Акт ВРП

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо усунення прогалин законодавства у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів» від 16 липня 2021 року, реєстраційний № 5794, внесений на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Бабієм Р.В.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

вирішила:

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо усунення прогалин законодавства у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів» від 16 липня 2021 року, реєстраційний № 5794, внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Бабієм Р.В.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

В. о. Голови Вищої ради правосуддя                                                                           Олексій МАЛОВАЦЬКИЙ

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

9 грудня 2021 року № 2312/0/15-21

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

шодо законопроєкту № 5794

1. Проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо усунення прогалин законодавства у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів» від 16 липня 2021 року, реєстраційний № 5794 (далі – законопроєкт № 5794), внесений у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Бабієм Р.В.

Згідно з пояснювальною запискою основною метою прийняття законопроєкту є усунення прогалин у законодавстві та правової невизначеності у статусі суддів, щодо яких Вищою радою правосуддя прийнято рішення про   відмову у задоволенні рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також – ВККСУ) про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Автор проєкту закону зазначає, що законопроєкт спрямований також на оптимізацію та забезпечення економічної обґрунтованості бюджетних видатків на судову систему, оскільки врегульовує питання правового статусу суддів, які не здійснюють правосуддя, однак отримують суддівську винагороду. У зв’язку із цим законопроєктом № 5794 пропонуються зміни до законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та загальніше будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація[1].

При опрацюванні законопроєкту № 5794 Вища рада правосуддя  розглянула позиції Верховного Суду, Ради суддів України, Національної школи суддів України.

Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала, що всі законодавчі зміни, спрямовані на врегулювання питань суддівської кар’єри, в тому числі прийняття положень тимчасового характеру, спрямованих на подолання кадрової кризи в судах всіх рівнів, мають відповідати Конституції України, принципу правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права[2], незалежності суддів, недискримінації при вирішенні питань суддівської кар’єри та міжнародним стандартам з огляду на таке.

3.1. Законопроєктом запроваджуються зміни до статті 86 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також – Закон № 1402-VIII), якими передбачено, що ВККСУ може вносити Вищій раді правосуддя подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя судді, призначеного на посаду в порядку, визначеному пунктом 17 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, у разі неявки судді без поважної причини для проходження оцінювання на відповідність займаній посаді.

Зауважуємо, що суддя належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок забезпечення гарантій незалежності, які зумовлені його конституційно-правовим статусом саме у зв’язку зі здійсненням правосуддя. Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатись як особисті привілеї судді, а навпаки, з огляду на їх публічно-правове значення, служать способом захисту від необґрунтованого притягнення до відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання посадових професійних обов’язків.

Консультативна рада європейських судів (далі також – КРЄС) у своїх висновках зазначала, що всі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності[3]. Будь-яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проєкт висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання висновку[4].

Виключні підстави тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя наведені у частині першій статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі також – Закон № 1798-VIII).

Відповідно до цієї частини вказаного Закону суддю може бути тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя за рішенням Вищої ради правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності; при проведенні кваліфікаційного оцінювання; в порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Згідно із частиною третьою статті 62 Закону № 1798-VIII тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя з інших підстав не допускається.

Такої підстави тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, як неявка для проходження кваліфікаційного оцінювання Закон № 1798-VIII не містить.

Порядок тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя при проведенні кваліфікаційного оцінювання врегульовано статтею 66 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Згідно із частинами першою, другою цієї статті тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя при проведенні кваліфікаційного оцінювання здійснюється Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Внесене ВККСУ подання підлягає невідкладному розгляду Вищою радою правосуддя, але не пізніше семи календарних днів з дня надходження.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України в разі неявки судді для проходження оцінювання на відповідність займаній посаді має перевірити належність повідомлення судді про засідання ВККСУ та причини неявки, витребувати пояснення та документи, що можуть вказати на поважність причин неявки, та за наявності обґрунтованих підстав вважати, що існує об’єктивна необхідність у реагуванні, може звернутися до Вищої ради правосуддя в порядку статті 66 Закону № 1798-VIII з відповідним поданням. Водночас цим законопроєктом не визначено критеріїв, за якими будуть визначатися поважність причин такої неявки.

Відповідно до висновків Венеційської комісії «законодавство не слід використовувати як засіб для припинення строку повноважень осіб, обраних або призначених за Конституцією»[5]. Аналогічних висновків в цьому  контексті дійшов і Європейський суд з прав людини, зокрема в рішенні «ВАКА v. HUNGARY».

З огляду на викладене Вища рада правосуддя вважає, що запровадження у частину п’яту статті 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такої правової норми призведе до суттєвого звуження існуючих прав і гарантій незалежності суддів, передбачених Конституцією України, чинними законодавчими актами з питань судоустрою і статусу суддів та міжнародними стандартами щодо прав судді при проведенні будь-яких процедур дисциплінарного характеру, а тому не може бути підтримане.

3.2. Законопроєктом передбачається внесення змін до статті 88 Закону № 1402-VIII, зокрема додається нова частина п’ята, в якій пропонується закріпити, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у задоволенні рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та відсутність рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відповідність судді займаній посаді є підставою для проведення повторного оцінювання відповідності судді займаній посаді. Повторне оцінювання проводиться з етапу, визнаного незадовільним при попередньому оцінюванні.

Вища рада правосуддя у своєму консультативному висновку до законопроєкту № 4505[6], який запроваджував аналогічну норму, вже зазначала, що ситуація щодо наслідків прийняття Вищою радою правосуддя рішення про відмову у задоволенні рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дійсно потребує законодавчого врегулювання.

Згідно із частиною другою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання.

Проте Закон 1402-VIII не визначає алгоритму дій ВККСУ у пленарному складі під час перегляду таких рішень і не передбачає підстав для їх перегляду та видів можливих рішень за результатами перегляду.

Тобто законодавець, запровадивши можливість перегляду ВККСУ у пленарному складі рішень, прийнятих її колегією, механізму такої процедури не передбачив.

Таким чином, гарантоване відповідним положенням Закону № 1402-VIII право судді на перегляд результатів кваліфікаційного оцінювання з огляду на нормативну нерегламентованість перетворилося на теоретичне, ілюзорне і таке, що не може бути реалізованим. Така ситуація не відповідає принципу верховенства права та практиці Європейського суду з прав людини і підлягає виправленню на законодавчому рівні щодо будь-якого з етапів кваліфікаційного оцінювання.

Отже, з метою збереження принципів незмінності суддів, гарантій їх незалежності та конституційного права доступу до професії Вища рада правосуддя вважає, що проведення повторного оцінювання відповідності судді займаній посаді з етапу, визнаного незадовільним при попередньому оцінюванні, необхідно визначити на законодавчому рівні.

3.3. Щодо запропонованих змін до частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, відповідно до яких базовий розмір посадового окладу судді, який тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя, становить п’ять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, зауважуємо, що Вища рада правосуддя в консультативному висновку до законопроєкту № 4505 висловлювала свою позицію щодо неконституційності цієї законодавчої ініціативи.

КРЄС у своєму висновку № 17 (2014) підтримує позицію Рекомендації Комітету міністрів (2010) 12, наголошуючи, що «системи, які визначають розмір винагороди судді залежно від їхньої роботи, мають бути скасовані, оскільки вони можуть ускладнити забезпечення незалежності суддів»[7].

Гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом[8].

У рішенні від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Конституційний Суд України, спираючись на статтю 130 Основного Закону України, вказав, що зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Таким чином, запропонована законопроєктом зміна до частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII суперечить Конституції України та фактично повертає норму закону, яка визнана неконституційною, тому не може бути підтримана.

3.4. У запропонованому законопроєкті № 5794 запроваджується низка норм, якими передбачається, що суддя вважається тимчасово відстороненим від здійснення правосуддя без ухвалення Вищою радою правосуддя окремого рішення з дня ухвалення ВККСУ рішення про невідповідність судді займаній посаді (новий абзац другий частини другої статті 62 Закону № 1798-VIII в редакції законопроєкту № 5794), з дня набрання чинності цим Законом судді, які здійснюють правосуддя, щодо яких станом на дату набрання чинності цим Законом колегією ВККСУ ухвалено рішення про невідповідність судді займаній посаді, є такими, що тимчасово відсторонені від здійснення правосуддя, без ухвалення Вищою радою правосуддя окремого рішення (пункт 2 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» законопроєкту № 5794).

Також пропонується розширити коло підстав тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя такою, як прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення про невідповідність судді займаній посаді (нова частина четверта статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту).

Фактично зазначена пропозиція передбачає автоматичне (ex lege) тимчасове відсторонення суддів, щодо яких наявне рішення ВККСУ про невідповідність судді займаній посаді, від здійснення правосуддя в силу закону, яке є формою санкції, не містить жодних процесуальних гарантій для його оскарження в судовому порядку і захисту судді від свавілля, не передбачає чітких строків перегляду результатів оцінювання судді.

Водночас зазначена пропозиція не узгоджується зі статтями 66, 67 Закону 1798-VIII, якими визначено порядок та підстави тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя при проведенні кваліфікаційного оцінювання, а також передбачено право особи з визначених підстав оскаржити рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя при проведенні кваліфікаційного оцінювання.

За правилами частини першої статті 66 Закону 1798-VIII тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя при проведенні кваліфікаційного оцінювання здійснюється Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Вища рада правосуддя наголошує, що запропоновані норми є посяганням на гарантовані Конституцією та законами України незалежність та недоторканність суддів, значно звужують існуючі права, передбачені чинним законодавством у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, та можуть призвести до зупинення роботи судів.

Також звертаємо увагу, що відповідно до Конституції України  в Україні діє Вища рада правосуддя і згідно з пунктом 6 статті 131 Основного Закону саме Вища рада правосуддя ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

Звернення ВККСУ до Вищої ради правосуддя з відповідним поданням про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя є підставою для його розгляду та винесення Вищою радою правосуддя законного і обґрунтованого рішення після всебічного вивчення обставин, якими вмотивовано таке подання.

Натомість рішення ВККСУ про невідповідність судді займаній посаді не може розглядатися як безумовна самостійна підстава відсторонення судді від здійснення правосуддя. Застереження про чинність відсторонення до дня ухвалення ВККСУ рішення про відповідність судді займаній посаді або до дня звільнення судді з посади, передбачене змінами до статті 62 Закону № 1798-VIII, не усуває цю невизначеність та не може бути процесуальним запобіжником свавіллю, оскільки чинні процедури оцінювання в Україні тривають роками та далекі від завершення.

Окрім того, законопроєкт не передбачає порядку доведення до відома Вищої ради правосуддя прийнятих ВККСУ рішень. 

Запропоноване законодавче регулювання не відповідає вимогам чіткості закону як складової принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

Отже, рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя може ухвалити виключно Вища рада правосуддя, автоматичне (в силу закону) відсторонення не відповідатиме положенням Основного Закону та міжнародним стандартам у сфері судочинства, видається дискримінаційним та таким, що значно звужує права та конституційні гарантії незалежності суддів, тому відповідні пропозиції Вища рада правосуддя не підтримує.

3.5. Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» законопроєкту № 5794 визначено, що Вища рада правосуддя без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя, вирішує питання:

переведення суддів апеляційних судів, рішення про ліквідацію яких прийнято на момент набрання чинності цим законом, до новостворених апеляційних судів відповідної юрисдикції;

відрядження судді Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (крім суддів, щодо яких Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя прийняла рішення про звільнення з посади судді) на підставі заяви судді до апеляційного суду тієї самої спеціалізації для здійснення правосуддя на два роки, але не довше моменту заповнення вакансії в апеляційному суді у порядку, визначеному законом.

Вища рада правосуддя у консультативному висновку до законопроєкту № 4505, який містить аналогічну законодавчу ініціативу, вже висловлювала свою позицію щодо підтримки положень, спрямованих на вирішення питання подолання кадрової кризи у судовій системі шляхом внесення відповідних законодавчих змін щодо надання Вищій раді правосуддя права вирішувати питання переведення судді апеляційного суду з ліквідованого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання без рекомендації ВККСУ[9].

Окрім цього, врегулювання питання суддівської кар’єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів передбачено проєктом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо приведення положень Закону у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020)», реєстраційний номер № 5456 від 30 квітня 2021 року (далі – законопроєкт № 5456), та альтернативним до нього проєктом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання діяльності Верховного Суду та статусу суддів Вищих спеціалізованих судів України, які ліквідуються», реєстраційний № 5456-1 (далі – законопроєкт № 5456-1).

У консультативному висновку щодо вказаних законопроєктів, затвердженому рішенням від 20 липня 2021 року № 1621/0/15-21, Вища рада правосуддя зазначила, що необхідність вирішення питань щодо подальшого здійснення повноважень суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які припинили діяльність та ліквідуються, у тому числі шляхом переведення згідно із законом до апеляційних судів із відповідним забезпеченням, закріплено у Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки.

Запропоновані законопроєкти передбачають право суддів вищих спеціалізованих судів звернутися до Вищої ради правосуддя із заявою про переведення без конкурсу до визначеного суддею апеляційного суду незалежно від наявності у такому суді вакантних посад. У разі неподання заяви пропонується Вищій раді правосуддя вирішити питання про переведення таких суддів до апеляційного суду відповідно до вимог статей 53 та 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас частина третя статті 82 цього Закону передбачає можливість переведення судді до іншого суду того самого або нижчого рівня без конкурсу у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому суддя обіймає посаду судді.

Вища рада правосуддя підтримала положення законопроєкту № 5456 в частині збереження статусу діючих суддів вищих спеціалізованих судів у разі їх переведення до апеляційного суду.

Кадрова криза у системі судочинства зумовила ухвалення Верховною Радою України 4 червня 2020 року Закону України № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (далі – Закон № 679-ІХ), який врегульовує питання переведення суддів шляхом відрядження за рішенням Вищої ради правосуддя без відповідного подання недіючої Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у суди, які не можуть повноцінно працювати, та є заходом, який показав свою ефективність.

Сфера правового регулювання Закону № 679-ІХ охоплює виключно питання процедури переведення діючих суддів до судів того самого рівня та тієї самої спеціалізації, однак цим законопроєктом не передбачено можливості переведення суддів реорганізованих вищих спеціалізованих судів, що потребує відповідного врегулювання на законодавчому рівні. 

Встановлений законопроєктом № 5794 термін відрядження 2 роки не відповідає чинним положенням Закону, які визначають термін відрядження не більше ніж на один рік, який може бути продовжений ще не більше ніж на один рік. Загальний строк відрядження не може перевищувати два роки (стаття 55 Закону № 1402-VIII).

Однак у разі підтримання законодавцем вказаних положень законопроєкту № 5794, спрямованих на вирішення питання подолання кадрової кризи у судовій системі шляхом відрядження суддів Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, необхідно передбачити, що Вища рада правосуддя оголошує окрему процедуру відрядження до конкретно визначених нею судів відповідної спеціалізації саме для суддів Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (крім суддів, щодо яких Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя прийняла рішення про звільнення з посади судді) за умови, що ними збережено  статус судді.

Крім того, з метою збереження гарантій для таких суддів законодавцю слід встановити розмір їхньої суддівської винагороди. 

Для забезпечення безперервності здійснення судочинства та недопущення затягування строків розгляду судових справ у законопроєкті необхідно передбачити норму, що посада, на яку відряджено суддю, не може бути вакантною та на неї не може бути оголошено конкурс протягом усього строку такого відрядження суддів Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (крім суддів, щодо яких Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя прийняла рішення про звільнення з посади судді).  

Вища рада правосуддя вкотре наголошує, що заповнення вакансій у судах та врегулювання питання кадрової кризи у судовій системі є неможливим до початку роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

4. Проєкт містить недоліки нормотворчого характеру. За загальним правилом законодавчої техніки перехідні положення законопроєкту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов’язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту. Перехідні положення не можуть міститися в законопроєктах про внесення змін до інших законів чи про визнання законів такими, що втратили чинність. У разі необхідності врегулювання питань, що мають вирішуватися у перехідних положеннях, відповідні зміни повинні вноситися до основного закону (законів)[10].

У розділі І законопроєкту зазначено, що зміни вносяться до «законодавчих актів України», але у цьому розділі наведено зміни тільки до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому зміни до статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» всупереч нормам законодавчої техніки наведені у розділі II «Прикінцеві і перехідні положення» законопроєкту.

Окрім того, звертаємо увагу, що згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Закону.

Вища рада правосуддя з урахуванням викладених у цьому консультативному висновку зауважень не підтримує законопроєкт № 5794.