Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Говорухи В.І., Гусака М.Б., Комкова В.К., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги прокуратури Донецької області стосовно судді Селидівського міського суду Донецької області Владимирської Ірини Миколаївни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 19 липня 2017 року надійшла дисциплінарна скарга прокуратури Донецької області, подана заступником прокурора Донецької області Коршуном Г.В., на дії судді Селидівського міського суду Донецької області Владимирської І.М.
У скарзі заступник прокурора Донецької області зазначив, що під час здійснення правосуддя суддя Владимирська І.М. не завжди дотримується вимог законодавства, та навів обставини щодо розгляду суддею справ №№ 242/2733/15-к, 242/2372/16-к, 242/3716/16-к, 242/845/16-к, 242/5203/16-к, які, на його думку, вказують на наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку. Висловив прохання про притягнення судді Селидівського міського суду Донецької області Владимирської І.М. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 19 липня 2017 року № 677/0/13-17 вказану скаргу передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В.
За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацький О.В. запропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Селидівського міського суду Донецької області Владимирської І.М.
Здійснивши попередню перевірку дисциплінарної скарги, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Маловацького О.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Селидівського міського суду Донецької області Владимирської І.М. з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Автор скарги зазначив, що суддя Владимирська І.М. під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 істотно порушила норми кримінального процесуального законодавства, а саме не забезпечила обвинуваченому право на захист, що є підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Так, вироком Селидівського міського суду Донецької області від 4 лютого 2016 року ОСОБА_1 засуджено за частиною третьою статті 187 Кримінального кодексу України (далі – КК України) до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На зазначений вирок обвинуваченим ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу, у якій він просив вирок суду скасувати та направити кримінальне провадження на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, у тому числі, з підстав незабезпечення права на захист. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2017 року вирок колегії суддів Селидівського міського суду Донецької області від 4 лютого 2016 року за апеляційною скаргою обвинуваченого скасовано.
Також скаржник вказав, що суддя Владимирська І.М. не дотримується вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінальних проваджень, пов’язаних із діяльністю незаконних збройних формувань, тероризмом та сепаратизмом. Зокрема, ствердив, що суддя неодноразово незаконно, за відсутності підстав, повертала прокурорам обвинувальні акти у кримінальних провадженнях вказаної категорії. Навіть після перегляду законності підстав повернення обвинувальних актів прокурору та скасування таких рішень апеляційним судом Донецької області суддя продовжувала практику безпідставної відмови у доступі до судочинства та повторно повертала обвинувальні акти, не бажаючи приймати рішення по суті кримінального провадження. На підтвердження вказаного заступник прокурора Донецької області зазначив таке:
суддя Владимирська І.М. під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 істотно порушила норми процесуального права, що перешкодило подальшому розгляду кримінального провадження, реалізації прав учасників судового провадження, оскільки хвалою Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 за частиною другою статті 260 КК України повернуто прокурору. Своє рішення суддя мотивувала тим, що під час підготовчого судового засідання обвинувачений не знаходився за місцем свого проживання та реєстрації, вказаними в обвинувальному акті. У подальшому ухвалою апеляційного суду Донецької області від 9 лютого 2017 року ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року скасовано. Судом апеляційної інстанції зазначено, що обвинувальний акт повністю відповідає вимогам кримінального процесуального закону;
аналогічні порушення суддею Владимирською І.М. допущено під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_3. Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 2 листопада 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 за частиною першою статті 256 КК України повернуто прокурору у зв’язку з його невідповідністю вимогам статті 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). У подальшому ухвалою апеляційного суду Донецької області від 28 лютого 2017 року ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 2 листопада 2016 року скасовано. Судом апеляційної інстанції зазначено, що оцінка судом першої інстанції правильності дій ОСОБА_3 є передчасною з огляду на вимоги статті 314 КПК України; опис документів, що надсилається до суду, не належить до процесуальних документів та не стосується перевірки і призначення обвинувального акта до судового розгляду; вимог щодо затвердження прокурором гербовою печаткою обвинувального акта стаття 291 КПК України не містить;
вказані ухвали про повернення обвинувальних актів прокурору аналогічні за змістом, містять шаблонні мотивування прийнятих рішень. Повернення суддею Владимирською І.М. обвинувальних актів з необґрунтованих підстав призводить до затягування часу, витрачання бюджетних коштів, породжує невиправдану тяганину щодо судового розгляду кримінального провадження та порушує право учасників провадження на доступ до правосуддя;
суддя Владимирська І.М. під час розгляду у складі колегії суддів кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 істотно порушила норми процесуального права, а саме правила самовідводу. Так, ухвалою колегії суддів Селидівського міського суду Донецької області від 12 травня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 повернуто прокурору. Своє рішення суд мотивував тим, що обвинувачений ОСОБА_4 не з’явився на підготовче судове засідання, суду не надана підтверджена інформація про оголошення його у міждержавний або міжнародний розшук та про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження. Крім цього, суд зазначив, що позбавлений права надіслати повістку про виклик обвинуваченого за останнім місцем його проживання, оскільки місто Донецьк є тимчасово окупованою територією. У подальшому ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 червня 2016 року ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 12 травня 2016 року скасовано. Судом апеляційної інстанції зазначено, що ухвала Селидівського міського суду Донецької області не містить вказівки не те, які саме вимоги статті 291 КПК України порушені слідчим при складенні обвинувального акта і в чому полягає його невідповідність вимогам КПК України. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури» судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297 КПК України, може здійснюватись за відсутності обвинуваченого. Реєстр матеріалів досудового розслідування містив вказівку на наявність ухвали слідчого судді від 3 листопада 2015 року про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_4. Суддя Владимирська І.М. не скористалася правом окремої думки та погодилась з думкою інших суддів про повернення обвинувального акта прокурору, правом на самовідвід не скористалася. У подальшому, майже через рік, суддею Владимирською І.М. у вказаному кримінальному провадженні заявлено самовідвід, який ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 21 квітня 2017 року задоволено, а справу стосовно ОСОБА_4 передано для проведення повторного автоматичного розподілу;
самовідвід у вказаній справі суддя Владимирська І.М. мотивувала тим, що ОСОБА_4 з 2014 року брав участь у діяльності терористичної організації «ДНР», мешкає в місті Донецьку та має можливість застосувати насилля до близьких родичів судді, які вимушено проживають на тимчасово непідконтрольній території Донецької області. Однак вказані обставини були відомі судді Владимирській І.М. на час надходження обвинувального акта стосовно ОСОБА_4 до суду і прийняття рішення від 12 травня 2016 року про повернення обвинувального акта прокурору. Такими діями суддя Владимирська І.М. не лише порушила правила самовідводу, а й сприяла невиправданій судовій тяганині у кримінальному провадженні;
під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 суддя Владимирська І.М. порушила засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Так, ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 26 січня 2017 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 284 КПК України. У подальшому ухвалою апеляційного суду Донецької області від 4 квітня 2017 року ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 26 січня 2017 року скасовано. Судом апеляційної інстанції зазначено про передчасність висновку суду першої інстанції щодо наявності трудових відносин між обвинуваченим та потерпілим, оскільки ними не виконано вимоги законодавства про працю щодо обов’язкового укладення трудового договору в письмовій формі. Таким чином, суддя Владимирська І.М. оцінила лише докази зі сторони захисту та не приділила належної уваги доказам зі сторони обвинувачення, що є порушенням вимог статей 2, 22 КПК України.
Під час перевірки із Селидівського міського суду Донецької області витребувано копії матеріалів кримінальної справи № 242/5203/16-к, довідку про рух кримінальних справ № 242/2372/16-к, № 242/3717/16-к, характеристику судді Владимирської І.М., інформацію про перебування судді Владимирської І.М. у відпустках та тимчасову непрацездатність судді в період з липня 2015 року по липень 2017 року, статистичні показники роботи судді Владимирської І.М. порівняно із середніми показниками по суду з липня 2015 року по липень 2017 року; у судді Селидівського міського суду Донецької області Копітонова В.І. витребувано копії матеріалів справи № 242/845/16-к, зокрема ті, що перебували у провадженні судді Владимирської І.М.; у судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Хомченко Л.І. – копії матеріалів справи № 242/2733/15-к (в частині до надходження матеріалів справи до Артемівського міськрайонного суду Донецької області). Крім того, судді Владимирській І.М. запропоновано надати пояснення.
Згідно із характеристикою, наданою головою Селидівського міського суду Донецької області, Владимирська І.М. працює суддею з 2006 року. За період роботи суддею зарекомендувала себе позитивно, постійно вдосконалює професійний рівень, проходила навчання в Національній школі суддів України, із лютого 2017 року обіймає посаду заступника голови Селидівського міського суду Донецької області.
Суддя має такі статистичні показники роботи. За 2015 рік Владимирська І.М. розглянула: в порядку кримінального судочинства – 50 справ та 10 матеріалів; в порядку цивільного судочинства – 289 справ та 448 матеріалів; в порядку адміністративного судочинства – 60 справ та 63 матеріали, а також 44 справи про адміністративні правопорушення. За 2016 рік нею розглянуто: в порядку кримінального судочинства – 80 справ та 288 матеріалів; в порядку цивільного судочинства – 727 справ та 850 матеріалів; в порядку адміністративного судочинства – 24 справи та 49 матеріалів, а також 115 справ про адміністративні правопорушення. За перше півріччя 2017 року суддя розглянула: в порядку кримінального судочинства – 65 справ та 179 матеріалів, в порядку цивільного судочинства – 239 справ та 261 матеріал, в порядку адміністративного судочинства – 15 справ, а також 28 справ про адміністративні правопорушення.
Копіями матеріалів справ, що надійшли до Вищої ради правосуддя, підтверджується факт їх перебування у провадженні судді Владимирської І.М. чи її участі у їх розгляді у складі колегії суддів, а також, що ухвалені у них рішення було оскаржено, переглянуто та скасовано в апеляційному порядку з підстав, зазначених у відповідних судових рішеннях суду апеляційної інстанції.
Суддя надала пояснення, у яких зазначила, що на цей час Селидівський міський суд Донецької області розглядає справи, підсудні трьом судам (загальна чисельність суддів у яких повинна становити 28 суддів): Ворошиловському районному суду міста Донецька, Авдіївському міському суду Донецької області, Селидівському міському суду Донецької області, який самостійно обслуговує територію 7 населених пунктів. Також тривалий час до Селидівського міського суду Донецької області надходила значна кількість матеріалів судових справ та кримінальних проваджень з Мар’їнського міського суду Донецької області, Новогродівського міського суду Донецької області та Димитровського міського суду Донецької області. Згідно зі штатним розписом у Селидівському міському суді Донецької області 11 суддів, правосуддя здійснюють лише 4 судді, а навантаження майже у десять разів перевищує нормативне навантаження. При цьому відсоток скасованих рішень становить менше 1 %. Лише за перше півріччя 2017 року нею розглянуто 65 кримінальних справ та 179 матеріалів, 239 цивільних справ та 261 матеріал. Крім того, вона розглядає справи в порядку адміністративного судочинства. Також вказала, що жодного разу до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.
Суддя Владимирська І.М. повідомила, що є слідчим та ювенальним суддею, займає адміністративну посаду заступника голови суду. 11 липня 2017 року судді Селидівського міського суду (в тому числі і вона) звернулись до Вищої ради правосуддя, Генерального прокурора з повідомленням про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя, в тому числі з боку прокуратури Донецької області, після чого 19 липня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга прокуратури Донецької області на дії судді Владимирської І.М., в якій йдеться про справи, що перебували у її провадженні понад рік тому. Вважає, що в такий спосіб прокуратура Донецької області намагається здійснити на неї тиск як на суддю.
Щодо обставин розгляду справ, про які вказано у дисциплінарній скарзі прокуратури Донецької області, суддя Владимирська І.М. повідомила:
під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 у судовому засіданні обвинувачений дійсно заявив клопотання про відмову від захисника ОСОБА_6. Судом в обвинуваченого було з’ясовано підстави відмови від захисника та оскільки відмова від захисника за умови його обов’язкової участі не може бути прийнята, обвинуваченому було роз’яснено його право на заміну захисника, на що ОСОБА_1 повідомив, що його рідні оформлять доручення та залучать захисника самостійно. Судове засідання було відкладено з метою надання часу для залучення захисника. Однак у наступному засіданні обвинувачений повідомив, що договору з іншим захисником не укладено, у зв’язку із чим колегія суддів з метою дотримання права обвинуваченого на захист відмовила у задоволенні клопотання про відмову від захисника. Крім того, під час вирішення клопотання обвинуваченого судом не було встановлено об’єктивних чи суб’єктивних підстав для відведення вказаного захисника та залучення іншого через центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, оскільки ОСОБА_6 постійно з’являвся в судові засідання, судом йому неодноразово надавався час для спілкування з обвинуваченим і відстоювання його позиції. Таким чином, суд не порушував права на захист обвинуваченого, не позбавляв його права на залучення іншого захисника і надав достатньо часу для цього. Водночас прокурор як сторона обвинувачення під час судового засідання не брав активної участі у вирішенні вказаного клопотання та просив вирішити його на розсуд суду. Звернула увагу, що вказане рішення від 2 лютого 2016 року приймалося судом у складі колегії;
посилаючись на кримінальні провадження стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3, прокуратура зазначила, що у вказаних провадженнях були винесені аналогічні за змістом ухвали про повернення обвинувального акта, які містять шаблонні мотивування. Вказані у скарзі доводи є необґрунтованими та надуманими, оскільки кожне кримінальне провадження розглядається окремо, одноособово суддею чи колегіально, судові рішення ухвалюються суддею одноособово чи простою більшістю суддів, що входять до складу суду та є індивідуальними. 23 грудня 2016 року за результатами розгляду у підготовчому судовому засіданні кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 постановлено ухвалу про повернення обвинувального акта прокурору з підстав його невідповідності вимогам статті 291 КПК України, а саме у зв’язку із неможливістю викликати обвинуваченого у підготовче судове засідання. 27 грудня 2016 року прокурором подано апеляційну скаргу на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року. 9 лютого 2017 року апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу Селидівського міського суду Донецької області. Щодо кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 зазначила, що 2 листопада 2016 року у підготовчому судовому засіданні було ухвалено рішення про повернення обвинувального акта прокурору з підстав порушення вимог частини п’ятої статті 291 КПК України, а саме: в обвинувальному акті не зазначено часу вчинення злочину та суб’єктивної сторони злочину, щодо об’єкта злочину в обвинувальному акті були викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, що не відповідають його правовій кваліфікації, зазначеній безпосередньо в цьому акті. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, прокурор подав апеляційну скаргу. 28 лютого 2017 року апеляційний суд Донецької області задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Селидівського міського суду Донецької області та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Просила звернути увагу, що у вказаних ухвалах наведені різні підстави та мотиви повернення обвинувальних актів прокурору та вони не містять будь-яких шаблонних висловів, формулювань та висновків, про які зазначає в дисциплінарній скарзі прокурор;
доводи прокурора щодо незаконного повторного ухвалення рішень про повернення обвинувальних актів прокурору за категоріями проваджень, пов’язаних із діяльністю незаконних формувань, є безпідставними, оскільки ухвали як у вказаних кримінальних провадженнях, так і в інших кримінальних провадженнях цієї категорії були винесені задовго до перегляду судом апеляційної інстанції та за відсутності сформованої судової практики чи узагальнень вищих судових інстанцій; позиція щодо підстав повернення обвинувальних актів прокурору не була настільки очевидною і однозначною. Зазначила, що, приймаючи вказані рішення, діяла сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків, не допускаючи злого умислу або грубої недбалості. У жодному кримінальному провадженні, на які посилається скаржник, повторно обвинувальні акти не поверталися прокурору;
доводи прокурора щодо порушення правил самовідводу в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 також є необґрунтованими. Так, згідно з вимогами пункту 4 частини першої статті 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості. Суддя вказала, що у цьому кримінальному провадженні нею дійсно 21 квітня 2017 року було заявлено самовідвід з підстав перебування на території, непідконтрольній Україні, її матері та рідної тітки віком 87 та 80 років відповідно, які в силу віку та стану здоров’я є безпорадними (мати має перелом шийки стегна та прикута до ліжка), що не дозволяє їм покинути зазначену територію. Держава гарантує суддям та членам їх родини безпеку, однак внаслідок ситуації, яка склалася, забезпечити безпеку батькам судді правоохоронні органи можливості не мають. Вказала, що реально побоюється за життя та здоров’я своїх близьких родичів, які перебувають під загрозою з боку суб’єктів зазначених кримінальних проваджень з метою здійснення тиску на суддю. Також зазначила, що самовідвід у цьому кримінальному провадженні заявила небезпідставно, оскільки внаслідок вказаного вище фактично залежить від цих обставин, тому це є підставою для сумнівів у її неупередженості. Зокрема, йдеться про відводи у кримінальних провадженнях, де суб’єктами злочинів є особи владних повноважень, політичних та силових структур, що мають змогу вчинити моральний та фізичний вплив на близьких родичів судді, які внаслідок своїх фізичних вад, віку та стану здоров’я змушені мешкати на тимчасово окупованій території. Саме побоювання за їхнє життя і здоров’я є підставою для самовідводу у цій категорії кримінальних проваджень, тому розгляд проваджень зазначеної категорії за вказаних обставин може призвести до порушення засад, передбачених статтею 9 КПК України, і лише самовідвід є єдиною можливістю уникнути будь-яких сумнівів в безсторонності та неупередженості під час розгляду таких справ. Звернула увагу, що в період із моменту надходження до суду кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 за частиною першою статті 258-3 КК України до подання заяви про самовідвід у неї були відсутні підстави для самовідводу, оскільки родина вирішувала питання про переїзд близьких людей (матері, тітки) на підконтрольну Україні територію, а після події, що сталася з матір’ю (перелом шийки стегна та наслідки цієї травми), ситуація змінилася, оскільки тітка здійснює догляд за лежачою матір’ю і вони категорично відмовляються обговорювати питання переїзду. Крім того, саме в той час судді стало достовірно відомо про випадки застосування насилля з боку так званих правоохоронних органів ДНР до родичів осіб, які працюють на підконтрольній Україні території. Водночас однією із причин незаявления вчасно самовідводу була відсутність у судовому засіданні учасників кримінального провадження – прокурора, захисника, у зв’язку із чим розгляд справи неодноразово відкладався. Також неодноразово відбувалися зміни в колегіальному складі суду у цьому кримінальному провадженні;
щодо розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 суддя вказала, що 26 січня 2017 року в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 брали участь обвинувачений, захисник, прокурор та потерпілий. Останній заявив клопотання про відмову від обвинувачення, посилаючись на те, що обвинувачений є його найманим працівником на підставі усного договору. Клопотання вирішувалось за участю всіх учасників судового провадження, суд вислухав думку кожного учасника та заперечення прокурора, жодним чином не перешкоджав сторонам у наданні доказів, після чого вийшов до нарадчої кімнати, де ухвалив рішення по суті заявленого клопотання, оцінивши докази, надані в судовому засіданні відповідно до статті 94 КПК України. Враховуючи, що кримінальне провадження було розпочате саме за заявою потерпілого, а прокурор не заявив жодного клопотання щодо витребування інформації для спростування вказаних доводів потерпілого, суд, виходячи з принципів змагальності сторін та диспозитивності, надав перевагу доводам потерпілого та прийняв рішення про задоволення його клопотання. На сьогодні вказане вище кримінальне провадження перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції, де оскаржується виправдувальний вирок, винесений іншим суддею у цій справі.
На підставі викладеного суддя вважає, що під час розгляду кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нею дотримано вимог КПК України, а скаргу прокурора розцінює як черговий тиск на неї як на суддю.
Частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Як вбачається із доводів дисциплінарної скарги та обставин, встановлених під час попередньої перевірки, вказуючи на дії судді Владимирської І.М., які, на думку прокуратури Донецької області, свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку, скаржник з посиланням на приписи статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», щоразу наводив доводи, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції та більшість яких стали підставою для скасування апеляційним судом Донецької області відповідних судових рішень, ухвалених суддею Владимирською І.М. або за її участю, та містяться в судових рішеннях суду апеляційної інстанції. При цьому дисциплінарна скарга прокуратури Донецької області не містить посилань на обставини, які б вказували, що під час постановлення вказаних вище рішень, які в у подальшому було скасовано судом вищої інстанції, суддя Владимирська І.М. допустила умисне порушення норм права чи діяла з неналежним ставленням до службових обов’язків.
Щодо підстав самовідводу, заявленого суддею Владимирською І.М. у справі за обвинуваченням ОСОБА_4 за частиною першою статті 258-3 КК України, слід зазначити, що у пункті 30 рішення у справі «П’єрсак проти Бельгії» від 1 жовтня 1982 року (заява № 8692/79) вказано, що, не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. У контексті наведеного можна провести розмежування між суб’єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об’єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу».
У пункті 25 Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судової системи в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Середній Азії (від 23–25 червня 2010 року) зазначено, що процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства.
З огляду на наведене, з урахуванням пояснень судді Владимирської І.М. і вимог статті 75 КПК України перевіркою не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що суддя допустила дії, які слід кваліфікувати згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини шостої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись статтями 43–45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Селидівського міського суду Донецької області Владимирської Ірини Миколаївни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
В.В. Шапран
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
В.І. Говоруха
М.Б. Гусак
В.К. Комков
