Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Бойка А.М., Нежури В.А. та залученого з Першої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Гусака М.Б., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О. за результатами попередньої перевірки заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко Мирослави Вячеславівни,
встановила:
до Вищої ради юстиції 29 лютого 2016 року (вхідний № 720/0/8-16) з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. (вхідний № 2908/0/8-14 від 8 грудня 2014 року) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У заяві заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. зазначив, що суддя Марченко М.В. у справах № 755/5448/14-к та № 755/5179/14-к обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», через їхню участь у таких акціях. У зв’язку із цим стосовно судді належить провести перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 вказаного Закону. Також вказав, що всупереч вимогам статті 183 Кримінального процесуального кодексу України в ухвалах слідчого судді Марченко М.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у цих справах відсутнє ретельне обґрунтування необхідності застосування тримання під вартою як виняткового запобіжного заходу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції вказана заява передана члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О. для проведення перевірки.
Абзацом другим пункту 21 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються у такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідач – член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицька Н.О. здійснила попередню перевірку заяви, за результатами якої склала вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., вивчивши висновок члена Вищої ради правосуддя та матеріали перевірки, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В. з огляду на таке.
Марченко Мирослава Вячеславівна, ____ року народження, з листопада 2002 року обіймає посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва, Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 2008 року № 260-VІ обрана суддею безстроково.
Заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. у заяві від 5 грудня 2014 року просив провести перевірку дій судді Марченко М.В. при постановленні ухвал від 19 лютого 2014 року, у тому числі ухвали у справі № 755/5179/14-к, фотокопію якої додав до заяви. Цією ухвалою слідчий суддя Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В. задовольнила клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Зубко Р.С., погоджене заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В., у кримінальному провадженні № НОМЕР_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1, ____ року народження.
На запит члена Вищої ради юстиції Дніпровський районний суд міста Києва надіслав копію справи за клопотанням слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Зубко Р.С. у кримінальному провадженні № НОМЕР_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1. При цьому вказано номер справи 755/5426/2014-к.
Листом від 13 липня 2016 року Дніпровський районний суд міста Києва повідомив, що клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Зубко Р.С. у кримінальному провадженні № НОМЕР_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 надійшло до суду 19 лютого 2014 року та автоматизованою системою документообігу суду цій справі присвоєно № 755/5426/2014-к. Секретар судових засідань Дніпровського районного суду міста Києва при оформленні матеріалів справи № 755/5426/2014-к та виготовленні копії ухвали суду допустив технічну помилку та зазначив в ухвалі суду від 19 лютого 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 унікальний номер справи № 755/5179/14-к замість № 755/5426/2014-к.
Із копій матеріалів судових справ №№ 755/5426/2014-к, 755/5448/2014-к вбачається, що 19 лютого 2014 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшли клопотання слідчих СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Зубко Р.С. та Сахнюка А.В., погоджені заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В., у кримінальному провадженні № НОМЕР_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1, ____ року народження, та ОСОБА_2, ____ року народження.
Як зазначено у клопотаннях, досудовим розслідуванням встановлено, що 18 лютого 2014 року ОСОБА_1, діючи спільно із ОСОБА_2 та іншими особами, організували натовп для вчинення активних дій під час масових заворушень та взяли участь у масових заворушеннях у центральній частині міста Києва, що супроводжувались насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя.
Так, 18 лютого 2014 року з 10:00 до 15:00 ОСОБА_1, діючи спільно із ОСОБА_2 та іншими особами, прибули на вулицю Грушевського в місті Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувались насильством над представниками влади, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя. З метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях ОСОБА_1, діючи спільно із ОСОБА_2 та іншими особами, заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту. Для досягнення свого злочинного умислу ОСОБА_1, діючи спільно із ОСОБА_2 та іншими особами, прибули в центральну частину міста Києва та вчинили активні дії, направлені на досягнення їхньої злочинної мети, шляхом здійснення насильства над особами, які намагались їм завадити, а саме насильства над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України шляхом нападу, завдання їм ударів, кидання в бік працівників та органів внутрішніх справ, що виконували свої службові обов’язки з охорони громадського порядку, саморобних вибухових пристроїв на основі легкозаймистої суміші (бензину, розчинника, спирту тощо) та каміння. З метою подолання перешкод при досягненні їхнього злочинного умислу ОСОБА_1, діючи спільно із ОСОБА_2 та іншими особами, свідомо допускаючи та бажаючи настання певного тяжкого наслідку свого діяння, вчинили, перебуваючи у натовпі, активні дії, направлені на знищення майна шляхом підпалу автомобільних шин для знищення чужого майна, а саме автотранспортних засобів, металевих турнікетів, які належали ГУМВС України в місті Києві та використовувались працівниками міліції для стримування учасників цього масового заворушення та які перешкоджали пересуванню вказаних осіб у напрямку будівлі Верховної Ради України. Під час цих протиправних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи спільно з іншими особами, чинили опір представникам влади – працівникам міліції, які намагались припинити їхні злочинні дії, шляхом застосування проти працівників міліції інших активних дій, а для приховування власних облич та щоб уникнути відповідальності за свої дії використали шоломи, медичні марлеві пов’язки й інші засоби. Після вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у числі інших осіб були затримані працівниками міліції. У ході протиправних дій працівникам міліції й іншим особам завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
З огляду на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, можуть переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, продовжити вчиняти правопорушення або вчинити інше правопорушення, слідчі просили застосувати до підозрюваних запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалами слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В. від 19 лютого 2014 року задоволені клопотання слідчих про застосування запобіжного заходу до підозрюваних ОСОБА_1 (справа № 755/5426/14-к) та ОСОБА_2 (справа № 755/5448/14-к) у виді тримання під вартою строком 60 днів з моменту затримання, тобто по 19 квітня 2014 року включно.
Ухвали обґрунтовані тим, що наведені в клопотаннях обставини та додані до них документи, якими слідчі мотивували клопотання, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення, на підтвердження чого в матеріалах кримінального провадження наявні вагомі докази, зокрема дані рапорту оперуповноваженого Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві про те, що 18 лютого 2014 року о 22:10 до Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві доставлено 16 осіб, серед яких були ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які затримані працівниками міліції на вулицях Грушевського та Інститутській у місті Києві під час вчинення активних дій у ході масових заворушень, що супроводжувались погромами, підпалами та знищенням майна, та дані протоколів огляду місця події від 18 лютого 2014 року.
В ухвалі про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_2 слідчий суддя Марченко М.В. як на доказ наявності обґрунтованої підозри послалася також на пояснення самого ОСОБА_2, які надані ним 18 лютого 2014 року за відсутності захисника.
Як зазначено в ухвалах слідчого судді, мотиви, наведені слідчими, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, яке належить до особливо тяжких злочинів, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі від 8 до 15 років, будучи обізнаними про суворість передбаченого законом покарання, можуть переховуватись від органів досудового розслідування з метою уникнення кримінальної відповідальності, продовжити злочинну діяльність та іншим чином перешкодити кримінальному провадженню.
Крім наявності зазначених ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, вагомості доказів, наданих стороною кримінального провадження, з урахуванням покарання, що загрожує підозрюваним у разі визнання їх винуватими у кримінальному правопорушенні, суд врахував також дані про особи підозрюваних: ОСОБА_1, який не працює, не має постійного місця проживання в місті Києві, не одружений, не має соціальних зв’язків, раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення тяжкого злочину, має не зняті та не погашені у встановленому законом порядку судимості, та ОСОБА_2, який не працює, не має постійного місця проживання в місті Києві, за місцем реєстрації не проживає, тимчасово проживає у знайомого у місті Івано-Франківську, не має соціальних зв’язків. З огляду на викладене слідчий суддя дійшла висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваних та виконання останніми покладених на них процесуальних обов’язків.
Ухвала слідчого судді Марченко М.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалася, а ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_2 була оскаржена захисником підозрюваного – адвокатом Байдиком О.А. до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В. від 22 лютого 2014 року клопотання заступника начальника СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Циби О.М., погоджене прокурором прокуратури Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.М., про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт щодо підозрюваного ОСОБА_2 задоволено частково. Змінено підозрюваному ОСОБА_2 запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання, з покладанням на нього обов’язків, передбачених пунктами 1, 3 частини п’ятої статті 194 КПК України. Як зазначено в ухвалі, під час досудового розслідування встановлені інші обставини, які у своїй сукупності свідчать про відсутність підстав для застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема додатково встановлені дані, що характеризують особу підозрюваного, дані медичного огляду в слідчому ізоляторі про незадовільний стан здоров’я підозрюваного, на які він послався в суді.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2014 року скасовано ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В. від 19 лютого 2014 року, клопотання слідчого Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Сахнюка А.В. про застосування щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишено без задоволення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що на час розгляду апеляційної скарги виникли обставини, які свідчать про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ухвалою слідчого судді від 22 лютого 2014 року змінено підозрюваному ОСОБА_2 запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання.
Таким чином, із матеріалів перевірки вбачається, що заява стосується здійснення суддею контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування у порядку, передбаченому КПК України.
За змістом положень чинного КПК України основним завданням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Під час перевірки встановлено обставини, які можуть свідчити про невиконання слідчим суддею функції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів підозрюваних.
Так, ухвалами слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В. від 19 лютого 2014 року застосовано до підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, встановлено строк тримання під вартою – 60 днів з моменту затримання, тобто по 19 квітня 2014 року включно.
При цьому у протоколах затримання підозрюваних зазначено, що їх було затримано у приміщенні Дніпровського РУ ГУМВС України у місті Києві. Дата та час затримання ОСОБА_2 – 22:00 18 лютого 2014 року, а ОСОБА_1 – 00:20 19 лютого 2014 року.
Водночас у матеріалах справ містяться копії рапорту оперативного чергового Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві, з якого вбачається, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 були затримані працівниками міліції на вулицях Грушевського й Інститутській у місті Києві та доставлені до Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві 18 лютого 2014 року о 22:10.
Таким чином, у протоколі затримання ОСОБА_1 не зафіксовано фактичний час затримання підозрюваного, як того вимагають приписи частини п’ятої статті 208 КПК України, та не враховано, що згідно зі статтею 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Відповідно до частини другої статті 197 КПК України строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, – з моменту затримання.
Так, встановлюючи строк тримання під вартою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 19 квітня 2014 року включно, слідчий суддя не з’ясувала фактичну дату і час затримання підозрюваних ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Також із матеріалів справи вбачається, що допити підозрюваних у вказаних справах проводилися у нічний час (з 22 до 6 години), що не допускається згідно з частиною четвертою статті 223 КПК України.
Так, ОСОБА_1 допитано 19 лютого 2014 року з 00:30 до 01:00, а ОСОБА_2 – 19 лютого 2014 року з 04:15 до 04:30.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається зі змісту ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя Марченко М.В., дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні такими доказами, як дані рапорту від 18 лютого 2014 року про те, що до Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві було доставлено 16 осіб, у тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які були затримані працівниками міліції на вулицях Грушевського та Інститутській у місті Києві під час вчинення активних дій у ході масових заворушень, що супроводжувались погромами, підпалами та знищенням майна, а також дані протоколів огляду місця події від 18 лютого 2014 року, об’єктами якого були приміщення службових кабінетів № 302, № 310 Дніпровського РУ ГУМВС України у місті Києві.
Ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не містять посилання на докази, які досліджені слідчим суддею під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу, та свідчать про те, що жоден з інших більш м’яких видів запобіжних заходів, не пов’язаних із позбавленням свободи, не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваних.
Крім того, в ухвалі про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_2 як на доказ наявності обґрунтованої підозри суддя послалась також на пояснення самого ОСОБА_2 від 18 лютого 2014 року, які надані ним за відсутності адвоката.
Водночас відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з частиною восьмою статті 95 КПК України сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їхньою згодою пояснення, які не є джерелом доказів.
Окрім того, необхідною умовою реалізації права на захист, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є забезпечення основних його гарантій на усіх стадіях кримінального провадження.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року, хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист з боку адвоката – який, у разі потреби, може бути призначений офіційно – не є абсолютним, воно становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду (див. пункт 89 у справі «Кромбах проти Франції», № 29731/96, ECHR 2001-II). Вимоги статті 6 можуть також бути застосовними ще до того, як справу передано на розгляд суду, і тією мірою, якою недотримання таких вимог на самому початку може серйозно позначитися на справедливості відповідного судового розгляду (пункт 36 рішення у справі «Імбріоша проти Швейцарії» та пункт 131 рішення у справі «Оджалан проти Туреччини», № 46221/99). Спосіб застосування пункту 1 і пункту 3 (c) статті 6 на етапі слідства залежить від особливостей відповідного провадження та фактів конкретної справи. Згідно зі статтею 6, як правило, вже на початку поліцейських допитів обвинуваченому має надаватися можливість користуватися допомогою захисника. Права захисту будуть у принципі непоправно порушені, якщо при засудженні його судом використовуватимуться викривальні показання, отримані під час допиту без присутності захисника (пункт 55 у справі «Сальдуз проти Туреччини» [GC], № 36391/02 від 27 листопада 2008 року).
Відповідно до частини першої статті 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Згідно з пунктом 3 частини другої цієї статті суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод порушення права особи на захист.
Статтею 94 КПК України передбачено, що слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Тобто для застосування виняткового запобіжного заходу недостатньо обґрунтованої підозри та одного з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, необхідно встановити, що більш м’який запобіжний захід не зможе запобігти наявним ризикам (ризику). Вказані обставини є обов’язковими складовими для застосування такого запобіжного заходу.
Крім того, суд зобов’язаний не лише сформулювати ризики та вказати на недостатність більш м’якого запобіжного заходу, а викласти обставини і посилання на докази, які обґрунтовують, чому вони привели суд до таких висновків (пункти 2–4 частини першої статті 196 КПК України).
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Право на свободу є одним з основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 29 Конституції України.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У судових рішеннях, які постановлені у формі ухвал слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В. щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1, не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх постановлення, що викликає сумнів у об’єктивності та справедливості судді. Необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує право на свободу та право на справедливий судовий розгляд, гарантовані статтями 5, 6 Конвенції.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі – Закон № 2453-VI) у редакції, що діяла на момент постановлення слідчим суддею Марченко М.В. ухвал про застосування запобіжного заходу, суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді (стаття 55 Закону № 2453-VI).
Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР у редакції, що діяла на момент постановлення зазначених ухвал, порушенням суддею присяги визнавалося в тому числі вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Відповідно до пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
З огляду викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу щодо судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко Мирослави Вячеславівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя: А.М. Бойко
В.А. Нежура
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
