Вища ради юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Маловацьким Олексієм Володимировичем за заявою Гаврилюк І.А. від 2 грудня 2014 року стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва Анзора Ібрагімовича,
встановила:
Саадулаєв Анзор Ібрагімович Указом Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 призначений строком на п’ять років на посаду судді Тернопільського окружного адміністративного суду. Указом Президента України № 1007/2011 від 27 жовтня 2011 року переведений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. Характеризується позитивно, до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 8 грудня 2014 року надійшла заява Гаврилюк І.А. від 2 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва А.І. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У своїй заяві Гаврилюк І.А. зазначила, що 23 січня 2014 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєв А.І. прийняв стосовно ОСОБА_1 завідомо незаконну постанову у справі № 761/2115/14-п про визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнення її до адміністративної відповідальності у виді позбавлення права керування усіма транспортними засобами строком на 3 (три) місяці, тобто в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», що є підставою для здійснення перевірки відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 цього Закону.
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК, Комісія).
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
У газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року опубліковане повідомлення, у якому зазначено, що ТСК оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Листом секретаря Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Соловйової М.М. від 25 березня 2016 року за вх. № 1030/0/8-16 заява Гаврилюк І.А. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва А.І. та пов’язані з її розглядом документи направлені для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції, оскільки вказана Комісія не встигла прийняти рішення щодо неї до закінчення своїх повноважень.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року № Г-3272/0/7-14 заяву Гаврилюк І.А. передано члену Вищої ради юстиції Маловацькому О.В. для здійснення перевірки.
За наслідками перевірки член Вищої ради юстиції Маловацький О.В. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва А.І. (висновок від 31 травня 2016 року).
На засіданні 7 червня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва А.І.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Маловацького О.В., врахувавши висновок дисциплінарної секції, а також пояснення судді, Вища рада юстиції вважає, що слід відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва А.І. з огляду на таке.
До Шевченківського районного суду міста Києва 21 січня 2014 року з відділу ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві надійшли матеріали стосовно вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зі справи № 761/2115/14-п вбачається, що 17 січня 2014 року старшим інспектором Кудрею І.І. складено протокол № 378398 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП. У протоколі зазначено, що 29 грудня 2013 року о 9 годині 52 хвилин ОСОБА_1, рухаючись на автомобілі марки «Тойота Венза», державний реєстраційний номер ________, вулицею Богатирською, 3 у місті Києві, на вимогу працівника міліції, завчасно подану жезлом та свистком, не зупинилася. ОСОБА_1 у графі для зазначення пояснень по суті порушення вказала, що зі змістом протоколу не згодна.
До протоколу було додано рапорт старшого інспектора Кудрі І.І. від 29 грудня 2013 року на ім’я начальника УДАІ ГУ МВС України в місті Києві. У рапорті зазначено, що 29 грудня 2013 року близько 13 год. 50 хв. старшим інспектором Кудрею І.І. під час несення служби на вулиці Богатирській у місті Києві було подано сигнал про зупинку автомобіля марки «Тойота Венза» (державний реєстраційний номер __________). Зазначений транспортний засіб продовжив рух у напрямку міста Вишгород, чим порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху.
17 січня 2014 року ОСОБА_1 подала до Шевченківського районного суду міста Києва зауваження до протоколу про адміністративне правопорушення № 378398, у якому, зокрема, просила суд розглядати справу за її участю. У вказаних зауваженнях ОСОБА_1 звернула увагу суду на те, що 29 грудня 2013 року її автомобіль не зупиняв інспектор. Наголосила на тому, що рапорт старшого інспектора Кудрі І.І. від 29 грудня 2013 року не може бути належним доказом, а інші докази про вчинення нею правопорушення відсутні. ОСОБА_1 зазначила, що роздрукована з комп’ютера фотографія, на якій зображено автомобіль, не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ, оскільки з неї не вбачається факту порушення правил дорожнього руху. Одночасно зауважила, що зі згаданої фотографії (в момент здійснення фотофіксації) не видно, хто саме керував автомобілем. Також ОСОБА_1 вказала у своїх зауваженнях, що вважає складання протоколу 17 січня 2014 року на основі рапорту від 29 грудня 2013 року порушенням норм Кодексу України про адміністративні правопорушення. ОСОБА_1 також зазначила про свідків, які можуть підтвердити факт відсутності правопорушення з її боку (ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4).
Свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні надали пояснення, в яких підтвердили доводи ОСОБА_1. щодо обставин руху 29 грудня 2013 року автомобіля марки «Тойота Венза» (державний реєстраційний номер __________).
За результатами розгляду справи № 761/2115/14-п постановою судді Саадулаєва А.І. від 23 січня 2014 року визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто її до адміністративної відповідальності у виді позбавлення права керування усіма транспортними засобами строком на 3 (три) місяці.
У судовому засіданні ОСОБА_1. свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення категорично заперечила.
Із наявних у справі матеріалів, зауважень ОСОБА_1 та показань свідків суд дійшов висновку, що 29 грудня 2013 року приблизно о 13 годині 50 хвилин водій ОСОБА_1 під час керування автомобілем марки «Тойота Венза» (державний реєстраційний номер _______) на вулиці Богатирській у місті Києві не виконала вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, в результаті чого порушила пункт 2.4 Правил дорожнього руху України, що підтверджується рапортом старшого інспектора ВДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві Кудрі І.І. та протоколом про адміністративне правопорушення від 17 січня 2014 року. При цьому суд вказав, що не приймає до уваги зауваження ОСОБА_1 про те, що її не зупиняв інспектор ДАІ, оскільки, незважаючи на посилання про існування доказів її невинуватості, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції нею не надано. Що стосується свідків, суд зазначив, що також не бере їхні показання до уваги, виходячи з того, що вони товаришують та є зацікавленими особами у розгляді цієї справи.
Поряд з цим постанова суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить жодних належних та допустимих доказів про вчинення правопорушення саме ОСОБА_1 У постанові також відсутня будь-яка оцінка особи правопорушника, не досліджено ступінь її вини, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність.
Вказану постанову суду було оскаржено в апеляційному порядку. За наслідками апеляційного розгляду постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2014 року скасовано. У постанові апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2014 року зазначено, що суддею Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєвим А.І. не дотримано вимог статей 245 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, зазначено, що завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Водночас вказано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У поданих поясненнях суддя Саадулаєв А.І. зазначив, що заявниця Гаврилюк І.А. не була учасником масових акцій протесту, а тому він не підлягає перевірці відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», що протокол про адміністративне правопорушення стосовно заявниці був складений із дотриманням усіх вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення та що під час розгляду справи № 761/2115/14-п він виконав покладені на нього обов’язки, керуючись доказами, наявними в матеріалах справи. Просив прийняти рішення про відмову у відкритті провадження про проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» щодо нього.
Надаючи оцінку діям судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва А.І., вчиненим під час прийняття 23 січня 2014 року рішення у справі № 761/2115/14-п, слід виходити з наступного.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 вказаного Закону суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 278 цього Кодексу передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно зі статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 цього Кодексу орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Стаття 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює обов’язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч положенням статті 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення суддя Саадулаєв А.І. під час підготовки до розгляду справи № 761/2115/14-п не перевірив, чи правильно складений протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, знехтувавши вимогами статті 265-1 цього Кодексу, з аналізу положень якої вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення щодо недотримання правил дорожнього руху складається виключно у присутності порушника та на місці вчинення правопорушення.
У порушення положень статей 251–252 Кодексу України про адміністративні правопорушення суддя Саадулаєв А.І. не оцінив рапорт старшого інспектора ВДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві Кудрі І.І. стосовно того, чи відповідно до вимог закону такі документи можуть бути доказом вчинення особою порушення Правил дорожнього руху.
Порушуючи обов’язок, покладений на суддю статтею 280 вказаного Кодексу, суддя Саадулаєв А.І. не з’ясував, чи було вчинено адміністративне правопорушення безпосередньо ОСОБА_1, оскільки особа, про притягнення до адміністративної відповідальності якої йдеться, та свідки заперечували факт вчинення порушення та обставини, зазначені у рапорті та протоколі працівників ДАІ.
Обираючи санкцію (міру відповідальності) ОСОБА_1, суддя Саадулаєв А.І. застосував щодо неї найбільш суворий вид адміністративного стягнення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, – позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до статті 122-2 зазначеного Кодексу невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Статтею 23 цього Кодексу визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Стаття 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення зобов’язує орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати, крім іншого, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на наведене суддя Саадулаєв А.І., користуючись дискреційними повноваженнями, які не є абсолютними і обмежені обов’язком судді (суду) дати оцінку обставинам, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, згідно зі статтею 280 Кодексу, необґрунтовано застосував щодо ОСОБА_1 один із найсуворіших видів адміністративного стягнення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Застосування такої міри відповідальності без будь-якої правової мотивації не могло бути спрямоване на досягнення цілей адміністративної відповідальності, передбачених статтею 23 зазначеного Кодексу, — виховання особи правопорушника, а мало каральний характер.
Пленум Верховного Суду України у Постанові від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернув увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 рішення № 23-рп/2010 (справа за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення) наголосив, що статтями 245, 247, 249, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплено низку гарантій забезпечення прав суб’єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. У сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. Положення зазначених статей визначають систему процесуальних механізмів, які в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення.
Вищевикладені обставини вказують, що під час розгляду адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_1 суддею Саадулаєвим А.І. допущено порушення низки положень норм процесуального права, що може свідчити про порушення ним присяги судді.
Згідно із Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року, заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
Оскільки заяву Гаврилюк І.А. було подано до ТСК до набрання чинності вказаним Законом, що підтверджується штампом Вищої ради юстиції про її реєстрацію, дії судді Саадулаєва А.І. підлягають кваліфікації на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року.
Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України суддя може бути звільнений з посади за порушення присяги.
Частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент розгляду суддею Саадулаєвим А.І. вищевказаної справи про адміністративне правопорушення) визначено, що порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Відповідно до статей 54, 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час розгляду суддею Саадулаєвим А.І. вищевказаної справи) суддя зобов’язаний додержуватися присяги судді.
Суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Вказані норми Закону кореспондуються зі статтями 55, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції, якими передбачено, що суддя зобов’язаний додержуватися присяги судді. Суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, після внесення змін до законодавства підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги у цій частині не змінилися.
Розгляд та вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року не було віднесено статтею 88 вказаного Закону до дисциплінарних стягнень, а отже, строк застосування подання про порушення присяги суддею не був обмежений.
Разом із тим відповідно до частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на сьогодні, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років з дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки на час розгляду суддею Саадулаєвим А.І. справи стосовно ОСОБА_1 не було встановлено строку для вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги, то для вирішення цього питання підлягає застосуванню строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у нині чинній редакції, як такий, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи, тобто три роки.
На даний час цей строк не сплинув.
На підставі викладеного, керуючись статтями 27, 37 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва Анзора Ібрагімовича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
