Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Мірошниченка А.М. та залученого з Другої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика М.П. та додані до нього матеріали попередньої перевірки скарги Дзюбка Івана Порфировича стосовно суддів апеляційного суду Черкаської області Нерушак Лариси Вікторівни, Карпенко Оксани Володимирівни, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кафідової Олени Василівни, Іваненко Юлії Геннадіївни, Фаловської Ірини Миколаївни (на сьогодні суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду), Верховного Суду України Гуменюка Василя Івановича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 3 жовтня 2017 року надійшла скарга Дзюбка Івана Порфировича з проханням притягнути суддів апеляційного суду Черкаської області Нерушак Л.В., Карпенко О.В., Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кафідову О.В., Іваненко Ю.Г., Фаловську І.М. (на сьогодні суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду), Верховного Суду України Гуменюка В.І. до дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – ПАТ «Укрзалізниця»), Міністерства інфраструктури України про визнання незаконними дій, що полягають у нездійсненні підготовки та передання до архіву його особової справи та у прикритті порушників, стягнення компенсації (моральної шкоди).

У скарзі зазначено, що в ухвалі апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2016 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 6 жовтня 2016 року не зазначено мотивів відхилення аргументів позивача (скаржника), а також проігноровано головний доказ – лист Державної архівної служби України, у якому зазначено, що строк зберігання особової справи на підприємстві складає 75 років.

Також у скарзі Дзюбко І.П. вказав, що одночасно з поданням касаційної скарги до ВССУ ним також подано клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке містило згоду на сплату судового збору лише у разі постановлення ухвали на його користь. Тому, на думку скаржника, постановлення ВССУ судового рішення не на його користь вказує на допущення помилки щодо стягнення судового збору, на яке він згоди не давав. В подальшому, як зазначено у скарзі, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд судових рішень у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних випадках. До вказаної скарги додав клопотання з проханням розглянути скаргу без стягнення судового збору або стягнення у випадку постановлення позитивного рішення. Ухвалою Верховного Суду України від 10 лютого 2017 року йому відмовлено у звільненні від сплати судового збору, що на думку автора скарги, є неоднаковим застосуванням законодавства щодо сплати судового збору.

У зв’язку з наведеним, на думку Дзюбка І.П., суддями апеляційного суду Черкаської області Нерушак Л.В., Карпенко О.В., ВССУ Кафідовою О.В., Іваненко Ю.Г., Фаловською І.М. (на сьогодні суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду), Верховного Суду України Гуменюком В.І. допущено поведінку, яка містить ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б», «г» пункту 1 та пунктами 3, 11 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 3 жовтня 2017 року члена Вищої ради правосуддя Худика М.П. визначено доповідачем у цій справі (єдиний унікальний номер матеріалу: Д-6265/0/7-17).

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначається Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати у випадках, визначених цим законом.

Дисциплінарне провадження щодо суддів проводиться за правилами та у строки, що встановлені Главою 4 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Дисциплінарне провадження щодо суддів включає: попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги, відкриття дисциплінарної справи, розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худиком М.П. проведено попередню перевірку скарги Дзюбка І.П. стосовно суддів апеляційного суду Черкаської області Нерушак Л.В., Карпенко О.В., ВССУ Кафідової О.В., Іваненко Ю.Г., Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Фаловської І.М. (за дії, вчинені на посаді судді ВССУ), Верховного Суду України Гуменюка В.І., за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у ньому пропозицію.

Дослідивши висновок члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика М.П. та додані до нього матеріали попередньої перевірки, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду Черкаської області Нерушак Л.В., Карпенко О.В., ВССУ Кафідової О.В., Іваненко Ю.Г., Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Фаловської І.М., судді Верховного Суду України Гуменюка В.І. слід відмовити з огляду на таке.

Нерушак Лариса Вікторівна Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2281-VI обрана на посаду судді апеляційного суду Черкаської області.

Карпенко Оксана Володимирівна Постановою Верховної Ради України від 11 липня 2002 року № 107-IV обрана на посаду судді апеляційного суду Черкаської області.

Кафідова Олена Василівна О.В. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2871-VI обрана на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Іваненко Юлія Геннадіївна Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2011 року № 3399-VI обрана на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Фаловська Ірина Миколаївна Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначена на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Гуменюка Василя Івановича Постановою Верховної Ради України від 11 квітня 1995 року № 138/95-ВР обрано суддею Верховного Суду України.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2016 року (суддя Манько М.В.) відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ «Укрзалізниця», Міністерства інфраструктури України про визнання протизаконними дій та стягнення компенсації.

Відмовляючи у задоволенні позову, суддя першої інстанції виходив із того, що на момент звільнення ОСОБА_1 (25 червня 2012 року) діяла Інструкція по веденню та обліку особових справ керівних працівників залізничного транспорту України і обліку кадрів на підприємствах та структурних підрозділах галузі, затверджена наказом Укрзалізниці від 13 листопада 2001 року № 613-Ц (далі – Інструкція № 613-Ц) та наказ Міністра транспорту України Генерального директора Укрзалізниці від 4 липня 2002 року № 340-Ц (далі – наказ № 340-Ц). При цьому, згідно із наказом № 340-Ц, яким затверджено номенклатуру посад керівних працівників залізничного транспорту, посади, на яких перебував позивач, працюючи в Локомотивному депо ст. _________ з 28 серпня 1957 року по 25 червня 2012 року, до номенклатури Генерального директора Укрзалізниці, начальників залізниць, начальників дирекцій залізничних перевезень, начальників галузевих служб залізниць – не відносяться. Тому, суд першої інстанції прийшов висновку, що підстав для заведення особової справи ОСОБА_1 у ПАТ «Укрзалізниця» були відсутні.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2016 року (суддя-доповідач Пальонний В.С., судді Карпенко О.В., Нерушак Л.В.) апеляційну скаргу відхилено, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції погодився із рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, вказавши про відсутність підстав для заведення особової справи ОСОБА_1.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

6 червня 2016 року ухвалою судді ВССУ Кафідової О.В. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу (скаржнику) строк для усунення недоліків до 6 липня 2016 року.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, суддя ВССУ Кафідова О.В. вказала, що заявником не надано доказів сплати судового збору чи звільнення від його сплати, а також копій оскаржуваних судових рішень.

29 червня 2016 року ухвалою судді ВССУ Кафідової О.В. відкрито касаційне провадження у справі, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги до закінчення касаційного провадження.

Постановляючи вказану ухвалу, суддя Кафідова О.В. зазначила, що заявник звернувся до суду із клопотанням, в якому просив відстрочити сплату судового збору за подачу касаційної скарги до закінчення касаційного провадження, посилаючись на скрутне матеріальне становище (перебування на пенсії).

6 жовтня 2016 року ухвалою ВССУ (суддя-доповідач Кафідова О.В., судді Іваненко Ю.Г., Фаловська І.М.) касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2016 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі ___ гривень ___ копійки.

Постановляючи вказану ухвалу, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для заведення особової справи ОСОБА_1, а постановлені у цій справі судові рішення визнав такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, вказавши, що доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень.

16 січня 2017 року ухвалою Верховного Суду України суддя Гуменюк В.І. відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання і розгляд заяви про перегляд судових рішень та надав ОСОБА_1 строк до 6 лютого 2017 року для усунення недоліків.

В обґрунтування прийнятої рішення, суддя Гуменюк В.І. вказав, що заявнику відповідно до пункту 3 частини другої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) слід визначитись, з яких підстав, передбачених статтею 355 ЦПК України, він просить переглянути ухвалені у справі рішення та подати заяву із додержанням вимог статей 357 та 358 цього Кодексу.

Крім того, у вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України до заяви про перегляд судових рішень додається документ про сплату судового збору. За подання і розгляд заяви з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, судовий збір не сплачується.

При цьому, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, суддя Гуменюк В.І. виходив із того, що посилання заявника на те, що на момент звернення до суду з позовною заявою (червень 2015 року) позивач звільнявся від оплати судового збору не можуть бути прийняті до уваги, оскільки внесеними законодавчими змінами справи «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», було виключено з категорії пільгових. Тому, судовий збір за подання та розгляд заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України сплачується відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення до суду саме із заявою про перегляд судових рішень, а не із позовною заявою, іншою заявою чи скаргою.

Ухвалою Верховного Суду України від 10 лютого 2017 року суддею Гуменюком В.І. відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, а заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень повернуто заявнику.

Постановляючи вказану ухвалу, суддя Гуменюк В.І. виходив із того, що заявник не надав копії різних за змістом судових рішень судів касаційної інстанції, які б свідчили про неоднаковість застосування норм матеріального права, на які посилався у заяві ОСОБА_1, та не вказав у чому полягає їх неоднакове застосування; не зазначив у чому саме полягає невідповідність оскаржуваної ухвали викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права та не надав копій таких судових рішень. Крім того, заявник не зазначив вимог щодо судових рішень, про перегляд яких подано заяву, та не додав до заяви документ про сплату судового збору, при цьому, до клопотання про звільнення від сплати судового збору не надав доказів скрутного матеріального становища.

Із встановлених Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя обставин вбачається, що скаржник не погоджується із ухваленими у справі № 703/3505/15-ц судовими рішеннями, у тому числі в частині вирішення його клопотань про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору, та намагається здійснити переоцінку висновків та мотивів, які покладено в їх основу.

При цьому слід зазначити, що Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.

Як зазначено у пункті 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (від 17 листопада 2010 року), тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою Конференцією голів Верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріоні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Вища рада правосуддя згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не є органом правосуддя та не має повноважень надавати правову оцінку судовим рішенням.

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляд рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Крім того, у Додатку до Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098-му засіданні заступників міністрів, зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (параграф 66).

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

Враховуючи викладене, Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено у діях суддів апеляційного суду Черкаської області Нерушак Л.В., Карпенко О.В., ВССУ Кафідової О.В., Іваненко Ю.Г., Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Фаловської І.М., Верховного Суду України Гуменюка В.І. ознак дисциплінарних проступків; судді діяли у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Таким чином, доводи скарги Дзюбка І.П. ґрунтуються на власній оцінці матеріалів справи, правильності застосування судами норм законодавства та зводяться до незгоди із судовими рішеннями у зазначеній

справі, а тому не можуть бути підставою для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.11, 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду Черкаської області Нерушак Лариси Вікторівни, Карпенко Оксани Володимирівни, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кафідової Олени Василівни, Іваненко Юлії Геннадіївни, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Фаловської Ірини Миколаївни, Верховного Суду України Гуменюка Василя Івановича.

Ухвала оскарженню не підлягає.