Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Маловацьким Олексієм Володимировичем за заявами Берка С.Т. від 13 жовтня 2014 року та заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановської Зої Станіславівни,
встановила:
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшли заяви Берка С.Т. від 13 жовтня 2014 року та заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановської З.С. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У своїх заявах Берко С.Т. та заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. зазначили, що суддя Кохановська З.С. обрала запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо особи – учасника масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом через його участь у таких акціях. У зв’язку із чим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК, Комісія).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону. Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
У газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року опубліковане повідомлення, у якому зазначено, що Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
За приписами частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Листом секретаря ТСК Соловйової М.М. від 4 лютого 2016 року заяви Берка С.Т. від 13 жовтня 2014 року та заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року щодо судді Кохановської З.С. та пов’язані з їх розглядом документи направлені для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції, оскільки ТСК не встигла прийняти рішення за ними до закінчення терміну своїх повноважень.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 15 квітня 2016 року № Б-2824/4/7-14 та № 2908/0/8-14 вказані заяви передано члену ВРЮ Маловацькому О.В. для здійснення перевірки.
За результатами розгляду вказаних заяв член Вищої ради юстиції Маловацький О.В. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановської З.С. (висновок від 7 червня 2016 року).
На засіданні 14 червня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановської З.С.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Маловацького О.В., врахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції дійшла висновку про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановської З.С. з огляду на таке.
Кохановська Зоя Станіславівна Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 122/1996 призначена строком на п’ять років на посаду судді Ленінградського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2001 року № 2297-ІІI обрана безстроково на посаду судді цього ж суду. Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведена на роботу на посаду судді новоутвореного Святошинського районного суду міста Києва.
До Святошинського районного суду міста Києва 24 січня 2014 року надійшло клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі – СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві) Безсмертного М.В. про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБІ_1.
За змістом вказаного клопотання 22 січня 2014 року близько 12 години 45 хвилин ОСОБА_1., діючи спільно з іншими невстановленими досудовим слідством особами у кількості 3000–5000 осіб, прибули на вулицю Грушевського поряд зі стадіоном «Динамо» в місті Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя.
Зокрема, йшлося про те, що ОСОБА_1, діючи спільно з невстановленими особами, вчинив дії, направлені на досягнення свого злочинного умислу, шляхом здійснення насильства над особами, які намагались їм завадити, а саме: насильство над працівниками правоохоронних органів шляхом нападу та завдання їм ударів, що спричинили останнім тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості.
Під час вказаних протиправних дій ОСОБА_1, діючи спільно з невстановленими особами, вчинив опір представникам влади – працівникам міліції, які намагались припинити злочинні дії цих осіб, шляхом застосування проти працівників міліції предметів, які були заздалегідь приготовлені та використовувались як зброя, а саме: ножів, гумових палиць, біт, пневматичних пістолетів, ціпків, газових балончиків зі сльозоточивим газом тощо. Для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння ОСОБА_1 та інші невстановлені особи використали маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби.
Під час вчинення зазначених протиправних дій ОСОБА_1 був затриманий працівниками міліції.
Зазначене клопотання було передане в порядку автоматизованого розподілу на розгляд слідчому судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановській З.С. (справа № 759/1001/14-к).
За результатами розгляду вказаного вище клопотання слідчий суддя Святошинського районного суду міста Києва Кохановська З.С. 24 січня 2014 року постановила ухвалу про застосування до підозрюваного ОСОБИ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з 24 січня до 22 березня 2014 року включно.
Вказана ухвала мотивована наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБОЮ_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), яка повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: показами свідка ОСОБИ_2, протоколом пред’явлення особи для впізнання, іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
Суд дійшов висновку, що у кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), і на обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБИ_1 послався на необхідність запобігання його спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а також вчиненню інших правопорушень.
У зазначеній ухвалі суддя Кохановська З.С. вказала на наявність ризиків, проте не обґрунтувала, в чому саме вони виявляються.
Вказана ухвала слідчого судді від 24 січня 2014 року була оскаржена в апеляційному порядку. За результатами апеляційного розгляду 31 січня 2014 року апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою скасував ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2014 року, частково задовольнив клопотання старшого слідчого Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Безсмертного М.В., застосував до ОСОБИ_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце свого проживання з 20.00 год. до 08.00 год. наступної доби.
Отже, колегія суддів апеляційного суду міста Києва у складі головуючої судді Приндюк М.В. та суддів Єфімової О.І., Коваль С.М. (рішенням Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення вказаних суддів апеляційного суду міста Києва з посад за порушення присяги) скасувала ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановської З.С. від 24 січня 2014 року, проте вказала, що слідчий суддя Кохановська З.С., розглядаючи клопотання про застосування до ОСОБИ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустила порушень законодавства.
Суддя Кохановська З.С. надала пояснення щодо обставин, викладених у заявах.
У своїх письмових поясненнях до Вищої ради юстиції суддя Кохановська З.С. вказала, що при розгляді клопотання старшого слідчого Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Безсмертного М.В. про обрання міри запобіжного заходу були проведені всі необхідні дії, передбачені Конституцією України, КПК України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та іншими нормативно-правовими актами, а також виконані покладені на неї як на слідчого суддю обов’язки і жодним чином не допущено будь-яких порушень норм матеріального та процесуального закону при здійсненні правосуддя.
Суддя Кохановська З.С. стверджує, що жодним чином не порушила присягу судді, зокрема безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювала правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись верховенством права, чесно і сумлінно виконувала обов’язки слідчого судді, дотримувалась морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняла дій, що порочать та принижують авторитет судової влади.
Надаючи оцінку діям судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановської З.С., вчиненим під час прийняття 24 січня 2014 року рішення у справі № 759/1001/14-к, слід виходити з такого.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 зазначеного Закону суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року Кримінальним процесуальним кодексом України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, покликаного здійснювати весь обсяг таких функцій.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Згідно з частиною першою статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 178 КПК України встановлені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу. Зокрема, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою – четвертою цієї ж статті.
Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 4 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 звернуто увагу суддів судів першої та апеляційної інстанцій на те, що запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються лише з метою та за наявності підстав, визначених статтею 177 КПК України. Слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов’язаний, зокрема, перевіряти наявність підстав і мети застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні, встановлювати обґрунтованість таких підстав з огляду на фактичні дані, установлені конкретні обставини кримінального провадження; враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини; зважати, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у статті 177 КПК України. При розгляді клопотання про обрання або продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обов’язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у виді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Отже, приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний врахувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Також необхідно врахувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотриматись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Зі змісту технічного запису аудіофіксації судового засідання, яке відбулось 24 січня 2014 року, видно, що слідчим суддею Кохановською З.С. не зазначено обставин та обґрунтування того, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суддею також не враховано низку обставин, передбачених статтею 178 КПК України, зокрема, не враховано особу підозрюваного, його вік та стан здоров’я, той факт, що він постійно проживає на території України, має постійне місце проживання, двох дітей, є пенсіонером та ветераном праці, має міцні соціальні зв’язки, раніше не судимий.
Слідчим суддею Кохановською З.С. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.
У судовому рішенні, яке постановлено у формі ухвали слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва Кохановською З.С. від імені України, не наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Кохановською З.С. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
З урахуванням викладеного секція дійшла висновку, що під час розгляду адміністративних матеріалів ОСОБИ_1 суддею Кохановською З.С. допущено порушення низки положень норм процесуального права, що може свідчити про порушення нею присяги судді.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції на момент постановлення зазначених вище ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінилися.
Допущені суддею Кохановською З.С. грубі порушення законодавства свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
Розгляд та вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року не було віднесено статтею 88 вказаного Закону до дисциплінарних стягнень, а отже, строк застосування подання про порушення присяги суддею не був обмежений.
Разом з тим відповідно до частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на сьогодні, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років з дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки на час розгляду суддею Кохановською З.С. справи стосовно ОСОБИ_1 не було встановлено строку для вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги, то для вирішення цього питання підлягає застосуванню строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у нині чинній редакції, як такий, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи, тобто три роки. На даний час цей строк не сплинув.
На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» та статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Кохановської Зої Станіславівни.
Заступник Голови Вищої ради юстиції О.В. Муравйов
