Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Худика М.П., залученого з Другої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М. за результатами попередньої перевірки скарги народного депутата України Супруненка Олександра Івановича на дії судді Якимівського районного суду Запорізької області Гусарової Віри Володимирівни,
встановила:
4 травня 2018 року до Вищої ради правосуддя з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшла скарга народного депутата України Супруненка Олександра Івановича на дії судді Якимівського районного суду Запорізької області Гусарової В.В. (вх. № 3674/0/20-18).
Скаржник зазначає про неправомірні дії судді Гусарової В.В. при постановленні ухвали суду від 6 листопада 2015 року про забезпечення позову у цивільній справі № 330/1960/15-ц за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Київхліб» (далі – ПАТ «Київхліб»), ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
На думку скаржника, задовольняючи заяву представника позивача – ОСОБА_3 про забезпечення позову, суддя Гусарова В.В. порушила вимоги Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не забезпечила повного та всебічного розгляду заяви, не з’ясувала, чи є обґрунтованими підстави забезпечення позову, якими доказами вони підтверджуються, до кого безпосередньо заявлені позовні вимоги, чи не забезпечено основне зобов’язання заставою, чи не завдасть вжиття таких заходів забезпечення позову збитків та шкоди відповідачу.
З урахуванням викладених обставин скаржник просить притягнути суддю Якимівського районного суду Запорізької області Гусарову В.В. до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 4 травня 2018 року вказану скаргу було передано члену Вищої ради юстиції Мірошниченку А.М. для проведення перевірки.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченком А.М. проведено попередню перевірку скарги, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Якимівського районного суду Запорізької області Гусарової В.В. з огляду на таке.
Указом Президента України від 11 листопада 2002 року Гусарова Віра Володимирівна призначена на посаду судді Якимівського районного суду Запорізької області, Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2009 року – обрана на посаду судді Якимівського районного суду Запорізької області безстроково.
5 листопада 2015 року до Якимівського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «Київхліб», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами поставки та визнання арбітражної угоди такою, що не може бути виконана.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 липня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Таілвілд» (далі – ТОВ «Таілвілд») та ПАТ «Київхліб» було укладено договір поставки № 20-07/15, відповідно до якого ТОВ «Таілвілд» зобов’язалося поставити ПАТ «Київхліб» товар (пластикові хлібні лотки), а ПАТ «Київхліб» зобов’язалося прийняти товар та сплатити його вартість. ТОВ «Таілвілд» взяті на себе зобов’язання виконало належним чином та поставило ПАТ «Київхліб» товар на загальну вартість __________ євро. Проте ПАТ «Київхліб» взяті на себе зобов’язання належним чином не виконало та частково сплатило за поставлений товар у сумі __________ євро. У зв’язку з цим у ПАТ «Київхліб» виникла заборгованість перед ТОВ «Таілвілд» в розмірі ________ євро – основна заборгованість, _______ євро – штраф, ______ євро – 3% річних. 2 листопада 2015 року між ТОВ «Таілвілд» та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги № ___, відповідно до умов якого ТОВ «Таілвілд» відступило, а ОСОБА_1 прийняв на себе вимоги за договором поставки від 20 липня 2015 року № _____. Того самого дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 поручилась відповідати перед ОСОБА_1 за своєчасне виконання ПАТ «Київхліб» умов договору поставки від 20 липня 2015 року № ______.
Крім того, 14 серпня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Драго Груп» (далі – ТОВ «Драго Груп») та ПАТ «Київхліб» було укладено договір поставки № ______, відповідно до умов якого ТОВ «Драго Груп» зобов’язалося поставити ПАТ «Київхліб» товар (пластикові хлібні лотки), а ПАТ «Київхліб» зобов’язалося прийняти товар та сплатити його вартість. ТОВ «Драго Груп» взяті на себе зобов’язання виконало належним чином та поставило ПАТ «Київхліб» товар на загальну вартість __________ гривень. Проте ПАТ «Київхліб» взяті на себе зобов’язання належним чином не виконало та частково сплатило за поставлений товар в сумі _________ гривень. У зв’язку з чим у ПАТ «Київхліб» виникла заборгованість перед ТОВ «Драго Груп» в розмірі ________ грн – основна заборгованість, __________ грн – штраф, ______ грн – 3% річних. 2 листопада 2015 року між ТОВ «Драго Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги № ____, відповідно до умов якого ТОВ «Драго Груп» відступило, а ОСОБА_1 прийняв на себе вимоги за договором поставки від 14 серпня 2015 року № _____. Того самого дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 поручилась відповідати перед ОСОБА_1 за своєчасне виконання ПАТ «Київхліб» умов договору поставки від 14 серпня 2015 року № ________.
Враховуючи наведене, позивач просив суд визнати арбітражну угоду, викладену в пункті 8.1 договору від 20 липня 2015 року № _______, укладеного між ПАТ «Київхліб» та ТОВ «Таілвілд», такою, що не може бути виконана. Стягнути солідарно з ПАТ «Київхліб» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами поставки.
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2015 року (суддя Гусарова В.В.) відкрито провадження у справі № 330/1960/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Київхліб», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами поставки та визнання арбітражної угоди такою, що не може бути виконана.
6 листопада 2015 року до Якимівського районного суду Запорізької області надійшла заява представника позивача – ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ПАТ «Київхліб» в межах заявлених позовних вимог.
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2015 року (суддя Гусарова В.В., справа № 330/1960/15) заяву представника позивача – ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти на рахунках ПАТ «Київхліб» у межах суми заявлених позовних вимог __ гривень.
Суд першої інстанції виходив із того, що у заяві про забезпечення позову зазначено, що відповідач ПАТ «Київхліб» перебуває в скрутному матеріальному становищі та не бажає повертати борг, що підтверджується наданими заявником ухвалами суду про стягнення заборгованості з відповідача. Зі вказаних ухвал суду вбачається, що велика кількість контрагентів ПАТ «Київхліб» звертається до суду з метою стягнення з нього заборгованості, а останній в свою чергу намагається оскаржити такі, очевидно цілком законні, дії своїх контрагентів шляхом оскарження договорів, укладених з ними, тобто вчиняє навмисні дії, спрямовані на ускладнення процедури стягнення. Крім того, щодо ПАТ «Київхліб» існують вже розпочаті виконавчі провадження, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 25 жовтня 2015 року, де зазначено, що 24 липня 2015 року щодо ПАТ «Київхліб» було відкрито незавершене на сьогодні виконавче провадження. На цей час також накладено арешт на все нерухоме майно ПАТ «Київхліб», що свідчить про існування ризику, що майно ПАТ «Київхліб» вийде з його власності шляхом реалізації з прилюдних торгів, як це прямо передбачено нормами Закону України «Про виконавче провадження», що напевно задовольнить вимоги одного з кредиторів ПАТ «Київхліб», проте беззаперечно унеможливить виконання рішення у цій справі. Заявник зазначав, що є обґрунтовані підстави вважати, що ПАТ «Київхліб» намагатиметься відчужити належне йому майно або таке майно вийде з його власності в примусовому порядку, що зробить неможливим виконання рішення суду у цій справі. Враховуючи, що заявнику невідомо, яке саме майно є у власності ПАТ «Київхліб», та про наявність грошових коштів на тих чи інших банківських рахунках, представник позивача вважав за доцільне накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно ПАТ «Київхліб», а також на кошти на будь-яких рахунках ПАТ «Київхліб» в межах суми заявлених позовних вимог _______ гривень.
З метою забезпечення виконання судового рішення, враховуючи, що між сторонами дійсно виник спір, обсяг позовних вимог, існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 13 листопада 2015 року (суддя Гусарова В.В., справа № 330/1960/15) заяву представника ПАТ «Київхліб» про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2015 року у справі № 330/1960/15-ц.
В ухвалі суду від 13 листопада 2015 року зазначено, що 6 листопада 2015 року ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти на рахунках ПАТ «Київхліб» в межах суми заявлених позовних вимог __________ гривень. На виконання вказаної ухвали 6 листопада 2015 року державний реєстратор Якимівського РУЮ Запорізької області вніс відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, вказавши, що накладено арешт на все нерухоме майно відповідача (без вказівки суми, в межах якої накладено арешт на майно). 11 листопада 2015 року до Якимівського районного суду Запорізької області від представника відповідача – ПАТ «Київхліб» надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову, в якій представник відповідача вказав, що позивач недостатньо обґрунтував неможливість виконання рішення за вказаним позовом, оскільки єдине виконавче провадження стосовно відповідача, і на яке посилається представник позивача, закінчено (представник відповідача надав відповідні докази), інших виконавчих проваджень стосовно ПАТ «Київхліб» не існує, сама по собі наявність господарських спорів, що розглядаються у судах, не є доказом неможливості виконання відповідачем рішення у справі. Крім того, представник відповідача у своїй заяві вказав, що накладення арешту на грошові кошти відповідача є фактичним накладенням арешту і на заробітну плату робітників відповідача, що заборонено частиною четвертою статті 152 ЦПК України. Розглянувши матеріали заяви про скасування забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява обґрунтована та підлягає задоволенню.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 грудня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Київхліб» задоволено, ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2015 року скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову без ретельного та всебічного з’ясування вказаних у заяві обставин, не здійснивши їх перевірку.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд першої інстанції обмежився лише тими документами, які були додані позивачем до заяви, зокрема копіями ухвал господарських судів про відкриття провадження у справах, де відповідачем у спорах про стягнення грошових коштів зазначено ПАТ «Київхліб». Суд першої інстанції не врахував, що сам по собі факт існування судових спорів не дає підстави вважати, що всі спрямовані до ПАТ «Київхліб» вимоги є обґрунтованими, а відтак будуть задоволені, і ці обставини будуть перешкоджати виконанню рішення у цій справі.
Позивач також вказував на існування виконавчого провадження, за яким на все нерухоме майно боржника в особі ПАТ «Київхліб» було накладено арешт, що, на думку позивача, свідчить про існування ризику реалізації майна з прилюдних торгів. Однак на підтвердження цих обставин позивач надав інформаційну довідку з державного реєстру речових прав, згідно з якою у виконавчому провадженні ВДВС Сквирського РУЮ ПАТ «Київхліб» зазначено як особу, в інтересах якої встановлено обтяження, а не як боржника.
Під час перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку представник ПАТ «Київхліб» пояснив, що підприємство є прибутковим та платоспроможним, тому у разі задоволення позову має змогу виконати судове рішення про стягнення з нього грошових коштів. Вказані обставини підтверджує сам позивач, зазначивши в заяві про забезпечення позову відомості, згідно з якими вартість основних засобів ПАТ «Київхліб» станом на кінець 2014 року складає ____ мільйони гривень, а розрахована позивачем щоденна виручка становить ____ гривень. Також позивач зазначив, що за період з 28 травня до 2 жовтня 2015 року ПАТ «Київхліб» вже двічі сплатило ТОВ «Таілвілд» та ТОВ «Драго Груп» за аналогічними договорами поставки суми, що вдвічі перевищують ціну цього позову. Отже, сам позивач підтвердив факти платоспроможності відповідача та його благонадійний фінансовий стан.
Представник ПАТ «Київхліб» пояснив, що арешт було накладено на основний рахунок підприємства, з якого, зокрема сплачується заробітна плата працівникам підприємства та здійснюються інші платежі, зокрема до бюджету та спеціальних фондів.
Вказані доводи були взяті апеляційним судом до уваги, оскільки в жодному разі заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності підприємства, зокрема своєчасності здійснення платежів до бюджету і фондів та виплаті заробітної плати працівникам.
Апеляційним судом встановлено, що єдине виконавче провадження, де боржником було ПАТ «Київхліб», закінчено 26 жовтня 2015 року у зв’язку з повним фактичним виконанням рішення суду, відповідно було знято арешт з коштів і майна підприємства. Тому на час прийняття судом ухвали про забезпечення позову не існувало інших виконавчих проваджень, де ПАТ «Київхліб» було боржником.
Крім того, зазначення в резолютивній частині ухвали щодо накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно без обмеження сумою стягнення, про що суддя зазначила лише у другій частині речення щодо арешту грошових коштів у межах суми ________ грн, призвело до накладення арешту на нерухоме майно ПАТ «Київхліб», вартість якого значно перевищує суму позову. Суд першої інстанції не з’ясував, чи можливо забезпечувати позов, який за характером правовідносин, а саме з огляду на боргові зобов’язання, які випливають з договорів поставки, незважаючи на те, що права за ними відступлені фізичній особі ОСОБА_1 – директору ТОВ «Таілвілд» та ТОВ «Драго Груп», за своєю суттю був і залишається після відступлення права вимоги господарським. Про це додатково свідчить і перша позовна вимога позовної заяви щодо визнання арбітражної угоди, викладеної в пункті 8.1 контракту від 20 липня 2015 року № _______, укладеного між ТОВ «Таілвілд» та ПАТ «Київхліб», такою, що не може бути виконана.
За вказаних обставин у суду першої інстанції не було підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 в обраний позивачем спосіб шляхом накладення арешту одночасно як на майно, так і на грошові кошти підприємства ПАТ «Київхліб».
У своїх письмових поясненнях, наданих на запит члена Вищої ради правосуддя, суддя Гусарова В.В. зазначила, що відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України (чинного на час розгляду заяви) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Тому представники відповідача до суду не викликались, судове засідання не проводилось та заява була розглянута в день її надходження.
Суд при розгляді цивільних справ повинен сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, а сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються (стаття 10 ЦПК України). При цьому особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки (частина третя статті 27 ЦПК України). Тому, на думку судді Гусарової В.В., перевіряти достовірність доказів, що були додані позивачем до заяви, та обґрунтованість заяви про забезпечення позову (копії постанов виконавчого провадження), не входило до обов’язків суду. У разі подання до суду недостовірних доказів необхідно говорити про зловживання своїми права стороною у справі, а не суддею.
Крім того, ухвалою про забезпечення позову було накладено арешт у межах позовних вимог, а не на все майно, як вказує скаржник, що нібито зупинило господарську діяльність товариства. Інше питання, що при реєстрації обмеження, накладеного відповідно до ухвали суду, реєстратор безпідставно наклав арешт на все майно та грошові кошти відповідача, що і стало у подальшому основною підставою для скасування арешту ухвалою суду від 13 листопада 2015 року на підставі заяви відповідача.
Відповідно до частини сьомої статті 153 ЦПК України у разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання. Ухвала про забезпечення позову була винесена 6 листопада 2015 року, про її виконання суду стало відомо 10 листопада 2015 року, а 11 листопада 2015 року до суду звернувся представник відповідача, який отримав копію заяви про забезпечення позову з додатками, ухвалу про забезпечення позову. Тому поштою вказані документи не направлялись та права відповідача у цьому випадку, на думку судді, порушені не були. У позовній заяві підсудність позову була достатньо обґрунтована, тому суд дійшов висновку про необхідність відкриття провадження у справі. Крім того, ухвала про відкриття провадження у справі, позов з додатками були направлені для ознайомлення відповідачам. 11 листопада 2015 року представник відповідача ПАТ «Київхліб» ознайомився з матеріалами справи у повному обсязі, при цьому ухвала про відкриття провадження з питань порушення підсудності відповідачами оскаржена не була.
Згідно з пунктом 1 частини п’ятої статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (яка діяла на момент вчинення суддею дій) суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 122 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів із дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів із моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі пункту 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу.
Із копії матеріалів справи № 330/1960/15-ц, отриманої на запит члена Вищої ради правосуддя, вбачається, що на порушення вимог статті 122 ЦПК України суддя Гусарова В.В. не звернулася до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2. Отже, за відсутності інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2 суддя Гусарова В.В. дійшла висновку, що цивільна справа за позовом ОСОБА_1 підсудна Якимівському районному суду Запорізької області, та прийняла ухвалу про відкриття провадження у справі від 6 листопада 2015 року, тобто на наступний день після надходження позовної заяви до суду (5 листопада 2015 року).
З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що в діях судді Гусарової В.В. вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасникам судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил підсудності чи підвідомчості).
Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Згідно із частиною третьою статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як роз’яснено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 209 ЦПК України, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
Суддею Гусаровою В.В. вказаних вимог закону дотримано не було.
Так, у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
Зі змісту ухвали Якимівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2015 року не вбачається, з чого саме виходив суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про забезпечення позову ОСОБА_1. Зміст ухвали суду зводиться до цитування заяви представника позивача – ОСОБА_3 про забезпечення позову. Будь-яких мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті питання, що вирішувалося, в ухвалі не наведено.
Суддя Гусарова В.В. в ухвалі суду не мотивувала висновку про обґрунтованість припущення стосовно того, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Лише посилання на статті ЦПК України та постанову Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» не є достатнім для вмотивованості необхідності забезпечення позову без відповідних висновків суду щодо наявності дійсного спору між сторонами, наявності зв’язку між заходами забезпечення позову і предметом позовної вимоги, реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Крім того, суддя Гусарова В.В. в ухвалі не мотивувала співмірності обраного способу забезпечення із позовними вимогами, не надала належної оцінки доводам представника позивача – ОСОБА_3 щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову.
Враховуючи явну невмотивованість ухваленого судового рішення, яке в подальшому було скасоване судом апеляційної інстанції, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вчинені порушення не мають характеру простої суддівської помилки, а містять ознаки недбалого відношення до своїх службових обов’язків, а тому в діях судді Гусарової В.В. вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).
Крім того очевидно, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише в разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя Гусарова В.В. взяла до уваги лише інтереси позивача, не звернула увагу на те, що наклавши арешт на майно та грошові кошти ПАТ «Київхліб», вона фактично обмежила право господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном. Так, наслідком постановлення ухвали суду від 6 листопада 2015 року стало накладення арешту органами виконавчої служби на основний рахунок ПАТ «Київхліб», з якого сплачується заробітна плата працівникам підприємства та здійснюються платежі до бюджетного та спеціальних фондів.
Враховуючи наведене, застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову, а саме накладення арешту на майно та грошові кошти одного з найбільших хлібопекарських підприємств України (що є загальновідомим фактом і було очевидно з матеріалів справи, виходячи з обсягу закуповуваної підприємством продукції), є очевидно неспівмірними з позовними вимогами ОСОБА_1.
Такі дії судді Гусарової В.В. не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову та призвели до непропорційного втручання у право власності ПАТ «Київхліб».
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що в діях судді Гусарової В.В. вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) (право власності).
Враховуючи очевидність зазначених порушень, допущених суддею Гусаровою В.В. під час постановлення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що порушення, вчинені суддею, не мають характеру простої суддівської помилки, а містять ознаки умисних дій.
Крім того, встановлено, що позов пред’явлено до двох відповідачів:
- ПАТ «Київхліб», який є боржником за договорами поставки, місцезнаходження: АДРЕСА_1;
- ОСОБА_2, яка є поручителем виконання зобов’язань ПАТ «Київхліб» за договорами поставки, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.
З урахуванням вимог статей 109, 113 ЦПК України позивач ОСОБА_1 мав право пред’явити позов за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за своїм вибором.
Втім, обставини справи вказують на те, що залучення як поручителя (фізичної особи) за зобов’язаннями ПАТ «Київхліб», що є одним з найбільших хлібопекарських підприємств України, позбавлене будь-якого економічного змісту; крім того, договір укладено не між боржником і поручителем, а між поручителем і кредитором, що також вказує на удаваність вчиненого правочину, який насправді не був спрямований на досягнення начебто передбачених ним правових наслідків, а лише мав на меті штучно змінити підсудність відповідної справи.
Пред’явлення позову за місцем проживання поручителя ОСОБА_2 до Якимівського районного суду Запорізької області, а не за місцезнаходженням основного боржника ПАТ «Київхліб», яке, як зазначено вище, є одним із найбільших хлібопекарських підприємств України, до Подільського районного суду міста Києва, може свідчити про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, а також про його особисту зацікавленість у розгляді справи саме Якимівським районним судом Запорізької області.
Крім того, за результатами моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що 5 листопада 2015 року до Якимівського районного суду Запорізької області надійшли дві позовні заяви до ПАТ «Київхліб» про стягнення заборгованості за договорами поставки та визнання арбітражної угоди такою, що не може бути виконана. Вказаним справам було присвоєно номери 330/1960/15 та 330/1965/15, обидві справи було передано на розгляд судді Гусаровій В.В.
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2015 року суддя Гусарова В.В. відкрила провадження у справі № 330/1960/15 та цього самого дня постановила ухвалу про забезпечення позову у справі.
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2015 року у справі № 330/1965/15 (суддя Гусарова В.В.) позовну заяву до ПАТ «Київхліб» було залишено без руху у зв’язку з несплатою судового збору та надано позивачу строк для усунення недоліків. Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2015 року позовну заяву у справі № 330/1965/15 визнано неподаною та повернуто позивачу.
Наведені обставини свідчать про зловживання позивачем правом на звернення до суду, про що було достовірно відомо судді Гусаровій В.В., оскільки у її провадженні перебувало дві аналогічні позовні заяви.
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Гусарової В.В. можуть містити ознаки порушення присяги у розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя), що відповідає конструкції істотного дисциплінарного проступку, передбаченій пунктом 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (суддя допустив грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду).
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
З огляду на наведене вказаний строк стосовно вчинених суддею Гусаровою В.В. проступків не сплинув.
Викладене свідчить про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Якимівського районного суду Запорізької області Гусарової В.В.
Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено передбачених частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Якимівського районного суду Запорізької області Гусарової В.В.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Якимівського районного суду Запорізької області Гусарової Віри Володимирівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
М.П. Худик
Член Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
