Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Олійник А.С., Худика М.П., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М. за результатами попередньої перевірки скарги Васильєва Юрія Юрійовича на дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Гайди-Герасименко Олени Дмитрівни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 11 жовтня 2017 року (вх. № 1222/0/20-17) з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшла скарга Васильєва Юрія Юрійовича на дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Гайди-Герасименко Олени Дмитрівни.
Скаржник посилався на свідоме постановлення суддею незаконної ухвали про забезпечення позову та заочного рішення, що призвели до блокування роботи загальних зборів засновників підприємства, рейдерського привласнення частини статутного фонду підприємства та його майна.
З урахуванням викладених обставин скаржник просив розглянути питання про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Гайди-Герасименко О.Д. до дисциплінарної відповідальності та внести подання про звільнення судді із займаної посади за порушення присяги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 11 жовтня 2017 року зазначену скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Мірошниченку А.М. для проведення перевірки.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченком А.М. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Гайди-Герасименко О.Д. з огляду на таке.
Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 Гайду-Герасименко Олену Дмитрівну призначено на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області строком на 5 років.
22 травня 2015 року до провадження судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Гайди-Герасименко О.Д. надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі. Справі присвоєно номер 495/3467/15-ц.
Провадження у справі відкрито 25 травня 2015 року без виконання вимог частини четвертої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) про отримання судом інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи – відповідача.
25 травня 2015 року суддею зроблено запит про реєстрацію місця проживання відповідача (вих. № 495/3467/15-ц).
Того самого дня суддею відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову з посиланням на те, що «позивачкою порушені приписи статті 151 ЦПК України, [не вказано], чому саме невжиття заходу забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, позивачка не вказує на наявність доказів та не надає суду відповідні докази, щодо спроб відповідачем у відчуження спірного нерухомого майна, що в подальшому ускладнить або унеможливить виконання рішення суду».
28 травня 2015 року (лист № 23/3120, надійшов до суду 29 травня 2015 року за вх. № 12963) Білгород-Дністровським міськрайонним відділом ГУ ДМС України в Одеській області на запит суду повідомлено, що відповідач ОСОБА_2 вибув до м. Одеси (а. с. 40).
Заходи щодо з’ясування зареєстрованого місця проживання відповідача у місті Одесі на виконання пункту 2 частини першої статті 116 ЦПК України (суд передає справу на розгляд іншому суду, «якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності») після отримання даного повідомлення судом не вживалися.
3 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із новою заявою про забезпечення позову (а. с. 41а–41б). За змістом ця заява тотожна тій, що була подана позивачем разом із позовною заявою (а. с. 31, лицьова сторінка та зворот) та вирішена ухвалою від 25 травня 2015 року.
4 червня 2015 року судом задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею ІНФОРМАЦІЯ_2 кв. м, яка розташована на земельній ділянці площею ІНФОРМАЦІЯ_3 кв. м. за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4. Зобов’язано державних реєстраторів юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області внести заборону до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб –підприємців щодо проведення будь-яких реєстраційних дій, що стосуються державної реєстрації змін до установчих документів ІНФОРМАЦІЯ_5 (ідентифікаційний код ІНФОРМАЦІЯ_6).
При цьому мотивувальна частина ухвали зводиться до цитування статті 151 ЦПК України, а також фрази: «Вивчивши матеріали справи, суд вважає заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню». Таким чином, ухвала про забезпечення позову не відповідає ні загальним вимогам щодо мотивованості судових рішень, ні спеціальним положенням частини п’ятої статті 153 ЦПК України, якими вимагається наводити в ухвалі про забезпечення позову підстави обрання певного виду забезпечення позову.
Відповідачем у справі було вказано фізичну особу (ОСОБА_2), водночас вжиті заходи забезпечення позову стосувалися майна юридичної особи – ІНФОРМАЦІЯ_5. Крім того, хоча змістом позовних вимог було виділення частки у майні, позов було забезпечено також забороною «проведення будь-яких реєстраційних дій, що стосуються державної реєстрації змін до установчих документів ІНФОРМАЦІЯ_5, що є явно не співвідносним із заявленими позовними вимогами. Таким чином, за своїм змістом вжиті заходи забезпечення позову не відповідали вимогам частини третьої статті 152 ЦПК України, згідно з якими «види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами».
2 липня 2015 року судом направлено повторний запит про реєстрацію місця проживання відповідача (вих. № 495/3467/15-ц).
Білгород-Дністровським міськрайонним відділом ГУ ДМС України в Одеській області на запит суду повідомлено, що відповідач ОСОБА_2 знятий з обліку 1 квітня 2015 року, «реєстрації немає» (а. с. 62).
Втім, заходів щодо повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи в порядку частини дев’ятої статті 74 ЦПК України («Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті».) судом вжито не було.
1 жовтня 2015 року судом винесено заочне рішення у справі, яким за позивачем визнано право власності на ІНФОРМАЦІЯ_6 % статутного фонду ІНФОРМАЦІЯ_5, які є ІНФОРМАЦІЯ_7 частки ОСОБА_3. Виділено в натурі ОСОБА_1 її частку у статутному фонді ІНФОРМАЦІЯ_5, а саме ІНФОРМАЦІЯ_8 частину бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею ІНФОРМАЦІЯ_9кв. м, розташованої на земельній ділянці площею ІНФОРМАЦІЯ_10 кв. м за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частину бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею ІНФОРМАЦІЯ_9кв. м, розташованої на земельній ділянці площею ІНФОРМАЦІЯ_10 кв. м за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11.
Як на підставу для ухвалення заочного рішення у справі було вказано на те, що «відповідач у судове засідання не з’явився, був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив». Між тим відомості про належне повідомлення відповідача відсутні. Рекомендовані повідомлення про судові засідання, що направлялися на адресу відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_12), на які посилається суддя Гайда-Герасименко О.Д. у своїх поясненнях, не містять відміток про їх вручення адресату. Крім того, відсутні будь-які дані, що зазначена адреса є адресою зареєстрованого місця проживання відповідача. Навпаки, це твердження спростовується відповідями органів Державної міграційної служби України. За таких умов слід зробити висновок, що відповідач, ОСОБА_2, не був повідомлений про будь-яке судове засідання, що відбулося у справі, у спосіб, передбачений процесуальним законом (стаття 74 ЦПК України). Таким чином, підстави для ухвалення заочного рішення у справі, передбачені частиною четвертою статті 169, статтею 224 ЦПК України, були відсутні.
Крім того, заочним рішенням вирішено питання про права і обов’язки ІНФОРМАЦІЯ_5, яке до судового розгляду не залучалося.
При цьому показово, що рішення про задоволення позову обґрунтовується тим, що «згідно усної умови, відповідач зобов’язався повернути позивачці грошові кошти за першою її вимогою, але відповідач ухиляється від повернення заборгованості». Такий висновок суду підтверджується, за змістом рішення, «витягом про реєстрацію права власності, договором купівлі-продажу, договором про внесення змін до договору купівлі-продажу».
10 лютого 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернувся із заявою про перегляд заочного рішення від 1 жовтня 2015 року у справі з посиланням на те, що він не був проінформований про час та місце слухання справи.
11 лютого 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Ухвала суду про відмову у перегляді заочного рішення мотивована, зокрема, тим, що «посилання заявника та його представника на те, що відповідач не з’явився у судове засідання у зв’язку з тим, що він не був поінформований про час та місце слухання справи … не знайшли свого підтвердження». Таке мотивування перебуває у явній суперечності з матеріалами справи, які не містять не лише жодного доказу вручення ОСОБА_2 повісток чи інших документів у справі, а й відомостей про його зареєстроване місце проживання, і свідчить про упередженість судді.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_5 задоволено. Ухвалу про забезпечення позову скасовано, в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. В ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, вказано на те, що «заходи забезпечення позову, які застосовані судом першої інстанції, суперечать сенсу забезпечення і меті його застосування. Мета застосування заходів забезпечення позову полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб».
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_5 задоволена. Заочне рішення від 1 жовтня 2015 року у справі скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення мотивоване, зокрема, тим, що «матеріали справи не містять доказів наявності договору позики, укладеного в письмовій формі між сторонами, а відтак вказані твердження є недоведеними»; «висновок суду про належність спільного майна до спільної сумісної власності подружжя не ґрунтується на вимогах статті 60 Сімейного кодексу України. Крім того, судом не вирішено питання про залучення до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_5 як власника спірного майна, що є самостійною підставою для скасування рішення суду».
На думку Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, обставини, встановлені під час проведення перевірки, свідчать про вчинення суддею Гайдою-Герасименко О.Д. низки грубих порушень цивільного процесуального закону: незаконного відкриття провадження у справі за відсутності даних про місце проживання відповідача; неповідомлення відповідача про судові засідання; незаконного застосування заходів забезпечення позову; безпідставного ухвалення заочного рішення у справі, ухвалення явно незаконного та необґрунтованого рішення.
Також незаконним накладенням арешту на майно ІНФОРМАЦІЯ_5 та ухваленням заочного судового рішення про позбавлення цієї юридичної особи права власності на частину її майна порушено право власності як основоположне право людини, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи чисельність та очевидність зазначених порушень норм процесуального права, допущених суддею Гайдою-Герасименко О.Д. під час відкриття провадження у справі, постановлення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову, винесення заочного рішення у справі, з урахуванням ступеня мотивованості ухвалених суддею процесуальних рішень можна зробити висновок про те, що порушення, вчинені суддею, не мають характеру простої суддівської помилки, а містять ознаки умисних дій.
Відповідно до статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» суддя при здійсненні правосуддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Зазначені обов’язки судді є професійними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися.
У статті 2 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, зазначено, що суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Відомості, викладені в дисциплінарній скарзі, стосуються поведінки судді, яка мала місце під час дії Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».
З огляду на викладене, керуючись конституційним принципом дії законів у часі, враховуючи той факт, що Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає випадків пом’якшення або скасування відповідальності за вчинені суддею Гайдою-Герасименко О.Д. дисциплінарні проступки, дисциплінарний орган застосовує підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, передбачені статтею 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Враховуючи зазначене вище, в діях судді Гайди-Герасименко О.Д. вбачаються ознаки дисциплінарних проступків, наслідком яких може бути притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 (умисне істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил підсудності чи підвідомчості), пунктами 3 (грубе порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя), 4 (умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», що відповідає проступкам, передбаченим підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Окрім того, у діях судді Гайди-Герасименко О.Д. можуть вбачатися ознаки порушення присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя), що визнавалося підставою для звільнення судді з посади. Відповідні дії також охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Викладене вище свідчить про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Гайди-Герасименко О.Д.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Гайди-Герасименко Олени Дмитрівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
М.П. Худик
