X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
20.11.2018
3545/0/15-18
Про надання консультативного висновку до законопроекту № 9258

Вища рада правосуддя розглянула проект Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (реєстраційний № 9258 від 1 листопада 2018 року), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України.

 Пунктом 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проекту Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (реєстраційний № 9258 від 1 листопада 2018 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України.

 2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                             І.М. Бенедисюк

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя 

«20» листопада 2018 року № 3545/0/15-18

 

    

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроекту № 9258

 

1. Проект Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 1 листопада 2018 року реєстраційний № 9258 (далі – законопроект  № 9258) внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України.

Законопроектом № 9258 пропонується виключити із розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» норму щодо визначення з 1 січня 2019 року розміру посадових окладів для судді місцевого суду – 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року,  для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду – 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно розмір посадових окладів для судді місцевого суду становитиме 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду – 30 таких прожиткових мінімумів.

Метою прийняття законопроекту № 9258, зазначеною у пояснювальній записці до нього, є забезпечення ефективного та економного витрачання коштів державного бюджету у 2019 році.

Відповідно до параграфа 70 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, законопроекти, що вносяться у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради, готуються Мін’юстом, іншими центральними органами виконавчої влади з дотриманням вимог, передбачених Регламентом Верховної Ради України, главами 2–5 розділу 4 цього Регламенту, та з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Параграф 37 розділу 4 вказаного Регламенту передбачає обов’язок розробника акта надіслати його проект заінтересованим органам для погодження.

Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проекти законів, що стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів та, загальніше, будь-які законопроекти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації[1].

Разом з цим зазначаємо, що до Вищої ради правосуддя законопроект№ 9258 на погодження не надходив.

 

2. Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, судову реформу було визначено як першочергову.

Судова реформа є однією з найочікуваніших у суспільстві, оскільки справедливий, безсторонній та неупереджений суд є важливою гарантією ефективної боротьби з корупцією, надходження в Україну інвестицій, забезпечення прав і свобод кожного та побудови держави, керованої верховенством права.

Судова реформа полягає в утвердженні незалежності судової влади, зокрема шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу. Метою цих заходів є практична реалізація принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

Головним досягненням судової реформи є, безперечно, внесення змін до Конституції України щодо правосуддя, а також прийняття законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя покладено на Вищу раду правосуддя.

 

3. З метою забезпечення фінансування та належних умов для  функціонування судів і діяльності суддів у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Конституції України в редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII).

Пунктом 24 розділуXII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено поетапне підвищення посадового окладу для суддів держави.

Таке поетапне підвищення посадового окладу для суддів має на меті зменшення різкого навантаження на державний бюджет та економіку України загалом і водночас дає можливість реалізувати судову реформу та знизити рівень корупції в судовій системі.

Слід окремо зауважити, що пряма залежність розміру посадового окладу судді від прожиткового мінімуму для працездатних громадян, який визначається щорічно законом про державний бюджет на відповідний рік, забезпечує своєчасне зростання розміру суддівської винагороди з урахуванням рівня інфляції.

Крім того, передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди відповідає гідності професії судді та       співмірний зі складністю виконуваних ним обов’язків, а також є достатнім для того, щоб захистити суддю від дії неправомірних стимулів.

 

4. Міжнародні інституції неодноразово наголошували на аналогічних принципах.

Так, в Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів  гарантується  державою  і закріплюється в конституції або законах країни.  Усі  державні та інші  установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і
дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції[2].                                                                                                                   

Грошова винагорода суддів повинна співвідноситися з роллю й обсягом відповідальності їхньої професії та повинна передбачати належні виплати у зв’язку з хворобою та виходом на пенсію. Оплата праці має гарантуватися чітко визначеними законодавчими положеннями та повинна бути захищена від зменшення. Також повинні бути прийняті положення, які передбачають підвищення винагороди відповідно до зростання вартості життя[3].

Рівень винагороди, що виплачується суддям за виконання їх професійних обов’язків, повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість[4].

У Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначається, що хоча фінансування судів є частиною державного бюджету, таке фінансування не повинно залежати від політичних процесів. Рішення про виділення бюджетних коштів судам повинні прийматися із суворим додержанням судової незалежності. Процес прийняття в Парламенті бюджету судівництва повинен включати процедуру врахування точки зору судової влади. Якщо судова рада не має повноважень з управління судовою системою, вона повинна принаймні мати можливість надавати висновок щодо виділення мінімального бюджету, необхідного для функціонування системи правосуддя, та роз’яснювати її потреби для обґрунтування розмірів фінансування[5].

 

5. Частина третя статті 22 Конституції України визначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зупинення підвищення розміру посадових окладів суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів є фактично зміною гарантій, передбачених Основним Законом України для суддів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював думку щодо неприпустимості обмеження конституційних прав громадян на 

достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, визначивши, що законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення.

Такого висновку Конституційний Суд України дійшов, ухвалюючи, зокрема, такі рішення.

Рішенням від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України визначив, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов’язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики[6].

Аналогічної позиції Конституційний Суд України дотримався і при ухваленні рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, справа № 1-4/2018(2792/15).

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини)[7].

У рішенні від 8 червня 2016 року  № 4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці – щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Конституційний Суд України у рішенні від 3 червня 2013 року№ 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Таким чином, Конституційний Суд України наголошує, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя[8].

 

Виходячи з викладеного, Вища рада правосуддя не підтримує законопроект № 9258 та вважає його прийняття неможливим з огляду на те, що він суперечить нормам Конституції України, призведе до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод суддів та негативно вплине на забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

 

 


[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи

щодо судової ради на службі суспільства, пункт 88.

[2] Основні принципи щодо незалежності правосуддя, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року.

[3] Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про

стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, пункти 61, 62.

[4] Європейська хартія про статус суддів, пункт 6.1.

[5] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 73.

[6]Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів», (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), м. Київ, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, справа №1-21/2005. 

[7] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), м. Київ, 9 липня 2007 року, № 6-рп/2007, справа № 1-29/2007.

[8] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини пятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці), м. Київ, 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, справа № 1-8/2016; рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), м. Київ, 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, справа № 1-2/2013.