Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Малашенковою Тетяною Михайлівною за заявами Середи М.Л. та прокуратури Запорізької області стосовно судді Запорізького окружного адміністративного суду Прудивуса Олега Васильовича,
встановила:
до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 31 листопада та 15 грудня 2014 року надійшли заява Середи М.Л. від 31 листопада 2014 року (вх. № С-2284/0/7-14) та заява прокуратури Запорізької області від 11 грудня 2014 року (вх. № 2954/7/8-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Запорізького окружного адміністративного суду Прудивуса О.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У заявах Середа М.Л. та прокуратура Запорізької області зазначають, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі № 808/464/14 (суддя Прудивус О.В.) заборонено:
- громадянину ОСОБА1 проведення 21 січня 2014 року зборів, мітингів, пікетів, походів та демонстрацій з 10:00 до 13:00 біля будівлі прокуратури Запорізької області на вулиці Матросова, 29-а у місті Запоріжжі;
- Запорізькій міській молодіжній громадській організації «Центр патріотичного виховання молоді «Пересвіт» проведення 21 січня 2014 року зборів, мітингів, пікетів, походів та демонстрацій з 10:00 до 13:00 біля будівлі прокуратури Запорізької області на вулиці Матросова, 29-а у місті Запоріжжі.
З огляду на вказане Середа М.Л. та прокуратура Запорізької області зазначають, що суддя Прудивус О.В. повинен пройти перевірку відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – Тимчасова спеціальна комісія).
Згідно з вимогами частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року.
Згідно із частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність Тимчасової спеціальної комісії припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону.
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Листом секретаря Тимчасової спеціальної комісії Соловйової М.М. від 29 лютого 2016 року за вих. № 2840/0/9-16 заяви Середи М.Л. та прокуратури Запорізької області стосовно судді Запорізького окружного адміністративного суду Прудивуса О.В. та пов’язані з їх розглядом документи направлені для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції, оскільки Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення щодо неї до закінчення своїх повноважень.
Згідно із протоколами автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 23 травня 2016 року заява Середи М.Л. (у частині щодо дій судді Прудивуса О.В.) та прокуратури Запорізької області передані члену Вищої ради юстиції Малашенковій Т.М.
За результатами перевірки член Вищої ради юстиції Малашенкова Т.М. дійшла висновку про відсутність ознак дисциплінарного проступку в діях судді, у зв’язку з чим запропонувала відмовити у відкритті дисциплінарної справи.
На засіданні 5 липня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Запорізького окружного адміністративного суду Прудивуса О.В.
Вища рада юстиції, дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Малашенкову Т.М., урахувавши висновок дисциплінарної секції, вважає, що слід відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно зазначеного судді з огляду на таке.
Прудивус Олег Васильович, __ року народження. Указом Президента України від 2 червня 2007 року № 485/2007 призначений на посаду судді Запорізького окружного адміністративного суду строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4735-VI обраний на посаду судді Запорізького окружного адміністративного суду безстроково.
Зі змісту характеристики, наданої головою Вищого адміністративного суду України до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, вбачається, що за час роботи на посаді судді Прудивус О.В. зарекомендував себе як досвідчений, високопрофесійний фахівець і керівник, вимогливий до себе та інших, відповідальний і принциповий у своїй роботі. За період роботи до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
20 січня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов виконавчого комітету Запорізької міської ради до ОСОБА1 та Запорізької міської молодіжної громадської організації «Центр патріотичного виховання молоді «Пересвіт», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Запорізьке міське управління ГУМВС України в Запорізькій області, в якому позивач просив заборонити відповідачам проведення 21 січня 2014 року зборів, мітингів, пікетів, походів та демонстрацій з 10:00 до 13:00 біля будівлі прокуратури Запорізької області на вул. Матросова, буд. 29-а у місті Запоріжжі, виконання рішення допустити негайно.
Вказаний адміністративний позов виконавчого комітету Запорізької міської ради постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року (суддя Прудивус О.В.) у справі № 808/464/14 задоволено і заборонено громадянину ОСОБА1 та Запорізькій міській молодіжній громадській організації «Центр патріотичного виховання молоді «Пересвіт» проведення 21 січня 2014 року зборів, мітингів, пікетів, походів та демонстрацій з 10:00 до 13:00 біля будівлі прокуратури Запорізької області на вулиці Матросова, 29-а у місті Запоріжжі.
Постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі № 808/464/14 особами, які брали участь у справі, не оскаржувалася та набрала законної сили.
У наданих Тимчасовій спеціальній комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції поясненнях суддя Запорізького окружного адміністративного суду Прудивус О.В. зазначив, що згідно зі статтею 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання регламентуються Кодексом адміністративного судочинства України.
Отже, за приписами частини першої статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо). Відповідно до частини другої статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів, визначених частиною першою цієї статті, або після цього, залишається без розгляду.
Законодавець у частині п’ятій вказаної статті визначив, що суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у різних сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.
Крім того, суддя Прудивус О.В. вказував, що за результатом дослідження повідомлень ОСОБА1 та Запорізької міської громадської організації «Центр патріотичного виховання молоді «Пересвіт» про проведення мирного зібрання, судом була встановлена явна протилежність ідеологічних та політичних поглядів відповідачів. У поясненнях у ході судового засідання представник Запорізької міської громадської організації «Центр патріотичного виховання молоді «Пересвіт» зауважив, що він не виключає можливості сутичок за участю учасників мирних зібрань, запланованих відповідачами.
Враховуючи наведені вище положення законодавства та обставини, суд вважав, що проведення мирних зібрань, запланованих 21 січня 2014 року відповідачами перед будівлею прокуратури Запорізької області у кількості 500 осіб, може створити реальну небезпеку заворушень та злочинів, загрозу здоров’ю населення, правам і свободам громадян.
З огляду на викладене, на думку судді Запорізького окружного адміністративного суду Прудивуса О.В., при ухваленні постанови від 20 січня 2014 по справі № 808/464/14 про заборону ОСОБА1 та Запорізькій міській молодіжній громадській організації «Центр патріотичного виховання молоді «Пересвіт» проведення зборів, мітингів, пікетів, походів та демонстрацій, суд оцінював докази, які містяться у матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалось на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001 право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Законом, до якого відсилає Конституція України та яким керується суд при здійсненні обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, є Кодекс адміністративного судочинства України. Згідно частини п’ятої статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Завдання суду в цій категорії справ – забезпечити громадянам можливість реалізувати право збиратися мирно без шкоди їхнім та інших осіб правам та свободам.
Відповідно до Загальної декларації прав людини та статті 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожен має право бути почутим та вносити свій вклад у рішення, що стосуються суспільства.
Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії» від 21 липня 1988 року щодо статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що демонстрація може дратувати чи ображати тих, хто виступає проти ідеї чи вимоги, на підтримку яких вона проводиться. Однак учасники демонстрації повинні мати можливість проводити демонстрацію, не боячись бути підданими фізичному насиллю з боку своїх супротивників (опонентів); такі побоювання могли б перешкодити асоціаціям чи іншим групам, що підтримують загальні ідеї чи інтереси, відкрито виражати свою думку з найбільш суперечливих питань, які зачіпають суспільство. У демократичному суспільстві право на проведення контрдемонстрацій не може суміщатися з обмеженням реалізації права на демонстрацію. Справжня й ефективна свобода мирних зібрань, відповідно, не може зводитись лише до обов’язку держави утримуватися від втручання: повністю негативна концепція ролі держави не відповідає предмету та цілі статті 11 Конвенції, а отже, вказана стаття іноді вимагає застосування позитивних заходів, навіть у сфері відносин між фізичними особами, коли це необхідно.
З огляду на зазначене вище Вища рада юстиції погоджується з висновком члена Вищої ради юстиції Малашенковою Т.М., що суддя Запорізького окружного адміністративного суду Прудивус О.В. на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, встановив, що проведення мирних зібрань, запланованих ОСОБА1 та Запорізькою міською громадською організацією «Центр патріотичного виховання молоді «Пересвіт» 21 січня 2014 року перед будівлею прокуратури Запорізької області може створити реальну небезпеку заворушень та злочинів, загрозу здоров’ю населення, правам і свободам громадян.
Зі змісту постанови суду від 20 січня 2014 року у справі № 808/464/14 вбачається, що суддя дотримався вимог статей 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме щодо структури судового рішення, його обґрунтованості і законності. Зокрема, в мотивувальний частині зазначеної постанови суддя вказав на встановлені судом обставини із посиланням на докази та мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення законодавства яким він керувався.
Відповідно до Висновку № 1 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів система судових інспекцій у тих країнах, де вона існує, не повинна займатися змістом судових справ або правильністю ухвалених рішень і не повинна змушувати суддів, з міркувань ефективності, гнатися за продуктивністю на шкоду належному виконанню своїх обов’язків, що полягають у прийнятті ретельно зваженого рішення в інтересах тих, хто звернувся до правосуддя.
Переоцінка доказів не належить до повноважень Вищої ради юстиції, оскільки Рада згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду юстиції» не є органом правосуддя.
Вища рада юстиції відзначає, що відповідно до статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень, зазначених у частині першій цієї статті. Самий лише факт, що суддя приймав рішення, перелічені у частині першій статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», не є підставою для притягнення його до відповідальності, якщо в діях судді відсутні ознаки порушення присяги або іншого дисциплінарного проступку, передбаченого частиною першою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення).
Згідно із приписами частини п’ятої статті 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
Відповідно до частини дев’ятої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі виявлення обставин, передбачених частиною п’ятою статті 93 цього Закону, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді.
На підставі викладеного, керуючись статтею 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
вирішила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Запорізького окружного адміністративного суду Прудивуса Олега Васильовича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
