Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Мірошниченком Анатолієм Миколайовичем за заявою заступника Генерального прокурора України Бачуна Олега Володимировича від 5 грудня 2014 року стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Борденюка Володимира Васильовича,
встановила:
Борденюк Володимир Васильович Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012 призначений на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п’ять років, склав присягу судді 1 березня 2012 року.
Зі змісту характеристики, наданої головою Святошинського районного суду міста Києва А.В. Домарацькою, вбачається, що суддя Борденюк В.В. за час роботи у цьому суді зарекомендував себе з позитивної сторони, дисциплінованим працівником, вміє організовувати свою роботу, постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, вивчає законодавство та судову практику з різних категорій справ. Користується повагою і авторитетом серед працівників апарату суду.
За час роботи на суддю Борденюка В.В. обґрунтованих скарг не надходило. До дисциплінарної відповідальності не притягувався.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 8 грудня 2014 року надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Борденюка В.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У своїй заяві заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. зазначив, що суддя Борденюк В.В. обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо учасника масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» через участь цієї особи у таких акціях. У зв’язку із чим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення. Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року.
Згідно із частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону.
Частиною п’ятою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачено, що заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. передана члену ВРЮ Мірошниченку А.М. для проведення перевірки.
За наслідками перевірки член Вищої ради юстиції Мірошниченко А.М. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Борденюка В.В. (висновок від 27 квітня 2016 року).
На засіданні 31 травня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Борденюка В.В.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Мірошниченка А.М., врахувавши висновок дисциплінарної секції, а також пояснення судді, направлені до ТСК, Вища рада юстиції доходить висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Борденюка В.В. з огляду на таке.
До Святошинського районного суду міста Києва 24 січня 2014 року надійшло клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі – СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві) Безсмертного М.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА _1.
Як було зазначено у клопотанні, 19 січня 2014 року невстановлені досудовим розслідуванням особи організовували натовп у кількості приблизно 3000–5000 осіб для вчинення масових заворушень, до складу якого увійшли ОСОБА_1 та інші невстановлені особи.
Приблизно о 09 годині 00 хвилин 22 січня 2014 року ОСОБА_1, діючи спільно з іншими невстановленими досудовим слідством особами у кількості приблизно 3000–5000 осіб прибули на вул. Грушевського поряд зі стадіоном «Динамо» в місті Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя.
З метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях, ОСОБА_1, діючи спільно з іншими особами, заздалегідь підготував екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме бронежилети, шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту.
Крім того, з метою досягнення свого злочинного умислу ОСОБА_1, діючи спільно з невстановленими особами, прибув на вул. Грушевського поряд із стадіоном «Динамо» в місті Києві та вчинив дії, спрямовані на досягнення своєї злочинної мети, вдавшись до насильства над особами, які намагалися їм завадити, а саме над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, шляхом нападу та завдання їм ударів битками, кийками, палицями, ціпками, камінням, розпилення сльозогінного газу тощо.
Також ОСОБА_1, діючи з невстановленими особами, для досягнення свого злочинного умислу, вчинивши насильство над особами, які намагалися їм завадити, а саме над працівниками правоохоронних органів, шляхом нападу та завдання їм ударів спричинили останнім тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
Під час вказаних протиправних дій ОСОБА_1, діючи спільно з невстановленими особами, вчинив опір представникам влади, а саме працівникам міліції, які намагались припинити злочинні дії вищевказаних осіб, шляхом застосування проти працівників міліції предметів, які були заздалегідь підготовлені та використовувались як зброя, а саме ножів, гумових палиць, бит, пневматичних пістолетів, ціпків, газових балончиків зі сльозогінним газом тощо.
Для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння ОСОБА_1 та інші невстановлені особи використали маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби для приховання особи.
Під час вчинення зазначеного кримінального правопорушення ОСОБА_1 був затриманий працівниками міліції.
У ході протиправних дій ОСОБА_1 та інші невстановлені слідством особи завдали побої та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості працівникам міліції загальною кількістю приблизно 100 осіб.
Зазначене клопотання було передане в порядку автоматизованого розподілу на розгляд слідчому судді Святошинського районного суду міста Києва Борденюку В.В.
За результатами розгляду клопотання ухвалою слідчого судді Борденюка В.В. від 24 січня 2014 року до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжній захід у вигляді тримання під вартою, визначено строк дії ухвали до 22 березня 2014 року включно.
У мотивувальній частині ухвали зазначено, що «наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- протоколами допиту підозрюваного ОСОБА_1;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_2;
- протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками місця події;
- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності та співставленні».
Суд дійшов висновку про наявність передбачених статтею 177 КПК України підстав для застосування запобіжних заходів у вигляді «необхідності запобігти спробам переховуватись від органів досудового розслідування і вчинення кримінальних правопорушень» і, враховуючи, що Особа_1 підозрюється у «вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до п’ятнадцяти років, що може зумовити вчинення спроб переховування від органів досудового розслідування та суду», вважав «необхідним застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою». Як було зазначено слідчим суддею, вказаний запобіжний захід «є найбільш дієвим способом уникнення вчинення даною особою інших подібних правопорушень». Цим обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ухвалі вичерпується.
Вказана ухвала слідчого судді була оскаржена в апеляційному порядку. За наслідками апеляційного розгляду ухвалою апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді скасовано, клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Безсмертного М.В. задоволено частково; застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби із забороною залишати місце свого проживання.
У своїх письмових поясненнях, наданих до ТСК, суддя Борденюк В.В. зазначив про те, що, постановляючи ухвалу про обрання підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу, він виконував покладені на нього як на слідчого суддю обов’язки і діяв при цьому об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, виключно в межах чинного закону та керуючись принципом верховенства права (арк. 6 пояснень). Також суддя посилався на те, що Генеральна прокуратура України не може бути суб’єктом звернення щодо проведення перевірки суддів згідно з вимогами Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», у зв’язку з чим просив прийняти рішення про припинення перевірки стосовно нього на підставі частини п’ятої статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (арк. 7–8 пояснень).
При наданні правової оцінки діям судді Борденюка В.В. Вища рада юстиції виходить із того, що право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою – четвертою цієї статті.
Відповідно до вимог статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, «при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»). «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Крім того, вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини) передбачають право на мотивованість судового рішення, яке походить від більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – принципу захисту від свавілля (див., напр., рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», пункти 29–30). Суд визнавав порушення статті 6 Конвенції у численних ситуаціях, коли обґрунтування суду було недостатнім.
Перевіркою встановлено порушення суддею Борденюком В.В. статті 29 Конституції України, вимог кримінально-процесуального законодавства (статей 177, 178, 194, 196, 370 КПК України), статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У судовому рішенні, яке постановлене у формі ухвали слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва Борденюком В.В. не наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На порушення вимог статті 29 Конституції України та положень КПК України слідчий суддя ніяк не мотивував свій висновок про обґрунтованість підозри, якщо не брати до уваги формального посилання на додані до клопотання документи. При цьому варто зазначити, що слідчий суддя посилається на «протоколи допиту підозрюваного ОСОБА_1», водночас у єдиному протоколі допиту підозрюваного, який наявний у матеріалах провадження (а. с. 14), підозрюваний відмовляється від свідчень на підставі статті 63 Конституції України.
Слідчим суддею Борденюком В.В. не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. Фактично єдиною підставою для обрання запобіжного заходу була суворість покарання, яке може бути призначене ОСОБА_1.
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень; частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції на момент вчинення суддею Борденюком В.В. дій, які є предметом перевірки) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині із внесенням змін до законодавства не змінилися.
Допущені суддею Борденюком В.В. грубі порушення законодавства свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справи, вчинення ним дій, що порочать звання судді, а отже, його дії містять ознаки порушення присяги і можуть бути підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим ніж три роки із дня вчинення проступку (пункт четвертий статті 96 Закону).
Запровадження такого строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України він повинен бути застосований.
Виходячи зі встановлених обставин, зазначений строк застосування притягнення до відповідальності не сплинув, отже, перешкод для порушення дисциплінарної справи немає.
На підставі викладеного, керуючись статтею 27, Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Борденюка Володимира Васильовича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
