки доводам сторони захисту про необхідність госпіталізації підозрюваного.
Постановою апеляційного суду міста Києва від 6 лютого 2014 року ухвалу від 23 січня 2014 року скасовано; застосовано до ОСОБИ_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що слідчий суддя Антонова Н.В. істотно порушила вимоги КПК України, оскільки не перевірила наявності у клопотанні обґрунтування слідчим неможливості запобігання заявленим ризикам шляхом застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, та не навела відповідних аргументів в ухвалі від 23 січня 2014 року; не врахувала відомостей про особу підозрюваного та стан його здоров’я.
Суддя Антонова Н.В. в установленому порядку повідомлена про розгляд дисциплінарної справи. Їй надіслано копії заяв, на підставі яких відкрито дисциплінарне провадження. Письмових пояснень на зазначені заяви суддею не подано.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 5 Конвенції гарантовано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім визначених у цій статті випадків, і відповідно до процедури, встановленої законом. Зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішеннях Суду, зокрема у справах «І.А. проти Франції», «Мамедова проти Росії» та «Олександр Макаров проти Росії», вказано, що Суд вбачає порушення права на особисту недоторканність та свободу у випадках, коли суди у своїх рішеннях про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмежуються «схематичними» мотивами, такими як «неналежна поведінка обвинуваченого», «тяжкість покарання, що загрожує». В ухвалі суду мають бути зазначені підстави, які дозволяють очікувати, що ризик (ризики) справдяться, і для цього слідчий (прокурор) мають надати докази цього. Суд не повинен керуватися припущенням про наявність ризику (ризиків), обґрунтовуючи застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, інакше це б свідчило про явну неповагу до презумпції невинуватості.
Ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього потребують істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Суду у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Статтею 183 КПК України (у тому числі у редакції, чинній на час постановлення ухвал від 21 та 23 січня 2014 року) визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 177 КПК України).
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина друга статті 177 КПК України).
Відповідно до частини шостої статті 206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (частина сьома статті 206 КПК України).
Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються (частина восьма статті 206 КПК України).
З огляду на наведені положення Конституції України, Конвенції, КПК України, практику Суду та обставини, досліджені у межах дисциплінарної справи, Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку про те, що слідчий суддя Антонова Н.В. не забезпечила гарантованих зазначеними джерелами права належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб особи не були піддані необґрунтованому процесуальному примусу.
Слідчий суддя Антонова Н.В. допустила очевидні помилки, які з урахуванням змісту рішень Суду несумісні з положеннями Конвенції. Таким чином, вона ігнорувала практику Суду, згідно з якою, зокрема, визнається свавільним тримання особи під вартою без належного обґрунтування необхідності такого тримання та без розгляду можливості застосування більш м’якого запобіжного заходу.
Необґрунтоване застосування до підозрюваних виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує право підозрюваних на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, і дає підстави вважати, що суддя Антонова Н.В. вчинила дії, що порочать звання судді і викликають сумнів у її об’єктивності, неупередженості та незалежності.
Частини шоста–восьма статті 206 КПК України забезпечують дотримання вимог Конвенції та практики Суду щодо заборони катувань та жорстокого поводження. Положення частини восьмої статті 206 КПК України надає право слідчому судді не вчиняти визначені у частинах шостій та сьомій цієї статті дії, лише у випадку, коли прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються. Дисциплінарна палата, проаналізувавши матеріали дисциплінарної справи, з’ясувала, що під час розгляду справ №№ 752/1156/14-к, 752/1303/14-к слідчим суддею не встановлювалися наявність або відсутність підстав для вжиття заходів відповідно до статті 206 КПК України.
У зв’язку із цим, враховуючи доводи скарги на рішення Дисциплінарної палати, необхідно зазначити, що порушення 20 січня 2014 року кримінального провадження № _______________ за фактом насильства над учасниками акцій протесту не позбавляло слідчого суддю Антонову Н.В. обов’язку діяти у передбаченому частинами шостою – восьмою статті 206 КПК України порядку та перевірити забезпечення передбачених процесуальним законом та Конвенцією прав підозрюваних, щодо яких обирався запобіжний захід. Крім того, обставини стосовно порушення кримінального провадження № _________________ в ухвалах від 21 та 23 січня 2014 року не відображено. Ці обставини не доводилися. Зокрема, не було встановлено, що підозрюваних ОСОБУ_1 та ОСОБУ_5 визнано потерпілими у межах цього кримінального провадження.
Отже, доводи скарги про те, що суддя Антонова Н.В. вчинила необхідні дії для встановлення обставин щодо вжиття заходів, передбачених статтею 206 КПК України, є необґрунтованими.
Дисциплінарна палата встановила, що процесуальна поведінка слідчого судді Антонової Н.В. була однотипною під час розгляду клопотань про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою у справах № 752/1156/14-к та № 752/1303/14-к.
Межі та умови реалізації дискреційних повноважень слідчого судді під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів встановлюються КПК України з урахуванням положень Конституції України, Конвенції та рішень Суду. Неспроможними є доводи скарги про те, що Дисциплінарна палата з перевищенням компетенції та порушенням установленої законом процедури перегляду судових рішень здійснювала оцінку дискреційних повноважень слідчого судді Антонової Н.В. щодо тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, оскільки встановлено, що суддя не виконала покладених на неї законом професійних обов’язків та не забезпечила виконання завдань кримінального судочинства, захисту прав та свобод, передбачених Конституцією України та Конвенцією, зокрема, не використала для цього свої дискреційні повноваження.
Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/2, визначено, що суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Водночас стандарти поведінки судді, встановлені цим документом, передбачають, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття, а також, що суддя має бути в курсі відповідних змін до міжнародного законодавства, включаючи міжнародні конвенції та інші документи, що встановлюють норми, які діють у сфері прав людини.
Судді під час проведення судового розгляду повинні захищати права та свободи всіх осіб однаково, поважаючи їхню гідність. Під час розгляду всіх справ судді повинні діяти незалежно та неупереджено, забезпечувати сторонам можливість бути об’єктивно вислуханими, пояснювати за потреби процедурні питання. Судді мають діяти без будь-якого неналежного зовнішнього впливу на судовий розгляд і відповідно поводитися. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними (пункти 59, 60, 66, 69 розділу VІІ Додатка до Рекомендації CM/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів).
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що суддя може бути звільнений із посади за серйозні й очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавілля). Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною.
Поведінка слідчого судді Антонової Н.В., досліджена у межах цього дисциплінарного провадження, свідчить про її грубу недбалість – несумлінне ставлення до виконання обов’язків судді.
Суддя Антонова Н.В. присягала чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивною та справедливою.
Згідно зі статтею 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час постановлення ухвал від 21 та 23 січня 2014 року, суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Дисциплінарна палата з огляду на права та обов’язки судді, визначені статтею 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у зазначеній редакції, кваліфікувала дії судді Антонової Н.В. під час постановлення ухвал від 21 та 23 січня 2014 року як порушення присяги судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, чинній на момент постановлення ухвал від 21 та 23 січня 2014 року, порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
У рішенні Дисциплінарної палати поведінка судді Антонової Н.В. не кваліфікувалася відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України 12 лютого 2015 року № 192-VIII, оскільки Дисциплінарною палатою було встановлено, що Антонова Н.В. порушила присягу судді. Отже, доводи скарги щодо неправильного застосування цієї норми необґрунтовані.
Законом України «Про Вищу раду юстиції» та іншими нормами законодавства на момент постановлення ухвал від 21 та 23 січня 2014 року не було передбачено строку давності за порушення, що кваліфікувалися як порушення присяги судді.
Пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
У рішенні Дисциплінарної палати вказано, що характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» не змінився. Дії, які раніше охоплювалися ознаками порушення присяги судді, охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку відповідно до пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт, коли суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Запровадження такого строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, тому відповідно до положення статті 58 Конституції України він повинен бути застосований.
Дисциплінарною палатою було встановлено, що на момент вирішення питання про притягнення судді Антонової Н.В. до дисциплінарної відповідальності зазначений строк не закінчився.
При обранні виду дисциплінарного стягнення Дисциплінарна палата врахувала особу судді Антонової Н.В., яка має стаж роботи на посаді судді понад 12 років, за період роботи суддею до дисциплінарної відповідальності не притягувалась. Проте з огляду на тяжкість дисциплінарного проступку та його наслідки Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
залишити без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 травня 2017 року № 1259/1дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Наталії Володимирівни та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
П.М.Гречківський
Т.М. Малашенкова
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
В.А. Нежура
А.А. Овсієнко
Я.М. Романюк
М.П. Худик
