Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого –Малашенкової Т.М., членів Бойка А.М., Нежури В.А. та залученого з Першої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Гусака М.Б., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О. за результатами попередньої перевірки скарги Марченка Володимира Леонідовича стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилової Олени Василівни,
встановила:
10 листопада 2016 року до Вищої ради юстиції надійшла дисциплінарна скарга Марченка В.Л. щодо судді Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилової Олени Василівни.
У скарзі зазначено, що 24 жовтня 2016 року суддею Гавриловою О.В. була винесена ухвала про перегляд заочного рішення по цивільній справі № 755/21936/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про сплату боргу. На думку автора скарги, при винесенні ухвали відбулося істотне порушення суддею норм процесуального права, повне ігнорування аргументів сторони позивача, викривлення фактів та перекручування доказів.
Так, в ухвалі від 24 жовтня 2016 року суддя Гаврилова О.В. зазначила, що із заявою про перегляд заочного рішення відповідач звернувся до суду 4 жовтня 2016 року, тобто в межах встановленого десятиденного строку, який відраховується з дня отримання копії заочного рішення. Тому посилання позивача на пропуск відповідачем цього строку є безпідставним.
Однак, як зазначає Марченко В.Л., з дати подання позовної заяви і до 6 червня 2016 року інформації щодо його місця перебування чи місця проживання ОСОБА_2 не надавав. Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), якщо місце перебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
Матеріали справи містять запит суду до адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України та довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України. Таким чином, на думку Марченка В.Л., судом було встановлено адресу місця проживання чи місця перебування відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку. У заяві про перегляд заочного рішення суду ОСОБА_2 вказав таку адресу: АДРЕСА_1, чим підтвердив адресу свого місця проживання, надану у довідці ГУДМС України. Саме на цю адресу направлялись судові повістки.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтвердив вказану адресу місця перебування відповідача, зазначивши, що за цією адресою він має можливість отримувати кореспонденцію, оскільки там проживає його мати. Відповідно до статті 99 Правил надання послуг поштового зв’язку мати відповідача мала право отримати судові повістки, проте не робила це, що прямо вказує на зловживання правом з метою подальшого ухилення відповідача від сплати боргу. Іншої адреси місця проживання чи місця перебування відповідача його представником надано не було.
В ухвалі суду не зазначено жодної поважної причини, через яку відповідач не мав можливості отримати судову повістку – повідомлення. Відтак, у суду не було жодних підстав вважати, що мали місце факти, що привели до порушення прав відповідача.
Дослідивши обставини належного повідомлення відповідача, які підтверджуються доказами у матеріалах справи, суд, на думку скаржника, мав відмовити відповідачу у розгляді заяви про перегляд заочного рішення суду на підставі того, що відповідач втратив можливість подавати заяву до Дніпровського суду, оскільки відведені частиною 2 статті 228 ЦПК України 10 днів були ним пропущені.
Проте суддя Гаврилова О.В. дійшла протилежного висновку, чим грубо порушила норми процесуального права, повністю проігнорувала усі аргументи позивача, не зазначила в ухвалі мотивів відхилення аргументів.
Висновок суду про те, що відсутні докази належного повідомлення відповідача про місце та час проведення судових засідань, суперечить нормам частини п’ятої статті 74 ЦПК України, оскільки судова повістка разом із розпискою надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, – за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Аналіз заяви про перегляд заочного рішення, на думку автора скарги, дає підстави вважати, що відповідач не надав жодних поважних причин своєї неявки у судове засідання. Висновок судді Гаврилової О.В. про те, що відповідач не мав можливості з'явитись в судове засідання з поважних причин, у зв’язку з тим, що фактично не був обізнаний про час та місце розгляду справи, не відповідає дійсності, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання. Жодних інших поважних причин неявки, окрім необізнаності, суддею Гавриловою О.В. встановлено не було. Відповідач у своїй заяві не надав жодних доказів, які мали б істотне значення для правильного вирішення справи. А застосування строків позовної давності не може слугувати доказом, який має істотне значення.
Як зазначає Марченко В.Л., все зазначене вказує на наявність підстав, передбачених частиною першою статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус судді» для дисциплінарної відповідальності судді.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 11 листопада 2016 року скарга Марченка В.Л. розподілена члену Вищої ради правосуддя Волковицькій Н.О.
6 червня 2016 року заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 50 790,13 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на 1 лютого 2016 року становить 1 297 687,82 грн, в іншій частині відмовити. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6890,00 гривень.
4 жовтня 2016 року до суду звернувся ОСОБА_2 із заявою про перегляд заочного рішення. Ухвалою від 24 жовтня 2016 року вказана заява задоволена, заочне рішення від 6 червня 2016 року скасовано, а справа призначена до розгляду в загальному порядку.
В ухвалі суддею Гавриловою О.В. зазначено, що з урахуванням наведених відповідачем обставин, які впливають на розгляд справи по суті та свідчать про те, що відповідач не мав можливості з'явитись в судове засідання з поважних причин, оскільки фактично не був обізнаний про час та місце розгляду справи, поштові повідомлення про час та місце розгляду справи, направлені на адресу відповідача, повернулися з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», дві повістки були отримані невідомою особою, заява про скасування заочного рішення подана в межах строків, визначених у статті 228 Цивільного процесуального кодексу України, виходячи з дати ознайомлення відповідачем з матеріалами справи, та враховуючи той факт, що відповідач об’єктивно був позбавлений можливості подати до суду заяву про застосування строків позовної давності, що впливає на правильність розгляду справи, суд убачає передбачену законом сукупність підстав для скасування заочного рішення суду та призначення справи до розгляду в загальному порядку.
Верховний суд України в Узагальненні практики ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах від 11 січня 2008 року зазначив, що правильною є практика тих судів, які скасовують заочне рішення лише за наявності двох підстав, визначених у статті 232 ЦПК України, зокрема, якщо буде встановлено, що відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин i докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ухвалою від 24 жовтня 2016 року суддею Гавриловою О.В. було дотримано вимогу щодо врахування двох підстав, визначених у статті 232 ЦПК України, для скасування заочного рішення.
Доводи, зазначені Марченком В.Л. у скарзі, зводяться до незгоди з ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року, прийнятою суддею Гавриловою О.В. Так, не погоджуючись із ухвалою, Марченко В.Л. вказує на можливі допущені суддею помилки, чим намагається здійснити переоцінку мотивів, якими керувалась суддя Гаврилова О.В.
Переоцінка доказів не належить до повноважень Вищої ради правосуддя, яка згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не є органом правосуддя.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Незгода скаржника із мотивами судді, наведеними нею в ухвалі від 24 жовтня 2016 року, не може бути достатньою підставою для прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Гаврилової О.В.
Скарга Марченка В.Л. надійшла до Вищої ради юстиції 10 листопада 2016 року. На той момент суддею Гавриловою О.В. справа № 755/21936/15-ц у загальному порядку ще не була розглянута. Ініціювання питання дисциплінарної відповідальності судді та зазначення у скарзі того, що застосування строків позовної давності, що впливає на правильність розгляду справи, не є достатнім доказом для скасування заочного рішення, може вказувати на спробу автора скарги вплинути таким чином на суддю під час розгляду справи у загальному порядку, аби вона не враховувала надані позивачем докази та прийняла рішення на користь позивача.
Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення, а також якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи щодо судді Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилової Олени Василівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя: А.М. Бойко
В.А. Нежура
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
