Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маловацького О.В., членів Говорухи В.І., Гусака М.Б., Комкова В.К., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Качмара Василя Івановича стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Ганни Вячеславівни,
встановила:
Андрієнко Ганна В’ячеславівна Указом Президента України від 30 березня 2000 року № 551/2000 призначена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 7 квітня 2005 року № 2534-VII обрана на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави безстроково.
До Вищої ради правосуддя 18 червня 2018 року з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (вх. № 5727/0/20-18) надійшла скарга Качмара В.І. на дії судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В.
На підставі пункту 31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищій раді правосуддя передано з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для розгляду дисциплінарну скаргу Качмара В.І. стосовно неправомірної поведінки судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В.
У скарзі зазначено, що ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 12 липня 2016 року, постановленою суддею Андрієнко Г.В., грубо порушено вимоги Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) (у редакції 2016 року) під час задоволення клопотання старшого слідчого відділення поліції № 2 Полтавського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_1 про надання дозволу на проведення обшуку у жилому приміщенні та інших приміщеннях, що перебувають у користуванні та володінні громадянина ОСОБА_7, з метою виявлення та вилучення легкового автомобіля марки «RENAULT DUSTER», який перебуває у його володінні. При цьому в ухвалі зазначено, що вилучений предмет може бути використаний як доказ у кримінальному провадженні, а саме дасть змогу поділити майно подружжя та повернути власне майно з незаконного володіння. Водночас скаржник зазначає, що поділ спільного майна подружжя та повернення власного майна з незаконного володіння неможливі у порядку кримінального судочинства, а здійснюються виключно в порядку цивільного судочинства.
Зазначену ухвалу заявник вважає необґрунтованою, постановленою всупереч положенням статті 234 КПК України (у редакції 2016 року) та статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, правовій позиції Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16, яка гарантує недоторканність житла, а також вказує на неправомірне вилучення майна з його власності та передачу його колишньому співвласнику ОСОБА_2, що, на думку автора скарги, свідчить про «рейдерське» захоплення майна.
Як зазначається у скарзі, вказана ухвала не містить найменування кримінального провадження, його реєстраційний номер, а отже, не відповідає вимогам статей 234, 235 КПК України (у редакції 2016 року). Качмар В.І. наголошує, що він є добросовісним набувачем автомобіля, тому, на його думку, на підставі вимог статті 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) його можна витребувати тільки за відповідним рішенням суду у порядку цивільного судочинства.
У зв’язку з викладеним автор скарги просить притягнути суддю Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 19 червня 2018 року дисциплінарну скаргу Качмара В.І. (вх. № 5727/0/20-18) передано для попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Шапрану В.В.
Пунктом 19 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, передані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України Вищій раді правосуддя, розглядаються Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шапраном В.В. проведено попередню перевірку обставин, викладених у скарзі, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 вересня 2018 року № 2846/1дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. на підставі пункту 4 частини першої статті 106 чинного Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ).
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддю та скаржника про дату та час її засідання з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на всі відомі адреси, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Крім того, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила заходів з метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копію ухвали про відкриття дисциплінарної справи було надіслано на адресу суду, де працює суддя, та оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Про засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 26 жовтня 2018 року скаржник та суддя були повідомлені у межах строку, визначеного статтею 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Скаржник та суддя у засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 26 жовтня 2018 року не прибули. Суддя надіслала заяву (клопотання) про відкладення розгляду дисциплінарної справи у зв’язку з її тимчасовою непрацездатністю з 25 жовтня 2018 року по 29 жовтня 2018 року (листок непрацездатності серії ІНФОРМАЦІЯ_1).
Частиною четвертою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи. Повторна неявка судді у засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи за його відсутності.
Під час засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 26 жовтня 2018 року клопотання (заяву) судді Андрієнко Г.В. було задоволено та відкладено розгляд дисциплінарної справи на 9 листопада 2018 року, про що повідомлено скаржника та суддю у межах строку, визначеного статтею 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Скаржник у засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 9 листопада 2018 року не прибув.
Відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.
Суддя Андрієнко Г.В. та її представник – адвокат ОСОБА_3 прибули у засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 9 листопада 2018 року та надали пояснення.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача, пояснення судді Андрієнко Г.В., її представника, дослідивши матеріали дисциплінарної справи і письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шапрана В.В., пояснення судді та її представника, врахувавши надані суддею письмові пояснення, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що до провадження слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. надійшло клопотання старшого слідчого відділення поліції № 2 Полтавського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_1 про проведення обшуку в жилому приміщенні та інших приміщеннях, що перебувають у користуванні та володінні громадянина ОСОБА_7 (кримінальне провадження № 554/5540/16-к).
Зазначене клопотання мотивовано тим, що з 20 квітня 2013 року по 20 листопада 2015 року ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, у цей період її чоловік придбав автомобіль марки «RENAULT DUSTЕR» за 195000 гривень. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 відмовився від поділу майна, зокрема зазначеного автомобіля. Шлюбні стосунки припинилися 12 липня 2015 року. ОСОБА_4 всупереч правам ОСОБА_3 заволодів указаним автомобілем, жодної звістки про те, де він мешкає та утримує указаний автомобіль, не надав.
Крім того, у клопотанні міститься інформація, що 29 липня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Ленінського районного суду міста Полтави з позовом про поділ спільного майна подружжя. Ухвалою Ленінського районного суду міста Полтави від 10 листопада 2015 року накладено арешт на легковий автомобіль марки «RENAULT DUSTER», який 19 серпня 2015 року було перереєстровано на ОСОБА_5 (рідна сестра ОСОБА_4), а 25 листопада 2015 року – на іншого власника ОСОБА_7.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 12 липня 2016 року задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл слідчому на проведення обшуку в жилому приміщенні та інших приміщеннях, що перебувають у користуванні та володінні громадянина ОСОБА_7, _____ року народження, за адресою: АДРЕСА_1, з метою виявлення та вилучення легкового автомобіля марки «RENAULT DUSTER», кузов ІНФОРМАЦІЯ_5, зеленого кольору, д.н.з. ІНФОРМАЦІЯ_3, який перебуває у володінні ОСОБА_7.
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя в ухвалі зазначила, що «автомобіль марки «RENAULT DUSTER» може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення і може бути використаний як доказ у кримінальному провадженні, а саме надасть змогу поділу спільного майна подружжя та повернення власного майна з незаконного володіння, тому з метою його виявлення та подальшого доведення у діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (далі – КК України), є необхідність вилучення вказаного автомобіля, який перебуває у володінні ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1».
На виконання ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 12 липня 2016 року старший слідчий відділення поліції № 2 Полтавського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області капітан поліції ОСОБА_1 25 липня 2016 року здійснив виїзд за адресою: АДРЕСА_1, з метою проведення обшуку.
Як вбачається із протоколу обшуку від 25 липня 2016 року, ОСОБА_7 було пред’явлено ухвалу слідчого судді від 12 липня 2016 року про проведення обшуку та запропоновано видати зазначений в ухвалі автомобіль. ОСОБА_7 відмовився надати вказаний автомобіль, однак у результаті проведення обшуку його було вилучено та передано ОСОБА_7 під розписку. Наступного дня автомобіль марки «RENAULT DUSTER» було знято з обліку для подальшої реалізації та продажу. Зокрема, з 9 серпня 2016 року автомобіль марки «RENAULT DUSTER» перебуває у володінні ОСОБА_6.
Оцінюючи та кваліфікуючи дії судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. під час здійснення правосуддя у кримінальному провадженні № 554/5540/16-к у контексті встановлених обставин та з урахуванням наданих суддею усних та письмових пояснень, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з такого.
Обшук є виключним засобом, спрямованим на виявлення та фіксацію відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Стаття 30 Конституції України гарантує кожному недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Порядок проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі обшуку, врегульовано нормами КПК України.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься недоторканність житла чи іншого володіння особи.
Статтею 13 КПК України встановлено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 233 КПК України встановлено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Згідно із частиною другою статті 233 КПК України під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із частиною першою статті 234 КПК України метою проведення обшуку є виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
За змістом наведеної норми закону слідча дія може бути санкціонована слідчим суддею виключно у разі наявності достатніх відомостей про те, що шляхом її реалізації буде досягнуто мети слідчої дії.
Водночас зі змісту ухвали вбачається лише те, що з метою виявлення та подальшого доведення наявності у діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, було необхідно вилучити автомобіль марки «RENAULT DUSTER», оскільки він перебував у володінні ОСОБА_7.
Відповідно до статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Право на недоторканність житла є просторовим аспектом права на приватне життя, передбаченого статтею 8 Конвенції. Практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що винесення постанови про дозвіл на обшук житла особи повинно супроводжуватись врахуванням принципу пропорційності між достатніми та обґрунтованими підставами для проведення такого обшуку і наслідками, до яких він призведе, а також наявності гарантій від порушень основоположних прав особи при проведенні даної процедури. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 2 березня 2011 року (справа «Ратушна проти України») суд роз’яснив, що коли держави вважають за необхідне вдаватися до таких заходів, як обшуки житлових приміщень, з метою отримання доказів факту вчинення правопорушень, Суд буде оцінювати, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та чи було дотримано принцип пропорційності. Суд також буде вивчати наявність у національному законодавстві ефективних гарантій від зловживань та свавілля. Між тим Суд звернув увагу на те, що сама постанова відповідного суду про дозвіл на обшук житла особи ще не призводить до наявності достатніх гарантій від зловживань.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддею Андрієнко Г.В. не було належним чином здійснено судовий контроль за дотриманням прав та свобод ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 554/5540/16 та всупереч приписам пункту 1 статті 6, пункту 2 статті 8 Конвенції, статті 30 Конституції України, статті 13 КПК України 12 липня 2016 року постановлено ухвалу слідчого судді про надання дозволу на обшук в житловому приміщенні скаржника.
Так, відповідно до частини третьою статті 234 КПК України (у редакції 2016 року) у разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке повинно містити відомості про: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з розслідуванням якого подається клопотання; правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; підстави для обшуку; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, яких планується відшукати.
Частиною п’ятою статті 234 КПК України (у редакції 2016 року) передбачено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення; відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування; відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду; відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.
Водночас ухвала слідчого судді від 12 липня 2016 року мотивована лише тим, що «автомобіль марки «RENAULT DUSTER» може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення і може бути використаний як доказ у кримінальному провадженні, а саме надасть змогу поділу спільного майна подружжя та повернення власного майна з незаконного володіння».
Як зазначалось вище, під час проведення досудового розслідування було встановлено, що з 20 квітня 2013 року по 20 листопада 2015 року ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, і у цей період її чоловік придбав автомобіль. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 відмовився від поділу майна, зокрема зазначеного автомобіля. Шлюбні стосунки припинилися 12 липня 2015 року. ОСОБА_4 всупереч правам ОСОБА_3 заволодів указаним автомобілем, жодної звістки про те, де він мешкає та утримує вказаний автомобіль, не надав. 29 липня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Ленінського районного суду міста Полтави з позовом про поділ спільного майна подружжя. На цей легковий автомобіль марки «RENAULT DUSTER», який з 25 листопада 2015 року перебуває у користуванні та володінні громадянина ОСОБА_7, ухвалою Ленінського районного суду міста Полтави від 10 листопада 2015 року (суддею Андрущенком С.А.) накладено арешт шляхом забезпечення позову у цивільній справі № 553/2959/15-ц.
Отже, ухвала слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 12 липня 2016 року, постановлена суддею Андрієнко Г.В. у кримінальному провадженні № 554/5540/16-к, про надання дозволу слідчому на проведення обшуку в житловому приміщенні ОСОБА_7 була постановлена після набуття чинності зазначеною вище ухвалою про накладення арешту на той самий автомобіль шляхом забезпечення позову у цивільній справі № 553/2959/15-ц. Ці ухвали були спрямовані на отримання ідентичних доказів у справах № 553/2959/15-ц, № 554/5540/16-к, а саме щодо вирішення питання стосовно поділу спільного майна подружжя та повернення майна з незаконного володіння.
Із правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-486цс16, наведеної у постанові від 27 квітня 2016 року, вбачається, що у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
З аналізу наведеного вище вбачається, що поділ спільного майна подружжя та повернення власного майна з незаконного володіння неможливі у порядку кримінального судочинства, а здійснюються виключно у порядку цивільного судочинства.
Основним завданням слідчого судді є здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та забезпечення законності провадження у справі на досудових стадіях. Порядок застосування указаних заходів ґрунтується на чіткій презумпції того, що жоден захід забезпечення кримінального провадження (у тому числі й запобіжний захід чи негласна слідча дія) не може бути застосованим, якщо слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою особою не буде належно доведено виключну необхідність застосування таких заходів.
Таким чином, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що таке обґрунтування ухвали про обшук не може вважатися ретельно вмотивованим та переконливим в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що дії судді Андрієнко Г.В. фактично призвели до порушення прав і свобод скаржника, оскільки суддя Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. не виконала одне з основних завдань кримінального провадження – не забезпечила охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Надання суддею дозволу на проведення обшуку призвело до порушення прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Згідно з принципом V, викладеним у Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, судді зобов’язані, зокрема, проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону.
Як зазначено у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, чіткі вмотивованість та обґрунтування є основними вимогами до судових рішень та важливим елементом права на справедливий суд (пункт 3). Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме поваги до права на захист та на справедливий суд).
Зазначені принципи суддею дотримані не були.
З огляду на зазначене дії судді щодо постановлення ухвали про надання дозволу на проведення обшуку не є наслідком звичайної суддівської помилки, а містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 2 березня 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 2453-VІ), а саме у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний проступок передбачено пунктом 4 частини першої статті 106 чинного Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ) – внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущені суддею порушення призвели до порушення права власності як основоположного права людини. Аналіз цих порушень дає підстави для висновку, що їх вчинено внаслідок грубої недбалості.
Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VІ дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Аналогічна норма діє у чинній редакції Закону № 1402-VІІІ (частина одинадцята статті 109 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Таким чином, строк притягнення судді Андрієнко Г.В. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.
Відповідно до частини другої статті 109 чинного Закону № 1402-VІІІ та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя враховано позитивну характеристику судді, стаж її роботи суддею більше вісімнадцяти років, а також те, що до дисциплінарної відповідальності суддя не притягувалася.
Врахувавши встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, в тому числі обставини, визначені частиною другою статті 109 чинного Закону № 1402-VІІІ, зокрема очевидний характер дій судді, а також ставлення до вчинених дій, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що за наслідками розгляду дисциплінарної справи суддю Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. слід притягнути до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
З огляду на вказане дисциплінарне стягнення у виді попередження є пропорційним і достатнім для застосування до судді Андрієнко Г.В.
На підставі викладеного, керуючись статтями 92, 96 Закону № 2453-VІ, статтями 106, 108, 109 Закону № 1402-VІІІ, статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Ганну Вячеславівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя О.В. Маловацький
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
М.Б. Гусак
В.К. Комков
