Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Худика М.П., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., Блажівської О.Є., Прудивуса О.В., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищука В.К., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Гулбані Раїси Шимхонівни на дії судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пака Михайла Михайловича,
встановила:
Пак Михайло Михайлович Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 призначений на посаду судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області строком на п’ять років.
До Вищої ради правосуддя 20 травня 2019 року за вх. № Г-3119/0/7-19 надійшла дисциплінарна скарга Гулбані Р.Ш. на дії судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пака М.М. під час розгляду цивільної справи № 303/7153/17 за позовом ОСОБИ_1, який діє в інтересах ОСОБИ_2, до ОСОБИ_3, третя особа – Мукачівська державна нотаріальна контора (далі – Мукачівська НК), про тлумачення заповіту та визнання недійсним договору дарування.
У скарзі Гулбані Р.Ш. зазначає, що місцевий суд, не повідомивши її неналежним чином про призначені судові засідання у справі № 303/7153/17, розглянув справу за її відсутності, а також не забезпечив надіслання на адресу, за якою вона проживає, копій процесуальних документів у справі, що призвело до порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та позбавило Гулбані Р.Ш. можливості надати суду свої доводи щодо суті спору і підтвердити їх відповідними доказами.
Зокрема, у дисциплінарній скарзі Гулбані Р.Ш. зауважує, що зареєстрована та проживає за АДРЕСОЮ_1, однак вся кореспонденція судом свідомо направлялась на її ім’я за іншою АДРЕСОЮ_2. Стверджує, що фактична адреса місця проживання та реєстрації відповідача суду була достовірно відома, оскільки до позовної заяви долучена копія договору дарування квартири, посвідченого Мукачівською НК 6 жовтня 2011 року за № ІНФОРМАЦІЯ_1, укладеного між ОСОБОЮ_4 та ОСОБОЮ_3, в якому зазначена адреса місця проживання та реєстрації ОСОБИ_3 у місті Запоріжжі. Таким чином, скаржник вважає, що, надсилаючи кореспонденцію відповідачу на адресу у місті Мукачевому, суддя Пак М.М. розумів неможливість її отримання відповідачем, а отже, у такий спосіб свідомо відмовив їй у доступі до правосуддя.
Крім того, за результатами розгляду цієї справи суддя Пак М.М. ухвалив заочне рішення від 5 квітня 2018 року, згідно з яким позов ОСОБИ_1, який діє в інтересах ОСОБИ_2, задовольнив повністю, витлумачив заповіт ОСОБИ_5 від 22 березня 1999 року, посвідчений Мукачівською НК, таким чином: ОСОБА_5 заповів усе своє майно дружині ОСОБІ_4 із заповідальним відказом у порядку, визначеному статтею 538 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР), яким після смерті ОСОБИ_4 належне ОСОБІ_5 майно переходить ОСОБІ_2. Визнав недійсним та скасував договір дарування квартири, посвідчений Мукачівською НК 6 жовтня 2011 року за № ІНФОРМАЦІЯ_1, за яким ОСОБА_4 подарувала квартиру АДРЕСОЮ_2 ОСОБІ_3.
Автор дисциплінарної скарги не погоджується із цим рішенням, оскільки під час розгляду справи місцевий суд не врахував, що на день смерті (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_5 володів 1/2 частиною квартири за АДРЕСОЮ_2, яку і заповів своїй дружині ОСОБІ_4, а інша 1/2 частина квартири перебувала у власності ОСОБИ_4 з 1993 року.
Таким чином, скаржник вважає, що після смерті ОСОБИ_5 його дружина ОСОБА_4 набула право власності на 100 % квартири, з яких 1/2 частина квартири належала їй на праві власності ще до смерті чоловіка, а іншу 1/2 частину квартири вона отримала на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та в подальшому розпорядилася цією власністю шляхом укладення зі своєю донькою ОСОБОЮ_3 договору дарування квартири від 6 жовтня 2011 року.
Скаржник стверджує, що суддя Пак М.М. ухваленим рішенням витлумачив заповіт ОСОБИ_5 у спосіб, який не передбачено ні ЦК УРСР, ні Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), та фактично змінив зміст самого заповіту, з якого слідує, що заповідач ОСОБА_5 склав заповіт замість своєї дружини.
За результатами перегляду цієї справи Закарпатський апеляційний суд постановою від 27 березня 2019 року скасував заочне рішення місцевого суду від 5 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБИ_1, який діє в інтересах ОСОБИ_2, відмовив. Зокрема, апеляційний суд встановив, що заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 квітня 2018 року ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу розглянуто за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про її розгляд, тому зазначена обставина відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) є обов’язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Таким чином, позбавивши Гулбані Р.Ш. можливості брати участь у судових засіданнях у цій справі, суддя Пак М.М. вирішив питання про позбавлення її права власності на майно, дійшовши такого висновку виключно на підставі доказів, наданих позивачем, чим, на думку скаржника, умисно або внаслідок недбалості незаконно відмовив їй у доступі до правосуддя, що унеможливило реалізацію нею як учасником судового процесу наданих їй процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також допустив порушення прав людини і основоположних свобод.
За наведених обставин у дисциплінарній скарзі висловлено прохання притягнути суддю Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пака М.М. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 20 травня 2019 року вказану дисциплінарну скаргу передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищуку В.К. для розгляду.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 грудня 2019 року № 3503/2дп/15-19 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пака М.М. з підстав, визначених підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Розгляд дисциплінарної справи призначено на 10 лютого 2020 року.
Суддя Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пак М.М. та скаржник Гулбані Р.Ш. повідомлені про розгляд дисциплінарної справи 10 лютого 2020 року шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
Крім того, з метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді Пака М.М. та права ефективно будувати свій захист копію ухвали про відкриття дисциплінарної справи надіслано на адресу суду, в якому працює суддя, та оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя прибув суддя Пак М.М. та надав пояснення. Скаржник у засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 лютого 2020 року не прибув.
Відповідно до частини третьої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у разі відсутності судді, скаржника розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без їхньої участі, за винятком випадків, коли суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини четвертої статті 48 цього Закону.
Неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи (частина п’ята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя прийнято рішення про розгляд дисциплінарної справи за відсутності скаржника, якого завчасно та належним чином повідомлено про розгляд дисциплінарної справи.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищука В.К., суддю Пака М.М., дослідивши матеріали дисциплінарної справи і письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пака М.М. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
З матеріалів цивільної справи № 303/7153/17, які надійшли на запит члена Вищої ради правосуддя, вбачається, що 18 грудня 2017 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями до провадження судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пака М.М. передано позовну заяву ОСОБИ_1, який діє в інтересах ОСОБИ_2, до ОСОБИ_3, третя особа – Мукачівська НК, про тлумачення заповіту та визнання недійсним договору дарування. У цій позовній заяві вказано таку адресу відповідача: АДРЕСА_2.
5 січня 2018 року на виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України суддя Пак М.М. надіслав до виконавчого комітету Мукачівської міської ради запит щодо перевірки відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБИ_3 за АДРЕСОЮ_2. У відповідь на вказаний запит Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Мукачівської міської ради в листі від 11 січня 2018 року № ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що згідно з обліком Мукачівського виконкому відомості щодо ОСОБИ_3 відсутні (а. с. 34).
Відповідно до вимог частини десятої статті 187 ЦПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
12 січня 2018 року суддя Пак М.М. постановив ухвалу, якою відкрив провадження у цивільній справі № 303/7153/17 та призначив у ній підготовче судове засідання на 2 лютого 2018 року.
Як убачається з матеріалів цивільної справи № 303/7153/17, копію ухвали суду від 12 січня 2018 року надіслано всім сторонам у справі, а відповідачу та третій особі – ще й позовну заяву з додатками (а. с. 36). При цьому відповідачеві ОСОБІ_3 вказані процесуальні документи надіслано за адресою, зазначеною у позовній заяві ОСОБИ_1, а саме за АДРЕСОЮ_2 (хоча суду було відомо, що за вказаною адресою відповідач не проживає).
У зв’язку з неявкою в судове засідання 2 лютого 2018 року всіх учасників справи розгляд справи перенесено на 23 лютого 2018 року, про що секретарем судового засідання складено довідку (а. с. 44).
Цього самого дня, 2 лютого 2018 року, судові повістки надіслано відповідачеві та третій особі, зокрема: ОСОБІ_3 – за АДРЕСОЮ_2 (а. с. 45), позивачеві та його представнику надіслано відповідні sms-повідомлення (а. с. 46, 47).
У призначене на 23 лютого 2018 року судове засідання сторони не з’явились, про що секретарем судового засідання складено довідку (а. с. 50). Ухвалою місцевого суду від 23 лютого 2018 року суддя Пак М.М. закрив підготовче судове засідання та призначив справу до судового розгляду на 5 березня 2018 року (а. с. 51).
23 лютого 2018 року судові повістки надіслано відповідачеві та третій особі, при цьому ОСОБІ_3 – за АДРЕСОЮ_2 (а. с. 52), позивачеві та його представнику надіслано відповідні sms-повідомлення (а. с. 54, 55).
У призначене на 5 березня 2018 року судове засідання сторони не з’явились, розгляд справи перенесено на 20 березня 2018 року, про що секретарем судового засідання складено довідку (а. с. 62).
Цього самого дня, 5 березня 2018 року, судові повістки надіслано відповідачеві та третій особі, зокрема ОСОБІ_3 – за АДРЕСОЮ_2 (а. с. 63), позивачеві та його представнику надіслано відповідні sms-повідомлення (а. с. 65, 66).
Крім того, 5 березня 2018 року на офіційному веб-порталі «Судова влада України» розміщено оголошення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області про виклик ОСОБИ_3 у судове засідання у справі № 303/7153/17, призначене на 15 год. 30 хв. 20 березня 2018 року (а. с. 64).
20 березня 2018 року судове засідання не відбулось у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Пака М.М., розгляд справи перенесено на 5 квітня 2018 року, про що секретарем судового засідання складено довідку (а. с. 68).
20 березня 2018 року судові повістки надіслано відповідачеві та третій особі, зокрема ОСОБІ_3 – за АДРЕСОЮ_2 (а. с. 69), позивачеві та його представнику надіслано відповідні sms-повідомлення (а. с. 70, 71).
На а. с. 72 міститься конверт із вкладенням (примірник позовної заяви з додатками та судова повістка про виклик у судове засідання на 23 лютого 2018 року), надісланий ОСОБІ_3 – за АДРЕСОЮ_2, повернений із поштового відділення до місцевого суду з відміткою «За закінченням терміну».
У призначене на 5 квітня 2018 року судове засідання сторони не з’явились, про що секретарем судового засідання складено довідку (а. с. 73).
За результатами розгляду справи по суті суддя Пак М.М. ухвалив заочне рішення від 5 квітня 2018 року, згідно з яким позов ОСОБИ_1, який діє в інтересах ОСОБИ_2, задовольнив повністю, витлумачив заповіт ОСОБИ_5 від 22 березня 1999 року, посвідчений Мукачівською НК, таким чином: ОСОБА_5 заповів усе своє майно дружині ОСОБІ_4 із заповідальним відказом у порядку, визначеному статтею 538 ЦК УРСР, яким після смерті ОСОБИ_4 належне ОСОБІ_5 майно переходить ОСОБІ_2. Визнав недійсним та скасував договір дарування квартири, посвідчений Мукачівською НК 6 жовтня 2011 року за № ІНФОРМАЦІЯ_1, яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБІ_3 квартиру за АДРЕСОЮ_2.
Листом місцевого суду від 5 квітня 2018 року сторонам у справі надіслано копію цього заочного рішення.
На а. с. 83 міститься конверт із вкладенням (копія заочного рішення від 5 квітня 2018 року), надісланий ОСОБІ_3 – за АДРЕСОЮ_2, повернутий із поштового відділення до місцевого суду з відміткою «Через не запит».
Таким чином, володіючи інформацією про те, що ОСОБА_3 не зареєстрована та не проживає за АДРЕСОЮ_2, суд надсилав відповідачеві на цю адресу всі процесуальні документи.
Разом із цим до позовної заяви ОСОБИ_1, який діє в інтересах ОСОБИ_2, було долучено копію договору дарування квартири, посвідченого Мукачівською НК 6 жовтня 2011 року за № ІНФОРМАЦІЯ_1, укладеного між ОСОБОЮ_4 та ОСОБОЮ_3, в якому адресою проживання та реєстрації ОСОБИ_3 зазначено АДРЕСУ_1 (а. с. 13). Проте жодного процесуального документа за цією адресою відповідачеві ОСОБІ_3 судом не було надіслано.
Відповідно до вимог частини десятої статті 187 ЦПК України виклик фізичної особи, місце проживання (перебування) якої неможливо встановити, здійснюється судом через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
З матеріалів цивільної справи № 303/7153/17 вбачається, що місцевий суд п’ять разів призначав у ній судові засідання, а саме: 2 лютого 2018 року, 23 лютого 2018 року, 5 березня 2018 року, 20 березня 2018 року, 5 квітня 2018 року, однак лише один раз розмістив на офіційному веб-порталі «Судова влада України» оголошення про виклик ОСОБИ_3 у судове засідання, призначене на 20 березня 2018 року (а. с. 64).
Вказане свідчить про те, що суддя Пак М.М., позбавивши ОСОБУ_3 можливості брати участь у судових засіданнях у цій справі, вирішив питання про позбавлення її права власності на майно (квартира за АДРЕСОЮ_2) виключно на підставі доказів, наданих позивачем.
За результатами розгляду заяви ОСОБИ_3 про перегляд заочного рішення суду від 5 квітня 2018 року ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2018 року (суддя Довжанин В.М.) відмовлено у задоволенні цієї заяви.
Разом із тим за результатами перегляду цієї справи в апеляційному порядку Закарпатський апеляційний суд постановою від 27 березня 2019 року скасував заочне рішення місцевого суду від 5 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБИ_1, який діє в інтересах ОСОБИ_2, відмовив.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, апеляційний суд встановив, що заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 квітня 2018 року ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, справу розглянуто за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про її розгляд, а тому зазначена обставина відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Крім того, з приводу вирішення вказаної справи по суті Закарпатський апеляційний суд вказав таке.
Із матеріалів справи вбачається, що 22 березня 1999 року Мукачівською НК посвідчено заповіт за № ІНФОРМАЦІЯ_4, згідно з яким ОСОБА_5 заповів усе належне йому майно дружині ОСОБІ_4, а у випадку її смерті – ОСОБІ_2 (а. с. 12).
Згідно з копією повторного свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 15).
У зв’язку зі смертю ОСОБИ_5 відкрилася спадщина за заповітом, прийняття якої, на час її відкриття, було врегульовано нормами ЦК УРСР.
Згідно з матеріалами справи після смерті ОСОБИ_5 відкрилася спадщина за заповітом від 22 березня 1999 року, на підставі якого ОСОБА_4 прийняла спадщину за померлим чоловіком, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі 20 жовтня 2000 року за № ІНФОРМАЦІЯ_6, виданого ОСОБІ_4 державним нотаріусом Мукачівської НК ОСОБОЮ_6. Із зазначеного свідоцтва вбачається, що його видано на спадкове майно, яке складається з 1/2 частини квартири № 35, яка розташована за АДРЕСОЮ_2, до якої належить гараж (а. с. 14).
6 жовтня 2011 року ОСОБА_4 подарувала належну їй на праві власності квартиру за АДРЕСОЮ_2 своїй доньці ОСОБІ_3, яка належала дарувальнику на праві: 1/2 частина – на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Мукачівської міської ради народних депутатів 15 квітня 1993 року (рішення від 24 березня 1993 року № ІНФОРМАЦІЯ_7), 1/2 частина – на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим Мукачівською НК 20 жовтня 2000 року за № ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 13).
Згідно з копією витягу про державну реєстрацію прав, виданого комунальним підприємством «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № ІНФОРМАЦІЯ_8 від 19 жовтня 2011 року, право власності на вказану квартиру зареєстроване за ОСОБОЮ_3 (а. с. 134).
Отже, ОСОБА_4 як власник зазначеної квартири за життя розпорядилася належним їй на праві приватної власності майном, яке подарувала своїй доньці ОСОБІ_3.
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 28 лютого 2018 року № ІНФОРМАЦІЯ_9 вбачається, що Джеджина Г.Г. померла ІНФОРМАЦІЯ_10 (а. с. 59–60).
Позивач ОСОБА_2 вважала, що після смерті ОСОБИ_4 вона має право на спадкування майна згідно із заповітом її дідуся ОСОБИ_5 від 22 березня 1999 року, але листом державного нотаріуса Мукачівської НК ОСОБИ_7 від 23 листопада 2017 року № ІНФОРМАЦІЯ_11 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадщину за заповітом після смерті ОСОБИ_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, прийняла його дружина ОСОБА_4, яка оформила свої спадкові права і отримала 20 жовтня 2000 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири, на земельну ділянку та грошове заощадження. Також у листі їй роз’яснено, що вона мала б право спадкувати майно після смерті дідуся ОСОБИ_5 як підпризначений спадкоємець лише в разі смерті ОСОБИ_4 або неприйняття нею спадщини, відмови від прийняття спадщини чи усунення її від права на спадкування (а. с. 17).
Позивач вважала, що державним нотаріусом неправильно розтлумачено заповіт, за яким вона є спадкоємцем згідно з вимогами статті 538 ЦК УРСР, а тому просила суд відповідно до статті 213 ЦК України витлумачити заповіт ОСОБИ_5.
Задовольняючи позов ОСОБИ_2, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 зробив заповітне розпорядження, чітко зазначивши і виразивши своє бажання щодо спадкоємців його майна, – дружина ОСОБА_4 та (у разі смерті дружини) ОСОБА_2, а тому витлумачив заповіт ОСОБИ_5 від 22 березня 1999 року таким чином: ОСОБА_5 заповів усе своє майно дружині ОСОБІ_4 із заповідальним відказом у порядку, визначеному статтею 538 ЦК УРСР, яким після смерті ОСОБИ_4 належне йому майно переходить ОСОБІ_2.
Проте Закарпатський апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково застосував норми статті 538 ЦК УРСР, згідно з якою заповідач вправі покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов’язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання. Відказоодержувачами можуть бути особи як ті, що входять, так і ті, що не входять до кола спадкоємців за законом.
Спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов’язаний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.
У разі смерті спадкоємця, на якого покладено виконання заповідального відказу, або в разі неприйняття ним спадщини зобов’язання виконання заповідального відказу переходить на інших спадкоємців, які одержали його частку.
Як вбачається із заповіту ОСОБИ_5 від 22 березня 1999 року, він не містить заповідального відказу, заповітне розпорядження про те, що усе належне йому майно він заповів своїй дружині ОСОБІ_4, а у випадку її смерті – ОСОБІ_2, не може вважатися заповідальним відказом.
Таким чином, здійснюючи тлумачення заповіту, суд фактично змінив зміст самого заповіту, з якого вбачається, що заповідач ОСОБА_5 склав заповіт замість своєї дружини, що не передбачено нормами чинного законодавства, оскільки спадкоємець або приймає спадщину і стає його власником, або не приймає її. Якщо спадкоємець прийняв спадщину, він стає її власником. Певні обмеження можуть бути встановлені в заповіті, однак вони можуть стосуватися лише вчинення певної дії, або надання права користування спадковим майном певним особам.
Заповідач має право заповісти лише своє майно. Після відкриття спадщини і спадкування такого майна спадкоємцем воно вже не є власністю спадкодавця, а тому він не може перезаповісти його іншій особі.
У заповіті ОСОБИ_5 від 22 березня 1999 року не міститься жодних зобов’язань щодо вчинення дій основним спадкоємцем ОСОБОЮ_4 (дружиною) на користь третіх осіб, у тому числі і ОСОБИ_2. Тобто заповіт ОСОБИ_5 не містить заповідального відказу, як помилково вважав суд першої інстанції.
З огляду на наведене суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБИ_2 про тлумачення заповіту, яка задоволенню не підлягає, а також про визнання недійсним та скасування договору дарування квартири, яка є похідною вимогою від первісної і також не підлягає задоволенню.
У поясненнях, наданих під час проведення попередньої перевірки, суддя Пак М.М. не заперечував того, що вся кореспонденція судом надсилалась ОСОБІ_3 за АДРЕСОЮ_2, оскільки саме цю адресу зазначено у позовній заяві. При цьому суддя вказав, що, отримавши відповідь Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 11 січня 2018 року про відсутність відомостей щодо мешкання ОСОБИ_3 за АДРЕСОЮ_2, при подальшому розгляді справи керувався вимогами частини десятої статті 187 ЦПК України, згідно з якими, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Також суддя звернув увагу, що частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису – не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
На виконання вказаної норми 5 березня 2018 року на офіційному веб-порталі «Судова влада України» Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області розміщено судовий виклик ОСОБИ_3 у судове засідання у справі № 303/7153/17, призначене на 15 год. 30 хв. 20 березня 2018 року.
З огляду на вказане суддя вважає, що про призначене на 5 квітня 2018 року судове засідання, в якому було розглянуто справу по суті та ухвалено рішення суду, сторони були належним чином повідомлені.
У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 лютого 2020 року суддя Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пак М.М. надані ним письмові пояснення підтримав повністю.
При цьому із вказаних письмових пояснень судді не вбачається, чому суд не надсилав усі процесуальні документи у цивільній справі відповідачеві ОСОБІ_3 за адресою її місця проживання (м. Запоріжжя), про яке суду було відомо з долучених до позовної заяви документів (копії договору дарування квартири), а також чому, призначаючи у цивільній справі п’ять судових засідань, суд лише один раз опублікував на офіційному веб-порталі «Судова влада України» оголошення про виклик ОСОБИ_3 у судове засідання, призначене на 20 березня 2018 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини невідʼємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, такі вимоги: принцип «змагальності» процесу, який відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, під час розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в судовому процесі перед судом (рішення у справі «Екбатані проти Швеції» від 26 травня 1988 року, номер заяви 10563/83, пункти 24–33); право на ефективну участь (рішення у справі «T. та V. проти Сполученого Королівства» від 16 грудня 1999 року, номери заяв 24724/94; 24888/94, пункти 83–89).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обовʼязок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Застосовуючи положення статті 6 Конвенції, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що Конвенція вимагає від держав-сторін вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 (пункт 77 рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» від 4 березня 2014 року). Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Шмідт проти Латвії» від 27 квітня 2017 року). Поза всяким сумнівом, право на справедливий судовий розгляд буде тим більше порушено, якщо особу взагалі не залучено до судового розгляду, в результаті якого було вирішено питання про її права.
Як убачається з рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі № 1-10/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом, положення вказаної статті у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до вимог частини десятої статті 187 ЦПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Згідно з вимогами частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З матеріалів цивільної справи № 303/7153/17 вбачається, що у позовній заяві ОСОБИ_1, поданій в інтересах ОСОБИ_2, адресою відповідача зазначено АДРЕСА_2, однак її фактичне місце проживання (перебування) – АДРЕСА_1. Із долученої до позовної заяви копії договору дарування квартири від 6 жовтня 2011 року вбачається, що фактичне місце проживання відповідача – АДРЕСА_1 (а. с. 13).
На запит місцевого суду щодо перевірки відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБИ_3 за АДРЕСОЮ_2, Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Мукачівської міської ради листом від 11 січня 2018 року № ІНФОРМАЦІЯ_3 поінформував, що згідно з обліком Мукачівського виконкому відсутні відомості щодо проживання ОСОБИ_3 за вказаною адресою (а. с. 34).
Однак суддя Пак М.М. не звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБИ_3 поза межами Мукачівського району Закарпатської області.
Натомість за наявності інформації про те, що ОСОБА_3 не зареєстрована та не проживає за АДРЕСОЮ_2, всі процесуальні документи у цивільній справі суд надсилав відповідачеві виключно на цю адресу.
Крім того, як убачається з матеріалів цивільної справи № 303/7153/17, призначаючи п’ять судових засідань, місцевий суд лише один раз розмістив на офіційному веб-порталі «Судова влада України» оголошення про виклик ОСОБИ_3 у судове засідання, призначене на 20 березня 2018 року (а. с. 64).
Частиною першою статті 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу (стаття 283 ЦПК України).
Встановлені обставини свідчать, що суддя Пак М.М. розглянув цивільну справу № 303/7153/17 без виклику та належного повідомлення відповідача ОСОБИ_3 про час, дату та місце розгляду справи, лише на підставі доказів, наданих позивачем, та ухвалив заочне рішення, яким вирішив питання про позбавлення ОСОБИ_3 права власності на майно, чим допустив істотне порушення прав скаржника. Крім того, копію заочного рішення суд надіслав на адресу, за якою відповідач не зареєстрована та не проживає.
Таким чином, доводи скаржника щодо неповідомлення її про дату та час судового засідання, розгляд справи та ухвалення заочного рішення за відсутності всіх сторін та відповідно недотримання суддею вимог статей 128, 187, 211, 280 ЦПК України підтверджуються матеріалами цивільної справи № 303/7153/17.
З огляду на вказане за наявності у матеріалах справи письмових документів, які свідчили, що ухвалення рішення у справі № 303/7153/17 може вплинути на майнові права відповідача ОСОБИ_3, суддя Пак М.М., не виконавши передбаченого статтями 128, 187, 211 ЦПК України обов’язку щодо виклику та належного повідомлення відповідача про призначені судові засідання, розглянув справу за її відсутності, що унеможливило реалізацію ОСОБОЮ_3 наданих їй процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. У зв’язку із цим не було забезпечено виконання покладеного на суд статтею 234 ЦПК України обов’язку щодо сприяння у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вжиття заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи.
Вказане свідчить про те, що суддя Пак М.М., розглядаючи справу № 303/7153/17, допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію ОСОБОЮ_3 процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Зазначені порушення, допущені суддею Паком М.М., свідчать про неналежне його ставлення до виконання обов’язків, визначених статтями 128, 187, 211 ЦПК України.
Водночас Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя на підставі всіх зібраних матеріалів і доказів не встановлено обставин, які б свідчили, що вказані порушення суддею Паком М.М. вчинені умисно. Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що порушення норм цивільного процесуального законодавства допущене суддею Паком М.М. внаслідок недбалості.
Під дисциплінарним проступком судді слід розуміти винне протиправне порушення службових обов’язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, або перешкоджанні доступу до правосуддя, порушенні суддівських обмежень, а також загальновизнаних моральних вимог.
Частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначені підстави дисциплінарної відповідальності судді.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Пак М.М. допустив спрощений підхід до вирішення зазначеної цивільної справи, поєднаний із порушенням норм процесуального права і невиконанням обов’язку справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
При наданні оцінки встановленим обставинам враховано, що відповідно до положень частини четвертої статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або істотного дисциплінарного проступку.
Згідно з пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Належне здійснення правосуддя є обов’язком кожного судді. Обов’язок судді сумлінно виконувати покладені на нього обов’язки регламентований відповідними процесуальними законами і передбачає, зокрема, дотримання суддею порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпечення можливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, у тому числі на участь в судових засіданнях та доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Зазначені обов’язки судді є професійними стандартами, що формують ту модель поведінки, яку суддя повинен ставити собі за взірець і якої повинен дотримуватися. Проте, на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, під час здійснення правосуддя у цій справі суддя Пак М.М. внаслідок допущеної недбалості покладених на нього обов’язків не виконав.
Отже, враховуючи встановлені обставини, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що розгляд суддею Паком М.М. цивільної справи № 303/7153/17 за відсутності відповідача ОСОБИ_3 та без належного повідомлення її про місце, дату та час проведення судового розгляду, за результатами якого ухвалено рішення, яким, по суті, позбавлено ОСОБУ_3 належного їй на праві власності майна, свідчить про вчинення суддею Паком М.М. дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).
Водночас Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя на підставі всіх зібраних матеріалів і доказів не встановлено обставин, які б свідчили, про наявність у діях судді Пака М.М. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Із наданої головою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Котубеєм І.І. характеристики вбачається, що суддя Пак М.М. за час роботи на посаді судді зарекомендував себе позитивно. Наполегливий у досягненні поставлених цілей, принциповий, дисциплінований, ініціативний, рішучий, справедливий, вимогливий до себе та інших. Пак М.М. працює над підвищенням свого професійного рівня, старанно та неупереджено виконує покладені на нього обов’язки, розгляд справ усіх категорій здійснює якісно та у встановлені чинним законодавством України строки. До дисциплінарної відповідальності не притягувався.
За таких обставин, визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Пака М.М., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з урахуванням характеру та наслідків дисциплінарного проступку судді, ступеня його вини, враховуючи позитивну характеристику судді, допущення ним проступку внаслідок недбалості, а також те, що він раніше не притягувався до дисциплінарної відповідальності, вважає пропорційним і достатнім застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження.
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Cтрок притягнення судді Пака М.М. до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку не закінчився.
На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Пака Михайла Михайловича та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше десяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя М.П. Худик
Члени Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
О.Є. Блажівська
О.В. Прудивус
