Вища ради юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Олійник Аллою Сергіївною за заявою Закревської Євгенії Олександрівни стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Місечка Миколи Миколайовича,
встановила:
Місечко Микола Миколайович ____ року народження. Указом Президента України від 14 лютого 2011 року призначений стоком на п’ять років на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва. З лютого 2011 року обіймає посаду судді Оболонського районного суду міста Києва.
Зі змісту характеристики, наданої головою Оболонського районного суду міста Києва Дев’ятком В.В., вбачається, що Місечко М.М. за час роботи в суді зарекомендував себе грамотним, дисциплінованим, добросовісним працівником, вміло організовує свою роботу, вивчає нове законодавство та судову практику.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла заява Закревської Євгенії Олександрівни від 9 грудня 2013 року (вх. № 3-2020/7/7-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Місечка Миколи Миколайовича відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII (далі – Закон).
У заяві Закревська Є.О. зазначила, що слідчий суддя Місечко М.М. обрав ОСОБІ_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою як учаснику масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом, у зв’язку з його участю у таких акціях, а тому щодо нього необхідно провести перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону.
Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлена з порушенням норм процесуального закону. Суддя обрав запобіжний захід щодо особи, яка не здійснювала жодних неправомірних дій, а навпаки – ОСОБУ_2 було безпідставно затримано та побито.
Законом визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону було утворено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону. Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
У газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року опубліковано повідомлення, у якому вказано, що ТСК оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
За приписами частини п’ятої статті 2 Закону заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 13 травня 2016 року матеріали за вказаною заявою передано члену Вищої ради юстиції Олійник А.С.
За результатами перевірки член Вищої ради юстиції Олійник А.С. дійшла висновку про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Місечка М.М. (висновок від 8 липня 2016 року).
На засіданні 12 липня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Місечка М.М.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Олійник А.С., врахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції вважає, що необхідно відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Місечка М.М. з огляду на таке.
Під час перевірки встановлено, що 24 січня 2014 року до Оболонського районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого слідчого відділу, погоджене прокурором прокуратури Оболонського району міста Києва Туровським Я.С., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБИ_2.
Клопотання було вмотивоване тим, що 23 січня 2014 року близько 5 години 20 хвилин ОСОБА_2 разом з ОСОБОЮ_3, ОСОБОЮ_4, ОСОБОЮ_5, ОСОБОЮ_6, ОСОБОЮ_7, ОСОБОЮ_8, ОСОБОЮ_9, ОСОБОЮ_10, ОСОБОЮ_11, ОСОБОЮ_12, ОСОБОЮ_13 та іншими невстановленими досудовим слідством особами, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, використовуючи транспортні засоби, а саме мікроавтобус та інший приватний автотранспорт, рухаючись на них спільно один за одним проїжджою частиною дороги, починаючи від Паркової алеї, далі по площі Слави, в напрямку пров. Кріпосного у м. Києві, скерували рух свого транспорту у спецтранспорт співробітників правоохоронного органу ПМОБ «Беркут», підпорядкований ГУ МВС України у м. Києві, спричинивши зіткнення. Після чого зупинилися біля будинку № 4 по пров. Кріпосному в м. Києві, перегородивши проїжджу частину дороги вказаному спецтранспорту, а саме двом автобусам марки «ПАЗ» та легковому автомобілю марки «УАЗ Патріот», де знаходився особовий склад працівників зазначеного підрозділу із охорони громадського порядку та виконання службових обов’язків.
Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинені групою осіб, ОСОБА_2 спільно із зазначеними вище громадянами та інші невстановлені досудовим слідством особи вийшли із транспортних засобів, використовуючи захисні шоломи, військові металеві каски, протигази та інші засоби для приховування особистості з метою неможливості їх ідентифікації, екіпіровку для власного захисту, тримаючи в руках дерев’яні палиці, бити та інші предмети, які були заздалегідь підготовлені для спричинення тілесних ушкоджень, викрикуючи гасла про спричинення працівникам міліції тілесних ушкоджень та пошкодження службових автомобілів, спільно пошкодили службові автомобілі та нанесли співробітникам правоохоронного органу ПМОП «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, тілесні ушкодження, а також чинили опір представникам влади – співробітникам правоохоронного органу ПМОП «Беркут», які перебували на службі та виконували обов’язки з охорони громадського прядку, що припиняли їх хуліганські дії.
У результаті вчинення групою осіб хуліганських дій, спрямованих на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, перешкоджаючи виконанню покладених на зазначений підрозділ завдань із охорони громадського порядку та виконанню службових обов’язків співробітника міліції, ОСОБА_2 та вказані особи спричинили матеріальну шкоду, пошкодили службовий транспорт «УАЗ Патріот 3163013», державний номерний знак _________, автобуса «ПАЗ 4234», державний номерний знак ________, який належить автогосподарству ГУ МВС України в м. Києві, та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості співробітникам правоохоронного органу ПМОП «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, Папуші С.С., Павленку І.В., Барандичу Р.В.
У клопотанні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначено, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_2 інкримінованого правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами: рапортом міліціонера ПМОП «Беркут», протоколами допиту свідків – працівників ПМОП «Беркут», протоколом огляду та іншими матеріалами кримінального провадження.
Справі було присвоєно реєстраційний номер 756/1193/14-к (провадження № 1-кс/756/75/14) та передано її на розгляд судді Місечко М.М.
Із журналу судового засідання від 25 січня 2014 року вбачається, що справа розглядалася в нічний час: з 00 годин 29 хвилин до 01 години 22 хвилини. Розгляд справи в нічний час ставить під сумнів дотримання судом вимоги справедливого судового розгляду та принципів, викладених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження судом установлено, що 23 січня 2014 року внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, з посиланням на те, що ОСОБА_2 спільно з ОСОБОЮ_3, ОСОБОЮ_4, ОСОБОЮ_5, ОСОБОЮ_6, ОСОБОЮ_7, ОСОБОЮ_8, ОСОБОЮ_9, ОСОБОЮ_10, ОСОБОЮ_11, ОСОБОЮ_12, ОСОБОЮ_13 та іншими невстановленими особами вчинив дії, направлені на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалися особливою зухвалістю та були пов’язані з опором представникам влади, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку.
23 січня 2014 року о 05 годині 30 хвилин ОСОБУ_2 було затримано за підозрою у вчиненні злочину без ухвали про дозвіл на затримання.
23 січня 2014 року ОСОБУ_2 відповідно до статті 278 КПК України було повідомлено про підозру.
Суд зазначив, що з копії матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, вбачається наявність обґрунтованої підозри вчинення ОСОБОЮ_2 злочину, у якому він підозрюється.
Обираючи ОСОБІ_2 запобіжний захід, суд виходив із серйозного характеру протиправних діянь, їх тяжкості, конкретних обставини кримінального провадження, зокрема з того, що ОСОБА_2 вчинив дії, пов’язані зі спричиненням працівникам правоохоронного органу тілесних ушкоджень, пошкодженням майна, шляхом застосування предметів, які використовувалися як зброя, а також із ризиків неналежної поведінки підозрюваного та того, що ОСОБА_2 підозрювався у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років.
У кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБИ_2 судом покладено необхідність запобігання його спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню іншими способами, продовженню злочинної діяльності.
За результатами розгляду вказаної справи суддя Оболонського районного суду міста Києва Місечко М.М. 25 січня 2014 року постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання слідчого слідчого відділу Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві Бондаренка Р.В. та застосував стосовно підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 23 січня 2014 року до 23 березня 2014 року.
Зазначена ухвала слідчого судді була оскаржена в апеляційному порядку захисником ОСОБА_14 в інтересах ОСОБИ_2.
В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, прийнята з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, матеріали справи свідчать про відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_2 злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, жоден із вилучених у підозрюваного предметів не схожий ні на шолом, ні на арматуру. Неузгодженість показань свідків та потерпілого підтверджується відео, опублікованим у мережі Інтернет, на якому вбачається, що саме дії водія міліцейського автомобіля «УАЗ» спричинили дорожньо-транспортну пригоду.
Слідчий суддя проігнорував доводи захисту, що підозрюваний не має на меті переховуватися від слідства. Органом досудового розслідування не надано доказів, які свідчили б про наміри або можливість переховуватися від слідства, а також підтверджували підстави застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При ухваленні судового рішення судом не враховано та не зазначено у рішенні жодної підстави щодо неможливості передання ОСОБИ_2 на поруки з урахуванням письмових зобов’язань народних депутатів України.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 5 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Оболонського суду міста Києва від 25 січня 2014 року скасовано. Клопотання слідчого слідчого відділу Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві Бондаренка Р.В., погоджене прокурором прокуратури Оболонського району міста Києва Туровським Я.М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБИ_2 задоволено частково. Застосовано до ОСОБИ_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у відповідний період доби із забороною йому залишати місце проживання за адресою: інформація, – з 20 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби. Звільнено ОСОБУ_2 з-під варти.
В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що, розглядаючи клопотання слідчого про застосування до ОСОБИ_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя встановив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, обґрунтував наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, врахував дані, що характеризують особу ОСОБУ_2.
Водночас апеляційний суд зазначив, що, застосовуючи до ОСОБИ_2 найбільш суворий запобіжний захід, слідчий суддя не з’ясував та не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не може забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного. Необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у контексті зазначеного кримінального провадження, немає.
У своїх письмових поясненнях, адресованих Вищій раді юстиції, суддя Місечко М.М. зазначив, що підтримує пояснення, раніше надані ТСК. Так, суддя Місечко М.М. пояснив, що при вирішенні питання стосовно обґрунтованої підозри ним було з’ясовано, що матеріали кримінального провадження свідчать про наявність обґрунтованої підозри. Він узяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини «Влох проти Польщі» від 19 жовтня 2000 року, в якому констатовано, що наявність обґрунтованої підозри за змістом підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб покладені в основу факти можна було обґрунтовано вважати за такі, що вписуються до диспозиції однієї зі статей, які характеризують у КК України кримінальну поведінку.
Сторона захисту не наддала слідчому судді жодного доказу, який би ставив під сумнів кваліфікацію злочину або фактичні обставини справи.
У порядку статті 206 КК України прокурора було зобов’язано провести дослідження фактів, встановлених у судовому засіданні, а саме перевірку застосування до ОСОБИ_2, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження підозрюваного ОСОБИ_2.
Під час перегляду ухвали слідчого судді апеляційним судом не було поставлено під сумнів обґрунтованість підозри та наявність достатніх підстав обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу. Судове рішення апеляційного суду не містить вказівок щодо умисного порушення слідчим суддею при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу норм матеріального чи процесуального права, а також неналежного ставлення до виконання службових обов’язків.
При прийнятті рішення ним об’єктивно, безсторонньо та неупереджено досліджено копії матеріалів кримінального провадження, що були долучені до клопотання, надані учасниками кримінального провадження інші докази.
Прийняте судове рішення не є наслідком упередженості або інших обставин, які б викликали сумнів в об’єктивності та неупередженості або незалежності його як слідчого судді.
Про відсутність з його боку упередженості свідчить і той факт, що ним розглядалися клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо інших осіб, які підозрювалися у вчиненні злочину, передбаченого статтею 294 КК України, і жодне з них задоволено не було.
Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою статтею 29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність.
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на судових стадіях кримінального провадження.
Відповідно до частин першої та другої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний врахувати підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України (стаття 183 КПК України).
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно зі статтею 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
За результатами перевірки матеріалів копії справи та обставин, викладених у заяві Закревської Є.О., встановлено, що слідчим суддею Місечком М.М. було порушено зазначені вище норми кримінального процесуального закону.
Так, із тексту ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року вбачається, що слідчий суддя, застосовуючи запобіжній захід у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБІ_2, дійшов висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, підтверджується копією матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Судове рішення стосовно обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення злочину, врахування особи винного та інших обставин (ризиків, наведених у частині першій статті 177 КПК України). Обмеження розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих підстав його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог пункту 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що обґрунтована підозра у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин (справа «Ердагоз проти Туреччини», 1997 рік; справа «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», 1990 рік). Таким чином, якщо судові органи не провели необхідне розслідування основних фактів справи для того, щоб перевірити обґрунтованість скарги, це є порушенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Степуляк проти Молдови», 2007 рік; справа «Ельчі та інші проти Туреччини», 2003 рік). При цьому тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи.
Згідно з пунктами 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, що можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися у кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (справа «Лабіта проти Італії», справа «Харченко проти України»).
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя Місечко М.М. належним чином не встановив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на який вказав слідчий, не з’ясував законну мету застосування взяття під варту.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Судом першої інстанції не вказано, якими фактами та доказами підтверджується наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_2 кримінального правопорушення.
Сам по собі факт звинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину не може бути підставою для тривалого утримання її під вартою (справа «Калашніков проти Росії», справа «Миханів проти України»).
Слідчим суддею також не було обґрунтовано обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою саме на строк 60 днів, не наведено мотивів, чому не враховано особу підозрюваного, а саме те, що ОСОБА_2 одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, міцні соціальні зв’язки, характеризується позитивно, має постійне місце проживання та постійне місце роботи, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався.
Слідчий суддя дійшов висновку, що з огляду на серйозний характер протиправних діянь, їхню тяжкість, вчинення підозрюваним ОСОБОЮ_2 дій, пов’язаних із спричиненням працівникам правоохоронного органу тілесних ушкоджень, пошкодження майна, шляхом застосування предметів, які використовувалися як зброя, у кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Тому менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання відповідним ризикам.
В ухвалі слідчий суддя Місечко М.М. не навів належних і достатніх мотивів та підстав її ухвалення. Ухвала не містить належного обґрунтування необхідності взяття особи під варту.
Отже, обрання запобіжного заходу ОСОБІ_2 відбулося без додержання низки норм КПК України, що свідчить про неналежне здійснення правосуддя. Під час розгляду клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу слідчий суддя не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.
Водночас при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути з’ясовано можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (справа «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Слідчий суддя належним чином не мотивував можливість застосування менш суворих запобіжних заходів, обмежившись загальними фразами.
Суддя повинен додержуватись присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на час прийняття постанови; частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції на час прийняття постанови) порушенням суддею присяги визнавалось, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги провадиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді і підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині із внесенням змін до законодавства не змінились.
Ураховуючи, що відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та КПК України позбавлення волі перебуває під незалежним судовим контролем, слідчим суддею Місечком М.М. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
За результатом проведення перевірки встановлено, що під час розгляду клопотання про обрання ОСОБІ_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддею Місечком М.М. були вчинені дії, які можуть свідчити про наявність ознак порушення присяги судді.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, що була чинна на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим ніж три роки із дня вчинення проступку (частина четверта статті 96 Закону). Запровадження такого строку є заходом, який пом’якшує відповідальність судді, а тому відповідно до статті 58 Конституції України підлягає застосуванню. Виходячи із установлених обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не сплинув.
На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Місечка Миколи Миколайовича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
