Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції за відомостями, викладеними у заяві ОСОБА_1 стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Хопти Сергія Федоровича,
встановила:
До Вищої ради юстиції 2 лютого 2015 року за вх. № П-246/0/7-15 надійшла заява ОСОБА_1 стосовно порушення чинного законодавства України суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) Хоптою Сергієм Федоровичем під час здійснення правосуддя.
У заяві ОСОБА_1 зазначила, що суддя ВССУ Хопта С.Ф. 11 січня 2014 року постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі – ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, суддею було безпідставно відмовлено у задоволенні її заяви про повернення судового збору.
ОСОБА_3, який є поручителем за кредитним договором, подав до ВССУ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року. Ухвалою ВССУ (суддя-доповідач Гончар В.П.) було відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 29 жовтня 2014 року касаційну скаргу задоволено частково, оскаржуване судове рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
На думку заявника, суддя ВССУ Хопта С.Ф. при постановленні ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження та ухвали про відмову у задоволенні заяви про повернення судового збору допустив істотні порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу між членами Вищої ради юстиції від 8 жовтня 2015 року матеріали за вказаною заявою передані члену Вищої ради юстиції.
За результатами перевірки відомостей, викладених у заяві Пасько О.В., член Вищої ради юстиції дійшла висновку про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ВССУ Хопти С.Ф. (висновок від 11 лютого 2016 року).
На засіданні 16 лютого 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ВССУ Хопти С.Ф.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції, врахувавши висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 16 лютого 2016 року, Вища рада юстиції вирішила відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ВССУ Хопти С.Ф. з огляду на таке.
Під час проведення перевірки встановлено, що рішенням Індустріального суду міста Дніпропетровська від 15 березня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 березня 2013 року скасовано. Позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року № DN80AJ00000306 у розмірі 62364,63 долара США, з яких: 41224,02 долара США – заборгованість за кредитом, 10102,24 долара США – заборгованість за процентами за користування кредитом, 2658,10 долара США – заборгованість за комісією за користування кредитом, 5380,73 долара США – пеня за несвоєчасне виконання зобовязань, 31,29 долара США – штраф (фіксована частина), 2968,25 долара США – штраф (процентна складова). Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати в розмірі 1610 грн з кожного.
Ухвалою ВССУ від 11 січня 2014 року (суддя-доповідач Хопта С.Ф.) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою ВССУ від 17 лютого 2014 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення судового збору.
Ухвалою ВССУ від 12 травня 2014 року (суддя-доповідач Гончар В.П.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 29 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У наданих письмових поясненнях суддя ВССУ Хопта С.Ф. повідомив, що 11 січня 2014 року ним було постановлено ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року.
При постановленні вказаної ухвали згідно із вимогами статей 11, 324, 328, 335 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд касаційної інстанції перевірив у межах касаційної скарги ОСОБА_1 правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, законність рішення апеляційного суду в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до рішення Індустріального суду міста Дніпропетровська від 15 березня 2013 року під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 присутня не була, заперечення проти позову, а також докази на спростування заявлених позовних вимог, розміру та строків нарахування заборгованості не подала, просила розглянути справу без її участі та закрити провадження у справі з урахуванням рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 22 жовтня 2010 року про звернення стягнення на автомобіль у рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором.
Доводи ОСОБА_1 не було взято до уваги, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, на яке вона посилалась у касаційній скарзі, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання і не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), а зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 559 ЦК України). Судове рішення відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15.
Доводи касаційної скарги, додані до неї матеріали, зміст оскаржуваного судового рішення не давали підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, а також про необхідність перевірки матеріалів справи.
Крім того, суддя ВССУ Хопта С.Ф. зазначив, що доводи заяви ОСОБА_1 про неповернення їй суми судового збору є безпідставними з огляду на таке.
У лютому 2014 року ОСОБА_ 1 направила до ВССУ заяву про повернення сплаченого судового збору, посилаючись на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається позивачеві або заявникові за ухвалою суду у разі відмови у відкритті провадження у справі.
За змістом зазначеної статті сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі відмови судом першої інстанції у відкритті провадження у справі, оскільки в такому випадку справа по суті не розглядається.
Враховуючи, що справа розглянута судом по суті з оцінкою додержання судами норм матеріального та процесуального права, у відкритті касаційного провадження відмовлено на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги поверненню не підлягав.
Ухвалою ВССУ від 17 лютого 2014 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення сплаченого судового збору.
Висновок суду касаційної інстанції про відсутність підстав для повернення судового збору пізніше було підтверджено Верховним Судом України у постанові від 12 листопада 2014 року № 6-138цс14.
Доводи заяви ОСОБА_1 щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою поручителя ОСОБА_2, який реалізував право на касаційне оскарження рішення апеляційного суду, стосуються перевірки в межах його касаційної скарги правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, законності рішення апеляційного суду в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції щодо поручителя, що стосуються його особистих прав та обов’язків за договором поруки та пов’язані з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, за виконання яких поручався ОСОБА_2, і на час вирішення спору кредит не було погашено позичальником.
Таким чином, на думку судді ВССУ Хопти С.Ф., доводи заяви ОСОБА_1 свідчать про те, що вона не погоджується з висновками суду касаційної інстанції. Проте судове рішення може бути переглянуте лише у порядку, визначеному ЦПК України.
Право на судовий захист є конституційним правом, гарантованим статтею 55 Конституції України.
Згідно зі статтею 129 Конституції України забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення, крім випадків, встановлених законом, є однією з основних засад судочинства.
Статтею 3 ЦПК України гарантовано кожній особі право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначене право особа може реалізувати в порядку, встановленому ЦПК України.
За змістом частини третьої статті 14, статті 324 ЦПК України право на касаційне оскарження судових рішень, що набрали законної сили, мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 324 ЦПК України).
Відповідно до частини п’ятої статті 328 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги.
З урахуванням системного аналізу пункту 5 частини четвертої статті 328, частини другої статті 324 ЦПК України касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.
Наведені у заяві ОСОБА_1 обставини і доводи свідчать про фактичну незгоду із судовим рішенням суду касаційної інстанції.
Відповідно до чинного законодавства України до повноважень Вищої ради юстиції як органу, який здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, не належить перевірка законності та обґрунтованості судового рішення.
Незгода із судовим рішенням не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, а істотного порушення суддею норм цивільного процесуального права чи неналежного ставлення до службових обов’язків не встановлено.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на час постановлення ухвали ВССУ від 17 лютого 2014 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення судового збору) сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі відмови у відкритті провадження у справі.
За змістом пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя повинен дати оцінку доводам касаційної скарги, порівняти їх із висновками судів, викладеними в судових рішеннях, та вирішити питання, чи є необхідність перевірити висновки судів на підставі матеріалів справи.
Такі дії судді не є суто процесуальними діями, перелік яких міститься в інших пунктах частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», інших пунктах частини четвертої статті 328 ЦПК України, і потребують оцінки обґрунтованості доводів касаційної скарги порівняно з висновками судів у судових рішеннях.
За загальним змістом частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір повертається у випадку, коли наступили процесуальні наслідки, які не залежать та не потребують розгляду справи по суті та оцінки обставин справи й наданих сторонами доказів.
Таким чином, вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не можуть бути застосовані у разі відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.
Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 12 листопад 2014 року № 6-138цс14.
Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» статтю 7 Закону України «Про судовий збір» було викладено в новій редакції, відповідно до якої сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Отже, системний аналіз положень статті 7 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про повернення судового збору, та в редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII дає підстави для висновку, що ухвала суду касаційної інстанції про відмову у поверненні судового збору відповідала вимогам закону.
З огляду на викладене доводи заяви ОСОБА_1 про порушення суддею Хоптою С.Ф. права на повернення їй судового збору є необґрунтованими.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час подання заяви) підставами притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведене, підстав для притягнення судді ВССУ Хопти С.Ф. до дисциплінарної відповідальності немає.
Частиною дев’ятою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) передбачено, що у разі відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, закінчення строку давності притягнення або виявлення обставин, передбачених частиною п’ятою статті 93 цього Закону, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи щодо судді.
На підставі викладеного, керуючись статтею 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
вирішила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Хопти Сергія Федоровича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
