Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Овсієнка А.А., членів Гречківського П.М., Олійник А.С., Худика М.П., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Лужанського Максима Олександровича стосовно дій судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович Олени Вікторівни,
встановила:
Попович Олена Вікторівна Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 призначена строком на п’ять років суддею Дніпровського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 20 березня 2008 року № 238-VI обрана суддею Київського апеляційного адміністративного суду безстроково. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2871-VI обрана суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ).
Зі змісту характеристики, підписаної виконувачем обов’язків голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ С. Кравченко вбачається, що за час роботи у ВССУ Попович О.В. зарекомендувала себе як досвідчений та грамотний фахівець, має значний досвід практичної роботи.
До Вищої ради юстиції 12 липня 2016 року (вх. № Л-1294/0/7-16) надійшла скарга Лужанського М.О. на дії судді ВССУ Попович О.В. при постановленні ухвали суду від 3 червня 2016 року (справа № 503/652/14-ц) про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційного скаргою Лужанського М.О. на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року.
У скарзі порушено питання про притягнення зазначеної судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки, на думку скаржника, ухвала ВССУ від 3 червня 2016 року є незаконною та несправедливою, а дії судді Попович О.В. свідчать про її упередженість та необ’єктивність.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 26 липня 2016 року зазначену скаргу було передано члену Вищої ради юстиції Мірошниченку А.М.
Відповідно до пункту 16-1 розділу ХV Конституції України, пункту 4 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» утворено Вищу раду правосуддя.
Згідно з пунктом 21 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати від 5 липня 2017 року № 1938/3дп/15-17 стосовно судді ВССУ Попович О.В. відкрито дисциплінарну справу.
Третя Дисциплінарна палата, заслухавши доповідача, суддю Попович О.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, вивчивши письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Попович О.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
29 квітня 2016 року Лужанський М.О. звернувся до ВССУ з касаційною скаргою на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року. Скаржник просив поновити строки для касаційного оскарження. Своє прохання він мотивував тим, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам частини третьої статті 222 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) не надіслав копії ухвали від 16 березня 2016 року у цій справі. За тверженням Лужанського М.О., вказану ухвалу він отримав лише 11 квітня 2016 року.
Ухвалою від 13 травня 2016 року ВССУ (суддя Попович О.В.) залишила касаційну скаргу Лужанського М.О. без руху та надала строк для усунення недоліків до 13 червня 2016 року. При цьому суд посилався на те, що «зазначена скаржником причина пропуску процесуального строку не є поважною та нічим не підтверджена, а саме отримання 11 квітня 2016 року ухвали апеляційного суду від 16 березня 2016 року».
2 червня 2016 року до ВССУ надійшла заява (вх. № 35366/0/6-16) Лужанського М.О. про усунення недоліків, до якої додано, зокрема, окрему заяву про поновлення строку на касаційне оскарження. Також Лужанським М.О. було надано копію супровідного листа апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2016 року, в якому, як він стверджував, було неправильно зазначено його (Лужанського М.О.) адресу. Крім того, у заяві про усунення недоліків заявник вказав, що у касаційній скарзі ним унаслідок описки неправильно зазначено дату отримання ухвали апеляційного суду – 11 квітня, правильною датою є 18 квітня. Таку дату вказано в заяві про видачу копії ухвали апеляційної інстанції з відміткою про отримання копії, причому 18 квітня датується як заява, так і відмітка про отримання копії. Саме на цю дату Лужанський М.О. посилався у доданому до заяви про усунення недоліків клопотанні про поновлення строків на касаційне оскарження.
Ухвалою від 3 червня 2016 року ВССУ відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Лужанського М.О. У мотивувальній частині суддя Попович О.В. зазначила, що «скаржник не може точно назвати дату отримання судового рішення» а також, що «із доданої скаржником до заяви про поновлення процесуального строку копії супровідного листа апеляційного суду вбачається, що 22 березня 2016 року Лужанському М.О. надсилалася копія ухвали апеляційного суду від 16 березня 2016 року».
Під час проведення перевірки судді ВССУ Попович О.В. запропоновано надати пояснення щодо обставин, викладених у скарзі Лужанського М.О. У своїх поясненнях суддя Попович О.В. вказала, що «причина пропуску строку визнана неповажною та нічим не підтвердженою», на її думку, будь-які підстави для притягнення її до дисциплінарної відповідальності відсутні.
Аналогічні пояснення суддя Попович О.В. надала під час засідання Третьої Дисциплінарної палати, наголосивши також на тому, що без витребування матеріалів справи було неможливо достовірно встановити час, коли Лужанському М.О. стало відомо про зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду.
Оцінюючи обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата виходить із такого.
Згідно із частиною першою статті 325 ЦПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.
У вказаному випадку цей строк Лужанським М.О. пропущено.
Відповідно до статті 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його порушення з поважних причин.
Закон не встановлює чіткого переліку обставин, ураховуючи які суд може поновити строк на касаційне оскарження, передбачаючи широкі межі суддівського розсуду при вирішенні цього питання. Втім, це не означає, що такий розсуд є необмеженим. При поновленні пропущеного строку на касаційне оскарження неминуче відбувається втручання в принцип res judicata, тому поновлення строку повинно бути пропорційним та виправдовуватися справді вагомими причинами.
Непоновлення строку за наявності «справді вагомих причин» є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
Такий висновок підтверджується практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні статті 6 Конвенції, відповідно до якої право на доступ до правосуддя хоч і не є абсолютним, проте може підлягати лише таким обмеженням з боку держави, які переслідують законну мету і є пропорційними.
Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційним, внаслідок його застосування не повинна порушуватись (викривлюватись) сама сутність даного права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ashingdane v. the United Kingdom», параграф 57; «Fayed v. the United Kingdom», параграф 65; Markovic and Others v. Italy, параграф 99).
Розглядаючи питання про те, чи було пропорційним обмеження права на доступ до суду у випадку із касаційною скаргою Лужанського М.О., слід звернути увагу на такі обставини.
Лужанський М.О. не був присутнім під час апеляційного розгляду, на що посилався у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження (вх. № 35366/1/6-16 від 2 червня 2016 року). Також Лужанський М.О. стверджував про те, що копії ухвали на порушення вимог частини третьої статті 222 ЦПК України він не отримував. До свого клопотання він додав копію а.с. 338, де міститься супровідний лист, який підтверджує надіслання апеляційним судом 22 березня 2016 року копії ухвали Лужанському М.О. на адресу: АДРЕСА1 (а.с. 338). Лужанський М.О. посилався на цей документ як на доказ того, що копія ухвали не була ним отримана, оскільки вказана у супровідному листі адреса є неправильною.
Слід звернути увагу, що у касаційній скарзі Лужанським М.О. вказано іншу адресу – «АДРЕСА2» і, як свідчить сам факт подання Лужанським М.О. заяви про усунення недоліків з доданими документами на адресу ВССУ, надіслану за цією адресою кореспонденцію він отримав. Таким чином, обставини справи не давали підстав для сумнівів у правдивості тверджень Лужанського М.О. про те, що він не був присутнім у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, оскільки копії ухвали апеляційного суду поштою не отримував.
Лужанський М.О. був вправі очікувати, що його процесуальні права на залучення до судового розгляду та отримання судового рішення будуть дотримані судом апеляційної інстанції, втім, не став покладатися на це і вжив додаткових заходів для ознайомлення з ухвалою апеляційного суду, про існування якої він лише припускав, звернувшись до суду першої інстанції. У результаті такого звернення (18 квітня 2016 року) Лужанському М.О. надано копію ухвали апеляційного суду. Зазначена обставина підтверджується копією заяви про надання копії ухвали з відміткою про отримання такої копії (а.с. 347), яка була надана в розпорядження ВССУ.
Таким чином, Лужанський М.О., оскаржуючи ухвалу апеляційного суду, діяв добросовісно і навіть уживав додаткових заходів для того, щоб встановити сам факт наявності ухвали апеляційного суду та ознайомитися з її змістом.
Надані суду касаційної інстанції документи з достатньою достовірністю підтверджували те, що до 18 квітня 2016 року Лужанський М.О. не мав реальної можливості оскаржити ухвалу апеляційного суду, не маючи її тексту. Цілком очевидно, що несвоєчасне отримання особою судового рішення (через помилку суду) позбавляє скаржника можливості навести мотиви, з яких він не згоден із рішенням суду апеляційної інстанції, і виконати вимоги статті 326 ЦПК України щодо змісту касаційної скарги.
З огляду на викладене якщо затримка із поданням касаційної скарги є пропорційною затримці з отриманням копії рішення апеляційної інстанції, причина пропуску строку на касаційне оскарження вочевидь є поважною.
Касаційну скаргу датовано 29 квітня та цього самого дня відправлена до ВССУ, про що свідчить копія конверта, наявного в матеріалах касаційного провадження. Таким чином, після отримання реальної можливості підготувати касаційну скаргу Лужанський М.О. звернувся з такою скаргою протягом розумного строку, співставного зі строком на касаційне оскарження.
Незважаючи на це, Лужанський М.О. був позбавлений доступу до суду касаційної інстанції.
На думку Третьої Дисциплінарної палати, за таких умов позбавлення Лужанського М.О. доступу до суду є явно непропорційним і порушує його право на справедливий суд, гарантоване як статтею 6 Конвенції, так і статтею 55 Конституції України, порушуючи саму сутність цього права.
Отже, відмова Лужанському М.О. в доступі до суду касаційної інстанції є явно незаконною. При цьому суддя Попович О.В. повинна була усвідомлювати таку незаконність, оскільки документи, подані Лужанським М.О. до суду касаційної інстанції, та наведені ним пояснення у касаційній скарзі, заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, заяві про виправлення недоліків, свідчили про те, що Лужанський М.О. не мав реальної можливості звернутися із касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду до 18 квітня 2016 року – дати, коли ним була отримана копія тексту ухвали.
На думку Третьої Дисциплінарної палати, незаконна відмова у доступі до правосуддя Лужанському М.О. мала місце внаслідок недбалості, допущеної суддею Попович О.В. Суддя Попович О.В. унаслідок неналежного ставлення до своїх службових обов’язків не надала значення тій обставині, що лист апеляційного суду про надіслання рішення суду Лужанському М.О., у тому числі з урахуванням поданих ним документів та його твердження про невідповідність зазначеної у листі адреси його дійсній адресі, не міг вважатися достатнім доказом отримання цього листа адресатом.
Незаконна відмова у доступі до суду в силу своєї природи, враховуючи характер процесуальних наслідків, що настають, є істотним порушенням норм процесуального права і становить об’єктивну сторону проступку, який на час існування відповідних відносин був закріплений у підпункті «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, дії судді Попович О.В. повинні бути кваліфіковані як незаконна відмова в доступі до правосуддя (незаконна відмова в розгляді по суті касаційної скарги) внаслідок недбалості, що становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом «а» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції, чинній на момент винесення ухвали суддею Попович О.В.).
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 3 червня 2016 року, не призвели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею Попович О.В.
Так, після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» незаконна відмова у доступі до правосуддя (незаконна відмова в розгляді по суті касаційної скарги) також визнається дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункт 1 частини першої статті 106 цього Закону) і є підставою дисциплінарної відповідальності судді.
Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» передбачено дисциплінарну відповідальність за умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. Хоча дії судді Попович О.В. порушили право Лужанського М.О. на справедливий суд, на думку Третьої Дисциплінарної палати, такі дії окремої кваліфікації за пунктом 4 частини першої статті 106 вказаного Закону не потребують, оскільки охоплюються спеціальним складом проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої цієї статті.
Оскільки відповідальність за дії, вчинені суддею Попович О.В., не скасовано та не пом’якшено, її може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за дії, передбачені як редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинного на момент винесення ухвали від 3 червня 2016 року, так і чинною на сьогодні редакцією зазначеного Закону України – незаконна відмова у доступі до правосуддя (незаконна відмова в розгляді по суті касаційної скарги).
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Попович О.В., Третя Дисциплінарна палата враховує позитивну характеристику судді та допущення нею проступку внаслідок недбалості. З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Попович О.В. дисциплінарного стягнення у виді попередження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович Олену Вікторівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя А.А. Овсієнко
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.С. Олійник
М.П. Худик
