Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Маловацьким Олексієм Володимировичем за заявами Середи Максима Леонідовича та прокуратури Черкаської області стосовно суддів Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Тетяни Миколаївни, Коваленка Василя Івановича та Мишенка Володимира Володимировича,
встановила:
до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі також ТСК, Комісія) 31 липня 2014 року надійшла заява Середи М.Л. від цієї самої дати, а 15 грудня 2014 року – заява прокуратури Черкаської області від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки суддів Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Т.М., Коваленка В.І. та Мишенка В.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У заяві Середи М.Л. зазначено, що постановою від 6 грудня 2013 року у справі № 823/3920/13-а суддями Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Т.М., Коваленком В.І. та Мишенком В.В. без достатніх правових підстав встановлено обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання шляхом заборони Черкаській міській організації Партії регіонів, обласній Спілці жінок Черкащини та іншим особам проводити мирне зібрання на непропорційно великий строк (із 7 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року), та вказано, що колегія суддів вийшла за межі позову.
Прокуратура Черкаської області обґрунтувала необхідність проведення перевірки стосовно зазначених суддів, посилаючись на те, що вказаним рішенням у справі № 823/3920/13-а суд грубо порушив вимоги закону та встановив обмеження права на мирні зібрання, що вказує на неналежне ставлення суддів до виконання своїх обов’язків.
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Комісія.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
У газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року опубліковане повідомлення, у якому зазначено, що ТСК оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Оскільки ТСК не встигла прийняти рішення щодо вказаних вище заяв до закінчення своїх повноважень, їх разом із матеріалами стосовно суддів Чубар Т.М., Коваленка В.І. та Мишенка В.В. було направлено до Вищої ради юстиції для розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 18 травня 2016 року № 2955/2/8-14 та № С-2284/0/7-14 вказані заяви передано члену Вищої ради юстиції Маловацькому О.В. для здійснення перевірки.
За результатами перевірки член Вищої ради юстиції Маловацький О.В. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно суддів Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Т.М., Коваленка В.І. та Мишенка В.В. (висновок від 4 липня 2016 року).
На засіданні 12 липня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Чубар Т.М., Коваленка В.І. та Мишенка В.В.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Маловацького О.В., врахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції дійшла висновку про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Т.М., Коваленка В.І. та Мишенка В.В. з огляду на таке.
Чубар Тетяна Миколаївна Указом Президента України від 7 грудня2009 року № 1016/2009 призначена строком на п’ять років на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду.
Коваленко Василь Іванович Постановою Верховної Ради України від8 лютого 2007 року № 625-V обраний безстроково суддею Черкаського окружного адміністративного суду.
Мишенко Володимир Володимирович Указом Президента України від31 липня 2000 року № 936/2000 призначений строком на п’ять років на посаду судді Золотоніського міського суду Черкаської області, Указом Президента України від 29 жовтня 2004 року № 358/2004 переведений на посаду судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, Постановою Верховної Ради України від 8 липня 2005 року № 2788-ІV обраний безстроково суддею Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 301-VІ обраний суддею Черкаського окружного адміністративного суду.
Згідно з матеріалами перевірки 5 грудня 2013 року Черкаська міська організація Політичної партії «УДАР Віталія Кличка» та Черкаська обласна організація Політичної партії «УДАР Віталія Кличка» звернулися до в.о. голови Черкаської міської ради із повідомленням про встановлення пересувних інформаційних пунктів, у яких зазначили, що в період з 5 по 31 грудня 2013 року політичною партією «УДАР Віталія Кличка» буде встановлений цілодобовий військовий намет з метою створення належних умов для підтримки мітингувальників, які виступають за євроінтеграцію України. Повідомлено, що військовий намет буде встановлено на площі Тараса Шевченка та вул. Байди Вишневецького.
6 грудня 2013 року обласна Спілка жінок Черкащини звернулася до в.о. голови Черкаського міськвиконкому із повідомленням про встановлення агітаційних наметів, у якому поінформувала щодо розміщення цілодобово інформаційно-агітаційних наметів з 7 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року на площі біля драматичного театру імені Т.Шевченка та площі біля міськвиконкому міста Черкас з метою підтримки євроінтеграційного прагнення України. Заявлена форма проведення заходів – агітаційні намети, роздача друкованих матеріалів та інше.
Також 6 грудня 2013 року в.о. голови Черкаської міської ради Черкаською міською організацією Партії регіонів було повідомлено про те, що з 7 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року на площі біля будинку Черкаської міської ради та на площі Тараса Шевченка Черкаська міська організація Партії регіонів буде проводити політичні заходи у вигляді встановлення по 20 агітаційних наметів на кожній площі для розповсюдження партійних друкованих видань у цілодобовому режимі.
Зі змісту вказаних повідомлень вбачається, що вони не містили інформації про проведення заявниками мирних зібрань.
6 грудня 2013 року до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся виконавчий комітет Черкаської міської ради, у якому просив заборонити Черкаській міській організації Партії регіонів, обласній Спілці жінок Черкащини та іншим особам проведення з 7 грудня2013 року по 15 січня 2014 року мирних зібрань (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, зборів, мітингів та іншого) за адресою: м. Черкаси, на площі Тараса Шевченка (бульвар Шевченка, 234) та на площі біля будівлі Черкаської міської ради (вул. Байди Вишневецького, 36), а також на прилеглих до цих адрес територіях (далі – справа № 823/3920/13-а). Справу передано для розгляду судді Чубар Т.М.
Зазначений позов був обґрунтований тим, що: 5 грудня 2013 року на адресу виконавчого комітету Черкаської міської ради надійшло повідомлення від Черкаської міської організації Партії регіонів про проведення з 7 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року політичних заходів – встановлення по20 агітаційних наметів на кожній площі для розповсюдження партійних друкованих видань у цілодобовому режимі (згідно з матеріалами справи надійшло адресату 6 грудня 2013 року); 25 листопада 2013 року на адресу Черкаської міської ради надійшло повідомлення обласної Спілки жінок Черкащини про розміщення цілодобово інформаційно-агітаційних наметів з7 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року з метою підтримки євроінтеграційного прагнення України (наявне у матеріалах справи повідомлення датоване 5 грудня 2013 року, надійшло адресату 6 грудня2013 року); 5 грудня 2013 року на адресу виконавчого комітету Черкаської міської ради надійшли повідомлення Черкаської міської та Черкаської обласної організацій політичної партії «УДАР Віталія Кличка» про те, що з 5 грудня 2013 року буде встановлений цілодобовий військовий намет з метою створення належних умов для підтримки мітингувальників, які виступають за євроінтеграцію України.
Із адміністративного позову та доданих до нього матеріалів вбачається, що підставою для звернення до суду про заборону проведення з 7 грудня2013 року по 15 січня 2014 року мирних зібрань Черкаській міській організації Партії регіонів, обласній Спілці жінок Черкащини та іншим особам (на відповідній території) були вказані вище повідомлення, які, як уже зазначалося, не містили інформації, яка б дала підстави вважати, що їх подано з метою завчасного сповіщення органу місцевого самоврядування саме щодо проведення зборів, мітингів, походів чи демонстрацій. Вони містили лише інформацію про встановлення малих архітектурних форм.
Однак, на думку позивача, заявлені масові заходи підлягали забороні, оскільки заяви відповідачів не містили достатніх даних про організаторів акцій, організатором масових заходів планується розміщення малих архітектурних форм з порушенням встановленого законом та рішеннями органів місцевого самоврядування порядку, забезпечення громадського порядку та безпеки дорожнього руху при проведенні заходів у центральній частині міста потребує залучення значної кількості особового складу підрозділів органів внутрішніх справ, що негативно впливає на стан правопорядку в інших частинах міста.
Вказаний позов (справа № 823/3920/13-а) було передано для розгляду судді Чубар Т.М.
Суддя Чубар Т.М. на підставі частини другої статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) звернулася до голови Черкаського окружного адміністративного суду із проханням визначити колегію суддів для розгляду справи № 823/3920/13-а.
Розпорядженням голови Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 від 6 грудня 2013 року НОМЕР утворено колегію суддів у справі № 823/3920/13-а у складі: головуючого судді – Чубар Т.М., суддів:Коваленка В.І. та Мишенка В.В.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного судуЧубар Т.М. від 6 грудня 2013 року відкрито провадження у справі№ 823/3920/13-а та призначено її до судового розгляду колегією суддів Черкаського окружного адміністративного суду.
За результатами розгляду справи судом о 17 год. 58 хв. 6 грудня2013 року прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю: встановлено обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів тощо) шляхом заборони Черкаській міській організації Партії регіонів, обласній Спілці жінок Черкащини та іншим особам їх проведення з 7 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року за адресою: м. Черкаси, на площі Тараса Шевченка (бульвар Шевченка, 234) та на площі біля будівлі Черкаської міської ради(вул. Байди Вишневецького, 36), а також на прилеглих до цих адрес територіях. Постанову допущено до негайного виконання.
При прийнятті вказаного рішення суд узяв до уваги те, що забезпечення громадського порядку під час проведення заходів масового характеру потребує залучення значних резервів особового складу, що, в свою чергу, також потребує певних умов для забезпечення громадського порядку, а встановлення малих архітектурних форм у вигляді наметів під час проведення заходів може створювати перешкоди працівникам правоохоронних органів для виконання ними функцій з охорони громадського порядку, покладених на них законодавством України. Також те, що організаторами масових заходів планується розміщення малих архітектурних форм із порушенням встановленого законом та рішеннями органів місцевого самоврядування порядку, що в певний період часу кількість учасників може збільшитись до невизначеної кількості осіб, що, в свою чергу, унеможливить підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших людей, і що проведення заявниками мітингів, зборів та встановлення звукопідсилювального обладнання створюватиме перешкоди у забезпеченні громадського порядку, може перешкодити нормальній життєдіяльності міста та громадян.
При цьому згідно з журналом судового засідання головуючим суддею лише під час розгляду справи було оголошено про надходження до суду листа позивача про долучення документів до матеріалів справи. Цими документами були повідомлення Черкаської міської організації Партії регіонів та обласної Спілки жінок Черкащини від 5 грудня 2013 року (надійшли на адресу позивача 6 грудня 2013 року) про проведення мирних зібрань. Тобто, безпосередньо повідомлення відповідачів про проведення мирних зібрань, які могли бути підставою для подання позову, надійшли до суду та були долучені до матеріалів справи вже після відкриття провадження у справі та лише в судовому засіданні і після встановлення судом обставин справи.
10 грудня 2013 року Черкаська обласна організація політичної партії «УДАР Віталія Кличка» звернулася до суду із клопотанням про надання роз’яснення постанови суду від 6 грудня 2013 року у справі № 823/3920/13-а з приводу того, яких конкретно осіб стосується дане обмеження та хто входить до вжитого у постанові «іншим особам».
Ухвалою суду від 12 грудня 2013 року у складі: головуючого – судді Чубар Т.М., суддів: Коваленка В.І. та Мишенка В.В. вказане клопотання Черкаської обласної організації Політичної партії «УДАР Віталія Кличка» повернуто заявнику з посиланням на те, що він відповідно до статті 170 КАС України не є особою, яка може звертатися із відповідним клопотанням, оскільки не брав участі у справі.
Постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2013 року оскаржувалася в апеляційному порядку Черкаською міською радою, однак у зв’язку із пропущенням строку звернення до суду ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою було відмовлено.
Суддя Чубар Т.М. надала пояснення, у яких зазначила, що відповідно до статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на свободу мирних зібрань не є абсолютним, а нормами КАС України регламентовано право суду на відповідне втручання шляхом встановлення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання. При цьому судом було встановлено, що у даному випадку обмеження мало законну ціль. Також вказала, що не всі зібрання підпадають під захист гарантій статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а лише мирні зібрання, і звернула увагу на те, що нині в Україні відсутній законодавчий акт, який би регулював питання мирних зібрань. Окремо суддя звернула увагу на те, що до квітня 2014 року судова практика у цій категорії справ була сталою (судами у подібних правовідносинах ухвалювались рішення про обмеження права на мирні зібрання). Вважає, що обмеження мирних зібрань, встановлене постановою суду від 6 грудня 2013 року, не може вважатись порушенням статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 39 Конституції України, а тому не може свідчити про порушення суддями Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Т.М., Коваленком В.І. та Мишенком В.В. присяги судді.
Суддя Мишенко В.В. у своїх поясненнях указав, що обставини розміщення значної кількості наметів у цілодобовому режимі, в тому числі військових, використання звукопідсилювальної техніки, перебування невизначеної кількості мітингувальників з різними політичними поглядами, сформували внутрішнє переконання про існування значної ймовірності виникнення загрози життю і здоров’ю як учасників зазначених заходів, так і інших осіб. Також зазначив, що в Україні відсутній закон, який би регулював безпосередньо питання реалізації громадянами права на мирні зібрання, що має наслідком негативну практику правозастосування. Звернув увагу на те, що КАС України та положення інших законів не визначають, які саме мирні зібрання можуть створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей, тобто немає критеріїв визначення кількості осіб, які братимуть участь у заході, спрямованості та цілей проведення заходу, режиму та строку проведення заходу, місць, які є найбільш зручними для проведення заходів та дають змогу контролювати справді мирне проходження зібрань людей з тим, щоб учасники зазначених заходів не порушували права інших осіб. Зазначив, що рішення у справі № 823/3920/13-а колегією суддів прийнято шляхом оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, з урахуванням напруги в суспільстві та наявності гострих суперечок щодо політичних та ідеологічних поглядів.
Суддя Коваленко В.І. надав пояснення, у яких звернув увагу на те, що в Україні відсутній закон, який би регулював безпосередньо питання реалізації громадянами права на мирні зібрання, що положення КАС України та інших законів не визначають, які саме мирні зібрання можуть створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей, тобто немає критеріїв визначення кількості осіб, які братимуть участь у заході, спрямованості та цілей проведення заходу, режиму та строку його проведення, місць, які є найбільш зручними для їх проведення та дають змогу контролювати мирне проходження зібрань. Зазначив, що згідно з повідомленнями, які надходили до Черкаської міської ради, про проведення мирних зібрань їх проведення планувалося на площах, що розташовані в центрі міста, на одній з яких розміщена одна з найчисленніших за кількістю пасажирів зупинка громадського транспорту, а також академічний музично-драматичний театр, а друга – безпосередньо біля будівлі міської ради, за якою знаходиться найбільший у місті торгівельно-розважальний комплекс. Як наслідок, кількість звичайних перехожих на обох площах є найбільшим скупченням людей у місті. Крім того, територія обох площ межує з багатоквартирними житловими будинками, а між ними розташовані кафе, ресторани, банки, магазини та дитячий майданчик; обидві площі мають безпосередній вихід на центральну вулицю міста, де найбільший потік громадського транспорту та інших транспортних засобів. Наведені обставини схилили суд до тієї точки зору, що існує значна ймовірність виникнення загрози життю і здоров’ю як безпосередніх учасників масових заходів, так і інших осіб. Також суддя Коваленко В.І. звернув увагу на те, що згідно з інформацією, оприлюдненою на інтернет-ресурсах, щодо перебігу масових заходів у місті Донецьку 13 березня 2014 року останні супроводжувалися сутичками між проукраїнськими і проросійськими мітингувальниками, що мало наслідком людські жертви. При цьому Донецький окружний адміністративний суд ухвалював рішення про відмову у задоволенні позову Донецької міської ради про заборону мирних зібрань 15–16 березня 2014 року. На думку судді, перелічені обставини свідчать про те, що проведення масових заходів за наявності соціальної напруги в суспільстві, наявності гострих суперечок щодо політичних та ідеологічних поглядів, які мали місце на момент прийняття судом рішення у справі № 823/3920/13-а, могло спричинити виникнення загрози життю та здоров’ю людей, порушення прав тих людей, які не брали участі в масових заходах. Зазначив, що під час прийняття рішення ним не допущено порушення присяги судді, оскільки рішення прийнято колегією суддів шляхом оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
З приводу пояснень судді Коваленка В.І. слід зазначити, що його посилання на вказані вище події у місті Донецьку не можуть братися до уваги, оскільки останні мали місце значно пізніше, ніж Черкаським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 823/3920/13-а.
Надаючи оцінку діям суддів Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Т.М., Коваленка В.І. та Мишенка В.В. під час розгляду та вирішення справи № 823/3920/13-а, Вища рада юстиції виходить з такого.
Статтею 39 Конституції України визначено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
У пункті 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11) від 11 квітня 2013 року Суд зазначив, що за статтею 11 Конвенції заявник скаржився на те, що втручання у його право на свободу мирних зібрань не було встановлено законом та не було необхідним у демократичному суспільстві. Положення, на яке він посилався, передбачає таке: «Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави». У пункті 51 цього рішення Суд зазначив, що втручання становитиме порушення статті 11 Конвенції, якщо воно не «встановлено законом», не переслідує одну або кілька легітимних цілей, зазначених у пункті 2, та не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі або цілей.
У пунктах 36 та 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Букта та інші проти Угорщини» Суд зазначив, що за особливих умов, коли негайна відповідь у формі демонстрації на політичну подію може бути обґрунтована, рішення про розпуск мирного зібрання лише через відсутність повідомлення про нього без будь-якої протиправної поведінки його учасників становить непропорційне обмеження права на мирне зібрання. У зв’язку з цим Суд зазначив, що немає доказів, які дозволили б припустити, що заявники становили загрозу для громадського порядку, окрім створення незначних незручностей, які мають місце у будь-якому разі при зібранні у публічному місці. Суд нагадав, що «якщо учасники демонстрації не беруть участі у насильницьких діях, важливо, аби органи влади продемонстрували певний рівень толерантності щодо мирних зібрань. Тоді право на мирне зібрання не буде позбавлене своєї суті».
Відповідно до пункту 34 Сіракузьких принципів тлумачення обмежень і відступів від положень міжнародного пакту про громадянські та політичні права обмеження, встановлені законом, можуть бути обумовлені необхідністю забезпечити захист громадської безпеки. Інтереси громадської безпеки не можуть використовуватися як підстава для введення невизначених чи свавільних обмежень, і на них можна посилатися лише за наявності адекватних гарантій і ефективних засобів правового захисту від порушень.
Статтею 182 КАС України (особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання), а саме її п’ятою частиною, визначено, що суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей.
Завданням суду у справах щодо встановлення обмеження права на свободу мирних зібрань є перевірка обґрунтованості застосування обмеження у реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання за зверненням відповідного суб’єкта владних повноважень, а в разі обґрунтованості обрання того способу обмеження цього права, який був би адекватним (найменшим) за встановлених небезпеки чи загроз і забезпечував досягнення мети такого обмеження – запобігання заворушенням чи злочинам, охорона здоров’я населення або захист прав і свобод інших людей.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі № К/800/66884/13, для прийняття рішення про задоволення позову суд повинен пересвідчитися у реальності можливої загрози і така реальність повинна бути підтверджена відповідними доказами. Висновок судів про можливість виникнення сутичок у зв’язку з різними вимогами мітингувальників під час масових заходів (зазначено місто та проміжок часу) не відповідає фактичним обставинам справи, тобто є необґрунтованим. Зокрема, представником позивача не доведено, а судом не встановлено, що проведення у вказаний період мирних зібрань у заявлених місцях призведе до численних порушень норм чинного законодавства та посягань на життя і здоров’я, честь і гідність громадян, які будуть перебувати в місцях проведення громадських акцій. Сам факт великої кількості осіб, які мали брати участь у мирних зібраннях, не давав підстав до встановлення обмежень на проведення таких заходів відповідачам у даній справі та іншим суб’єктам, які мали намір це зробити.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 вказаного Закону суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Обмеження права на мирне зібрання згідно зі статтею 39 Конституції України, статтею 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і статтею 182 КАС України повинно бути обґрунтоване як з точки зору правових підстав, так і з точки зору доведення фактичних обставин, що слугують підставами для встановлення обмеження.
Із матеріалів перевірки вбачається, що суддями Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Т.М., Коваленком В.І. та Мишенком В.В. під час розгляду справи № 823/3920/13-а не було належним чином досліджено всі обставини справи, не забезпечено повний, всебічний та об’єктивний її розгляд у порядку, встановленому процесуальним законом, а ухваленою за наслідками її розгляду постановою по суті встановлено не обмеження права на мирні зібрання, а повну заборону реалізації цього права на значній території та на значний термін, без обґрунтування такої заборони відповідно до закону, тобто за відсутності підстав, які б з урахуванням практики Європейського суду з прав людини слугували доказом того, що невстановлення цієї заборони могло створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей.
Правове обґрунтування обмеження права на мирне зібрання, наведене суддями Чубар Т.М., Коваленком В.І. та Мишенком В.В. у постанові від 6 грудня 2013 року, у якому зазначено, що забезпечення громадського порядку під час проведення заходів масового характеру потребує залучення значних резервів особового складу правоохоронних органів, що планується встановлення малих архітектурних форм у вигляді наметів з порушенням встановленого законом та рішеннями органів місцевого самоврядування порядку і таке їх розміщення може створювати перешкоди працівникам правоохоронних органів для виконання ними функцій з охорони громадського порядку, а також те, що в певний період часу чисельність учасників може збільшитись до невизначеної кількості осіб, не відповідає закону.
Із наявних у справі № 823/3920/13-а матеріалів також можна дійти висновку, що судом було здійснено розгляд справи, відкритої на підставі позовної заяви виконавчого комітету Черкаської міської ради, яка не відповідала вимогам статті 106 КАС України, оскільки не містила належного обґрунтування позовних вимог та доказів, які б підтверджували обставини, якими вони обґрунтовуються. Однак під час розгляду справи у суддів не виникло сумніву щодо того, що вимоги про встановлення заборони на реалізацію права на мирні зібрання можуть бути заявлені у зв’язку із наявністю у позивача відомостей не про проведення масових зібрань, а про встановлення відповідачами малих архітектурних форм – агітаційних, інформаційно-агітаційних та військового наметів. При цьому правове регулювання питання щодо розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а у місті Черкаси – також відповідно до Положення про розміщення тимчасових споруд, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 5 квітня 2012 року № 3-753 «Про затвердження схеми розміщення тимчасових споруд в м. Черкаси та внесення змін до рішень Черкаської міської ради».
Також судом не було обґрунтовано, з посиланням на фактичні обставини справи чи будь-які докази, висновки щодо необхідності встановлення заборони на проведення мирних зібрань саме на період з 7 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року.
Крім того, судом не було залучено до судового розгляду осіб, питання про права і обов’язки яких було вирішено, що призвело до порушення гарантованих державою прав громадян на мирні зібрання.
Зокрема, суд погодився із позивачем – виконавчим комітетом Черкаської міської ради про те, що відповідачами у справі є лише Черкаська міська організація Партії регіонів та обласна Спілка жінок Черкащини, однак встановив заборону на проведення мирних зібрань іншим особам, тобто відповідна заборона стосувалася абсолютно всіх.
З метою вирішення вимоги позивача щодо заборони на проведення мирних зібрань іншим особам відповідно до закону суд повинен був застосувати вимоги статті 52 КАС України. Поряд з цим, встановивши заборону на проведення мирних зібрань іншим особам, колегія суддів у складі: головуючого – судді Чубар Т.М., суддів: Коваленка В.І. та Мишенка В.В. ухвалою від 12 грудня 2013 року повернула Черкаській обласній організації Політичної партії «УДАР Віталія Кличка» клопотання про роз’яснення постанови суду від 6 грудня 2013 року в частині того, хто є іншими особами, яким встановлено заборону, з посиланням на те, що заявник не є особою, яка може звертатися із відповідним клопотанням, оскільки не брав участі у справі.
Таким чином, судом було встановлено заборону на реалізацію права на мирні зібрання без достатніх на те правових підстав не лише відповідачам, а необмеженому колу осіб, на значній території та протягом тривалого часу. Такі дії суддями вчинено поза межами повноважень, наданих суду процесуальним законом.
З урахуванням викладеного Рада доходить висновку, що під час розгляду справи № 823/3920/13-а суддями Чубар Т.М., Коваленком В.І. та Мишенком В.В. не застосовано практику Європейського суду з прав людини як джерело права, допущено порушення низки положень норм процесуального права, не дотримано обов’язку судді щодо здійснення правосуддя у чіткій відповідності із законом та на засадах верховенства права, а також не залучено до судового розгляду осіб, питання про права і обов’язки яких було вирішено, тобто вчинено дії, за які до суддів може бути застосовано захід відповідальності у вигляді визнання у їхніх діях наявності ознак порушення присяги судді.
Згідно із Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року, заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
Оскільки заяви Середою М.Л. та прокуратурою Черкаської області було подано до ТСК до набрання чинності вказаним Законом, дії суддів Чубар Т.М., Коваленка В.І. та Мишенка В.В. підлягають кваліфікації на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року.
Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України суддя може бути звільнений з посади за порушення присяги.
Частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент розгляду суддями Чубар Т.М., Коваленком В.І. та Мишенком В.В. вищевказаної справи) визначено, що порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Відповідно до статей 54, 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час розгляду суддями Чубар Т.М., Коваленком В.І. та Мишенком В.В. справи № 823/3920/13-а) суддя зобов’язаний додержуватися присяги судді.
Суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Вказані норми Закону кореспондуються зі статтями 55, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції, якими передбачено, що суддя зобов’язаний додержуватися присяги судді. Суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, після внесення змін до законодавства підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги у цій частині не змінилися.
Розгляд та вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року не було віднесено статтею 88 вказаного Закону до дисциплінарних стягнень, а отже, строк застосування подання про порушення присяги суддею не був обмежений.
Разом з тим відповідно до частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у нині чинній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років з дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки на час розгляду суддями Чубар Т.М., Коваленком В.І. та Мишенком В.В. справи № 823/3920/13-а не було встановлено строку для вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги, то для вирішення цього питання підлягає застосуванню строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у нині чинній редакції, як такий, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи, тобто три роки. На даний час цей строк не сплинув.
На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» та статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно суддів Черкаського окружного адміністративного суду Чубар Тетяни Миколаївни, Коваленка Василя Івановича та Мишенка Володимира Володимировича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
