Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Бойком Андрієм Михайловичем за заявами Сімонова Миколи Георгійовича та заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової Марини Юріївни,
встановила:
Міндарьова Марина Юріївна Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012 призначена на посаду судді Червонозаводського районного суду міста Харкова строком на п’ять років.
Зі змісту характеристики, підписаної головою Червонозаводського районного суду міста Харкова, вбачається, що суддя Міндарьова М.Ю. зарекомендувала себе кваліфікованим спеціалістом, володіє державною мовою, має фахові знання та достатній рівень теоретичної підготовки, добре знає чинне законодавство і вміло застосовує його на практиці. Судові засідання проводить відповідно до вимог процесуального закону, судові документи складає юридично грамотно, в судових рішеннях зрозуміло викладає обставини справи та доводи на обґрунтування прийнятого рішення. Користується авторитетом та повагою в колективі, саме тому на підставі рішення загальних зборів суддів з 22 квітня 2014 року здійснювала адміністративні повноваження на посаді заступника голови суду. За своїми особистими якостями відповідальна, тактовна, наполеглива, ініціативна, дисциплінована. Дисциплінарних стягнень не має, що підтверджується інформацією, наданою Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК, Комісія) 23 вересня 2014 року надійшла заява Сімонова Миколи Георгійовича від 18 вересня 2014 року про проведення перевірки судді Міндарьової М.Ю. в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв’язку з прийняттям нею рішень про накладення адміністративних стягнень на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у вигляді арешту строком на 15 діб, які були учасниками масових акцій протесту в період Революції гідності.
16 грудня 2014 року до ТСК надійшла заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. від 12 грудня 2014 року про проведення перевірки судді Міндарьової М.Ю. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». У своїй заяві заступник прокурора Харківської області Стратюк О.М. зазначив, що суддя Міндарьова М.Ю. винесла постанови про накладення адміністративних стягнень на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, тому підлягає перевірці на підставі пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції. Для реалізації цього Закону була утворена ТСК.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування у газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року, у якому зазначено, що ТСК оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи чи прийняття рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року та протоколу передачі матеріалу раніше визначеним членам Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року вказані заяви як такі, що передані Комісією та відносно яких не було прийнято рішення, передані для розгляду члену Вищої ради юстиції Бойку А.М. За наслідками перевірки член Вищої ради юстиції Бойко А.М. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової М.Ю. (висновок від 16 червня 2016 року).
На засіданні 21 червня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової М.Ю.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Бойка А.М., врахувавши висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції, Вища рада юстиції вважає, що слід відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової М.Ю. з огляду на таке.
Як було встановлено Вищою радою юстиції на засіданні, що відбулося 4 лютого 2016 року, заявник Сімонов М.Г. за вказаною ним адресою не проживає і не зареєстрований, що підтверджено довідкою Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області. Крім того, у заяві зазначено адресу, яка не існує.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити такі відомості: найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти (за наявності). Оскільки заява громадянина Сімонова М.Г. стосовно судді Міндарьової М.Ю. не відповідає вказаним вимогам, розгляду підлягає лише заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М.
Для належної оцінки наведених у заяві відомостей судді Міндарьовій М.Ю. було запропоновано надати пояснення стосовно обставин, викладених у заяві; з Червонозаводського районного суду міста Харкова було витребувано відомості щодо надходження і розподілу до розгляду справ про притягнення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП (справи №№ 646/1513/14-п, 646/1511/14-п, 646/1509/14-п) та оригінали цих судових справ.
За інформацією суду місцезнаходження оригіналів цих судових справ встановити не вдалося, тому Вищій раді юстиції було надіслано їхні копії, засвідчені суддею Міндарьовою М.Ю. Оскільки ці копії матеріалів судових справ за комплектністю відрізняються від копій судових справ, що надійшли з ТСК, не містять низки документів, зокрема щодо апеляційного оскарження судових рішень та ознайомлення із матеріалами справи, дослідженню підлягали передані Комісією копії матеріалів судових справ №№ 646/1513/14-п, 646/1511/14-п, 646/1509/14-п, які отримані Вищою радою юстиції раніше.
Згідно з інформацією, наданою державним підприємством «Інформаційні судові системи» у листі від 26 травня 2016 року № 1546/16-вих, 20 лютого 2014 року о 00 год. 26 хв., 00 год. 28 хв., 01 год. 07 хв. у Червонозаводському районному суді міста Харкова створено реєстраційні картки на справи №№ 646/1509/14-п, 646/1511/14-п, 646/1513/14-п. Ці справи зареєстровані о 01 год. 08 хв., 01 год. 22 хв. та 01 год. 38 хв. відповідно із визначеною категорією «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця». Правопорушники: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_3. О 01 год. 09 хв., 01 год. 22 хв. та о 01 год. 39 хв. відповідно справи були розподілені для розгляду судді Міндарьовій М.Ю.
Стосовно дій судді Міндарьової М.Ю. під час розгляду нею справи № 646/1513/14-п встановлено таке.
За змістом протоколу про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2014 року № ХА № 042340, того самого дня приблизно о 17 год. 00 хв. ОСОБА_1, ___ р.н., проявив непокору законній вимозі працівника міліції щодо припинення блокування виїзних воріт Академії внутрішніх військ МВС України за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 3, – та порушив громадський порядок. Особу правопорушника встановлено на підставі наданого ним посвідчення особи, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС. Оскільки ОСОБА_1 відмовився від надання пояснень та підписання протоколу, такий факт відмови було стверджено підписами свідків Ткачова В.В. і Долгопятова І.В.
У матеріалах справи містяться рапорти працівника Червонозаводського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі – Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області) старшини міліції Озерова І.Ю. від 19 лютого 2014 року, адресовані начальнику Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області Нагорному І.О., стосовно відмови ОСОБА_1 від підписання протоколу та надання пояснень, а також щодо обставин вчинення ОСОБА_1 правопорушення. Як вказано у рапорті, під час охорони громадського порядку 19 лютого 2014 року приблизно о 17 год. 00 хв. поблизу будівлі Академії внутрішніх військ МВС України, розташованої за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 3, ОСОБА_1 скоїв злісну непокору працівнику міліції, а саме відмову від обов’язкового виконання настійливих, неодноразово повторених вимог працівника міліції, що виражена ним у зухвалій формі, яка свідчить про прояв явної неповаги до органів міліції, що охороняють громадський порядок (висловлювався нецензурною лайкою, що супроводжувалася непристойними жестами). Також вказані дії супроводжувалися блокуванням виїзду з Академії внутрішніх військ МВС України. Наявні у матеріалах справи рапорти викладені машинописним текстом, лише прізвище правопорушника вписане від руки.
Для здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 Харківським обласним центром з надання безоплатної правової допомоги призначено адвоката Бєжанову А.В.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину не визнав і пояснив, що дійсно знаходився біля воріт Академії внутрішніх військ МВС України, одягнутий у бронежилет, був затриманий та доставлений до приміщення Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з приводу подій, викладених у протоколі.
Суддя дійшла висновку, що, незважаючи на невизнання своєї вини ОСОБА_1, вина останнього підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та рапортом, оскільки доказів, які б спростовували зворотне, правопорушником та його захисником не надано, про що зазначила у мотивувальній частині постанови. Вказавши на доведеність його вини у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, визнала необхідним та достатнім для виховання призначення найбільш суворого виду адміністративного стягнення – адміністративного арешту строком на 15 діб. При цьому замість прізвища ОСОБА_1 вказала прізвище та ініціали іншої особи – ОСОБА_3. Строк адміністративного арешту обчислено з часу фактичного затримання – з 17 год. 00 хв. 19 лютого 2014 року.
У подальшому постановою судді Міндарьової М.Ю. від 22 лютого 2014 року задоволено клопотання прокурора міста Харкова Поповича Є.М. про звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного арешту, призначеного постановою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 20 лютого 2014 року.
24 лютого 2014 року до Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшла апеляційна скарга адвоката Максименка О.В. в інтересах ОСОБА_1 на згадану постанову суду від 20 лютого 2014 року. Наступного дня апеляційну скаргу адвокатом Максименком О.В. було відкликано, у тому числі з підстав фактичного звільнення його підзахисного від відбування адміністративного арешту.
Стосовно дій судді Міндарьової М.Ю. під час розгляду нею справи № 646/1511/14-п встановлено таке.
За змістом протоколу про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2014 року № ХА № 042338 того самого дня приблизно о 17 год. 00 хв. ОСОБА_2, ___ р.н., проявив непокору законній вимозі працівника міліції щодо припинення блокування виїзних воріт Академії внутрішніх військ МВС України за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 3, та порушив громадський порядок. Особу правопорушника встановлено на підставі наданого ним паспорта громадянина України.
В матеріалах справи, окрім протоколу, міститься рапорт від 19 лютого 2014 року працівника Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області лейтенанта міліції Бутивченка М.А., адресований начальнику Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області Нагорному І.О., стосовно обставин вчинення ОСОБА_2 правопорушення. Зміст рапорту повністю ідентичний рапорту, складеному стосовно ОСОБА_1.
Для здійснення представництва інтересів ОСОБА_2 Харківським обласним центром з надання безоплатної правової допомоги призначено адвоката Калюжну Л.А.
У судовому засіданні ОСОБА_2 свою провину не визнав та пояснив, що 19 лютого 2014 року о 20 год. 00 хв. був доставлений до приміщення Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з приводу подій, викладених у протоколі.
Суддя дійшла висновку, що, незважаючи на невизнання ОСОБА_2 своєї вини, вина останнього підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та рапортом, оскільки доказів, які б спростовували зворотне, ОСОБА_2 та його захисником Калюжною Л.А. не надано, про що зазначила у мотивувальній частині постанови. Вказавши на доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, визнала необхідним та достатнім для виховання призначення найбільш суворого виду адміністративного стягнення – адміністративного арешту строком на 15 діб. Строк адміністративного арешту обчислила з часу фактичного затримання – з 20 год. 00 хв. 19 лютого 2014 року.
Постановою судді Міндарьової М.Ю. від 22 лютого 2014 року було задоволено клопотання прокурора міста Харкова Поповича Є.М. про звільнення ОСОБА_2 від відбування адміністративного арешту, призначеного постановою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 20 лютого 2014 року.
5 березня 2014 року до Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на згадану постанову суду від 20 лютого 2014 року, у якій скаржник зазначив про надання до суду пояснень про те, що він разом зі своїм знайомим на прохання працівника міліції зібрав палиці, розкидані на тротуарі та дорозі, відніс до автобусу, де і був затриманий. 7 березня 2014 року ОСОБА_2 було відкликано апеляційну скаргу у зв’язку із його звільненням від адміністративної відповідальності на підставі постанови Червонозаводського районного суду міста Харкова від 6 березня 2014 року.
Стосовно дій судді Міндарьової М.Ю. під час розгляду нею справи № 646/1509/14-п встановлено таке.
Зміст протоколу про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2014 року № ХА № 042335, складений стосовно ОСОБА_3, ___ р.н., ідентичний попередньо згаданим протоколам, складеним стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Особу ОСОБА_3 встановлено на підставі студентського квитка. У розділі протоколу «Пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності» навпроти проставлених від руки позначок міститься запис, вчинений ОСОБА_3 про те, що він не покорився законним вимогам працівників міліції, та його підпис.
До матеріалів справи долучено рапорт від 19 лютого 2014 року працівника Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області лейтенанта міліції Андрюхіна Є.В., адресований начальникові Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області Нагорному І.О., стосовно обставин вчинення ОСОБА_3 правопорушення. Зміст рапорту повністю ідентичний рапортам, складеним стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Відрізняється він лише прізвищем, іменем, по батькові правопорушника, місцем його проживання, які вписані від руки.
Для здійснення представництва інтересів ОСОБА_3 Харківським обласним центром з надання безоплатної правової допомоги призначено адвоката Варву О.М.
У судовому засіданні ОСОБА_3 свою провину не визнав та пояснив суду, що дійсно на вимогу працівника міліції він не відійшов від воріт в’їзду на територію Академії внутрішніх військ МВС України, не підкорився цій вимозі, був доставлений до приміщення Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з приводу подій, викладених у протоколі 19 лютого 2014 року приблизно о 17 год. 00 хв.
Суддя дійшла висновку, що, незважаючи на невизнання своєї вини ОСОБА_3, вина останнього підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та рапортом, оскільки доказів, які б спростовували зворотне ОСОБА_3 та його захисником Варвою О.М., не надано, про що зазначила у мотивувальній частині постанови. Вказавши на доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, визнала необхідним та достатнім для виховання призначення найбільш суворого виду адміністративного стягнення – адміністративного арешту строком на 15 діб. Строк адміністративного арешту обчислила з часу фактичного затримання – з 17 год. 00 хв. 19 лютого 2014 року.
Постановою судді Міндарьової М.Ю. від 22 лютого 2014 року задоволено клопотання прокурора міста Харкова Поповича Є.М. про звільнення ОСОБА_3 від відбування адміністративного арешту, призначеного постановою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 20 лютого 2014 року. До клопотання прокурора було долучено довідку, що у зв’язку зі скаргами на стан здоров’я ОСОБА_3 госпіталізований до 4-ої міської лікарні.
24 лютого 2014 року до Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшла апеляційна скарга адвоката Максименка О.В. в інтересах ОСОБА_3 на згадану постанову суду від 20 лютого 2014 року. Наступного дня апеляційну скаргу було відкликано адвокатом Максименком О.В., у тому числі з підстав фактичного звільнення його підзахисного від відбування адміністративного арешту.
Постановами судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової М.Ю. від 6 березня 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було звільнено від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, із закриттям провадження у справах. Постанови прийняті з посиланням на норми Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань». При цьому вказано, що матеріали справи не свідчать, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 були учасниками мирного зібрання і самі про це не заявляли, однак з огляду на період вчинення правопорушення рішення про звільнення від адміністративної відповідальності приймаються з метою покращання становища осіб, притягнутих до відповідальності.
Суддя Міндарьова М.Ю. скористалася правом надання письмових пояснень Комісії та Вищій раді юстиції, у яких повідомила, що зазначені судові справи були розглянуті відповідно до положень КУпАП з дотриманням встановлених строків за участі осіб, що притягалися до адміністративної відповідальності, та їхніх захисників. За результатами розгляду були прийняті законні та обґрунтовані рішення, копії яких вручені правопорушникам та їхнім захисникам. Суддею було зауважено, що згадані особи про їх участь у мирних зібраннях не заявляли, не вказували на це і їхні захисники. У подальшому особи надали до суду власноруч написані заяви про те, що не були учасниками будь-яких зборів чи мітингів. На переконання судді, вчинення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 адміністративних правопорушень саме 19 лютого 2014 року не є доказом того, що вони є учасниками мирних акцій протесту, а тому прийняті щодо них судові рішення не підпадають під дію Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
При перевірці даних щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи Вищою радою юстиції враховано, що суддею під час проведення судових засідань не надано правової оцінки повідомленням ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про факт їх затримання. Поза увагою судді залишилась відсутність протоколів про їх адміністративне затримання, як того вимагає стаття 261 що КУпАП.
Згідно з постановами судді Міндарьової М.Ю. від 20 лютого 2014 року судові засідання були проведені за участі осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності, та призначених їм захисників, але чи були присутні під час засідання інші учасники процесу, з тексту постанов не вбачається. Протоколи судового засідання з розгляду цих справ не велися, через що неможливо встановити фактичні обставини повноти розгляду справи, дотримання прав ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та час проведення суддею судових засідань з огляду на нічний розподіл справ до розгляду.
На необхідність ведення протоколу судового засідання під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185—185-2 КУпАП) вказує Верховний Суд України за результатами проведеного узагальнення практики розгляду судами справ зазначеної категорії. Зокрема, Верховним Судом України звернуто увагу на те, що у більшості з справ такої категорії усупереч вимогам статті 281 КУпАП протоколи судових засідань не велися, тому в справах немає відомостей про явку осіб, які брали участь у розгляді справи судом; пояснень, клопотань вказаних осіб і результатів їхнього розгляду; інформації про документи та докази, досліджені судом при розгляді справ; відомостей про оголошення прийнятих постанов і роз’яснення порядку їх оскарження.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 185 КУпАП склад даного правопорушення має місце лише в разі злісної непокори законному розпорядженню або вимозі співробітника міліції при виконанні ним своїх службових обов’язків. Об’єктивна сторона даного правопорушення полягає в злісній непокорі законним вимогам та розпорядженням співробітника міліції при виконанні ним службових обов’язків.
Як вбачається з протоколів про адміністративне правопорушення згадані громадяни не підкорилися законним вимогам працівників міліції про припинення блокування виїзних воріт Академії внутрішніх військ МВС України та припинення порушення громадського порядку поблизу будинку № 3 на площі Повстання в м. Харкові, однак не зрозуміло, в чому саме полягала злісна непокора та на кого із співробітників міліції вона була спрямована.
Пленум Верховного Суду України у Постанові № 8 від 26 червня 1992 року «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» указав, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (пункт 7 цієї Постанови).
На це, зокрема, звернув увагу і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2011 року у справі № 1-28/2011 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» (справа про строки адміністративного затримання), вказавши: «Аналізуючи законодавство України щодо підстав юридичної відповідальності за певні діяння, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець не ототожнив діяння, які проявляються у формі непокори та злісної непокори… Системний аналіз норм Кодексу дає підстави для висновку, що в ньому встановлена відповідальність лише за злісну непокору законній вимозі працівника міліції. Надання міліції права затримувати особу за непокору законній вимозі працівника міліції, тобто за діяння, яке не є адміністративним проступком, порушує принцип верховенства права та його складову – правову визначеність».
У диспозиції статті 185 КУпАП передбачено, що вимоги працівника міліції повинні бути пред’явлені під час охорони ним громадського порядку. Керуючись визначенням, наведеним в пункті 1.6 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 листопада 2010 року № 550, громадський порядок – система суспільних відносин, які складаються і розвиваються в громадських місцях під впливом правових та соціальних норм, спрямованих на забезпечення нормального функціонування установ, організацій, громадських об’єднань, праці й відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі.
В матеріалах справ немає об’єктивних даних, які б свідчили про порушення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нормального функціонування установ, організацій, громадських об’єднань, праці й відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі чи непідкорення висунутим співробітниками міліції законним вимогам та розпорядженням, як-от вимозі пред’явлення документів для встановлення особи. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згадані особи свою провину у вчиненні правопорушення не визнали. Пояснень свідків, які б підтвердили чи спростували факт вчинення ними вказаного правопорушення, в матеріалах справи немає.
Як передбачено статтею 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів.
За відсутності будь-яких інших доказів, окрім протоколів про адміністративне правопорушення та рапортів працівників міліції, зміст яких теж не вказує на вчинення дій, які охоплюються ознаками злісної непокори, суддя встановила наявність у діях осіб вини, тобто одного з елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, а отже, і самого складу адміністративного правопорушення. Тому судом порушений засадничий принцип, який випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «при сумніві – на користь підсудного», та частини третьої статті 62 Конституції України, яка проголошує, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь. Тому висновки суду не відповідають як матеріалам справи, так і фактичним обставинам.
Судом також не дотримано правил накладення адміністративного стягнення. Згідно з частиною другою статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.
Суть адміністративного арешту полягає у триманні правопорушника в умовах строкової ізоляції від суспільства в спеціально обладнаних державою установах.
Суддя Міндарьова М.Ю. у винесених нею постановах суду від 20 лютого 2014 року стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 лише навела зазначені вище положення закону, без оцінки та врахування обставин, які необхідно враховувати при накладенні адміністративного стягнення, не мотивувала застосування найсуворішого виду адміністративного стягнення в максимально можливому розмірі – адміністративного арешту, що в силу положень статті 32 КУпАП установлюється і застосовується лише у виняткових випадках. Суддею Міндарьовою М.Ю. не мотивовано, чому вона дійшла висновку, що інший вид адміністративного стягнення, не пов’язаний із ізоляцією від суспільства на 15 діб, не зможе забезпечити їх виховання в дусі додержання законів України, поваги до правил суспільного співжиття; запобігання вчиненню нових правопорушень як ними самими, так і іншими особами, та не сприятиме їх виправленню.
У пункті 52 остаточного рішення у справі «Доронін проти України» від 19 травня 2009 року Європейський суд з прав людини повторив, що «проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Амюр проти Франції» (Amuur v. France) від 25 червня 1996 року, п. 42, Reports of Judgments and Decisions 1996-III)…».
Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 21–22 рішення у справі «Надточій проти України», пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України»).
Наведені обставини вказують на те, що суддя Міндарьова М.Ю. під час розгляду адміністративного матеріалу проігнорувала зазначені вище вимоги закону, що призвело до порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.
Невмотивоване притягнення цих осіб до адміністративної відповідальності, необґрунтоване застосування до них адміністративного арешту порушують їхнє право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і дають підстави вважати, що суддя Міндарьова М.Ю. вчинила дії, що порочать звання судді та викликають сумнів у її об'єктивності, неупередженості та незалежності.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент винесення зазначених вище постанов) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя. Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині із внесенням змін до законодавства не змінилися.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, що була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (пункт четвертий статті 96 Закону). Запровадження такого строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований. Виходячи із встановлених обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не сплинув.
На підставі викладеного, керуючись статтею 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Міндарьової Марини Юріївни.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
