Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Бойка А.М., Нежури В.А. та залученого з Першої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Гусака М.Б., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О. за результатами попередньої перевірки заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби Олександра Анатолійовича та доданих до неї матеріалів,
встановила:
до Вищої ради юстиції 15 лютого 2016 року (вхідний № 517/0/8-16) з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. (вхідний № 2908/0/8-14 від 8 грудня 2014 року) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У своїй заяві заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. зазначав, що суддя Дзюба О.А. у справах №755/5456/14-к та №755/5460/14-к обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», через їх участь у таких акціях, у зв'язку із чим стосовно судді повинна бути здійснена перевірка відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 цього Закону. Також вказував, що всупереч вимогам статті 183 Кримінального процесуального кодексу України в ухвалах слідчого судді Дзюби О.А. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відсутнє ретельне обґрунтування необхідності застосування тримання під вартою як виняткового запобіжного заходу.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 10 травня 2016 року вказану заяву передано члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О. для проведення перевірки.
Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII заяви, які передані Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідач – член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицька Н.О. здійснила попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої склала вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., вивчивши висновок члена Вищої ради правосуддя та матеріали перевірки, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. з огляду на таке.
Дзюба Олександр Анатолійович, _____року народження, Указом Президента України від 21 квітня 2003 року № 346/2003 призначений на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва, Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 2008 року № 260-VІ обраний суддею безстроково.
19 лютого 2014 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшли клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Осовика А.В., погоджені заступником прокурора Дніпровського району м. Києва Лісуновим С.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_1, ____ року народження, та Особа_2, ____ року народження.
Як зазначено у клопотаннях, досудовим розслідуванням встановлено, що 18 лютого 2014 року Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами організували натовп для вчинення активних дій під час масових заворушень та вчинили активну участь у масових заворушеннях у центральній частині міста Києва, що супроводжувались насильством над представниками влади, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя. З метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту.
18 лютого 2014 року приблизно з 10:00 до 15:00 Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами прибули в центральну частину міста Києва (вулиці Інститутська та Грушевського) та вчинили активні дії, направлені на досягнення їх злочинної мети, шляхом здійснення насильства над особами, які намагались їм завадити, а саме насильства над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України шляхом нападу, завдання їм ударів, жбурляння в бік працівників органів внутрішніх справ, що виконували свої службові обов’язки з охорони громадського порядку, саморобних вибухових пристроїв на основі легкозаймистої суміші (бензину, розчинника, спирту тощо) та каміння. З метою подолання перешкод при досягненні їх злочинного умислу Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами, свідомо, допускаючи та бажаючи настання певного тяжкого наслідку свого діяння, вчинили, розміщуючись у натовпі, активні дії, направлені на знищення майна шляхом підпалу автомобільних шин для винищення чужого майна, зокрема автотранспортних засобів, металевих турнікетів, які належали ГУМВС України в місті Києві та використовувались працівниками міліції для стримування учасників цього масового заворушення та які перешкоджали пересуванню вказаних осіб у напрямку будівлі Верховної Ради України.
Під час зазначених протиправних дій Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами чинили опір представникам влади – працівникам міліції, які намагались припинити їх злочинні дії, шляхом застосування проти працівників міліції інших активних дій, а для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використали шоломи, медичні марлеві пов’язки та інші засоби. Під час протиправних дій працівникам міліції та іншим особам завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
Після вчинення вказаних протиправних дій Особа_1 та Особа_2 у числі інших осіб були затримані працівниками міліції.
Органами досудового розслідування дії Особа_1 та Особа_2 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Зазначеним справам було присвоєно реєстраційні номери: 755/5456/14-к (стосовно Особа_1) та 755/5460/14-к (стосовно Особа_2) і передано на розгляд судді Дзюбі О.А.
Як вбачається з журналів судових засідань, що містяться в матеріалах цих справ, копії яких було надіслано судом, під час судових засідань підозрювані заявляли про застосування до них насильства під час затримання. Заяви Особа_1 та Особа_2 були зафіксовані судом.
Ухвалами слідчого судді Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року зобов’язано слідчого Осовика А.В. забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження Заяви Особа_1 та Особа_2, а заяви підозрюваних про злочин від 19 лютого 2014 року в порядку статті 214 КПК України постановлено направити прокурору міста Києва для дослідження викладених у них фактів.
Під час розгляду справ до суду надійшли клопотання від народних депутатів України Чернеги Р.Т. та Швайки І.О. про застосування до Особа_1 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, а також від народних депутатів України Пишного А.Г. і Дубіля В.О. про застосування до Особа_2 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.
Ухвалами слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року задоволено клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Застосовано до підозрюваних Особа_1 та Особа_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Встановлено строк тримання під вартою в межах 60 днів із моменту затримання, а саме: Особа_1 – до 16 квітня 2014 року, Особа_2 – до 10 квітня 2014 року. У задоволенні клопотань про застосування до Особа_1 та Особа_2 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки – відмовлено.
Як зазначено в ухвалах, мотиви, наведені слідчим, дають достатні підстави вважати, що підозрювані, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, яке відноситься до особливо тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі від 8-ми до 15-ти років, будучи обізнаними про суворість передбаченого законом покарання, можуть переховуватись від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, продовжити злочинну діяльність та іншим чином перешкодити кримінальному провадженню.
При цьому в ухвалах слідчого судді Дзюби О.А. відсутній мотивований висновок про обґрунтованість підозри у вчиненні Особа_1 та Особа_2 кримінального правопорушення, що їм інкримінується.
Крім наявності зазначених ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, вагомості доказів, наданих стороною кримінального провадження, з урахуванням покарання, що загрожує підозрюваним у разі визнання їх винуватими у кримінальному правопорушенні, суд врахував також дані про особи підозрюваних: Особа_1, який не працює, не має постійного місця проживання, не одружений, не має соціальних зв’язків, та Особа_2, який офіційно не працює, не має постійного місця проживання в м. Києві, не має соціальних зв’язків у м. Києві, а тому слідчий суддя дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваних та виконання останніми, покладених на них процесуальних обов’язків.
Суд зазначив, що клопотання про застосування до Особа_1 та Особа_2 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки не можуть бути задоволені враховуючи вказані ризики та відсутність будь-яких достовірних відомостей, що поручителі зможуть забезпечити належну правову поведінку підозрюваних.
Ухвала слідчого судді Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного Особа_1 до суду апеляційної інстанції не оскаржувалась.
22 лютого 2014 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Макарчук В.В. частково задоволено клопотання заступника начальника СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Циби О.М про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт стосовно підозрюваного Особа_1. Застосовано до Особа_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладанням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3 частини п’ятої статті 194 КПК України.
Ухвала слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного Особа_2 була оскаржена захисником Сидоруком М.І. в інтересах Особа_2 до суду апеляційної інстанції.
При цьому 22 лютого 2014 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. частково задоволено клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Циби О.М про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт стосовно підозрюваного Особа_2. Застосовано до Особа_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладанням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3 частини п’ятої статті 194 КПК України.
Як вбачається з ухвали слідчого судді Дзюби О.А. від 22 лютого 2014 року, при зміні запобіжного заходу ним було враховано той факт, що стороною обвинувачення не було виконано ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року в частині проведення судово-медичного обстеження Особа_2, однак зовнішній вигляд та стан останнього свідчив про необхідність надання кваліфікованої медичної допомоги в закладах охорони здоров’я.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2014 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Сидорука М.І. в інтересах Особа_2 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року з тієї підстави, що постановою прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва Літвінова О.Є. від 24 лютого 2014 року кримінальне провадження № НОМЕР_1 від 19 лютого 2014 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України закрито, у зв’язку з чим ухвала про застосування запобіжного заходу припинила свою дію.
Таким чином, із матеріалів перевірки вбачається, що заява стосується здійснення суддею контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування у порядку, передбаченому КПК України.
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Під час перевірки встановлено обставини, які можуть свідчити про невиконання слідчим суддею функції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів підозрюваних.
Так, клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_1 заявлено в рамках кримінального провадження № НОМЕР_1, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) 19 лютого 2014 року. У додатку до клопотання зазначено витяг із ЄРДР за таким же номером, проте додано до клопотання витяг із кримінального провадження № НОМЕР_2, дата внесення до ЄРДР – 18 лютого 2014 року. Всі процесуальні дії органом досудового розслідування проводились у кримінальному провадженні № НОМЕР_2 (зазначене підтверджується копіями протоколу допиту підозрюваного від 19 лютого 2014 року; протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 19 лютого 2014 року; письмового повідомлення про підозру від 19 лютого 2014 року, які містяться в матеріалах судового провадження), ухвали слідчого судді Дзюби О.А. постановлені також у кримінальному провадженні № НОМЕР_2.
При цьому вбачається, що у матеріалах цієї справи немає відомостей про об’єднання або виділення матеріалів досудового розслідування №№ НОМЕР_2 та НОМЕР_1 в порядку статті 217 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя Дзюба О.А. розглянув клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_1, яке заявлено в межах іншого кримінального провадження.
Крім того, частиною першою статті 52 КПК України передбачено обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому разі участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Згідно з частиною першою статті 42 КПК України у редакції, яка діяла на час розгляду суддею клопотання, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 – 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, Особа_1 був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України (особливо тяжкий злочин), тобто набув статусу підозрюваного з моменту затримання.
У протоколі допиту підозрюваного Особа_1 від 19 лютого 2014 року зазначено, що допит проводився за присутності захисника Гадомського Д.В., проте підпис захисника відсутній. Крім того, в копії матеріалів судового провадження відсутні документи, які б надавали право адвокату Гадомському Д.В. захищати права та інтереси Особа_1.
Таким чином, допит підозрюваного Особа_1 всупереч вимогам статті 52 КПК України відбувався без участі захисника.
У протоколі затримання Особа_1 від 19 лютого 2014 року старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Сідіч С.Ю. зазначено, що його затримано 18 лютого 2014 року о 22:00. При цьому Особа_1 стверджував, що приблизний час його затримання 15:00.
Також з матеріалів перевірки вбачається, що допити підозрюваних у вказаних справах проводилися у нічний час (з 22:00 до 06:00), що не допускається згідно з частиною четвертою статті 223 КПК України.
Так, Особа_1 допитано 19 лютого 2014 року з 01:50 до 02:20, а Особа_2 – 19 лютого 2014 року з 03:05 до 03:35.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Оскільки запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, такі заходи можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відсутність в ухвалах слідчого судді Дзюби О.А. мотивованого висновку про обґрунтованість підозри може свідчити про безпідставність застосування запобіжного заходу.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою – четвертою цієї ж статті.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Тобто, застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м’яких запобіжних заходів.
Суд зобов’язаний не лише сформулювати ризики та вказати на недостатність більш м’якого запобіжного заходу, а й викласти обставини і посилання на докази, які обґрунтовують, чому вони привели суд до таких висновків (пункти 2 – 4 частини першої статті 196 КПК України).
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Як вбачається з наявних у матеріалах справ клопотань народних депутатів України Чернеги Р.Т. та Швайки І.О. про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки до Особа_1 та клопотання народних депутатів України Пишного А.Г. і Дубіля В.О. про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки до Особа_2, зазначені особи поручалися за належну процесуальну поведінку підозрюваних, проте суд відмовив у задоволенні клопотань із посиланням на відсутність достовірних відомостей про те, що поручителі зможуть забезпечити належну правову поведінку підозрюваних.
У судових рішеннях, які постановлені у формі ухвал слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва Дзюбою О.А., не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх постановлення, що викликає сумнів у об’єктивності та справедливості судді. Необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує право на свободу та право на справедливий судовий розгляд, гарантовані статтями 5, 6 Конвенції.
Право на свободу є одним із основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 29 Конституції України.
Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 Конвенції передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Із матеріалів перевірки вбачається, що ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5456/14-к і № 755/5460/14-к порушені гарантовані статтею 29 Конституції України та статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на свободу та особисту недоторканність.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. З огляду на це Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби Олександра Анатолійовича.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби Олександра Анатолійовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя А.М. Бойко
В.А. Нежура
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
