Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Волковицької Н.О., Нежури В.А., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бойка А.М. за результатами перевірки заяв Горшколєпова Дмитра Володимировича, Жукова Віталія Олеговича, голови громадської організації «Контроль народного майна України» Череднікова Євгена Миколайовича стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Євгенія Валерійовича та доданих до них матеріалів,
встановила:
Аблов Євгеній Валерійович Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 432/2007 призначений суддею Одеського окружного адміністративного суду у межах п’ятирічного строку. Указом Президента України від 16 липня 2010 року № 769/2010 Аблов Є.В. переведений на посаду судді окружного адміністративного суду міста Києва у межах п’ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4737-VI Аблов Є.В. обраний суддею безстроково.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК, Комісія) 29 вересня 2014 року надійшла заява Горшколєпова Д.В. від 15 вересня 2014 року стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Є.В. У своїй заяві Горшколєпов Д.В. вказав, що зазначений суддя 9 грудня 2013 року прийняв постанову у справі № 826/19488/13-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі – ГУ МВС України в місті Києві), Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (далі – ГУ ДСНС у місті Києві), Київської міської державної адміністрації (далі – КМДА), якою визнав протиправною їхню бездіяльність з приводу невжиття заходів щодо запобігання правопорушенням при проведенні мітингів, зборів, походів і демонстрацій, які заборонено судом, іншим порушенням громадського порядку та їх припинення на вулицях Круглоуніверситетській, Шовковичній, Пилипа Орлика, Інститутській, Гусовського, Різницькій, Грушевського, Банковій, Хрещатик, Лютеранській, Заньковецької, Богомольця, Командарма Каменєва, Липській, на Майдані Незалежності, Кловському узвозі, провулках Кріпосному та Липському, а також визнав, що цим порушуються права громадян на вільне пересування зазначеними вулицями. Цією ж постановою суду було зобов’язано ГУ МВС України в місті Києві, ГУ ДСНС України у місті Києві, КМДА належним чином виконувати визначені законодавством обов’язки та вчинити дії відповідно до Конституції України та законів України щодо припинення правопорушень, забезпечення вільного пересування громадян, автотранспорту та гаратування безпеки дорожнього руху зазначеними вулицями. На думку Горшколєпова Д.В., суддя Аблов Є.В. фактично виніс судове рішення щодо розгону демонстрацій і повинен понести за це встановлену відповідальність.
3 жовтня 2014 року до Комісії надійшла заява Жукова В.О. від 26 вересня 2014 року стосовно прийнятої суддею Абловим Є.В. вказаної постанови суду. Автор заяви зазначив, що приймаючи вказане судове рішення суддя Аблов Є.В. грубо порушив права громадян на свободу мирних зібрань, а тому підлягає перевірці відповідно до статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
8 жовтня 2014 року до Комісії надійшла заява голови громадської організації «Контроль народного майна України» Череднікова Є.М. про проведення перевірки суддів окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Є.В. і Данилишина В.М. Вимоги заявника в частині, що стосувалися судді Аблова Є.В., були аналогічні вимогам Горшколєпова Д.В. і Жукова В.О. та зводилися до необхідності перевірки цього судді у зв’язку з ухваленням ним постанови від 9 грудня 2013 року у справі № 826/19488/13-а.
Згідно з частиною п’ятою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 18 травня 2016 року та протоколів передачі матеріалу раніше визначеним членам Вищої ради юстиції від 18 травня 2016 року заяви Горшколєпова Д.В., Жукова В.О. та голови громадської організації «Контроль народного майна України» Череднікова Є.М. як такі, стосовно яких Комісією не було прийнято рішення, передані для розгляду члену Вищої ради юстиції Бойку А.М. На підставі поданої членом Вищої ради юстиції Бойком А.М. службової записки від 5 серпня 2016 року № 239/0/10-16 заява голови громадської організації «Контроль народного майна України» Череднікова Є.М. в частині стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Данилишина В.М. передана для розгляду члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О., на розгляді у якої перебували інші матеріали стосовно зазначеного судді.
Пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року визначено, що заяви, передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктів 12.2, 12.9 Регламенту Вищої ради правосуддя членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бойком А.М. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що підтверджують обґрунтування наданої у висновку пропозиції.
Під час розгляду матеріалів перевірки стосовно судді Аблова Є.В. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
Статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено перелік судових рішень, внаслідок прийняття яких суддя підлягав перевірці Комісією на предмет порушення суддею присяги судді, наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної або кримінальної відповідальності. Згідно з положеннями цієї статті суддя суду загальної юрисдикції підлягав перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень, у тому числі про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
Категорія справ про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій розглядається судом відповідно до статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, а саме: обов’язкова наявність позивача – суб’єкта владних повноважень, негайно виконується та тягне обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Справу № 826/19488/13-а за позовом ОСОБА_1 розглянуто за загальними правилами судового розгляду адміністративної справи, позовні вимоги у справі стосувалися визнання бездіяльності суб’єктів владних повноважень незаконною, зобов’язання вчинити певні дії, а тому ухвалене рішення за формальними ознаками не підпадало під зміст перевірки суддів судів загальної юрисдикції в порядку Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
При цьому обставини розгляду зазначеної справи викликають сумнів у об’єктивності та неупередженості зазначеного судді, що стверджується матеріалами справи № 826/19488/13-а.
Так, о 13 год. 33 хв. позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову. Одночасно із адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 подав клопотання про забезпечення доказів у виді витребування від ГУ ДСНС України у місті Києві та КМДА довідок, звітів, письмових пояснень, інших доказів, які б свідчили про неможливість виконання означеними органами своїх повноважень внаслідок блокування будівлі КМДА та зазначених вулиць.
Також позивачем були подані клопотання про невідкладний розгляд та вирішення справи і заява про забезпечення адміністративного позову у виді заборони відповідачам сприяти блокуванню автомобільних доріг та вулиць міста Києва та будь-яким особам вчиняти дії щодо блокування будь-яким способом згаданих автомобільних доріг та вулиць міста Києва.
Усі ці документи підписані позивачем від руки із зазначенням прізвища та ініціалів, а в зазначених двох клопотаннях та заяві про невідкладний розгляд справи відомості щодо позивача заповнені від руки на місці прочерків.
При цьому в матеріалах справи містяться лише копії першої та другої сторінок паспорта ОСОБА_1, з яких вбачається, що ОСОБА_1 є уродженцем міста Києва, паспорт видано Московським РУ ГУ МВС України в місті Києві ДАТА_1.
Копій сторінок паспорта ОСОБА_1 із зареєстрованою адресою місця проживання в матеріалах справи немає.
Ухвалою судді окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Є.В. від 9 грудня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання про негайний розгляд справи, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд на 17 год. 00 хв., зобов’язано сторони не пізніше того ж дня надати письмові заперечення щодо позову (у разі їх наявності).
Ухвалою судді окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Є.В. від 9 грудня 2013 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про вжиття заходів для забезпечення адміністративного позову та заборонено ГУ МВС України в місті Києві, ГУ ДСНС України у місті Києві, КМДА сприяти блокуванню автомобільних доріг та вулиць міста Києва та будь-яким особам вчиняти дії щодо блокування будь-яким способом таких автомобільних доріг та вулиць міста Києва: Круглоуніверситетська, Шовковична, Пилипа Орлика, Інститутська, Грушевського, Банкова, Хрещатик, Майдан Незалежності, Лютеранська, Заньковецької, Гусовського, Різницька, Кловський узвіз, Богомольця, Липська, провулок Кріпосний, провулок Липський, в тому числі шляхом заборони розміщувати будь-які предмети, що перешкоджають проїзду транспортних засобів. Ця ухвала підлягала негайному виконанню. Три примірники цієї ухвали ОСОБА_1 отримав о 15 год. 00 хв. 9 грудня 2013 року.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 9 грудня 2013 року (головуючий – суддя Аблов Є.В.) прийнято визнання позову відповідачами та позовні вимоги задоволено повністю.
Приймаючи саме таке рішення зазначений суддя встановив, що у місті Києві заблоковано низку вулиць шляхом розташування барикад; позивач вважав, що порушено його конституційне право на свободу пересування і звернувся за захистом свого права до суду з цим позовом; позов, який подано в інтересах забезпечення правопорядку, запобігання вчинення злочинів, охорони здоров’я населення, захисту прав і свобод мешканців Києва та гостей столиці, є обґрунтованим; відповідачі жодних дій щодо реалізації наданих законом повноважень стосовно вжиття заходів із запобігання правопорушень на вулицях міста Києва, забезпечення державного і громадського порядку на вулицях міста Києва, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій не вчинили.
У тексті рішення суддя зазначив, що право громадян збиратися мирно, без зброї, проводити мітинги, збори, походи і демонстрації, про які завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування, гарантується статтею 39 Конституції України. Проведення вказаних акцій не повинно порушувати громадський порядок, прав і свободи інших людей, створювати небезпеку заворушень чи злочинів, загрожувати здоров’ю населення.
Мотивуючи рішення, суддя зважив на відсутність доказів щодо виконання відповідачами постанов окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2013 року у справі № 826/19020/13-а; від 5 грудня 2013 року у справі № 826/19281/13-а; від 6 грудня 2013 року у справі № 826/19401/13-а; від 21 листопада 2013 року у справі № 826/18376/13-а, якими встановлено обмеження права на мирні зібрання (пікетування, піша хода, демонстрації, мітинги, збори) у місті Києві на вулицях Гусовського, Різницькій, Банковій, Грушевського, Богомольця, Інститутській, Лютеранській, Шовковичній, Командарма Каменєва, Європейській площі, Майдані Незалежності та у парку «Хрещатий». Того ж дня копії цієї постанови вручені сторонам у справі.
У подальшому ця постанова суду була оскаржена Київською міською радою із одночасним поданням заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року визнано неповажними причини пропуску Київською міською радою строку апеляційного оскарження постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 9 грудня 2013 року у справі № 826/19488/13-а та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Матеріали перевірки вказують на те, що суддя Аблов Є.В. розглянув справу не аналізуючи фактичних обставин справи, не мотивуючи, яким чином наслідки бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо фактичного припинення мирних зібрань порушують право ОСОБА_1 на вільне пересування.
Рішення судді Аблова Є.В. за своєю суттю є втручанням суду у дискреційні повноваження суб’єктів владних повноважень. Ухвалюючи судове рішення, суддя Аблов Є.В. вирішив, яким чином суб’єкти владних повноважень мають діяти у надзвичайних ситуаціях, реалізуючи свої виключні повноваження.
Задовольняючи позов, суддя Аблов Є.В. обрав спосіб захисту порушеного, на думку позивача, його права на вільне пересування, який не тільки не може гарантувати дотримання і захист цих прав у надзвичайних ситуаціях, а може призвести до порушення основоположних прав та свобод інших громадян.
Суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою (Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).
Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Відповідно до принципу V, викладеного у Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518-му засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, судді, зокрема, зобов’язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону; забезпечити, щоб кожна сторона мала однакові можливості бути заслуханою, і щоб процедурні права кожної із сторін дотримувались відповідно до положень Конвенції про захист прав та основних свобод людини.
Комітет Міністрів Ради Європи виключає відповідальність за зміст судових рішень, але водночас встановлює декілька винятків, коли суддя може нести дисциплінарну відповідальність за суддівські помилки, пов’язані зі змістом судових рішень, а саме – тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу або грубої недбалості.
Із наведених норм можна зробити висновок, що суддя може бути звільнений з посади судді за серйозні й очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавілля).
Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, що підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Надаючи правову кваліфікацію діям судді Аблова Є.В. при розгляді справи, слід враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у редакції, чинній на момент винесення суддею Абловим Є.В. судових рішень у справі № 826/19488/13-а, суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент винесення зазначених постанов) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Так, після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а у разі, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 вказаного Закону).
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 20 лютого 2014 року, не призвели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею.
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII).
Так, пунктом 3 частини п’ятої статті 126 Конституції України встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
У статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом суді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
З огляду на викладене дії, які раніше охоплювалися порушенням суддею присяги, чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку.
Редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, що є підставою для звільнення його з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею окружного адміністративного суду міста Києва Абловим Є.В.
Відповідно до норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» було запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливо за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта цієї статті).
Чинним законодавством встановлено, що стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження (частина одинадцята статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, які охоплювалися порушенням присяги, а чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, тому в силу положень статті 58 Конституції України він повинен бути застосований.
Оскільки строки застосування дисциплінарного стягнення, встановлені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, відрізняються в частині збільшення такого строку на час здійснення відповідного дисциплінарного провадження, застосуванню підлягає строк, який поліпшує становище особи, тобто строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Керуючись статтями 34, 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.11 – 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Євгенія Валерійовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Н.О. Волковицька
В.А. Нежура
