Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби Олександра Анатолійовича та його представника – адвоката Наугольної Олени Володимирівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 липня 2017 року № 1907/2дп/15-17,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 1 серпня 2017 року (вх. № Н-4653/0/7-17) надійшла скарга судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. та його представника – адвоката Наугольної О.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 липня 2017 року № 1907/2дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 1 серпня 2017 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е.
Скарга судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. та його представника – адвоката Наугольної О.В. подана з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
За наслідками перевірки член Вищої ради правосуддя Беляневич В.Е. дійшов висновку про необґрунтованість скарги судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. та його представника – адвоката Наугольної О.В. та відсутність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 липня 2017 року № 1907/2дп/15-17 (висновок від 14 серпня 2017 року).
Суддя Дзюба О.А., адвокат Наугольна О.В., Генеральна прокуратура України повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги.
У засідання Вищої ради правосуддя прибула представник судді Дзюби О.А. – адвокат Наугольна О.В.
Адвокат Наугольна О.В. заявила клопотання про відкладення розгляду скарги у зв’язку із неможливістю участі судді Дзюби О.А. у засіданні Вищої ради правосуддя через перебування на амбулаторному лікуванні. До клопотання адвокат Наугольна О.В. додала заяву судді Дзюби О.А. аналогічного змісту.
Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду скарги, оскільки 23 листопада 2017 року розгляд скарги судді Дзюби О.А. вже відкладався, судді надані всі процесуальні можливості для реалізації його права на захист, а в засіданні присутня представник судді – адвокат Наугольна О.В.
Крім того, адвокат Наугольна О.В. звернулась до Вищої ради правосуддя із клопотанням про витребування у Генеральної прокуратури України доказів, а саме: матеріалів кримінального провадження № ________, які досліджувались суддею Дзюбою О.А. під час обрання запобіжних заходів ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки із постановлених ухвал від 19 лютого 2014 року не вбачається, що при обранні запобіжних заходів у справах № 755/5456/14-к і № 755/5460/14-к суддею Дзюбою О.А. досліджувались матеріали зазначеного кримінального провадження.
Адвокат Наугольна О.В. у засіданні Вищої ради правосуддя підтримала доводи скарги, просила скасувати рішення про притягнення судді Дзюби О.А. до дисциплінарної відповідальності та прийняти нове – про закриття дисциплінарного провадження щодо нього у зв’язку із відсутністю в діях судді складу істотного дисциплінарного проступку.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е., адвоката Наугольну О.В., дійшла висновку, що скарга судді Дзюби О.А. та його представника – адвоката Наугольної О.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 липня 2017 року № 1907/2дп/15-1 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 липня 2017 року № 1907/2дп/15-1 притягнуто суддю Дніпровського районного суду міста Києва Дзюбу О.А. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення його з посади судді.
Підставою притягнення судді Дзюби О.А. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя факти порушення суддею Дзюбою О.А. при постановленні ухвал від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5456/14-к і № 755/5460/14-к гарантованих статтею 29 Конституції України та статтями 5 і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на свободу та особисту недоторканність та права на справедливий судовий розгляд.
Стверджуючи про необґрунтованість оскаржуваного рішення, суддя Дзюба О.А. та його представник посилаються на те, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Суддя Дзюба О.А. та його представник вважають, що оскаржене рішення підлягає скасуванню, оскільки при його ухваленні не дотримано строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, не враховано відсутності у Бачуна О.В. повноважень на підписання заяви, поданої в порядку Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
З оскаржуваного рішення вбачається, що Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановлено:
19 лютого 2014 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшли клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Осовика А.В., погоджені заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2;
у клопотаннях зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що 18 лютого 2014 року ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_2 та іншими особами організували натовп для вчинення активних дій під час масових заворушень та взяли активну участь у масових заворушеннях у центральній частині міста Києва, що супроводжувались насильством над представниками влади, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя. З метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_2 та іншими особами заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме шоломи, захисні щитки тощо;
ухвалами слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року задоволено клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Застосовано до підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Встановлено строк тримання під вартою в межах 60 днів із моменту затримання, а саме: ОСОБА_1 – до 16 квітня 2014 року, ОСОБА_2 – до 10 квітня 2014 року. У задоволенні клопотань про застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відмовлено (справи № 755/5456/14-к (стосовно ОСОБА_1) та № 755/5460/14-к (стосовно ОСОБА_2));
у вказаних ухвалах зазначено, що наведені слідчим мотиви дають достатні підстави вважати, що підозрювані, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), яке належить до особливо тяжких злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі від 8 до 15 років, будучи обізнаними щодо суворості передбаченого законом покарання, можуть переховуватись від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, продовжити злочинну діяльність та іншим чином перешкодити кримінальному провадженню;
ухвала слідчого судді Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не оскаржувалась;
22 лютого 2014 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Макарчук В.В. частково задоволено клопотання заступника начальника СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Циби О.М. про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт стосовно підозрюваного ОСОБА_1. Застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладанням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3 частини п’ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України);
ухвала слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_2 була оскаржена захисником ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції;
22 лютого 2014 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. частково задоволено клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Циби О.М. про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт стосовно підозрюваного ОСОБА_2. Застосовано до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладанням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3 частини п’ятої статті 194 КПК України;
ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2014 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року з тієї підстави, що постановою прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва Літвінова О.Є. від 24 лютого 2014 року кримінальне провадження № __________від _______ 2014 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, закрито, у зв’язку із чим ухвала про застосування запобіжного заходу припинила свою дію.
Оцінюючи дії судді Дзюби О.А. при винесенні зазначених постанов, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила:
при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 суддею не враховано, що в порушення статті 52 КПК України допит підозрюваного відбувся без участі захисника, що призвело до порушення права підозрюваного на захист всупереч встановленим статтею 129 Конституції України основним засадам судочинства;
у протоколі допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 19 лютого 2014 року зазначено, що допит проводився у присутності захисника ОСОБА_4, проте підпис захисника відсутній. Крім того, в копії матеріалів судового провадження відсутні документи, які надають право адвокату ОСОБА_4 захищати права та інтереси ОСОБА_1;
на момент розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 були відсутні достовірні відомості про точний час затримання останнього, оскільки у протоколі затримання ОСОБА_1 від 19 лютого 2014 року старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Сідіч С.Ю. зазначено, що його затримано 18 лютого 2014 року о 22:00. При цьому ОСОБА_1 стверджував, що приблизний час його затримання – 15:00;
з матеріалів перевірки вбачається, що допити підозрюваних у вказаних справах проводилися у нічний час (з 22:00 до 06:00), що не допускається згідно з частиною четвертою статті 223 КПК України;
всупереч вимогам статті 194 КПК України суддею Дзюбою О.А. під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не встановлено, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінальних правопорушень; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні;
в ухвалах судді Дзюби О.А. містяться лише загальні формулювання про те, що, будучи обізнаними щодо суворості передбаченого законом покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, підозрювані можуть переховуватись від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, крім того, можуть продовжити злочинну діяльність та іншим чином перешкодити кримінальному провадженню. Ухвали слідчого судді не містять будь-якого обґрунтування наявності хоча б одного з таких ризиків, ґрунтуються лише на припущенні щодо існування таких ризиків;
вказані ухвали не містять посилань на докази, які досліджені слідчим суддею під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу, та свідчать про те, що жоден з інших, більш м’яких видів запобіжних заходів, не пов’язаних із позбавленням свободи, не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваних;
обрання за таких умов запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою грубо порушує статтю 29 Конституції України, статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 177, 183 КПК України, які допускають застосування тримання під вартою як винятковий запобіжний захід лише за наявності обґрунтованої підозри.
Другою Дисциплінарною палатою встановлено, що суддею Дзюбою О.А. при постановленні ухвал від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5456/14-к і № 755/5460/14-к порушені гарантовані статтею 29 Конституції України та статтями 5 і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на свободу та особисту недоторканність і право на справедливий судовий розгляд. Зазначене дає підстави вважати, що суддя Дзюба О.А. вчинив дії, що порочать звання судді і викликають сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.
У зв’язку з викладеним відхиляються доводи скарги про те, що оскаржене рішення містить оцінку ухвал, постановлених суддею Дзюбою О.А., з точки зору її законності та висновків стосовно її обґрунтованості. У рішенні зазначено про порушення суддею Дзюбою О.А. норм процесуального законодавства під час розгляду справ. Така мотивація Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосується не законності чи обґрунтованості судового рішення, а оцінки дій Дзюби О.А. як судді та висновку про невиконання обов’язків, покладених на нього Конституцією та процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що встановлені обставини свідчать про несумлінне ставлення судді Дзюби О.А. до покладених на нього обов’язків слідчого судді, зокрема щодо об’єктивного розгляду справи та судового захисту прав осіб у кримінальному провадженні, законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини, а також негативно вплинуло на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.
Доводи скарги не спростовують встановлених Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя обставин та кваліфікації дій судді Дзюби О.А. як грубого порушення законодавства, яке свідчить про необ’єктивний та упереджений розгляд справи, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
Наявність кримінальних проваджень стосовно слідчих та прокурора, про яких зазначено у скарзі, та обставини, встановлені під час досудового розслідування у таких кримінальних провадженнях, не спростовують вказаних порушень судді Дзюби О.А., виявлених під час розгляду дисциплінарної справи.
Посилання у скарзі на неконституційність Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» не беруться до уваги, оскільки відповідно до статті 147 Конституції України питання про відповідність Конституції України законів України вирішує Конституційний Суд України.
Суддя Дзюба О.А. у скарзі стверджує про недотримання Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя вимог частини тринадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо строку розгляду дисциплінарної справи.
Вказані доводи не можуть бути підставою скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 липня 2017 року, оскільки відповідно до матеріалів дисциплінарної справи засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чотири рази відкладалося у зв’язку із поданням суддею Дзюбою О.А. заяв про відкладення засідань, які і стали причиною тривалого розгляду дисциплінарної справи.
Встановлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення суддею Дзюбою О.А. підпадають під поняття «порушення присяги», визначене чинним на момент винесення постанови законодавством.
Після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), а у разі, коли воно могло розглядатися як «дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя», також розглядалося як порушення присяги судді і було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»).
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року та новим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року.
Так, підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (у новій редакції) передбачено звільнення судді з підстав «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді». При цьому істотним дисциплінарним проступком згідно з пунктом 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визнається «грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду».
Редакційні зміни в описі діянь суддів, що є підставою для звільнення їх з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Дзюбою О.А. Ураховуючи наведене, перешкод для кваліфікації дій судді за правилами, що існували на момент вчинення нею відповідних діянь, немає.
Відповідальність за дії, вчинені суддею Дзюбою О.А., не скасовано та не пом’якшено, а отже, суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.
На час вчинення суддею Дзюбою О.А. порушення присяги строк для притягнення до відповідальності за такі дії законом передбачений не був, такий строк було запроваджено у подальшому із прийняттям Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді могло бути застосоване не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Правила частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які передбачають, що при обчисленні строку давності не враховується час здійснення дисциплінарного провадження, до вирішення питання про притягнення до відповідальності судді Дзюби О.А. не можуть бути застосовані з огляду на вимоги статті 58 Конституції України як такі, що погіршують становище особи, яка притягається до відповідальності.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що з дня вчинення суддею Дзюбою О.А. порушення присяги, без урахування часу тимчасової непрацездатності та перебування судді у відпустці, не минуло трьох років.
Дослідивши матеріали дисциплінарного провадження та розглянувши скаргу судді Дзюби О.А. та його представника, Вища рада правосуддя встановила, що порушення законодавства, допущені суддею, є істотним дисциплінарним проступком і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя за результатами розгляду скарги судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. та його представника – адвоката Наугольної О.В. дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 липня 2017 року № 1907/2дп/15-17 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 липня 2017 року № 1907/2дп/15-17 про притягнення судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби Олександра Анатолійовича до дисциплінарної відповідальності.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя В.Е. Беляневич
П.М. Гречківський
В.К. Комков
А.О. Лесько
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
М.П. Худик
В.В. Шапран
