Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маловацького О.В., членів Краснощокової Н.С., Розваляєвої Т.С., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарними скаргами Приватного підприємства «ЯКЮ», поданими адвокатом Василюком Ігорем Миколайовичем, стосовно судді Франківського районного суду міста Львова Мартьянової Світлани Мирославівни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 1 вересня 2020 року надійшли дисциплінарні скарги Приватного підприємства «ЯКЮ» (далі – ПП «ЯКЮ»), подані адвокатом Василюком І.М., від 27 та 28 серпня 2020 року (єдині унікальні номери 567/1/13-20, 567/2/13-20) на дії судді Франківського районного суду міста Львова Мартьянової С.М. під час здійснення правосуддя у справі № 465/4207/20.
Автор скарг просив притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції, порушення правил самовідводу, неповідомлення Ради суддів України про реальний конфлікт інтересів, умисне допущення порушення прав людини і основоположних свобод, інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 1 вересня 2020 року дисциплінарні скарги передано члену Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шапрану В.В.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2020 року № 2996/1дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Франківського районного суду міста Львова Мартьянової С.М. у зв’язку з наявністю в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції).
Відкриваючи дисциплінарну справу, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що саме відомості щодо порушення суддею юрисдикції розгляду заяви про забезпечення позову, викладені у скаргах ПП «ЯКЮ», можуть свідчити про наявність у діях судді Франківського районного суду міста Львова Мартьянової С.М. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції), тому наявні підстави для відкриття дисциплінарної справи стосовно вказаної судді.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддю та скаржника про дату та час її засідання з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на всі відомі адреси, які містяться у матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Крім того, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді Мартьянової С.М. та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копія ухвали про відкриття дисциплінарної справи надіслана на адресу суду, де працює суддя, та оприлюднена на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи скаржникам та судді запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції та подати відповідні клопотання.
2 грудня 2020 року на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Мартьянова С.М. не прибула, надіслала заяву, в якій зазначила, що у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю надати письмові пояснення, взяти участь у засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції, не може. Розгляд дисциплінарної справи вирішено відкласти.
13 січня 2021 року на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Мартьянова С.М. не прибула. Розгляд дисциплінарної справи вирішено відкласти.
29 січня 2021 року на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Мартьянова С.М. не з’явилась, надіслала заяву, в якій зазначила, що у зв’язку із продовженням строку її тимчасової непрацездатності взяти участь у засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції, не може.
10 лютого 2021 року на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Мартьянова С.М. не прибула, надіслала додаткові пояснення, у яких також зазначила про неможливість взяти участь у засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, враховуючи, що суддя Мартьянова С.М. під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги та після відкриття дисциплінарної справи надала письмові пояснення, заява судді не містить відомостей про намір подати додаткові пояснення або докази, дійшла висновку про можливість розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді Мартьянової С.М., яку належним чином повідомлено про дату та час засідання дисциплінарного органу.
У засіданні Першої Дисциплінарної палати взяв участь представник ПП «ЯКЮ» Василюк І.М., який підтримав зазначені у дисциплінарній скарзі доводи, просив притягнути суддю Мартьянову С.М. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шапрана В.В., вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
У дисциплінарній скарзі адвокат Василюк В.М. вказав, що оскільки майбутній спір, з яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Централ Плейнс Груп Україна» (далі – ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна») мало намір звернутись до суду, виник із приводу аграрних розписок, що видавались одними юридичними особами іншій, заява про забезпечення позову до пред’явлення позову не підсудна Франківському районному суду міста Львова, а мала розглядатись судом господарської юрисдикції. Тобто, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя Мартьянова С.М. допустила істотне порушення норм процесуального права, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що 26 лютого 2020 року між ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Герман-Агро» (далі – ТОВ «Герман-Агро», замовник) укладено договір підряду № 3/2020 про виконання робіт з обробітку землі.
26 лютого 2020 року між ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Один» (далі – ТОВ «Нива Один», замовник) укладено договір підряду № 4/2020 про виконання робіт з обробітку землі.
Відповідно до пунктів 1.1 вказаних договорів виконавець зобов’язується за завданням замовників виконувати роботи з обробітку землі в обсязі повного сільськогосподарського циклу з вирощування картоплі, а саме: обробіток ґрунту (дискування, внесення міндобрив, оранка, боронування), передпосівний обробіток ґрунту та сівба (внесення гербіцидів, передпосівна культивація, сівба), догляд за посівами, збирання врожаю та транспортування зібраного врожаю до місця зберігання, а замовники зобов’язуються прийняти та оплатити виконані виконавцем роботи. Згідно з пунктами 1.7 договорів сторони також домовились, що до моменту підписання сторонами акта виконаних робіт право власності на результат робіт (урожай картоплі, в тому числі картопля на будь-якій стадії вегетації ще не зібрана з поля виконавцем) залишається за виконавцем. При цьому пунктами 3.3 договорів передбачено, що факт виконання робіт належної якості та в повному обсязі, а також їх прийняття замовниками фіксується в акті виконаних робіт, що складається та підписується сторонами протягом 10 календарних днів з моменту фактичного завершення робіт. Зі змісту пунктів 4.2 договорів вбачається, що саме з моменту підписання акта приймання-передачі товару сторонами у замовників виникає право власності на товар.
8 липня 2020 року між ОСОБА1 (поручитель) та ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» (кредитор) укладено договір поруки № 1, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов’язань боржника (за основною угодою) у повному обсязі як солідарний боржник. Умовами договору поруки визначено, що основна угода – це договір підряду від 26 лютого 2020 року № 3/2020 на виконання робіт з обробітку землі.
Крім того, 8 липня 2020 року між ОСОБА1 (поручитель) та ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» (кредитор) укладено договір поруки № 1, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов’язань боржника (за основною угодою) у повному обсязі як солідарний боржник. Умовами договору поруки визначено, що основна угода – це договір підряду від 26 лютого 2020 року № 4/2020 на виконання робіт з обробітку землі.
19 червня 2020 року ТОВ «Герман-Агро» та ТОВ «Нива Один» видали аграрні розписки № 4755, № 4757.
На підставі цих аграрних розписок до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 27879629 та № 27879637 внесено записи щодо обтяження майбутнього врожаю картоплі на земельних ділянках у межах Кам’янка-Бузького району Львівської області за відповідними кадастровими номерами. Вказані кадастрові номери земельних ділянок ідентичні кадастровим номерам земельних ділянок, що визначені наказом ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» від 2 березня 2020 року № 02/03/2020-1 та закріплені у додатку до цього наказу, щодо яких укладались договори підряду із ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна».
Боржниками за вказаними аграрними розписками визначено ТОВ «Герман-Агро» та ТОВ «Нива Один», а обтяжувачем – ПП «ЯКЮ».
Строк виконання зобов’язань за аграрними розписками – 20 липня 2020 року.
20 липня 2020 року ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» звернулось до Франківського районного суду міста Львова із заявою про забезпечення позову до пред’явлення позову до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 липня 2020 року заяву про забезпечення позову (справа № 465/4207/20) передано судді Мартьяновій С.М.
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 20 липня 2020 року (суддя Мартьянова С.М.) задоволено заяву ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» про забезпечення позову. Шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна накладено арешт на рухоме майно, а саме майбутній врожай картоплі на земельних ділянках у межах Кам’янка-Бузького району Львівської області з кадастровими номерами згідно з переліком, наведеним в ухвалі суду. Заборонено ПП «ЯКЮ», а також іншим третім особам вчиняти дії, спрямовані на приховування, відчуження, знищення, передання в заставу, звернення стягнення, обтяження в інший спосіб чи передання на інших підставах рухомого майна, яке є предметом застави аграрних розписок № 4755 від 19 червня 2020 року та № 4757 від 19 червня 2020 року, що розташоване на земельних ділянках, зокрема, але не виключно, у межах Кам’янка-Бузького району Львівської області з кадастровими номерами згідно з переліком, наведеним в ухвалі суду.
Як вбачалось із вимог заяви про забезпечення позову до пред’явлення позовної заяви, ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» (заявник) мав намір звернутися з позовом до ТОВ «Герман-Агро», ТОВ «Нива Один», ОСОБА1, ПП «ЯКЮ» про визнання недійсними аграрних розписок.
Із матеріалів справи встановлено, що аграрні розписки видані ТОВ «Герман-Агро», ТОВ «Нива Один» (боржники), ПП «ЯКЮ» (кредитор).
Заявник (ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна») вважав, що його права порушені, оскільки він є власником урожаю картоплі на підставі договору підряду, укладеного між ТОВ «Герман Агро», ТОВ «Нива Один» (замовники) та ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» (виконавець).
Отже, предметом майбутнього спору є аграрні розписки, видані однією юридичною особою іншій юридичній особі. Сторонами основного зобов’язання є ТОВ «Герман Агро», ТОВ «Нива Один» (замовники) та ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» (виконавець), і саме вони набудуть статусу позивача і відповідачів у майбутній справі.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 11 серпня 2020 року (суддя Мартьянова С.М.) відкрито провадження у справі № 465/4580/20 за позовом ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» до ТОВ «Герман-Агро», ТОВ «Нива Один», ОСОБА1, ПП «ЯКЮ» про визнання недійсними аграрних розписок.
У письмових поясненнях, наданих до відкриття дисциплінарної справи, щодо визначення юрисдикції розгляду заяви про забезпечення позову суддя Мартьянова С.М. вказала, що під час розгляду цієї заяви ретельно вивчала, зокрема, умови договорів підряду, укладені між ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна», ТОВ «Герман-Агро» та ТОВ «Нива Один», і встановила, що поручителем за цими договорами (основним зобов’язанням) є фізична особа ОСОБА1, який в майбутньому отримає статус відповідача у справі, тому, враховуючи положення частини п’ятнадцятої статті 28 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та зважаючи, що місце проживання фізичної особи належить до юрисдикції Франківського районного суду міста Львова, прийняла вказану заяву до розгляду.
Оцінюючи дії судді Мартьянової С.М., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала таке.
Згідно зі статтею 6 Конституції України носіями судової влади в Україні є професійні судді.
Стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб’єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.
З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про аграрні розписки» аграрна розписка – товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах. Боржник за аграрною розпискою – особа, яка видає аграрну розписку для оформлення свого зобов’язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених в аграрній розписці умовах; кредитор за аграрною розпискою – фізична чи юридична особа, яка надає грошові кошти, послуги, поставляє товари, виконує роботи як зустрічне зобов’язання за договором, за яким боржник за аграрною розпискою видає їй аграрну розписку, наділяючи правом вимагати від нього належного виконання зобов’язань, а також фізична чи юридична особа, яка отримала права кредитора за аграрною розпискою від іншого кредитора за аграрною розпискою у спосіб, не заборонений законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію щодо розмежування цивільної та господарської юрисдикції, зокрема в питаннях оспорювання правочину, укладеного для забезпечення основного зобов’язання.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Велика Палата Верховного Суду також додатково звернула увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов’язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не з об’єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов’язанні з вимогами до боржника за основним зобов’язанням, а з тим, що сторонами основного зобов’язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року справа № 910/1733/18, від 19 березня 2019 року № 904/2538/18).
Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, навіть у випадку звернення ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» до суду із позовом щодо оскарження договорів поруки № 1, № 2, в яких поручителем є фізична особа (ОСОБА1), а кредитором юридична особа (ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна»), для визначення юрисдикції цього спору необхідно було встановлювати сторони основного зобов’язання.
Як зазначалось, основні зобов’язання (договори підряду), на виконання яких укладались договори поруки № 1, № 2, були укладені 26 лютого 2020 року між юридичними особам ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» та ТОВ «Герман-Агро», ТОВ «Нива Один».
При цьому спір між сторонами, з приводу якого ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» звернулось із заявою про забезпечення позову до подання позову у справі, виник не з приводу виконання договорів підряду від 26 лютого 2020 року, а з приводу аграрних розписок, які були видані одними юридичними особами іншій, і стороною у цьому зобов’язанні не була будь-яка фізична особа, зокрема ОСОБА1.
Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їх місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
Частиною сьомою статті 30 ЦПК України передбачено, що у випадку об’єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов’язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання.
Львівський апеляційний суд у своєму рішенні від 7 вересня 2020 року, яким задоволено апеляційну скаргу ПП «ЯКЮ» на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 20 липня 2020 року, скасовуючи ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 20 липня 2020 року та відмовляючи ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» у задоволенні заяви про забезпечення позову до пред’явлення позову, встановив, зокрема, що оскільки заявник ТОВ «Централ Плейнс Груп Україна» має намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсними аграрних розписок, саме ці розписки є предметом спору і саме сторони цих розписок набудуть статусу позивача і відповідачів у справі.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції належним чином не з’ясував, чи підсудна заява Франківському районному суду міста Львова, враховуючи місцезнаходження відповідачів, а також те, чи буде майбутній спір належати до цивільної юрисдикції, зважаючи на суб’єктний склад сторін, предмет та підстави позову.
У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law («верховенство права») є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У межах цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Цим документом визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя (пункт 41 розділу IV), де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42 розділу IV). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).
Верховний Суд зазначав, що при вирішенні питань юрисдикції необхідно виходити із принципу, що відповідачем у справі має бути саме та особа, з якою дійсно існує юридичний спір, помилкове визначення юрисдикції створює хибне враження щодо природи спірних правовідносин, часто призводить до відповідальності особи, яка не є належним відповідачем.
У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Аналогічна позиція міститься у рішенні у справі «Дія 97» проти України» (пункт 47).
З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Мартьянова С.М., прийнявши до провадження та розглянувши заяву про забезпечення позову до подання позову до суду з порушенням правил юрисдикції, не взяла до уваги приписи частини сьомої статті 30 та пункту 1 частини першої статті 152 ЦПК України, у зв’язку із чим не було забезпечено розгляд справи «судом, встановленим законом».
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції.
Зважаючи на викладене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Мартьянова С.М. вчинила дисциплінарний проступок, наслідком чого є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції).
Враховуючи всі обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи, а також мотиви, з яких виходив суд під час прийняття до розгляду заяви про забезпечення позову до подання позову, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущені порушення не є простою суддівською помилкою.
Водночас на підставі зібраних матеріалів та доказів не встановлено обставин, які б свідчили, що зазначені порушення суддею Мартьяновою С.М. вчинено умисно, тому Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що істотне порушення закону суддя допустила внаслідок недбалості.
Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Строк притягнення до дисциплінарної відповідальності вказаної судді не закінчився.
Види дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватись до судді, передбачено частиною першою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Мартьянова Світлана Мирославівна рішенням Львівської обласної ради від 15 березня 1989 року обрана народним суддею Радянського (нині – Франківський) районного суду міста Львова, Постановою Верховної Ради України від 18 березня 1999 року № 511-XIV обрана суддею безстроково.
Із 7 квітня 2020 року суддя Мартьянова С.М. виконує обов’язки голови Франківського районного суду міста Львова як суддя, яка має найбільший стаж роботи на посаді судді.
Згідно з характеристикою, наданою головою Львівського апеляційного суду, суддя Мартьянова С.М. за час роботи на посаді судді Франківського районного суду міста Львова зарекомендувала себе як високопрофесійний і вимогливий суддя, відповідальна, її вимогливість розумна та обґрунтована. Суддя уміло організовує судовий процес, що сприяє прийняттю якісного процесуального рішення, постійно стежить за передовим національним та міжнародним досвідом у сфері судочинства, ініціює нововведення, має повагу та авторитет серед суддів, підлеглих і громадян.
За даними офіційних вебсайтів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя Мартьянова С.М. до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.
Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Мартьянової С.М., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала позитивну характеристику судді, стаж роботи на посаді судді, який становить понад 31 рік, неумисний характер допущених нею порушень.
З огляду на наведене, враховуючи, що дії судді Мартьянової С.М. під час розгляду цивільної справи містять ознаки недбалості, Перша Дисциплінарна
палата Вищої ради правосуддя вважає пропорційним застосування до судді Мартьянової С.М. дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109, 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Франківського районного суду міста Львова Мартьянову Світлану Мирославівну та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя О.В. Маловацький
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Н.С. Краснощокова
Т.С. Розваляєва
