Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, у складі головуючого – Лесько А.О., членів Комкова В.К., Маловацького О.В. та Шапрана В.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за заявами координатора координаційної ради коаліції молодіжних організацій «Молода Черкащина» Феофілової Вікторії Віталіївни, фізичної особи – Закревської Євгенії Олександрівни та заступника прокурора Черкаської області Семенова Вадима Вячеславовича стосовно судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашника Василя Павловича,
встановила:
Відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон № 1188-VII) до Вищої ради юстиції 19 травня 2016 року з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшли заяви координатора координаційної ради коаліції молодіжних організацій Черкаської області «Молода Черкащина» Феофілової В.В., фізичної особи – Закревської Є.О. та заступника прокурора Черкаської області Семенова В.В. щодо неправомірних дій судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашника В.П. при постановленні ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно осіб – учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 19 травня 2016 року заяви Феофілової В.В. за унікальним номером 518/3/13-14, Закревської Є.О. за унікальним номеромЗ-2020/6/7-14 та Семенова В.В. за унікальним номером 2955/6/87-14 передані для розгляду члену Вищої ради юстиції Гусаку М.Б.
Вища рада юстиції 4 серпня 2016 року прийняла ухвалу про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашника В.П.
Дисциплінарні справи, відкриті Вищою радою юстиції до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII), Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя розглядають у порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, з урахуванням особливостей, визначених регламентом Вищої ради правосуддя (пункт 21 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Заявниками зазначено, що суддя Калашник В.П. обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб – учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII через їх участь у таких акціях. У зв’язку із цим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII.
Як було встановлено дисциплінарною палатою, до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 25 січня 2014 року надійшли клопотання слідчих СВ Смілянського МВ УМВС України в Черкаській області, погоджені заступником Смілянського міжрайонного прокурора молодшим радником юстиції Карюк Н.О., про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до підозрюваних ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
За змістом вказаних клопотань 23 січня 2014 року о 18 годині 00 хвилин зазначені особи, маючи намір на порушення нормальної діяльності органів держаної влади та встановленого порядку користування будівлею, прибули до приміщення Черкаської обласної державної адміністрації за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 185, де умисно, в групі з іншими особами, вчинили суспільно небезпечні дії, які виразилися в активній участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням вказаної адміністрації.
24 січня 2014 року зазначені особи були затримані працівниками міліції, в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), та цього ж дня з дотриманням вимог статей 276 та 278 КПК України всім їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
За результатами розгляду клопотань слідчих ухвалами слідчого судді Калашника В.П. від 25 січня 2014 року в справах № 703/389/14-к; 703/393/14-к; 703/396/14-к; 703/394/14-к; 703/388/14-к; 703/391/14-к; 703/395/14-к стосовно підозрюваних ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24 березня 2014 року.
У мотивувальних частинах вказаних ухвал зазначено, що обґрунтованість підозри стосовно встановлених осіб підтверджується доказами, отриманими в ході огляду місця події – території, прилеглої до Черкаської обласної державної адміністрації, показаннями свідків, відеозаписами та іншими матеріалами кримінального провадження.
Суд у відповідних справах дійшов висновку, що у кримінальних провадженнях на час розгляду зазначених клопотань наявні обґрунтовані підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 КК України, та встановив наявність певних передбачених статтею 177 КПК України ризиків, а саме можливість підозрюваних осіб переховуватись від органів досудового розслідування та суду, здійснювати тиск на потерпілих та свідків, а також вчиняти інші аналогічні правопорушення.
За результатами апеляційного оскарження ухвалами колегії суддів апеляційного суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року та 19 лютого 2014 року апеляційні провадження у справі за апеляційними скаргами захисників затриманих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на відповідні ухвали слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року закрито у зв’язку з відмовою від апеляційних скарг. Стосовно ОСОБА_7 ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 4 лютого 2014 року апеляційну скаргу захисника підозрюваного задоволено, ухвалу слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді особистого зобов’язання.
Слід зазначити, що із змісту опрацьованих матеріалів з розгляду суддею Калашником В.П. вказаних клопотань вбачається, що всі ухвали є аналогічними в частині наведення мотивів, обґрунтування та підстав застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У своїх письмових поясненнях, наданих ТСК, суддя Калашник В.П. зазначає про те, що вважає ухвали про обрання вказаним підозрюваним запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою законними та обґрунтованими, такими, що прийняті з дотриманням вимог КПК України, практики Європейського суду з прав людини, роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та судової практики, яка склалася на той час. Також зауважив, що слідчий суддя позбавлений права збору чи аналізу наданих обвинуваченням доказів, а приймає рішення щодо обрання запобіжного заходу, виходячи з тяжкості вчиненого злочину (пред’явлення підозри) та особи підозрюваного. Суддя при розгляді таких клопотань не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.
Пізніше, під час розгляду дисциплінарної справи, суддя визнав свавільність своїх дій.
Дослідивши матеріали зазначеної дисциплінарної справи, Перша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла наступних висновків. Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року КПК України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, який має здійснювати такі функції.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У судових рішеннях, які постановлені у формі ухвал слідчим суддею Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашником В.П., не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх ухвалення.
Слідчим суддею Калашником В.П. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб особу не було піддано необґрунтованому процесуальному примусу.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Частиною першою статті 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою – четвертою цієї статті.
Перевіркою встановлено порушення суддею Калашником В.П. вказаних норм кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження.
При винесенні ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суддею Калашником В.П. не враховано, що відповідні повідомлення про підозру були здійснені всупереч нормам законодавства, що призвело до порушення прав підозрюваних на захист.
Згідно з частиною першою статті 42 КПК України у редакції, яка діяла на час розгляду суддею клопотань, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276–279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального порушення.
Зі змісту матеріалів зазначених проваджень вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були затриманні в тому числі за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 КК України (тяжкий злочин), тобто набули статусу підозрюваних з моменту затримання, але при цьому всім їм було повідомлено про підозру за відсутності захисника, обов’язковість присутності якого встановлено частиною четвертою статті 213 КПК України.
Також суддею Калашником В.П. у всіх випадках щодо розгляду клопотань про застосування заходів тримання під вартою не зазначено обставин на обґрунтування умов, за яких жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зміг би запобігти вказаним у клопотаннях ризикам. Більше того, зміст відповідних ухвал дає достатньо переконливі підстави вважати, що сама можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів взагалі не була розглянута слідчим суддею.
Крім того, слідчим суддею не враховано належним чином дані, що характеризують підозрюваних осіб, відсутність ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, а саме: наявність постійних місць проживання (неподалік місця, де ведеться досудове розслідування), відсутність судимостей, а також те, що потерпілих від дій підозрюваних у справах не зазначено.
Наведені вище обставини у сукупності могли свідчити на користь неістотності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваних, проте судом не надано оцінки зазначеним обставинам.
За змістом свідчень працівників міліції, які були використані слідчими в якості доказів обґрунтованості затримання вказаних підозрюваних, а також обґрунтування внесення до суду клопотань про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, затримання підозрюваних відбувалося виключно на підставі їх знаходження на території, прилеглій до приміщення Черкаської обласної державної адміністрації.
Зважаючи на викладене та не переоцінюючи докази і відповідне обґрунтування, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя лише констатує, що жоден із доказів, на які посилався зазначений суддя під час розгляду вказаних клопотань, не стосувався підтвердження причетності затриманих осіб до інкримінованих їм дій.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Калашником В.П. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема приписів про те, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»); тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини шоста, сьома статті 56 Закону № 1402-VIII).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Із наведених норм можна дійти висновку, що слідчий суддя може бути звільнений з посади судді за порушення присяги судді за серйозні і очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавільності). Прояви суддівської свавільності необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент постановлення зазначених вище ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінилися.
За змістом пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Допущені суддею Калашником В.П. грубі порушення законодавства викликають обґрунтований сумнів у його об’єктивності, неупередженості, незалежності, у чесності, сумлінності та справедливості, порочать звання судді, що кваліфікувалося порушенням присяги і, як наслідок є підставою для внесення подання про звільнення судді з посади.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, що була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону № 1402-VIII передбачає, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження (частина одинадцята статті 109 Закону).
Запровадження такого строку є заходом, що покращує становище судді, який притягується до відповідальності, порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України він повинен бути застосований.
Виходячи зі встановлених обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не сплинув.
Калашник Василь Павлович, ____ року народження, Указом Президента України від 16 березня 2005 року № 476/2005 призначений на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області строком на п’ять років. Верховною Радою України 1 липня 2010 року обраний суддею безстроково.
Зі змісту характеристики, з місця роботи, вбачається, що суддя Калашник В.П. за час роботи у вказаному суді зарекомендував себе позитивно. Дисциплінарних стягнень не мав.
Крім того, за інформацією, підписаною Калашником В.П. як головою суду, встановлено, що він був мобілізований на військову службу та у період з 28 січня 2015 року по 29 березня 2016 року проходив військову службу в складі Збройних Сил України. Зазначено також, що з 16 березня 2015 року по 10 березня 2016 року безпосередньо приймав участь в антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Зазначена вище інформація підтверджена на підставі відомостей, отриманих у відповідь на запит до Черкаського обласного військового комісаріату.
Зі змісту копій документів: облікової картки, витягу з наказу командира військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1, повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік та посвідчення учасника бойових дій щодо Калашника В.П. вбачається, що він дійсно перебував вказаний час на військовій службі за мобілізацією та приймав безпосередню участь в АТО.
На час розгляду зазначеної дисциплінарної справи від Смілянської міської ради Черкаської області до відома Вищої ради правосуддя надіслано лист в підтримку судді Калашника В.П. з пропозицією щодо закриття дисциплінарної справи та звільнення його від відповідальності. До вказаного листа долучені позитивні характеристики з місця роботи та військової служби Калашника В.П., а також відповідні звернення в його підтримку від громадських організацій «Патріоти Смілящини» та «Смілянська спілка учасників бойових дій «АТО».
Водночас, навіть за умови наявності позитивно характеризуючих суддю Калашника В.П. матеріалів, особисте визнання ним протиправності своїх дій, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає обґрунтованим та правильним призначити йому дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.
При цьому, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує, що суддя Калашник В.П. при розгляді кожного з семи клопотань не навів мотивів, з яких не взяв до уваги обставини, оцінка та врахування яких є обов’язковим при вирішенні питання про вид запобіжного заходу щодо особи в кримінальному провадженні.
Суддею Калашником В.П. при розгляді вказаних судових проваджень не спростовано доводи про відсутність можливості деяких із затриманих осіб бути в місці скоєння правопорушення в указаний у клопотанні слідчого день та час, проігноровано обґрунтовані зауваження захисників щодо непричетності затриманих осіб до відомих подій та відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували причетність до вказаних подій осіб, яким обирався запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі, зокрема вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді.
Наявність даних обставин у поведінці судді Калашника В.П. була встановлена під час розгляду його дисциплінарної справи.
Керуючись статтею 126 Конституції України, статтею 49 та 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 та 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.36, 12.37, та 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
Застосувати до Калашника Василя Павловича дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
Рішення може бути оскаржено суддею, у порядку та строки визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий А.О. Лесько
Члени В.К. Комков
О.В. Маловацький
В.В. Шапран
