Вища ради юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Олійник Аллою Сергіївною за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна Олега Володимировича, Берка Степана Тарасовича стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Лопатюк Надії Григорівни,
встановила:
Лопатюк Надія Григорівна ___ року народження. З червня 1986 року по червень 1997 року обіймала посаду народного судді Ленінградського районного народного суду міста Києва, з червня 1997 року по жовтень 2001 року – посаду судді Ленінградського районного суду міста Києва, з листопада 2001 року – суддя Святошинського районного суду міста Києва, Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1997 року № 385/97-ВР обрана суддею безстроково.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12 лютого 2015 року) за результатами таємного голосування суддів Святошинського районного суду міста Києва призначена на посаду заступника голови суду з 11 червня 2015 року строком на два роки.
Зі змісту характеристики, наданої головою Святошинського районного суду міста Києва Домарацькою А.В., убачається, що Лопатюк Н.Г. уміє організувати свою роботу, постійно працює над підвищенням професійного рівня, знає чинне законодавство і правильно застосовує його на практиці, має великий досвід роботи суддею, судові справи розглядає своєчасно, при відправленні правосуддя правильно та кваліфіковано застосовує норми матеріального та процесуального права. Велику увагу приділяє підвищенню професійних знань і діловій кваліфікації, вивченню нових нормативно-правових актів.
Користується повагою та авторитетом серед суддів та працівників апарату суду. За своїми особистими якостями енергійна, ініціативна, дисциплінована, вимоглива до себе та інших. Уміє встановлювати стосунки з колегами, комунікабельна, принципова. За характером врівноважена та доброзичлива.
За весь час роботи на посаді судді обґрунтованих скарг на дії судді Лопатюк Н.Г. не надходило, до дисциплінарної відповідальності вона не притягувалась.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 13 жовтня 2014 року надійшли заяви Берка Степана Тарасовича від 13 жовтня 2014 року (вх. № Б-2824/7/7-14) та 8 грудня 2014 року – заступника Генерального прокурора України Бачуна Олега Володимировича від 5 грудня 2014 року (вх. № 2908/0/8-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Лопатюк Надії Григорівни відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII (далі – Закон).
У заявах Берко С.Т. та заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. зазначили, що у справі № 759/1036/14-к (провадження № 1-кс/759/202/14) слідчий суддя Лопатюк Н.Г. обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо особи – учасника масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом, у зв’язку з його участю у таких акціях, а тому відносно неї має бути проведено перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону.
Законом визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону було утворено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону. Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Відповідне повідомлення було опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року, у якому вказано, що ТСК оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто – 12 червня 2015 року.
За приписами частини п’ятої статті 2 Закону заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Листом секретаря ТСК Соловйової М.М. від 29 лютого 2016 року № 2820/0/9-16 та відповідно до акта прийому-передачі матеріалів справ ТСК заяви Берка С.Т. від 13 жовтня 2014 року та заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року передані для розгляду до Вищої ради юстиції.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу між членами Вищої ради юстиції 14 квітня 2016 року матеріали за вказаними заявами передані члену Ради Олійник А.С.
За результатами перевірки відомостей, викладених у заявах заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року та Берка С.Т. від 13 жовтня 2014 року, член Вищої ради юстиції Олійник А.С. дійшла висновку про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Лопатюк Н.Г. (висновок від 10 червня 2016 року).
На засіданні 14 червня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Лопатюк Н.Г.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Олійник А.С., врахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції вважає, що слід відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Лопатюк Н.Г. з огляду на таке.
Під час перевірки встановлено, що 24 січня 2014 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_1, погоджене старшим прокурором прокуратури Святошинського району міста Києва ОСОБА_2, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3.
Клопотання було вмотивоване тим, що 19 січня 2014 року невстановлені досудовим розслідуванням особи організували натовп у кількості приблизно 3000–5000 осіб для вчинення масових заворушень, до складу якого увійшли ОСОБА_3 та інші невстановлені особи.
22 січня 2014 року приблизно о 09 годині 00 хвилин ОСОБА_3, діючи спільно з іншими невстановленими досудовим слідством особами у кількості приблизно 3000–5000 осіб прибули на вулицю Грушевського, де розміщений стадіон «Динамо» в м. Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувались насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя.
З метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях ОСОБА_3, діючи спільно з іншими особами, заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме: бронежилети, шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту. Для досягнення свого злочинного умислу ОСОБА_3, діючи спільно з невстановленими особами, прибув на вулицю Грушевського, де розміщений стадіон «Динамо» в м. Києві, та вчинив насильство над особами, які намагались їм завадити, а саме над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, шляхом нападу та завдання їм ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпиленням сльозоточивого газу, камінням тощо.
Під час указаних протиправних дій ОСОБА_3, діючи спільно з невстановленими особами, вчинив опір представникам влади, а саме працівникам міліції, які намагались припинити злочинні дії вищевказаних осіб, шляхом застосування проти працівників міліції предметів, які були заздалегідь приготовлені та використовувались як зброя, а саме: ножів, гумових палиць, біт, пневматичних пістолетів, ціпків, газових балончиків зі сльозоточивим газом тощо.
Для приховування власних облич, з метою уникнення відповідальності за вчинені діяння, ОСОБА_3 та інші невстановлені особи використали маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби для приховання особистості.
22 січня 2014 року о 23 годині 40 хвилин ОСОБА_3 був затриманий в порядку статті 208 КПК України. Цього самого дня йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.
З протоколу допиту підозрюваного від 23 січня 2014 року вбачається, що йому роз’яснено його права та обов’язки.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 інкримінованого йому злочину повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5; іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Справі було присвоєно реєстраційний номер 759/1036/14-к (провадження № 1-кс/759/202/14) та передано на розгляд судді Лопатюк Н.Г.
Судом установлено, що ОСОБА_3, _____ року народження, уродженець міста Мирний (Якутія, Російська Федерація) українець, освіта середня, одружений, не працює, зареєстрований та проживає за адресою: _АДРЕСА, раніше не судимий.
22 січня 2014 року приблизно о 09 годині 00 хвилин ОСОБА_3, діючи спільно з невстановленими слідством особами, брав активну участь у масових заворушеннях, що супроводжувались насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя, та потягли за собою тяжкі наслідки, тобто вчинив злочин, передбачений частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
22 січня 2014 року о 23 годині 40 хвилин ОСОБА_3 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).
У кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 судом покладено необхідність запобігання його спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а також вчиненню інших правопорушень.
За результатами розгляду вищевказаної справи суддя Святошинського районного суду міста Києва Лопатюк Н.Г. 24 січня 2014 року постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_1 та застосувала стосовно підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22 березня 2014 року включно.
Суд виходив із того, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування, вчиняти інші правопорушення, а менш суворі запобіжні заходи не є достатніми для запобігання вказаним ризикам.
Зазначена ухвала слідчого судді була оскаржена в апеляційному порядку захисником ОСОБА_3 – ОСОБА_4. В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що висновки слідчого судді про наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_3 є необґрунтованими. У клопотанні слідчого та в ухвалі слідчого судді немає ніяких доказів, які б свідчили про існування таких ризиків. При розгляді клопотання судом не було надано належної оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 кримінального правопорушення та в ухвалі суду не наведено належних доказів, які б свідчили про вчинення ним кримінального правопорушення. Слідчим суддею не було розглянуто можливість застосування щодо підозрюваного іншого менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою з урахуванням відомостей про особу ОСОБА_3, який має постійне місце реєстрації та проживання, раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох дітей віком 6 та 11 років, а також батьків пенсійного віку.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2014 року скасовано. Клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_1, погоджене старшим прокурором прокуратури Святошинського району міста Києва ОСОБА_2, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3, задоволено частково. Застосовано щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у відповідний період доби, заборонено йому залишати місце проживання за адресою: _АДРЕСА, 15, – з 20 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби. Звільнено ОСОБА_3 з-під варти.
В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що, розглядаючи клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя правильно встановив існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків неналежної поведінки підозрюваного та правильно вказав, що більш м’які запобіжні заходи не здатні запобігти таким ризикам.
Разом із тим під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків. Так, у судовому засіданні апеляційного суду прокурор пояснив, що орган досудового розслідування провів у кримінальному провадженні значний обсяг слідчих та процесуальних дій, а тому ризик того, що ОСОБА_3 може перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, значно зменшився.
У своїх письмових поясненнях суддя Лопатюк Н.Г. зазначила, що в її провадження як слідчого судді надійшло клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_1, погоджене зі старшим прокурором прокуратури Святошинського району міста Києва ОСОБА_2 за №1-кс/759/202/14 (759/1036/14-к) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3.
24 січня 2014 року вона постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_1 та застосувала щодо підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 задоволено, ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року скасовано, клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУГУ МВС України в місті Києві старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 задоволено частково, застосовано щодо останнього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у відповідний період доби, заборонено йому залишати місце свого проживання за адресою: _АДРЕСА, 15, – з 20 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби, звільнено останнього з-під варти та покладено на нього зобов’язання відповідно до статті 181 КПК України.
При цьому колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду міста Києва дійшла висновку про те, що слідчий суддя дослідила клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, встановила, що зазначені в клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на даному етапі розслідування достатньою сукупністю даних. Зміст статей 95, 193 КПК України не покладають на слідчого суддю обов’язку при розгляді клопотання безпосередньо заслуховувати пояснення свідків та потерпілих, а також нормами закону не встановлено чіткого порядку вивчення слідчим суддею матеріалів клопотання. Тому немає підстав вважати, що слідчим суддею були порушені вимоги КПК України при дослідженні клопотання та матеріалів, які його обґрунтовують.
В ухвалі суду апеляційної інстанції також зазначено, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінальної справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів має визнати, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя у висновках, які зробив орган досудового слідства відносно ОСОБА_3, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановив. Не виявлено таких обставин і колегією суддів.
Що стосується ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, то колегія суддів зазначила, що слідчий суддя на момент розгляду клопотання дійшла правильного висновку про їх наявність, з огляду на характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь, їх тяжкість і, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, обґрунтовано вказала, що більш м’які запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам.
Суддя Лопатюк Н.Г. також зазначила, що за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості слідчого судді, суду, підозрюваний та його захисник мали право відповідно до норм КПК України заявити їй як слідчому судді відвід. Однак підозрюваним та його захисником відводів заявлено не було. ОСОБА_3 в судовому засіданні визнав свою вину у вчинених діяннях, а його захисник не заперечував вини підозрюваного у вчинених правопорушеннях.
На її думку, при ухваленні вищевказаної ухвали вона не допустила істотних порушень норм процесуального права, розглянула клопотання протягом строку, встановленого законом, не порушувала вимог щодо неупередженого розгляду клопотання, правил суддівської етики, що б могло підірвати авторитет правосуддя, не розголошувала таємниць, що охороняються законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати.
Як стверджує суддя, нею не було порушено присягу судді. Вона безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювала правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконала обов’язки слідчого судді, дотримувалась морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняла жодних дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Доказів злочинного наміру, грубої недбалості або навмисного порушення закону чи несумлінності, яка потягла істотні наслідки, при вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу надано не було.
Суддя Лопатюк Н.Г. зазначила, що визначальним у незалежності судді під час здійснення правосуддя є принцип, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене ним судове рішення, і Вища рада юстиції не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення.
Також зазначала, що Берко С.Т. та заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. не є належними суб’єктами звернення із заявами про проведення перевірки стосовно судді відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою статтею 29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на судових стадіях кримінального провадження.
Згідно зі статтею 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний врахувати підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Необхідно також враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватися вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України (стаття 183 КПК України).
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно зі статтею 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
Вищою радою юстиції було витребувано належним чином завірену копію справи № 759/1036/14-к (1-кс/759/202/14) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3.
За результатами перевірки матеріалів вказаної справи та обставин, викладених у заявах Берка С.Т. і заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В., встановлено, що суддею Лопатюк Н.Г. було порушено зазначені вище норми кримінального процесуального закону.
Так, з тексту ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2014 року вбачається, що слідчий суддя, застосовуючи запобіжній захід у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_3, дійшов висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Судове рішення стосовно обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення злочину, врахування особи винного та інших обставин (ризиків, наведених у частині першій статті 177 КПК України). Обмеження розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих підстав його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог пункту 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обґрунтована підозра у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин (справа «Ердагоз проти Туреччини», 1997 рік; справа «Фокс, Кемпбелл і Хартлі» проти Сполученого Королівства, 1990 рік). Таким чином, якщо судові органи не провели необхідне розслідування основних фактів справи для того, щоб перевірити обґрунтованість скарги, це є порушенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Степуляк проти Молдови», 2007 рік; справа «Ельчі та інші проти Туреччини», 2003 рік). При цьому тлумачення поняття «обґрунтованість» залежатиме від усіх обставин справи.
Згідно з пунктами 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, що можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися у кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (справа «Лабіта проти Італії», 2000 рік; справа «Харченко проти України», 2011 рік).
Слідчий суддя Лопатюк Н.Г., вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, належним чином не встановила наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, – на який вказав слідчий, – не з’ясувала законну мету застосування взяття під варту.
Судом першої інстанції не вказано, якими саме іншими матеріалами кримінального провадження, крім пояснень свідків працівників БМОП «Беркут», підтверджується наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 кримінального правопорушення.
З протоколу підозрюваного ОСОБА_3 від 23 січня 2014 року вбачається, що він на підставі статті 63 Конституції України відмовився давати будь-які показання.
У протоколі обшуку затриманої особи та вилучення речей зазначено, що під час обшуку та огляду затриманого ОСОБА_3 нічого вилучено не було. Отже, у підозрюваного не було вилучено предметів, які б підтверджували його участь у масових заворушеннях та застосування ним насильства щодо працівників правоохоронних органів, а саме: засобів індивідуального захисту, засобів для приховування особистості.
Слідчим суддею також не було обґрунтовано обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою саме на строк 60 днів, не наведено мотивів, чому не враховано особу підозрюваного, а саме те, що ОСОБА_3 має молодий вік, зареєстрований та постійно проживає у _АДРЕСА, одружений, раніше не судимий.
Слідчий суддя дійшла висновку: у кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а у зв’язку із тим, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке належить до категорії особливо тяжких та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, то менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання відповідним ризикам.
Згідно зі статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
В ухвалі слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва не наведені належні й достатні мотиви та підстави її ухвалення.
Отже, обрання запобіжного заходу ОСОБА_3 відбулося без додержання низки норм КПК. Під час розгляду клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу слідчий суддя не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.
Необхідно зазначити, що стосовно суддів апеляційного суду міста Києва Коваль С.М., Єфімової О.І., Беця О.В., які переглядали ухвалу слідчого судді Лопатюк Н.Г. від 24 січня 2014 року в апеляційному порядку, Вищою радою юстиції 31 березня 2016 року прийнято рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про їх звільнення з посад суддів апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.
Суддя повинен додержуватись присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції, що діяла на час прийняття постанови; частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції на час прийняття постанови) порушенням суддею присяги визнавалось, у тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги провадиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді і підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінились.
Слідчим суддею Лопатюк Н.Г. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
Допущені суддею Лопатюк Н.Г. грубі порушення законодавства свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справи та про наявність в її діях ознак порушення присяги судді.
За змістом норм Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, що була чинна на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку (частина четверта статті 96 Закону).
Після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
Відповідний правовий висновок про застосування строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності викладено в постановах Верховного Суду України в адміністративних справах № 800/13/16 від 26 квітня 2016 року, № 800/499/15 від 19 квітня 2016 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Лопатюк Надії Григорівни.
Заступник Голови Вищої ради юстиції О.В. Муравйов
