Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Бойка А.М., Нежури В.А. та залученого з Першої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Гусака М.Б., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О. за результатами попередньої перевірки скарги Сенчина Володимира Олеговича стосовно судді Франківського районного суду міста Львова Масендича Василя Васильовича,
встановила:
15 грудня 2016 року до Вищої ради юстиції надійшла скарга Сенчина В.О. щодо дисциплінарного проступку судді Франківського районного суду міста Львова Масендича В.В.
Як зазначив автор у скарзі, суддя Масендич В.В., постановивши ухвали у справі № 465/7212/15-ц, незаконно відмовив у доступі до правосуддя, що встановлено ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року.
На підтвердження наведених у скарзі відомостей автор послався на ухвали Франківського районного суду міста Львова від 16 листопада 2015 року (реєстраційний номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) 54591684) та від 30 грудня 2015 року (реєстраційний номер у ЄДРСР 54892856, у скарзі помилково вказано дату постановлення цієї ухвали – 12 січня 2016 року), електронні копії яких внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень та відкриті для загального доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 15 грудня 2016 року скарга Сенчина В.О. розподілена члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицькою Н.О. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що підтверджують обґрунтування наданої у висновку пропозиції.
Під час розгляду матеріалів перевірки стосовно судді Масендича В.В. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
У листопаді 2015 року Особа_1 звернувся до Франківського районного суду міста Львова з позовом до публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» (далі – ПАТ «Фортуна-Банк») про зміну правовідношення.
Ухвалою судді Франківського районного суду міста Львова Масендича В.В. від 16 листопада 2015 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
В ухвалі судді зазначено, що позивачем при поданні позовної заяви до суду не дотримано вимог статті 119 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), а саме не долучено доказів, що підтверджують кожну обставину справи, зокрема копій заяв, з якими позивач звертався до відповідача, про повернення коштів за депозитами.
Ухвалою судді Франківського районного суду міста Львова Масендича В.В. від 30 грудня 2015 року позовну заяву Особа_1 повернуто позивачу у зв’язку з неусуненням недоліків.
Не погодившись з ухвалою від 30 грудня 2015 року, Особа_1 оскаржив її до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року апеляційну скаргу Особа_1 задоволено. Ухвалу судді Франківського районного суду міста Львова від 30 грудня 2015 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Франківського районного суду міста Львова зі стадії відкриття провадження у справі.
Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції від 30 грудня 2015 року постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Апеляційний суд зазначив, що відповідно до принципу змагальності подання доказів є правом, а не обов’язком позивача, і законодавцем встановлено, що сторона зобов’язана подати докази до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться – до початку розгляду справи по суті, тобто не встановлено обов’язку сторони подавати докази на стадіях, що передують проведенню попереднього судового засідання. Отже, навіть у разі незазначення позивачем у позовній заяві наявності у нього підстав для звільнення від доказування суд першої інстанції не мав права залишати позовну заяву без руху.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (у справі за конституційним зверненням Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» гарантується, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Вимоги до форми і змісту позовної заяви встановлені статтею 119 ЦПК України. Так, згідно з частиною другою цієї статті позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.
Вказана норма закону не містить вимог щодо подання при пред’явленні позову доказів, що підтверджують кожну обставину справи.
Відповідно до частини першої статті 121 ЦПК України позовна заява може бути залишена без руху в разі, якщо суддя встановить, що її подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір.
Частиною першою статті 131 ЦПК України встановлено, що сторони зобов’язані подати докази до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться – до початку розгляду справи по суті.
Таким чином, залишення без руху позовної заяви та подальше її повернення з підстав неподання доказів, що підтверджують обставини справи, суперечить вимогам цивільного судочинства.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Така ж сама підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності була встановлена підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент постановлення ухвал суддею Масендичем В.В.
Оскільки наведені у скарзі відомості можуть свідчити про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Франківського районного суду міста Львова Масендича В.В.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Франківського районного суду міста Львова Масендича Василя Васильовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя: А.М. Бойко
В.А. Нежура
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
