Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Говорухи В.І., Комкова В.К., Маловацького О.В., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гусака М.Б. за результатами попередньої перевірки скарги Кравця Ростислава Юрійовича стосовно суддів Верховного Суду України Романюка Ярослава Михайловича, Гуменюка Василя Івановича, Охрімчук Людмили Іванівни, Сімоненко Валентини Миколаївни, Лященко Наталії Павлівни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 17 жовтня 2017 року надійшла скарга Кравця Р.Ю. на дії суддів Верховного Суду України Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П. (нині суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду).

Скаржник зазначає, що вказаними суддями у справі № 6-1414цс17 винесено завідомо неправосудне рішення, яке свідчить про допущення суддями поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності. У зв’язку із чим Кравець Р.Ю. просить притягнути цих суддів до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 17 жовтня 2017 року вказану скаргу (унікальний номер К-6330/2/7-17) передано члену Вищої ради правосуддя Гусаку М.Б. для розгляду.

За результатами перевірки наведених у скарзі відомостей член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гусак М.Б. запропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Верховного Суду України Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П.

Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гусака М.Б., розглянувши дисциплінарну скаргу Кравця Р.Ю., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

У червні 2015 року прокурор Жовтневого району міста Харкова, правонаступником якого є Харківська місцева прокуратура № 2, звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним, виселення, вселення, посилаючись на те, що 1 жовтня 2007 року між матір’ю ОСОБА_1 ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець) був укладений договір позики на суму 19 000 доларів США, строком до 10 вересня 2010 року.

Цей правочин був забезпечений договором іпотеки (предмет іпотеки – АДРЕСА_1) від 1 жовтня 2007 року.

Враховуючи, що орган опіки та піклування не надавав згоди на укладення іпотечного договору, що відповідачка чинить перешкоди ОСОБА_1 у доступі до житла, Харківська місцева прокуратура № 2 просила визнати цей договір недійсним, виселити із квартири ОСОБА_1 та вселити у неї ОСОБА_1.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року, позов Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 1 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог Харківській місцевій прокуратурі № 2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року залишено без змін.

ОСОБА_2 подала заяву до Верховного Суду України, в якій просила скасувати судові рішення у справі з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 177 Сімейного кодексу України, статті 109 Житлового кодексу Української РСР, статті 40 Закону України «Про іпотеку», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

13 вересня 2017 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі головуючого Романюка Я.М., суддів Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., розглянувши вказану справу, постановила: заяву ОСОБА_2 задовольнити; рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 квітня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

справ від 19 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року за результатами розгляду справи № 6-1414цс17 зазначено, що з огляду на положення законодавства та заочне рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 31 березня 2015 року, яке набрало законної сили та яким в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя звернуто стягнення на спірне іпотечне майно згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 1 жовтня 2007 року шляхом визнання за останньою права власності, чим фактично було підтверджено дійсність оспорюваного у цій справі договору іпотеки від 1 жовтня 2007 року, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що за наявності зазначеного судового рішення, яке відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи, суди не вправі були його змінювати, зокрема шляхом визнання цього договору іпотеки недійсним.

У скарзі Кравець Р.Ю. стверджує, що дійшовши вказаного висновку, судді Верховного Суду України чітко усвідомлювали, що вчиняють дії, спрямовані на спотворення фактичних обставин справи, тим самим порушуючи гарантовані права, закріплені у Конституції України, та право на судовий захист, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та порушуючи права дитини.

Зі змісту скарги вбачається, що вона стосується переоцінки мотивів, якими керувалися судді Верховного Суду України під час прийняття постанови від 13 вересня 2017 року, а також власного тлумачення законодавства автором скарги, що не може бути предметом розгляду Вищої ради правосуддя.

Відповідно до чинного законодавства України Вища рада правосуддя як орган, який вирішує питання про дисциплінарну відповідальність судді, не наділена законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їхніх рішень.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Кравця Р.Ю. Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що наведені у скарзі Кравця Р.Ю. обставини і доводи свідчать про фактичну незгоду із судовим рішенням суддів Верховного Суду України.

З огляду на зазначене незгода із судовим рішенням не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні.

Згідно зі статтею 108 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

Крім того, під час перевірки встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2017 року № 4083/0/15-17 суддю Верховного Суду України Романюка Я.М. звільнено у відставку.

Пунктом 5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду, якщо у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 108 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 44, 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Верховного Суду України Гуменюка Василя Івановича, Охрімчук Людмили Іванівни, Сімоненко Валентини Миколаївни, Лященко Наталії Павлівни та залишити без розгляду скаргу Кравця Ростислава Юрійовича стосовно судді Верховного Суду України Романюка Ярослава Михайловича.

Ухвала оскарженню не підлягає.