Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючої – Лесько А.О., членів Комкова В.К., Маловацького О.В. та залученої з Третьої Дисциплінарної палати Олійник А.С., розглянувши висновок доповідача – Гусака М.Б. та додані до висновку матеріали за результатами попередньої перевірки заяв заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. та фізичної особи – Закревської Є.О. стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Наталії Володимирівни,
встановила:
Відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII (далі – Закон № 1188-VII) до Вищої ради юстиції 17 травня 2016 року з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшли заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. та фізичної особи – Закревської Є.О. щодо неправомірних дій судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Н.В. при постановленні нею ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. По цих заявах ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень 12 червня 2015 року.
Згідно з протоколами автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 17 травня 2016 року заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. та фізичної особи – Закревської Є.О. за унікальними номерами 2908/0/8-14 і З-2020/15/7-14 відповідно, були передані для розгляду члену Вищої ради юстиції Гусаку М.Б.
У вказаних заявах зазначено, що суддя Антонова Н.В. обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб – учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом, через їх участь у таких акціях, у зв’язку із чим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII.
Заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом (абзац другий пункту 21 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 21 грудня 2016 року №1798 «Про Вищу раду правосуддя»).
За результатами проведеної перевірки встановлено наступне.
До Голосіївського районного суду міста Києва 21 січня 2014 року надійшло клопотання слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві старшого лейтенанта міліції Білінського О.В., погоджене з прокурором прокуратури Голосіївського району в м. Києві Шпирєм А.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному Особа_1.
За змістом вказаного клопотання, 19 січня 2014 року приблизно о 15.00 Особа-1, діючи спільно з іншими невстановленими досудовим слідством особами у кількості приблизно 3000-5000 осіб, прибули на вул. Грушевського поряд зі стадіоном «Динамо» в місті Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, які супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя.
Зазначено, що з метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях Оосба_1, діючи спільно з іншими особами, заздалегідь підготував екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме бронежилети, шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту.
В подальшому, діючи спільно з невстановленою групою осіб, продовжуючи здійснення протиправних дій, Особа_1 вчинив опір представникам влади – працівникам правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, які намагались припинити злочинні дії цих осіб, шляхом застосування ножів, гумових палиць,біт, кийків, пневматичних пістолетів, палок, ціпків, газових балончиків із сльозогінним газом, світло шумових гранат, запальних сумішей та вибухових пакетів, предметів, які були заздалегідь приготовлені та використовувались як зброя. Для приховування власних облич, з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння, указані вище особи використовували маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби. Як указано у клопотанні, Особа_1 було затримано під час вчинення вказаних протиправних дій.
Зазначена справа № 752/1156/14-к була передана в порядку автоматизованого розподілу на розгляд слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Н.В.
За результатами розгляду клопотання слідчого ухвалою слідчого судді Антонової Н.В. від 21 січня 2014 року відносно підозрюваного Особа_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, до 21 березня 2014 року включно. Затримано ж його було 19 січня 2013 року.
У мотивувальній частині вказаної ухвали зазначено, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Оосба_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема протоколами допитів свідків та рапортом, що додані до клопотання про застосування запобіжного заходу.
Суд дійшов висновку, що у кримінальному провадженні на час розгляду зазначеного клопотання наявна обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, та встановив наявність певних, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) ризиків, а саме можливість Особа_1 переховуватись від органів досудового розслідування та суду, здійснювати вплив на свідків, а також можливе вчинення інших аналогічних правопорушень.
За наслідками апеляційного розгляду зазначеної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду міста Києва ухвалою від 30 січня 2014 року скасувала її, клопотання слідчого СВ Голосіївського РУГУ МВС України в місті Києві Білінського О.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного Особа_1 задовольнила частково, застосувавши до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, заборонивши йому залишати відповідне місце проживання.
При цьому, аргументуючи таке рішення, колегія суддів апеляційного суду міста Києва зазначила, що заявлені ризики (за змістом статті 177 КПК України) хоча й існують, проте з урахуванням даних особистого життя підозрюваного, мають не значний ступінь небезпеки та у своїй сукупності є підставами для застосування стосовно Особа_1 більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
До Голосіївського районного суду міста Києва 23 січня 2013 року надійшло клопотання слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві лейтенанта міліції Оробінського С.М., погоджене з заступником прокурора Голосіївського району в м. Києві Шпирєм А.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному Особа_2.
За змістом вказаного клопотання, як встановлено досудовим розслідуванням, 22 січня 2014 року приблизно о 08.10 Особа_2, діючи спільно з іншими невстановленими досудовим слідством особами у кількості приблизно 3000-5000 осіб, прибули на вул. Грушевського поряд зі стадіоном «Динамо» в місті Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, які супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя.
Зазначено, що з метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях, Особа_2, діючи спільно з іншими особами, заздалегідь підготував екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме бронежилети, шоломи, захисні щитки. В подальшому, діючи спільно з невстановленою групою осіб, продовжуючи здійснення протиправних дій Оосба_2, вчинив опір представникам влади – працівникам правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, які намагались припинити злочинні дії цих осіб, шляхом застосування предметів, які були заздалегідь приготовлені та використовувались як зброя, а саме каміння та запальні суміші, а для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використовували маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби. Під час вчинення вказаних протиправних дій, як зазначено у клопотанні, Особа_2 і було затримано.
За результатами розгляду клопотання ухвалою слідчого судді Антонової Н.В. від 23 січня 2014 року відносно підозрюваного Особа_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, до 13:00 23 березня 2014 року.
У мотивувальній частині вказаної ухвали зазначено, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_2 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема протоколом допиту свідка та рапортом, що додані до клопотання про застосування запобіжного заходу.
Суд дійшов висновку, що у кримінальному провадженні на час розгляду зазначеного клопотання наявна обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, та встановив наявність певних, передбачених статтею 177 КПК України ризиків, а саме можливість Особа_2 переховуватись від органів досудового розслідування та суду, здійснювати вплив на свідків, а також можливе вчинення інших аналогічних правопорушень.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 6 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Н.В. від 23 січня 2014 року скасовано, клопотання слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві Оробінського С.М. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного Особа_2 задовольнила частково, застосувавши до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, заборонивши йому залишати відповідне місце проживання.
При цьому аргументуючи таке рішення, колегія суддів апеляційного суду міста Києва зазначила, що заявлені ризики (за змістом статті 177 КПК України) хоча й існують, проте з урахуванням даних особистого життя підозрюваного, мають не значний ступінь небезпеки та у своїй сукупності є підставами для застосування стосовно Особа_2 більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Із змісту опрацьованих матеріалів з розгляду суддею Антоновою Н.В. вказаних клопотань вбачається, що ухвали є однаковими в частині мотивування застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року КПК України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, який має здійснювати такі функції.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Право на свободу й особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини.
Слідчим суддею Антоновою Н.В. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим щоб особи не були піддані необґрунтованому процесуальному примусу.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами, особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою-четвертою цієї ж статті.
Перевіркою встановлено порушення суддею Антоновою Н.В. названих норм кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження.
З журналу судового засідання від 21 січня 2014 року в справі № 752/1156/14-к вбачається, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному Особа_1, його захисниками Особа_3 та Особа_4 було заявлено декілька зауважень та клопотань.
Так, захисниками в судовому засіданні повідомлено, що їх підзахисного у дійсності було затримано на площі Слави у м. Києві, а не на вул. Грушевського, що суперечить обставинам, викладеним у повідомленні про підозру; заявлено клопотання про допит свідків Особа_5, Особа_6 та Особа_7, свідчення яких мають істотне значення для встановлення обставин та намірів Оосба_1 з моменту виходу його з дому у день затримання, а також його дій (пересування) цього дня.
При цьому захисниками було зауважено, що Особа_5 та Особа _6 було затримано одночасно з Особа_1, але вони є підозрюваними в інших кримінальних провадженнях.
Також стороною захисту було заявлено про наявність у матеріалах справи клопотання народного депутата України Медуниці О.В. про застосування стосовно Особа_1 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.
Зрештою захистом Особа_1 заявлено, що у матеріалах справи взагалі відсутні наявні та достатні докази участі їх підзахисного у масових заворушеннях.
Стороною захисту також було привернуто увагу суду щодо стану здоров’я підозрюваного, зовнішній вигляд якого давав підстави для твердження, що йому були нанесені тілесні ушкодження. Крім того, Особа_1 перебував під наглядом лікарів, таким чином це могло бути підставою для перенесення судового засідання.
Однак вказані обставини не були взяті до уваги суддею Антоновою Н.В., а також не було вжито відповідних процесуальних заходів для спростування або підтвердження зазначених даних.
З журналу судового засідання від 23 січня 2014 року в справі № 752/1303/14-к вбачається, що захисником Особа_8 зверталася увага суду на безпідставність клопотання, упущення та недоліки досудового слідства.
Так, захисником повідомлено суду, що у протоколі допиту свідка, доданому до клопотання, не зазначено час та дату проведення допиту. У рапорті про затримання зазначено час такої процесуальної дії як 13:00 22 січня 2014 року, а у протоколі затримання вказано інший час - 15:00 того ж дня. Як вбачається з протоколу затримання Особа_2, його було доставлено до райвідділу о 22:11 22 січня 2014 року, а тому є незрозумілим, де він перебував протягом 10 годин. Таким чином було наголошено, що у вказаний час його підзахисний був позбавлений законного права на захист.
Зауважено, що на момент затримання та доставлення Особа_2 до райвідділу у нього не було вилучено жодних заборонених речей, що свідчить про непричетність до інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Стороною захисту було привернуто увагу суду що під час перебування Особа_2 у райвідділі до нього викликалася швидка допомога, лікарями були виявлені тілесні ушкодження, на підтвердження цього надано медичну довідку.
Крім того, слідчим суддею не враховано належним чином характеризуючі дані підозрюваних осіб, зокрема наявність постійних місць проживання, відсутність судимостей, а також те, що єдиними свідками у справах є працівники правоохоронних органів, на яких затримані не мали можливості впливати.
Наведені вище обставини у своїй сукупності свідчать на користь неістотності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваних.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У судових рішеннях, які постановлені у формі ухвал, слідчим суддею Антоновою Н.В., не наведено мотивів та підстав для їх ухвалень.
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Антоновою Н.В. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Водночас, суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини шоста, сьома статті 56 чинної редакції цього Закону).
Відповідно до статті 108 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку визначеному, Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
До суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади (пункт 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII).
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи системного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII).
На час розгляду висновку доповідача із зазначеного питання, письмових пояснень суддею Антоновою Н.В. не надано. Відповідні повідомлення з копіями заяв були направлені їй у встановленому порядку.
Антонова Наталія Володимирівна, 1975 року народження, Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 призначена на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 22 жовтня 2009 року № 16814-VI обрана суддею безстроково.
З урахуванням викладеного Перша Дисциплінарна палата вважає, що допущені суддею Антоновою Н.В. порушення законодавства можуть свідчити про наявність в її діях ознак поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя (пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII). Такі порушення на момент вчинення підлягали кваліфікації, як порушення присяги судді, строк давності притягнення за які не обмежувався (стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», в редакції на час винесення суддею відповідних рішень).
Відповідно до чинного регулювання дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження (частина одинадцята статті 109 Закону № 1402-VIII).
Запровадження такого строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований.
Пунктом 33 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII передбачено, що заяви, які передані Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Вищій раді юстиції відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, зокрема, умисної або внаслідок недбалості: незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, проаналізувавши викладені обставини, дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Н.В.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Антонової Наталії Володимирівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуюча А.О. Лесько
Члени В.К. Комков
О.В. Маловацький
А.О. Олійник
