Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Малашенковою Тетяною Михайлівною за зверненнями Марчевського В.Ф. стосовно суддів Вищого адміністративного суду України Головчук Світлани Володимирівни, Стародуба Олександра Павловича, Тракало Валентини Володимирівни, Мойсюка Миколи Івановича, Іваненко Яни Леонідівни,
встановила:
до Вищої ради юстиції 10 і 14 липня 2014 року надійшли звернення Марчевського В.Ф. від 8 і 11 липня 2014 року (вх. № М-2023/1/7-14 та вх. № М-2023/0/7-14) та доповнення до раніше поданих звернень (вх. № М-1577/2/7-15 від 28 жовтня 2015 року та вх. № М-660/0/7-16 від 16 березня 2016 року) щодо вчинення суддями Вищого адміністративного суду України Головчук С.В., Стародубом О.П., Тракало В.В., Мойсюком М.І., Іваненко Я.Л. дисциплінарного проступку у вигляді істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язаного, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушенням вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтованим вжиттям заходів забезпечення позову (частина перша статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла на момент подачі звернень).
На підставі пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» з дня набрання чинності цим Законом (11 квітня 2014 року) повноваження членів Вищої ради юстиції, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою, припинено.
Новий повноважний склад Вищої ради юстиції сформовано 4 червня 2015 року.
Згідно з параграфом 69 Рекомендації CM/REC (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання.
Згідно з протоколами автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 2 жовтня 2015 року вказані звернення передані члену Вищої ради юстиції Малашенковій Т.М. для здійснення перевірки.
За результатами перевірки член Вищої ради юстиції Малашенкова Т.М. дійшла висновку про відсутність ознак дисциплінарного проступку в діях суддів Головчук С.В., Стародуба О.П., Тракало В.В., Мойсюка М.І., Іваненко Я.Л., у зв’язку з чим запропонувала відмовити у відкритті дисциплінарної справи.
На засіданні 31 травня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно вказаних суддів.
До початку розгляду матеріалів перевірки на засіданні Вищої ради юстиції заявником Марчевським В.Ф. було подано заяву про відвід члену Вищої ради юстиції Малашенковій Т.М. з підстав, зазначених у вказаній заяві.
За результатами таємного голосування Вища рада юстиції вирішила відмовити у задоволенні заяви про відвід.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Малашенкову Т.М., врахувавши висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 31 травня 2016 року, письмові пояснення суддів та пояснення Марчевського В.Ф., Вища рада юстиції доходить висновку про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Головчук С.В., Стародуба О.П., Тракало В.В., Мойсюка М.І., Іваненко Я.Л. з огляду на таке.
Марчевський В.Ф. у своїх зверненнях зазначав, що у 2010 році ОСОБА1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду державного майна України про визнання дій неправомірними та скасування наказу, поновлення на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року задоволено, зазначену постанову скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року розстрочено виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року щодо виплати заробітної плати ОСОБА1 та відмовлено у відстроченні виконання постанови суду в частині поновлення позивача на роботі.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року скасовано ухвалу суду першої інстанції в частині розстрочення виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року та в задоволенні заяви в цій частині відмовлено, а в решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
На вказані вище рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідач та третя особа, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, подали касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Крім того, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій щодо розгляду заяви про відстрочення та розстрочення судового рішення.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2012 року всі касаційні скарги об’єднані в одне провадження.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року (судді Тракало В.В., Головчук С.В., Стародуб О.П.) постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також скасовано ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2012 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2013 року (судді Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюк М.І.) залишено без змін постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2012 року.
На думку заявника, судді Головчук С.В., Стародуб О.П., Тракало В.В., Мойсюк М.І., Іваненко Я.Л. при постановленні ухвал від 26 квітня 2012 року та 9 липня 2013 року жодним чином не спростовували вимоги пункту 13 листа Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2009 року № 1619/10/13-09, де зазначено, що «…акти перевірки не є рішеннями суб’єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов’язків осіб чи суб’єктів владних повноважень, а отже, не породжують правовідносини, що можуть бути предметом спору», та судові рішення, які набрали законної сили, а саме рішення господарського суду Рівненської області у справі № 3/47 від 9 серпня 2011 року, рішення господарського суду Рівненської області від 21 жовтня 2009 року у справі № 11/125, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2010 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2013 року у справі № К-21305/10, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2008 року, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18 січня 2010 року у справі № 2а-7337/09/1770 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року у справі № 20592/10/9104.
Під час проведення перевірки суддям Головчук С.В., Стародубу О.П., Тракало В.В., Мойсюку М.І., Іваненко Я.Л. запропоновано надати пояснення щодо обставин, викладених у зверненнях Марчевського В.Ф.
У поясненнях судді зазначили, що при розгляді вказаної судової справи ними не було допущено порушень норм чинного законодавства.
З пояснень суддів вбачається, що судді Тракало В.В., Головчук С.В., Стародуб О.П., відхиляючи касаційні скарги ухвалою суду від 26 квітня 2012 року, дійшли висновку про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, а саме статей 159, 195 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
На засіданні Вищої ради юстиції був присутній заявник Марчевський В.Ф., який надав членам Вищої ради юстиції пояснення з приводу обставин, викладених у зверненнях, зокрема щодо ігнорування суддями судових рішень, які набрали законної сили та мають преюдиціальне значення у справі.
Заявник також зазначив, що його звільнення було незаконним. На думку Марчевського В.Ф., судді Головчук С.В., Стародуб О.П., Тракало В.В., Мойсюк М.І., Іваненко Я.Л. при постановленні ухвал допустили грубі порушення законодавства, оскільки, зі слів заявника, проігнорували судові рішення, що набрали законної сили, та не спростовували вимоги пункту 13 листа Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2009 року № 1619/10/13-09.
Ретельно проаналізувавши у сукупності матеріали перевірки та доводи, викладені у зверненнях та поясненнях Марчевського В.Ф., Вища рада юстиції доходить висновку, що, зазначаючи про порушення вказаними суддями вимог щодо неупередженого розгляду справи, порушення статті 124 Конституції України, частини другої статті 14, статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник фактично не погоджується з постановленими ухвалами суду касаційної інстанції.
Наведені доводи не можуть бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Головчук С.В., Стародуба О.П., Тракало В.В., Мойсюка М.І., Іваненко Я.Л.
Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року вбачається, що судом касаційної інстанції (судді Тракало В.В., Головчук С.В., Стародуб О.П.) встановлено порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 159, 195 Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому суд касаційної інстанції скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, колегія суддів діяла у межах процесуальних норм, закріплених Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2013 року (судді Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюк М.І.) залишено без змін постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2012 року.
Згідно зі статтею 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, колегія суддів діяла у межах процесуальних норм, закріплених Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до Висновку № 1 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів система судових інспекцій у тих країнах, де вона існує, не повинна займатися змістом судових справ або правильністю ухвалених рішень і не повинна змушувати суддів, з міркувань ефективності, гнатися за продуктивністю на шкоду належному виконанню своїх обов’язків, що полягають у прийнятті ретельно зваженого рішення в інтересах тих, хто звернувся до правосуддя.
Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Як зазначено у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Переоцінка доказів не належить до повноважень Вищої ради юстиції, оскільки Рада згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду юстиції» не є органом правосуддя.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
За таких обставин доводи Марчевського В.Ф. про ігнорування судом касаційної інстанції судових рішень, які зазначаються ним у зверненнях, і ігнорування пункту 13 листа Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2009 року № 1619/10/13-09 фактично зводяться до питання оцінки доказів та фактів, що здійснюють судді під час вирішення справи, і що, в свою чергу, не може бути приводом для дисциплінарної відповідальності.
У матеріалах дисциплінарної справи відсутні докази, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону суддями під час розгляду справи та прийняття судових рішень.
Під час проведення перевірки також встановлено, що звернення Марчевського В.Ф. з цих самих підстав неодноразово розглядалися Вищою радою юстиції та за результатами такого розгляду надавалися відповіді по суті порушених питань з роз’ясненнями норм законодавства.
Водночас слід зауважити, що, як видно зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року (судді Тракало В.В., Головчук С.В., Стародуб О.П.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2013 року (судді Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюк М.І.), наводячи мотиви, з яких виходив суд при прийнятті судового рішення, зазначені колегії суддів обмежились загальними фразами.
В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року та від 9 липня 2013 року судді зробили висновки, яким мають передувати певні мотиви, зазначені в їхньому змісті, як це передбачено статтею 165 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, судді мали дійти до наведених висновків, виходячи із суті спору і на підставі аналізу доводів касаційної скарги та їх співставлення з мотивами, з яких суди першої та апеляційної інстанцій виходили при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а також положеннями закону, якими суди керувалися.
Вказаний висновок підтверджується і правовою позицією Верховного Суду України. А саме, у постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-138цс14 вказано на необхідність здійснення оцінки обґрунтованості доводів касаційної скарги у порівнянні з висновками судів, викладеними у судових рішеннях.
Отже, вмотивованість ‒ це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
З огляду на це вмотивованість ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року і від 9 липня 2013 року мала полягати у поясненні, чому доводи касаційних скарг не спроможні спростувати мотивів оскаржуваних судових рішень та відповідних посилань на законодавство.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Європейський суд з прав людини нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
Таким чином, при винесенні ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року і від 9 липня 2013 року судді допустили порушення норм процесуального права, яке полягає у відсутності мотивів ухвалення судових рішень, та не врахували правові позиції Європейського суду з прав людини у цьому питанні.
Однак це порушення не є таким, що свідчить про порушення суддями присяги, оскільки в матеріалах перевірки відсутні відомості, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону вказаними суддями під час розгляду справи та прийняття судових рішень.
Слід також зауважити, що у параграфі 72 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» від 25 липня 2002 року (чинне з 6 листопада 2002 року) зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.
Аналогічний висновок також міститься у параграфі 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії».
Відтак, за результатами проведеної перевірки у діях суддів Головчук С.В., Стародуба О.П., Тракало В.В., Мойсюка М.І., Іваненко Я.Л. встановлено порушення норм процесуального права, яке полягає у відсутності мотивів ухвалення судового рішення. Однак таке порушення не було способом відмови у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, та не свідчить про упередженість та необ’єктивність суддів, а отже, не містить ознак дисциплінарного проступку, передбачених статтею 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI, та ознак порушення присяги.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
У частині чотирнадцятій статті 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент подачі звернень) зазначено, що Вища рада юстиції здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду юстиції».
Згідно зі статтею 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент постановлення ухвал) суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
- істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;
- невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
- порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);
- систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;
- розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;
- неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.
Частиною дев’ятою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ) встановлено, що у разі відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, закінчення строку давності притягнення або виявлення обставин, передбачених частиною п’ятою статті 93 цього Закону, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді.
На підставі викладеного, керуючись статтями 27, 37 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
вирішила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Вищого адміністративного суду України Головчук Світлани Володимирівни, Стародуба Олександра Павловича, Тракало Валентини Володимирівни, Мойсюка Миколи Івановича, Іваненко Яни Леонідівни.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
