Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової Марини Юріївни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 28 березня 2017 року (вх. № 527/0/6-17) надійшла скарга судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової М.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 28 березня 2017 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М.
Скарга подана з дотриманням визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» вимог. Як вбачається з відбитку поштового штемпеля на описі вкладення поштового відправлення, яким скаргу надіслано до Вищої ради правосуддя, скаргу здано на пошту 21 березня 2017 року, тобто протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення Другої Дисциплінарної палати, що оскаржується.
За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Мірошниченко А.М. дійшов висновку про необґрунтованість скарги та відсутність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 (висновок від 18 травня 2017 року).
Суддя Міндарьова М.Ю. та прокуратура Харківської області повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Ради.
У засідання Вищої ради правосуддя з’явилася суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьова М.Ю. та її представник адвокат Сухов Ю.М.
Суддя Міндарьова М.Ю. та її представник адвокат Сухов Ю.М. у засіданні Вищої ради правосуддя надали пояснення, у яких підтримали доводи скарги та просили скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 про притягнення Міндарьової М.Ю. до дисциплінарної відповідальності.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., суддю Міндарьову М.Ю. та її представника адвоката Сухова Ю.М., дійшла висновку, що скарга на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 23 вересня 2014 року надійшла заява Сімонова М.Г. від 18 вересня 2014 року про проведення перевірки судді Міндарьової М.Ю. в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», у зв’язку з прийняттям нею рішень про накладення адміністративних стягнень у вигляді арешту строком на 15 діб на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які були учасниками масових акцій протесту в період Революції гідності.
16 грудня 2014 року до ТСК надійшла заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. від 12 грудня 2014 року про проведення перевірки судді Міндарьової М.Ю. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». У своїй заяві заступник прокурора Харківської області Стратюк О.М. зазначив, що суддя Міндарьова М.Ю. винесла постанови про накладення адміністративних стягнень на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, тому підлягає перевірці на підставі пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
На засіданні Вищої ради юстиції, яке відбулося 4 лютого 2016 року, було встановлено, що заявник ОСОБА_4 за вказаною ним адресою не проживає і не зареєстрований, що підтверджено довідкою Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області. Крім того, у заяві ОСОБА_4 зазначено адресу, якої не існує.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити такі відомості: найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти (за наявності). Оскільки заява ОСОБА_4 стосовно судді Міндарьової М.Ю. не відповідала вказаним вимогам, розгляду підлягала лише заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М.
Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 суддю Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьову М.Ю. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
З оскаржуваного рішення вбачається, що Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що під час розгляду суддею Міндарьовою М.Ю. справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. було допущено низку істотних порушень норм процесуального права.
Зокрема, Другою Дисциплинарною палатою було встановлено, що справи до розгляду стосовно вказаних осіб розподілені у нічний час, а суддя під час проведення судових засідань не надала правової оцінки повідомленням ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. про факти їх незаконного затримання (із порушенням статті 261 КУпАП протоколи їх затримання не cкладалися).
Крім того, суддею не виконано вимог статті 280 КУпАП і не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. було притягнуто до відповідальності фактично без встановлення факту злісної непокори законним вимогам та розпорядженням співробітника міліції при виконанні ним службових обов’язків. Зокрема, «не було встановлено, в чому саме полягала злісна непокора та стосовно яких дій працівників міліції вона була спрямована». При встановленні вини осіб, що були притягнуті до відповідальності, суддею було порушено засадничий принцип, який випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – також Конвенція) «при сумніві – на користь підсудного», та частини третьої статті 62 Конституції України, яка проголошує, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддею ці принципи було порушено, а під час судового розгляду порушено право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також Другою Дисциплінарною палатою було встановлено, що суддею не дотримано правил накладення адміністративного стягнення, передбачених частиною другою статті 33 КУпАП, і при цьому порушено основоположне право особи на свободу, гарантоване, зокрема, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Допущені суддею істотні порушення норм процесуального права кваліфіковані Другою Дисциплінарною палатою як істотний дисциплінарний проступок, що є несумісним зі статусом судді, на підставі чого палата вирішила притягнути Міндарьову М.Ю. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення її з посади судді. Таке стягнення, на думку Другої дисциплінарної палати, є пропорційним вчиненому та виправданим із урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень.
Оцінюючи доводи скарги Міндарьової М.Ю., Вища рада правосуддя виходить з такого.
Стосовно висновків палати про неврахування повідомлень правопорушників щодо їх затримання, що суперечить вимогам статті 260 КУпАП, суддя зазначила, що матеріали справ не містили протоколів про затримання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3., тому суддею вирішено рахувати строк адміністративного арешту з моменту реального затримання осіб, який співпав із часом вчинення ними правопорушення, про що і вказано в постановах від 20 лютого 2014 року, а посилання на певний час, на думку судді, жодним чином не порушує прав осіб-правопорушників і зроблено було задля поліпшення їх становища.
Погодитися з такою позицією Вища рада правосуддя не вважає за можливе. Відсутність протоколів затримання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. разом із іншими обставинами справи (продовження фактичного затримання після спливу трьох годин і після встановлення осіб, що притягалися до відповідальності) свідчить про явну незаконність позбавлення осіб основоположного права на свободу, яке не відповідало положенням КУпАП щодо порядку, підстав, мети і строків адміністративного затримання (статті 260 – 263 КУпАП).
За загальним правилом, відповідно до частини першої статті 263 КУпАП, адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.
Суддя не лише не відреагувала на незаконність позбавлення осіб, що притягалися до відповідальності, свободи, а й спробувала надати видимість законності такому затриманню. Такі дії не лише є неприпустимими, а й, у сукупності з іншими обставинами справи, свідчать про упередженість судді та про свавільність її дій. З огляду на наведене аргументи скарги у цій частині не спростовують висновків Другої Дисциплінарної палати.
З приводу викладених у рішенні палати висновків стосовно того, що при розгляді справ №№ 646/1513/14-п, 646/1511/14-п, 646/1509/14-п не велися протоколи судових засідань, як це передбачено в узагальненнях судової практики Верховного Суду України, суддя Міндарьова М.Ю. зазначила, що згадане узагальнення не входить до системи законодавства України, а нормами КУпАП не передбачено ведення протоколу судового засідання або фіксування технічними засобами в цій категорії справ. Крім того, суддя стверджує про фіксування нею судових засідань за допомогою технічних засобів, відповідний диск було приєднано до оригіналів справ, які наразі втрачено працівниками канцелярії суду внаслідок залиття (при цьому суддя посилалася на акт від 28 жовтня 2016 року).
Як було встановлено в результаті перевірки, Друга Дисциплінарна палата посилалася на відсутність ведення протоколу судового засідання під час розгляду справ, втім, таке посилання було зроблене лише у зв’язку із висновком про неможливість встановити фактичні обставини повноти розгляду справ та дотримання прав осіб, яких притягнуто до відповідальності. За змістом рішення, сама по собі відсутність ведення протоколів не була кваліфікована Другою Дисциплінарною палатою як істотний дисциплінарний проступок. З огляду на сказане доводи, наведені у скарзі, не стосуються суті прийнятого палатою рішення.
Стосовно недодержання вимог статті 280 КУпАП щодо переліку обставин, які підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суддя вказала, що нею всі обставини справ було з’ясовано та встановлено, а при призначенні виду адміністративного стягнення враховано характер вчиненого правопорушення, особи правопорушників та відсутність каяття з їхнього боку.
З оскаржуваного рішення вбачається, що Друга Дисциплінарна палата виходила з того, що при розгляді справ стосовно усіх трьох осіб (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.) судом за допомогою належних і допустимих доказів, що спростували б презумпцію невинуватості, не було встановлено, в чому саме полягала злісна непокора (на відміну від «непокори», про яку йдеться в постановах) та стосовно яких дій працівників міліції вона була спрямована. Рішення Другої Дисциплінарної палати у цій частині достатньо вмотивоване і доводами скарги судді не спростовується.
У свою чергу, вирішуючи питання про застосування виду адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. , суддя Міндарьова М.Ю. не обґрунтувала, чому нею застосовано найбільш суворий вид стягнення, передбачений статтею 185 КУпАП, і чому адміністративний арешт слід застосувати на максимально можливий строк.
Посилання у скарзі судді на те, що нею «враховано характер вчиненого правопорушення, особи правопорушників та відсутність каяття з їх боку» є формальним і не дає можливість зрозуміти мотиви, якими керувалася суддя. З огляду на це висновок Другої Дисциплінарної палати про порушення суддею вимог статті 33 КУпАП та основоположного права особи на свободу, гарантоване, зокрема, статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, є правильним.
Не дотримано Міндарьовою М.Ю. і положень статті 32 КУпАП, яка допускає адміністративний арешт лише «у виняткових випадках». У чому полягала «винятковість» у випадку із усіма трьома особами, що були піддані адміністративному стягненню, у постановах не вказано.
Крім того, суддею явно порушено і вимоги статті 29 Конституції України, яка допускає обмеження права на свободу лише «за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».
Вказані грубі порушення законодавства, допущені суддею Міндарьовою М.Ю., порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і були правильно кваліфіковані Другою Дисциплінарною палатою як порушення присяги (згідно із законодавством, чинним на момент вчинення відповідних дій) та істотний дисциплінарний проступок у вигляді поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, підриває суспільну довіру до суду (пункти 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року).
Суддя не погоджується із посиланням в оскаржуваному рішенні на постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року № 8, на рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2011 року, на диспозицію статті 185 КУпАП, згідно з якими з урахуванням характеру дій осіб, яких було притягнуто до адміністративної відповідальності, в їхніх діях відсутній склад правопорушення, передбачений статтею 185 КУпАП «злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця». На думку судді, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції з боку ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. виявилась у тому, що вказані особи, перебуваючи біля воріт державної установи (Академії внутрішніх військ), блокували їх та не виконали вимог працівників міліції відійти від воріт, чим порушили режим функціонування зазначеної установи (заважали в’їзду та виїзду службового автотранспорту).
Аналіз тексту постанов, винесених суддею Міндарьовою М.Ю. стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3., свідчить, що жодна із цих постанов не містить навіть простої констатації того, що особи, які притягаються до відповідальності, вчинили саме злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції. Натомість у тексті вживається формулювання «непокора», відповідальності за яку стаття 185 КУпАП не передбачає.
Вища рада правосуддя дійшла висновку, що посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року № 8 та на рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2011 року при тлумаченні положень статті 185 КУпАП Другою Дисциплінарною палатою було доречним. Втім, навіть за відсутності такого посилання положення статті 185 КУпАП слід тлумачити буквально і в жодному разі не розширювально, оскільки йдеться про притягнення особи до відповідальності. Таким чином, відповідальність за цією статтею не може наставати за звичайну «непокору»; відповідальність тягне лише вчинення «злісної непокори».
Застосування суддею Міндарьовою М.Ю. у всіх трьох випадках статті 185 КУпАП всупереч змісту її диспозиції в сукупності з іншими обставинами справи (розгляд справ у неробочий час, фактична відсутність будь-якої оцінки доказів, свавільність накладеного стягнення та ін.) свідчить про упередженість судді.
З огляду на вказане Вища рада правосуддя вважає, що посилання Міндарьової М.Ю. на встановлення нею факту «злісної непокори» не відповідають обставинам справи та не спростовують висновків Другої Дисциплінарної палати.
Щодо посилань в оскаржуваному рішенні на відсутність інших доказів, крім протоколу про адміністративне правопорушення, рапортів працівників міліції, які не вказують на вчинення дій, що охоплюються ознаками злісної непокори, суддя вказала, що вину ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. було встановлено в судовому засіданні, а оцінка їхніх дій, наявність у діях правопорушників складу адміністративного правопорушення належить до повноважень суду, яким Друга Дисциплінарна палата не є. Крім того, під час розгляду справ суддею досліджено всі матеріали, наявні на той час у матеріалах справ, у тому числі протоколи про адміністративні правопорушення, рапорти працівників міліції, пояснення осіб-правопорушників та їхніх захисників.
Оцінюючи доводи скарги Міндарьової М.Ю. у цій частині, слід виходити з того, що при здійсненні добросовісного суддівського розсуду суддя не може підлягати дисциплінарній відповідальності. Втім, у цьому випадку суддя ніяк не мотивувала свого висновку про перевагу одних доказів (протоколів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. та рапортів, на підставі яких протоколи були складені) над іншими (пояснення осіб, що притягалися до адміністративної відповідальності, які заперечували вчинення адміністративного правопорушення).
Вмотивованість судового рішення згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини випливає із вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є гарантією від свавільності. У випадку із позбавленням особи свободи вимоги до вмотивованості судового рішення є істотно вищими, необхідність такої вмотивованості випливає безпосередньо із положень статті 29 Конституції України.
Відсутність мотивування винесених суддею Міндарьовою М.Ю. постанов зробила можливим надання Другою Дисциплінарною палатою власної оцінки того, чи була спростована стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. презумпція невинуватості. Вища рада правосуддя вважає за необхідне погодитися із висновком Другої Дисциплінарної палати, згідно з яким суддею Міндарьовою М.Ю. при притягненні ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. до адміністративної відповідальності не було спростовано презумпцію невинуватості стосовно цих осіб.
При цьому Друга Дисциплінарна палата оцінювала не судові рішення у формі постанов, ухвалені суддею Міндарьовою М.Ю., а саме дії судді під час судового розгляду.
Отже, слід погодитися із висновком Другої Дисциплінарної палати стосовно того, що суддею Міндарьовою М.Ю. було порушено основоположні права ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. на свободу та справедливий суд.
На думку судді Міндарьової М.Ю., посилання в оскаржуваному рішенні на міжнародну судову практику, зокрема на рішення Європейського Суду з прав людини «Доронін проти України», «Надточій проти України», «Гурепка проти України», є недоречними в цій ситуації та стосуються інших обставин недотримання судами норм чинного законодавства України при розгляді справ про адміністративні правопорушення.
Із зазначеними доводами погодитися також не вбачається за можливе.
Рішення Європейського суду з прав людини мають значення для тлумачення і застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилання на рішення суду, наведені Другою Дисциплінарною палатою, у цьому випадку є доречними.
Так, посиланням на пункт 52 остаточного рішення у справі «Доронін проти України» від 19 травня 2009 року було обґрунтовано висновок Другої Дисциплінарної палати стосовно того, що свавільне позбавлення свободи становить порушення права, гарантованого пунктом 1 статті 5 Конвенції. Вища рада правосуддя погоджується як із висновком Другої Дисциплінарної палати про порушення права на свободу, гарантованого пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. вище), так і зі способом обґрунтування цього висновку шляхом посилання на практику Європейського суду з прав людини.
У свою чергу, рішення у справах «Надточій проти України» (пункти 21–22) та «Гурепка проти України» (пункт 33) використано Другою Дисциплінарною палатою для обґрунтування висновку про те, що для притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. мала бути застосована стаття 6 Конвенції, причому у її кримінально-правовому аспекті. Висновок Другої Дисциплінарної палати про порушення суддею Міндарьовою М.Ю. цієї статті слід також визнати обґрунтованим. У рішенні Другої Дисциплінарної палати доведено, що під час розгляду справи суддя знехтувала презумпцією невинуватості, дія якої поширювалася на розгляд справ саме в силу положень статті 6 Конвенції у її кримінально-правовому аспекті.
Обставини справи свідчать і про інші порушення вимог статті 6 Конвенції при розгляді справ стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. На це вказує спосіб розгляду справ – у нічний час, без надання особам, що притягалися до відповідальності (які були фактично затримані), можливості реалізувати своє право на захист, підготувавшись до судового розгляду належним чином.
Доводи судді Міндарьової М.Ю. щодо того, що справи №№ 646/1513/14-п, 646/1511/14-п, 646/1509/14-п розглянуто за участі правопорушників та їхніх адвокатів, які мали змогу надавати пояснення, заявляти клопотання, надавати суду докази, керуючись принципом змагальності, не свідчать про відсутність порушень статті 6 Конвенції, оскільки участь адвокатів не могла бути ефективною за умов, коли вони не мали часу заздалегідь підготуватися до судового розгляду, узгодити позицію зі своїми довірителями, підготувати та надати суду докази невинуватості осіб, що притягалися до відповідальності.
Посилання судді на те, що чинним законодавством не передбачено обмежень у часі доби щодо відправлення правосуддя, а тому порушень закону у часі та строках розгляду судових справ допущено нею не було, не спростовують висновку про те, що під час судового розгляду не було дотримано права осіб, які притягалися до відповідальності, на справедливий суд. Судовий розгляд поза нормальними робочими годинами суду, у нічний час, стосовно осіб, що були затримані незаконно і не мали можливості побудувати свій захист, з урахуванням інших обставин конкретної справи, включаючи рівень вмотивованості судових рішень (постанов) та суворість обраного стягнення, свідчить про упередженість судді і про прагнення забезпечити прийняття заздалегідь визначеного рішення стосовно осіб, які притягалися до відповідальності.
Також суддя Міндарьова М.Ю. вважає, що застосування до неї дисциплінарного стягнення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, оскільки норма статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпеченні права на справедливий суд» погіршує її становище, а тому не підлягає застосуванню.
Вказаний довід не ґрунтується на нормах закону.
Дії судді Міндарьової М.Ю. на момент їх вчинення були правильно кваліфіковані Другою Дисциплінарною палатою як порушення присяги у розумінні частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у відповідній редакції. Згідно з нормами законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакціях, які були чинними на момент вчинення суддею дій, що становили порушення присяги, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. З огляду на це поширення Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» строків давності на притягнення до відповідальності за порушення присяги покращувало становище особи, яка притягається до відповідальності, незважаючи на те, що ці строки були збільшені порівняно зі строками, що існували раніше (але не поширювалися на порушення присяги, допущене Міндарьовою М.Ю.). Таким чином, при обчисленні строків давності притягнення до відповідальності Міндарьової М.Ю. положень статті 58 Конституції України Другою Дисциплінарною палатою дотримано.
Необґрунтованими є доводи судді Міндарьової М.Ю. про те, що в оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарно палати Вищої ради правосуддя не вказано жодного із діянь, передбачених частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент винесення постанов про накладення адміністративних стягнень на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. у вигляді арешту строком на 15 діб), якою встановлено, що порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що при винесенні постанов у справах про адміністративні правопорушення суддя Міндарьова М.Ю. не забезпечила дотримання приписів Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не виконала покладених на неї професійних обов’язків, не забезпечила у межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.
Такі дії на момент їх вчинення охоплювалися складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що була чинною на момент винесення постанов), а саме істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, а також становили порушення присяги в розумінні частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у відповідній редакції, а саме «вчинення … дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів».
Після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а у випадку, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 вказаного Закону).
Відповідно до пункту 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ заяви (скарги) щодо поведінки суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, а також дисциплінарні справи, порушені Вищою радою юстиції до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.
При цьому Закон визначив кілька дисциплінарних проступків, що відповідали існуючому раніше формулюванню «істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя».
Так, підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Під ознаки цього проступку повністю підпадають порушення, допущені суддею Міндарьовою М.Ю. при оцінці доказів обвинувачення та захисту.
Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. Дії судді при розгляді справи у цьому випадку порушили право особи, що притягалася до відповідальності, на справедливий суд та недоторканність і особисту свободу.
Згідно із пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Друга Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, які є підставою для звільнення з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння, а всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьовою М.Ю.
Водночас зміни у правовому регулюванні, що відбулися, не призвели і до посилення відповідальності. Правовий механізм, який передбачає можливість звільнення судді за найбільш грубі порушення суддівської дисципліни, існував на момент вчинення Міндарьовою М.Ю. відповідних діянь і продовжує існувати на сьогодні, зміни у його побудові є виключно процедурними, якщо не враховувати те, що на сьогодні можливість притягнення судді до відповідальності обмежена певним строком.
Відповідальність за дії, вчиненні суддею Міндарьовою М.Ю., не скасовано та не пом’якшено, а отже, суддя Міндарьова М.Ю. може бути притягнута до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.
Підлягають відхиленню і доводи судді про розгляд Другою Дисциплінарною палатою дисциплінарної справи стосовно неї незаконним складом (як зазначила скаржниця, член Другої Дисциплінарної палати Нежура В.А. раніше брав участь у складі дисциплінарної секції Вищої ради юстиції, яка 2 серпня 2016 року дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення Міндарьової М.Ю. з посади Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги) та нелегітимним органом (реорганізація Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя проведена 15 березня 2017 року, а рішення Другої Дисциплінарної палати ухвалено 20 лютого 2017 року).
Ні згідно із законодавством, що регламентувало роботу Вищої ради юстиції, ні відповідно до чинного законодавства участь у розгляді питання дисциплінарною секцією Вищої ради юстиції не перешкоджала і не перешкоджає члену Ради взяти участь у подальшому розгляді питання у пленарному складі Ради або у складі Дисциплінарної палати. Рішення секції мало виключно рекомендаційний характер. Ні сам факт прийняття рішення, ні його зміст наразі не має жодного правового значення.
Що стосується легітимності Другої Дисциплінарної палати як органу Вищої ради правосуддя, слід звернути увагу на те, що у різних відносинах Вища рада правосуддя виступає в різній якості. У публічно-правових відносинах, включаючи відносини із здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів, Вища рада правосуддя виступає як орган державної влади, суб’єкт владних повноважень. Участь у публічних правовідносинах не залежить від наявності статусу юридичної особи.
Як орган державної влади та суб’єкт владних повноважень Вища рада правосуддя була утворена рішенням Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року № 11/0/15-17. У свою чергу, Друга Дисциплінарна палата була утворена рішенням від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17, прийнятим у межах компетенції Вищою радою правосуддя. З огляду на вказане відповідні доводи скарги підлягають відхиленню.
Стверджуючи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, суддя Міндарьова М.Ю. посилається на те, що Другою Дисциплінарною палатою не враховано, що надіслані копії матеріалів справ не містять відомостей про те, що правопорушники ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. були учасниками мирних акцій протестів та зібрань.
Наведене твердження спростовується як матеріалами справи, так і змістом винесених суддею Міндарьовою М.Ю. постанов, у яких зазначено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. брали участь в акціях протесту.
Втім, Вища рада правосуддя виходить з того, що при притягненні до дисциплінарної відповідальності Міндарьової М.Ю. те, чи були ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. учасниками мирних акцій протесту та зібрань, не має правового значення, оскільки заява стосовно Міндарьової М.Ю. була передана до Вищої ради юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» для розгляду за загальною процедурою. Таким чином, на момент розгляду справи Другою Дисциплінарною палатою ні процедурних, ні матеріальних особливостей розгляду питання про притягнення Міндарьової М.Ю. до дисциплінарної відповідальності у зв’язку із участю (або неучастю) осіб, стосовно яких нею прийнято судові рішення, у мирних зібраннях встановлено не було.
Скаржниця також посилалася на те, що у заяві заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. «не наведено жодного доказу «мирного пікетування», ознак дисциплінарного проступку та підстав для дисциплінарної відповідальності судді, визначених статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів, а містяться лише посилання на Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Оцінюючи ці доводи, Вища рада правосуддя враховує, що відповідно до статті 58 Конституції України вимоги статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який ухвалений лише 2 червня 2016 року і набув чинності 30 вересня 2016 року, не можуть бути застосовані до відносин, які мали місце до цього. Звернення прокурора на момент його подачі відповідало положенням Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Крім того, системний аналіз положень закону про дисциплінарну відповідальність суддів дає підстави для висновку, що дисциплінарна палата не обмежена доводами звернення при розгляді питання про дисциплінарну відповідальність судді.
Доводи скарги стосовно того, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. не оскаржували у встановленому законом порядку постанови суду про притягнення їх до адміністративної відповідальності та не звертались до дисциплінарних органів зі скаргами на суддю Міндарьову М.Ю. щодо обставин розгляду цих справ, не мають правового значення, оскільки не свідчать ні про порушення встановленого законом порядку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, ні про неправильну кваліфікацію її дій. Рішення Другої Дисциплінарної палати не стосувалося оцінки судових рішень у формі постанов, винесених суддею Міндарьовою М.Ю. Натомість воно стосувалося дій судді під час судового розгляду.
Також у скарзі представник судді Міндарьової М.Ю. адвокат Сухов Ю.М. зазначив, що під час розгляду дисциплінарної справи Другою Дисциплінарною палатою права його довірительки були порушені, оскільки розгляд відбувся без її участі вже у першому засіданні палати при розгляді дисциплінарної справи по суті.
З цього приводу Вища рада правосуддя зазначає, що Друга Дисциплінарна палата розглянула дисциплінарну справу, що була відкрита Вищою радою юстиції. У свою чергу, розгляд справи Вищою радою юстиції двічі (15 вересня 2016 року та 27 вересня 2016 року) відкладався через неявку судді. Зважаючи на викладене, неявка Міндарьової М.Ю. у засідання 20 лютого 2017 року було вже третьою неявкою у засідання із розгляду дисциплінарної справи, з огляду на що дисциплінарною палатою було обґрунтовано застосовано положення частини четвертої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які передбачають можливість розгляду дисциплінарної справи вже у разі другої неявки судді незалежно від причин такої неявки.
Крім того, Вища рада правосуддя зважає на те, що судді Міндарьовій М.Ю. неодноразово пропонувалося надати пояснення з приводу відомостей, викладених у заяві, на підставі якої відкрито дисциплінарну справу. Їй надіслано ухвалу Вищої ради юстиції про відкриття дисциплінарної справи, надано можливість участі у засіданні Вищої ради правосуддя з розгляду її скарги на рішення дисциплінарної палати, а також можливість скористатися правовою допомогою представника – адвоката. З огляду на вказане порушень прав Міндарьової М.Ю. під час розгляду дисциплінарної справи стосовно неї не вбачається.
У результаті перевірки доводів скарги про те, що оскаржуване рішення не підписане членом Вищої ради правосуддя Гусаком М.Б., який брав участь у розгляді питання, встановлено, що Гусак М.Б. у розгляді питання стосовно Міндарьової М.Ю. участі не брав. З огляду на це текст ухваленого рішення ним не підписувався.
У засіданні Вищої ради правосуддя представник Міндарьової М.Ю. адвокат Сухов Ю.М. вказав, що прийняте Другою Дисциплінарною палатою рішення не містить обґрунтування суворості накладеного на Міндарьову М.Ю. стягнення, особливо враховуючи позитивну характеристику судді.
Перевіряючи цей довід, Вища рада правосуддя зазначає, що в оскаржуваному рішенні міститься пояснення вибору Другою Дисциплінарною палатою виду стягнення стосовно Міндарьової М.Ю. Зокрема, згідно з текстом рішення, взято до уваги «характер правопорушень, допущених суддею Міндарьовою М.Ю., наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, дані про особу судді, надані суддею пояснення, а також час, що минув з моменту прийняття суддею рішень.
Перевіряючи накладене на Міндарьову М.Ю. стягнення з точки зору відповідності правилам накладення дисциплінарного стягнення, встановленим статтею 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя дійшла висновку, що накладене Другою Дисциплінарною палатою стягнення є пропорційним вчиненому.
Позитивна характеристика судді Міндарьової М.Ю. та значний строк, що минув з моменту вчинення нею дисциплінарного проступку, мають бути враховані при обранні дисциплінарного стягнення. Втім, підлягає врахуванню також те, що за своїм характером допущені суддею Міндарьовою М.Ю. порушення є грубими, такими, що призвели до порушення основоположних прав трьох осіб на свободу та справедливий суд. Обставини порушень (розгляд у нічний час стосовно осіб, що були незаконно позбавлені свободи і не могли реалізувати своє право на захист, застосування адміністративного арешту на максимальний термін без належного обґрунтування та навіть самої констатації вчинення особами, які притягалися до відповідальності, дій, що могли б бути кваліфіковані як злісна непокора) вказують на свавільний та умисний характер дій судді, їх спрямованість на досягнення заздалегідь визначеного результату – надання видимості законності незаконному затриманню осіб, які притягалися до відповідальності. Ці обставини також вказують на те, що допущений суддею Міндарьовою М.Ю. дисциплінарний проступок мав істотні негативні наслідки не лише для осіб, права яких порушено, а й для авторитету правосуддя та судових органів в цілому. З огляду на це Вища рада правосуддя погоджується із обранням Другою Дисциплінарною палатою найбільш суворого виду дисциплінарного стягнення стосовно Міндарьової М.Ю.
Таким чином, дослідивши матеріали дисциплінарного провадження та розглянувши доводи скарги судді Міндарьової М.Ю., Вища рада правосуддя встановила, що порушення законодавства, допущені суддею, становили дисциплінарний проступок як на момент їх вчинення, так і на час розгляду дисциплінарної справи.
Такі дії правильно кваліфіковано Другою Дисциплінарною палатою як порушення присяги (згідно з термінологією, передбаченою на момент вчинення відповідних дій частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у відповідній редакції) та істотний дисциплінарний проступок (у розумінні чинного законодавства), що є підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади. Застосоване стягнення визначено палатою з дотриманням вимог закону і є пропорційним вчиненому.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової М.Ю. рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2017 року № 283/2дп/15-17 про притягнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової Марини Юріївни до дисциплінарної відповідальності.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя В.Е. Беляневич
П.М. Гречківський
М.Б. Гусак
В.К. Комков
А.О. Лесько
О.В. Маловацький
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
Я.М. Романюк
М.П. Худик
В.В. Шапран
