Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Лесько А.О., членів – Гусака М.Б., Комкова В.К., Шапрана В.В., розглянувши об’єднану дисциплінарну справу за скаргами прокуратури Одеської області та Васильєва Юрія Юрійовича стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Тарасова Андрія Володимировича,
встановила:
Тарасов Андрій Володимирович Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 призначений на посаду судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на п’ять років, Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 переведений на роботу на посаді судді Приморського районного суду міста Одеси в межах п’ятирічного строку.
Згідно із характеристикою, наданою головою Приморського районного суду міста Одеси, суддя Тарасов А.В. характеризується позитивно, до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
До Вищої ради юстиції 4 листопада 2016 року надійшла дисциплінарна скарга Васильєва Ю.Ю. від 17 жовтня 2016 року на неправомірну поведінку судді Приморського районного суду міста Одеси Тарасова А.В.
У скарзі Васильєв Ю.Ю. зазначив, що суддею Приморського районного суду міста Одеси Тарасовим А.В. під час розгляду справи № 522/26178/15-ц було допущено істотне порушення норм процесуального права та основних засад цивільного судочинства, зокрема верховенства права, законності, рівності та змагальності сторін, встановлених статтями 5, 8, 10, 11, 213, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), статтею 129 Конституції України, статтею 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У зв’язку із цим просив притягнути вказаного суддю до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу матеріалу від 16 лютого 2017 року скаргу Васильєва Ю.Ю. передано для попереднього розгляду члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В. (єдиний унікальний номер матеріалу В-2025/0/7-16).
4 січня 2017 року до Вищої ради юстиції надійшла дисциплінарна скарга прокуратури Одеської області (далі – прокуратура) від 26 грудня 2016 року щодо неправомірної поведінки судді Приморського районного суду міста Одеси Тарасова А.В.
У скарзі прокуратури зазначено, що суддею Приморського районного суду міста Одеси Тарасовим А.В. 29 грудня 2015 року винесено ухвалу про забезпечення позову у цивільній справі № 522/26178/15-ц у спосіб, не передбачений процесуальним законодавством, та із грубим порушенням вимог статей 122, 151–153 ЦПК України, тобто допущено поведінку, яка відповідно до підпункту «а» пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ) є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 16 лютого 2017 року скаргу прокуратури передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В. (єдиний унікальний номер матеріалу 10/0/13-17).
За результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг прокуратури та Васильєва Ю.Ю. член Першої Дисциплінарної палати Маловацький О.В. запропонував відкрити дисциплінарні справи стосовно судді Тарасова А.В.
Ухвалою від 24 березня 2017 року № 611/1дп/15-17 Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Тарасова А.В. за дисциплінарною скаргою прокуратури, а ухвалою від 31 серпня 2017 року № 2581/1дп/15-17 – за дисциплінарною скаргою Васильєва Ю.Ю.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 вересня 2017 року № 2709/1дп/15-17 вказані дисциплінарні справи стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Тарасова А.В. об’єднано в одну дисциплінарну справу.
Суддя та скаржники були повідомлені про розгляд дисциплінарної справи 10 листопада 2017 року шляхом надіслання запрошень на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та розміщення відповідних запрошень на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
На засідання, яке відбулося 10 листопада 2017 року, суддя Тарасов А.В. не прибув у зв’язку із перебуванням на лікарняному. У засіданні брав участь представник судді Тарасова А.В. – адвокат Мацко В.В., розгляд дисциплінарної справи було відкладено за клопотанням адвоката.
Про засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 7 грудня 2017 року суддя та скаржники також були повідомлені шляхом надіслання запрошень і розміщення їх на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Приморського районного суду міста Одеси Тарасова А.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
У дисциплінарній скарзі прокуратури вказано, що суддею Приморського районного суду міста Одеси Тарасовим А.В. 29 грудня 2015 року під час розгляду цивільної справи № 522/26178/15-ц постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю «НОВОТЕКТ-ІНФО» (далі – ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО») та безпідставно накладено арешт на належне приватному акціонерному товариству «Виробниче договірне об’єднання «Асоціація «Південна» (далі – ПрАТ «Асоціація «Південна») майно, а саме: насіння соняшнику у кількості 3800 тонн, зерно кукурудзи у кількості 1800 тонн, насіння сої у кількості 1000 тонн, та необґрунтовано передано вказане майно на зберігання ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» з правом завантаження та перевезення на склад, що буде визначений державним виконавцем в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». На підставі вказаної ухвали державним виконавцем описано зазначене в ній майно ПрАТ «Асоціація «Південна» та визначено склад, на який воно підлягає перевезенню. Однак після завантаження та перевезення вказаного майна його місцезнаходження не відоме, оскільки воно не знаходиться за адресою розташування визначеного державним виконавцем складу.
У дисциплінарній скарзі Васильєва Ю.Ю. вказано, що 28 грудня 2015 року до Приморського районного суду міста Одеси звернувся позивач – ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» із позовом до фізичної особи та ПрАТ «Асоціація «Південна» про стягнення боргу у сумі 21 877 806,60 гривні. Разом із позовом ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» подало до суду заяву про забезпечення позову. При зверненні до суду із вказаними заявами – позовною та про забезпечення позову позивач сплатив судові збори у сумі 1 827,00 гривень та у сумі 4 263,00 гривень, що є максимальним розміром ставки судового збору, встановленого для фізичних осіб. Скаржник наполягав, що оскільки згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду заяви майнового характеру сплаті підлягає судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, позивач мав сплатити судовий збір у сумі 326 949,00 гривень.
Також Васильєв Ю.Ю. зазначив, що 29 грудня 2015 року на підставі клопотання позивача ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» суддею Тарасовим А.В. було постановлено ухвалу, якою ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» до 15 березня 2016 року надавалася відстрочка сплати судового збору у сумі 326 949,00 гривень. Того самого дня судом було прийнято ухвалу про задоволення заяви позивача про забезпечення позову, накладено арешт на майно, що належить ПрАТ «Асоціація «Південна», а саме: насіння соняшнику в кількості 3800 тонн, зерно кукурудзи в кількості 1800 тонн, насіння сої в кількості 1000 тонн, з правом завантаження та перевезення на склад, що буде визначений державним виконавцем в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Суддя не зазначив у своєму рішенні місця, де буде зберігатися арештоване майно відповідача. Скаржник вважає, що суддя навмисно призначив відповідальним за зберігання спірного майна саме позивача – ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО», яке було зацікавлене в реалізації такого майна. Вказав, що в ухвалі про забезпечення позову у справі № 522/26178/15-ц від 29 грудня 2015 року відсутні посилання на обставини, які свідчили про неможливість виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, рішення містить лише припущення щодо виникнення таких обставин. Висловив свої міркування про відсутність у ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» намірів сплачувати судовий збір у сумі 326 949,00 гривень, оскільки позов фактично було задоволено шляхом постановлення ухвали про забезпечення позову, на підставі якої позивач заволодів майном ПрАТ «Асоціація «Південна».
До відкриття Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою прокуратури суддя Тарасов А.В. надав пояснення, у яких зазначив, що, постановляючи ухвалу про забезпечення позову від 29 грудня 2015 року, суд перевірив співмірність заходів забезпечення з позовними вимогами та керувався довідкою № 74 від 22 грудня 2015 року про моніторинг цін на сільськогосподарську продукцію. Крім того, судом враховано факт укладення між сторонами договору застави, на підставі якого суд також дійшов висновку про співмірність позовних вимог і заходів забезпечення позову. Вказав, що з огляду на стислий строк розгляду заяви про забезпечення позову суд керувався наявними в матеріалах справи письмовими доказами, які у своїй сукупності на вказаній стадії цивільного процесу також свідчили про співмірність вжитих заходів і заявлених позовних вимог. Зазначив, що відповідною ухвалою не було вирішено спір по суті, оскільки він стосувався стягнення грошових коштів, а, застосовуючи вжиті в ухвалі заходи забезпечення позову, судом враховано значний розмір позовних вимог, відсутність підстав для відмови в задоволенні чи поверненні клопотання про забезпечення позову, обґрунтованість поданого клопотання, у зв’язку із чим суд дійшов висновку про достатність та необхідність вжиття обраних заходів забезпечення позову. Водночас, усвідомлюючи ризики недобросовісного виконання вказаної ухвали, суд попередив посадових осіб ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» про кримінальну відповідальність у випадку вчинення будь-яких дій, спрямованих на відчуження, знищення чи пошкодження вказаного майна, а також будь-яких інших дій, що виходять за межі повноважень, наданих ухвалою суду. Крім того, незважаючи на відсутність у клопотанні про забезпечення позову вимог про визначення конкретного місця зберігання майна, суд зобов’язав здійснити процедуру зберігання вилученого майна в порядку, передбаченому Законом України «Про державну виконавчу службу», для унеможливлення вчинення дій щодо відчуження вилученого майна будь-якими заінтересованими особами. Також зазначив про окрему ухвалу від 21 січня 2016 року. Вважає, що ним не були порушені правила підвідомчості, оскільки заявлені позивачем вимоги до фізичної та юридичної осіб були взаємопов’язані. На думку судді, порушення правил юрисдикції під час відкриття провадження у справі не є підставою для відкриття дисциплінарного провадження, а скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді.
Відкриваючи дисциплінарну справу стосовно судді Тарасова А.В. за скаргою прокуратури, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що попереднім розглядом дисциплінарної скарги були встановлені обставини, які можуть свідчити про те, що суддя Приморського районного суду міста Одеси Тарасов А.В. умисно або внаслідок недбалості під час вирішення питання про забезпечення позову у справі № 522/26178/15-ц допустив істотні порушення норм процесуального права, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, та допустив поведінку, яка порочить звання судді, що відповідно до підпункту «а» пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ є підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Дисциплінарну справу стосовно судді Тарасова А.В. за скаргою Васильєва Ю.Ю. відкрито з аналогічних підстав.
До початку розгляду дисциплінарної справи суддя також надав пояснення з приводу обставин, зазначених у скарзі Васильєва Ю.Ю. Просив врахувати його доводи про безпідставність тверджень скаржника щодо попередніх домовленостей судді із позивачем, оскільки справу йому було передано за результатами автоматизованого розподілу, а інших позовів від цієї особи до суду не надходило. Визнав, що під час вирішення питання щодо належності справи до цивільної юрисдикції ним було допущено помилку. Причиною допущення помилки вважає надмірний рівень судового навантаження та незначний досвід роботи. Зазначив, що, вирішуючи питання щодо надання позивачу відстрочення сплати судового збору, врахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Креуз проти Польщі», «ФК Мретебі проти Грузії», а під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову – рішення у справі «Шмалько проти України» (щодо презумпції добросовісності дій сторони, яка просить про вжиття відповідних заходів). Вказав на додаткові заходи, визначені ухвалою з метою недопущення відчуження, знищення чи пошкодження вказаного майна, та зауважив, що негативні наслідки забезпечення позову настали внаслідок істотних порушень, допущених при виконанні ухвали, на які судом було відреаговано шляхом постановлення окремої ухвали від 21 січня 2016 року.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях судді Тарасова А.В. ознак дисциплінарного проступку та підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
З матеріалів дисциплінарної справи встановлено, що 28 грудня 2015 року до Приморського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» про стягнення з ОСОБА_1 та ПрАТ «Асоціація «Південна» заборгованості у розмірі 21 877 806,60 гривні (справа № 522/26178/15-ц), яка містила прохання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення. До позовної заяви додано довідку ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» про те, що на момент звернення до суду в останнього відсутні на рахунках кошти для сплати судового збору в повному обсязі.
Ухвалою від 29 грудня 2015 року суддя Тарасов А.В. відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення та надав відстрочення сплати судового збору до 15 березня 2016 року.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2012 року № 3674-VІ (далі – Закон № 3674-VІ) суду надано право на підставі ухвали відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на день постановлення суддею Тарасовим А.В. ухвали про відстрочення сплати судового збору, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Пунктом 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз’яснено, що відповідно до статті 8 Закону № 3674-VІ та статті 82 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони (наприклад, банківські документи про відсутність на рахунках коштів тощо).
Однак, як встановлено під час розгляду дисциплінарної справи, матеріали справи № 522/26178/15-ц не містили довідки банківської установи про відсутність грошових коштів на рахунку позивача (ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО»), натомість до позовної заяви було долучено довідку, видану позивачем, що з урахуванням пункту 29 Пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 року № 10 не відповідає практиці застосування статті 8 Закону № 3674-VІ та статті 82 ЦПК України.
Відповідно до статті 210 ЦПК України в редакції, що діяла на момент винесення суддею Тарасовим А.В. вказаної ухвали від 29 грудня 2015 року про відстрочення сплати судового збору, ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, в тому числі, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Однак всупереч вимогам статті 210 ЦПК України суддя Тарасов А.В. неналежно дослідив докази, надані позивачем (ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО») на підтвердження неспроможності сплатити судовий збір, та не зазначив мотивів, з яких суд дійшов висновку про необхідність відстрочення сплати судового збору до 15 березня 2016 року, і закону, яким керувався, постановляючи вказану ухвалу.
Водночас, як визначено частиною першою статті 157 ЦПК України, справа повинна бути розглянута судом протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця. Провадження у справі № 522/26178/15-ц було відкрито суддею Тарасовим А.В. 29 грудня 2015 року, тому справа мала бути завершена розглядом не пізніше 1 березня 2016 року, а отже, сплату судового збору згідно зі статтею 8 Закону № 3674-VІ та статтею 82 ЦПК України могло бути відстрочено не довше ніж до вказаної дати. Під час постановлення ухвали про відстрочення сплати судового збору суддя Тарасов А.В. порушив вимоги статті 8 Закону № 3674-VІ та статті 82 ЦПК України.
Доводи судді Тарасова А.В. про те, що ним надано ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» відстрочення сплати судового збору з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини, а саме пункт 66 рішення у справі «Креуз проти Польщі», рішення у справі «ФК Мретебі проти Грузії», не спростовують допущених ним порушень вимог статті 8 Закону № 3674-VІ та статей 82, 210 ЦПК України, оскільки відстрочення сплати судового збору надано поза межами встановленого процесуальним законом строку розгляду справи у суді. Оскільки відповідні дії вчинені суддею з порушенням процесуального закону, вони не можуть бути розцінені як такі, що спрямовані на забезпечення права на справедливий суд, у тому числі доступу до правосуддя.
З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що під час вирішення питання про відстрочення сплати судового збору у справі № 522/26178/15-ц суддя Тарасов А.В. допустив порушення вимог статті 8 Закону № 3674-VІ, статей 82, 210 ЦПК України та діяв всупереч сталій судовій практиці і наданим Пленумом ВССУ роз’ясненням, що містяться у постанові від 17 жовтня 2014 року № 10.
Як встановлено на підставі матеріалів дисциплінарної справи, ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 29 грудня 2015 року, постановленою суддею Тарасовим А.В., відкрито провадження за позовом ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ПрАТ «Асоціація «Південна» заборгованості у розмірі 21 877 806,60 гривні (справа № 522/26178/15-ц). Справа призначена до розгляду на 18 лютого 2016 року (в ухвалі помилково вказано рік – «2015»).
Позов ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» в частині вимоги до фізичної особи – ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що останній уклав договір поруки з ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО», за умовами якого ОСОБА_1 зобов’язався нести відповідальність перед позивачем за належне виконання зобов’язань ПрАТ «Асоціація «Південна», які випливають з договору поставки від 19 березня 2015 року, згідно з яким позивач поставив ПрАТ «Асоціація «Південна» посівний матеріал соняшнику на загальну суму 4 285 008 гривень; договором поставки від 25 лютого 2015 року, згідно з яким позивач поставив ПрАТ «Асоціація «Південна» посівний матеріал кукурудзи на загальну суму 10 261 263 гривні; договором поставки від 8 квітня 2015 року, згідно з яким позивач поставив ПрАТ «Асоціація «Південна» дизпаливо на загальну суму 4 299 999 гривень; договором поставки від 8 квітня 2015 року, згідно з яким позивач поставив ПрАТ «Асоціація «Південна» засоби захисту рослин на загальну суму 3 031 536 гривень; та в частині вимоги до юридичної особи – ПрАТ «Асоціація «Південна» щодо невиконання останнім вимог вказаних договорів та стягнення заборгованості в розмірі 21 877 806,60 гривні.
Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
За приписами статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
У пункті 2 постанови Пленуму ВССУ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції і підсудності. Цивільна юрисдикція – це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108–114 ЦПК України).
У пункті 3 цієї постанови вказано, що суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб’єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) у редакції, яка діяла на день постановлення суддею Тарасовим А.В. ухвали про відкриття провадження у справі від 29 грудня 2015 року, до повноважень господарського суду належали справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а згідно із частиною першою статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
Як убачається з матеріалів справи № 522/26178/15-ц, у позовній заяві ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» було об’єднано вимоги, що підлягали розгляду за різними видами судочинства, а саме: про стягнення грошових коштів з фізичної особи – ОСОБА_1 – в порядку цивільного судочинства та до юридичної особи – ПрАТ «Асоціація «Південна» – в порядку господарського судочинства.
Відповідно до статті 210 ЦПК України у редакції, які діяла на момент винесення суддею Тарасовим А.В. ухвали про відкриття провадження у цій справі, ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, в тому числі, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
З огляду на вказане суддею Тарасовим А.В. під час вирішення питання про відкриття провадження у справі (ухвала від 29 грудня 2015 року) допущено порушення вимог статей 15, 16 ЦПК України, що стало наслідком недотримання вимог статті 210 ЦПК України. Суддя Тарасов А.В. не мотивував з посиланням на наявні в матеріалах справи № 522/26178/15-ц докази, і закон, яким керувався, постановляючи ухвалу про прийняття позову до розгляду за правилами цивільного судочинства, що також не відповідало наданим постановою Пленуму ВССУ роз’ясненням від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».
З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що під час вирішення питання про відкриття провадження у справі № 522/26178/15-ц суддя Тарасов А.В. не з’ясував, чи підлягає вказана справа розгляду за правилами цивільної юрисдикції, чим порушив імперативні приписи статті 16 ЦПК України щодо заборони об’єднувати в одне провадження вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, що є наслідком недотримання приписів статті 210 ЦПК України, яка зобов’язує суддю мотивувати ухвалу з посиланням на норму закону.
На підставі наявних в дисциплінарній справі матеріалів встановлено, що одночасно із позовом ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» подало до Приморського районного суду міста Одеси заяву про забезпечення позову, у якій просило суд накласти арешт на майно, що належить ПрАТ «Асоціація «Південна», а саме: насіння соняшнику в кількості 3800 тонн, зерно кукурудзи в кількості 1800 тонн та насіння сої в кількості 1000 тонн, які знаходяться на складі за адресою: Кіровоградська область, Бобринецький район, с. __, ____, буд. __, та передати його на зберігання ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» з правом завантаження та перевезення.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 29 грудня 2015 року суддя Тарасов А.В. задовольнив заяву ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» про забезпечення позову, наклав арешт на майно, що належить ПрАТ «Асоціація «Південна» (27223, Кіровоградська область, Бобринецький район, с. __, __, буд. __, код ЄДРПОУ ____), а саме: насіння соняшнику в кількості 3800 тонн, зерно кукурудзи в кількості 1800 тонн, насіння сої в кількості 1000 тонн, які знаходяться на складі за адресою: Кіровоградська область, Бобринецький район, с. ___, _)__, буд. _, та передав на зберігання ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» (26002, м. Кіровоград, вул. ___, буд. _, офіс __, кімн. __, код ЄДРПОУ ____) із правом завантаження та перевезення на склад, що буде визначений державним виконавцем в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Апеляційним судом Одеської області 16 березня 2016 року скасовано вказану ухвалу судді Приморського районного суду міста Одеси Тарасова А.В. та передано на новий розгляд до суду першої інстанції питання про забезпечення позову, за результатами розгляду якого у задоволенні відповідної заяви було відмовлено. У своєму рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що, вирішуючи питання про забезпечення заявлених позивачем вимог та накладаючи арешт на майно, суд першої інстанції не визначив вартість майна, на яке наклав арешт, чим порушив порядок, встановлений для вирішення цього питання, та в цій частині постановив ухвалу на припущеннях.
Також суд апеляційної інстанції встановив, що, визначаючи порядок виконання ухвали про забезпечення позову, суд першої інстанції фактично вирішив між сторонами спір по суті, передавши майно позивачу, незважаючи на те, що накладений на вказане майно арешт забезпечив би в достатньому обсязі застосовані судом заходи забезпечення позову і уможливив би виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО». Судом апеляційної інстанції було встановлено і те, що порядок виконання ухвали суду про забезпечення позову суперечить матеріалам справи та нормам процесуального права.
За загальними правилами цивільного судочинства забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття у ній провадження (за винятком випадку, передбаченого частиною четвертою статті 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.
Статтею 153 ЦПК України встановлено порядок дій судді під час вирішення заяви про забезпечення позову. Зокрема, частиною восьмою вказаної норми на суд покладено обов’язок щодо повернення заяви про забезпечення позову, поданої без дотримання вимог статті 151 ЦПК України, про що постановляється відповідна ухвала.
Зі змісту заяви про забезпечення позову від 24 грудня 2015 року, поданої ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» та підписаної ОСОБА_2, копія якої знаходиться в матеріалах дисциплінарної справи, вбачається, що вона не містила будь-якого обґрунтування необхідності забезпечення позову, про вжиття якого звертався до суду позивач.
Водночас суддя Тарасов А.В. на порушення вимог статті 153 ЦПК України не дослідив, чи відповідає вимогам статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову від 24 грудня 2015 року, та всупереч положенням процесуального законодавства задовольнив її і вжив заходи забезпечення позову без будь-яких правових підстав.
Як було встановлено під час розгляду дисциплінарної справи, ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» (позивач) звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з вимогою про стягнення солідарно (заборгованості) з ОСОБА_1 та ПрАТ «Асоціація «Південна» заборгованості у розмірі 21 877 806,60 гривні, тобто предметом позову було стягнення грошових коштів, натомість ухвалою судді Тарасова А.В. від 29 грудня 2015 року арешт було накладено не на спірне майно (грошові кошти), а на інше майно (насіння соняшнику, кукурудзи тощо), належне відповідачу – ПрАТ «Асоціація «Південна». Також вказаною ухвалою належне ПрАТ «Асоціація «Південна» майно передано на зберігання позивачу – ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» з правом завантаження та перевезення на склад, що буде визначений державним виконавцем в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, суддя Тарасов А.В., постановивши ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову від 29 грудня 2015 року у справі № 522/26178/15-ц у спосіб, не передбачений законом, допустив порушення вимог статті 152 ЦПК України.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 роз’яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя Тарасов А.В. не взяв до уваги вказаних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України (постанова від 22 грудня 2006 року № 9), не вчинив жодної дії з метою дослідження доказів та не витребував їх у позивача, хоча таке право надано суду частиною третьою статті 153 ЦПК України, а також не взяв до уваги інтересів та прав відповідача – ПрАТ «Асоціація «Південна» щодо арештованого майна і не обґрунтував відхилення від існуючої практики. Суддею Тарасовим А.В. не дотримано приписів статей 151–153 ЦПК України під час вирішення цього питання.
Відповідно до статті 210 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент винесення суддею Тарасовим А.В. ухвали від 29 грудня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову, ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, в тому числі, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, однак суддя не виконав приписів вказаної норми процесуального закону.
З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що, вирішуючи 29 грудня 2015 року питання про забезпечення позову за заявою ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО», суддя Тарасов А.В. порушив вимоги статей 151–153 та 210 ЦПК України, внаслідок чого допустив забезпечення позову у спосіб, не передбачений законом, яким de-facto передав позивачу – ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» майно, щодо якого не було задоволено позовних вимог у порядку, передбаченому законом.
Надаючи оцінку діям судді Тарасова А. В. під час розгляду справи № 522/26178/15-ц, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15–рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.
У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО» (Венеційська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD(2011)003rev), вказано, що Rule of Law («верховенство права») є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно з принципом верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Відзначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).
Відповідно до статті 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно зі статтею 6 Конституції України носіями судової влади в Україні є професійні судді.
Частиною другою статті 48 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів. Статтею 2 Закону № 2453-VI було передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (місто Лондон, 16 жовтня 2015 року), зокрема, зазначено, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. Тому судова влада повинна, насамперед, звітувати про роботу суддів, які розглядають передані їм судові справи, а особливо про винесені ними рішення та їх обґрунтування. Судові рішення повинні бути відкритими для вивчення та оскарження. Це можна назвати «підзвітністю судової влади», яка є дуже важливою. Відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження – це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно (розділ 4, пункт 23).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.
Відповідно до статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент вчинення суддею Тарасовим А.В. дій, які стали підставою для перевірки, тобто станом на 29 грудня 2015 року) (далі – Закон № 2453-VI) суддю могло бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил підсудності чи підвідомчості.
Розглянувши дисциплінарну справу, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Тарасов А.В. допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, а саме: імперативних вимог статті 8 Закону № 3674-VІ, статей 82, 210 ЦПК України – під час вирішення питання про відстрочення сплати судового збору; статей 15, 16 ЦПК України, прийнявши до розгляду вимоги, які не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції; приписів статей 151–153 та 210 ЦПК України, внаслідок чого вжив заходи забезпечення позову безпідставно та у спосіб, не передбачений законом, вийшовши за межі наданих суду повноважень.
Істотне порушення норм процесуального права суддею Тарасовим А.В., було допущено умисно, що підтверджується таким.
Суддею Тарасовим А.В. протягом одного дня – 29 грудня 2015 року у справі № 522/26178/15-ц постановлено із грубим порушенням норм процесуального права три ухвали, а саме: про відстрочення сплати судового збору, про відкриття провадження у справі та про забезпечення позову.
В ухвалі про відкриття провадження у справі суддя Тарасов А.В. зазначив, що ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2015 року позов було залишено без руху для усунення недоліків, 21 жовтня 2015 року представником позивача усунуто вказані недоліки, позовна заява відповідає вимогам щодо форми та змісту, встановленим статтями 119, 120 ЦПК України. Однак жодних заяв про усунення недоліків позову до суду не надходило. Матеріали справи не містять відомостей про вчинення суддею будь-яких процесуальних дій у справі № 522/26178/15-ц у вказаний проміжок часу. Позов до суду надійшов лише 28 грудня 2015 року.
Суддею Тарасовим А.В. на порушення вимог статті 127 ЦПК України відповідачу не було невідкладно надіслано ухвалу від 29 грудня 2015 року про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими матеріалами. Ці документи були вручені представнику відповідача лише 13 січня 2016 року.
Також суддею Тарасовим А.В. не було проведено підготовчого засідання, проведення якого хоча і не є обов’язковим, однак необхідність проведення вказаного засідання суддя мав визначити відповідно до вимог статті 130 ЦПК України.
Послідовність дій судді Тарасова А.В., а саме: одночасне постановляння трьох процесуальних ухвал 29 грудня 2015 року; надання відстрочення сплати судового збору на строки, що перевищують законодавчо встановлені строки розгляду справи у суді; несвоєчасне повідомлення відповідача та ненадіслання йому копії позовної заяви з доданими матеріалами з одночасним призначенням першого судового засідання на 18 лютого 2015 року, тобто відкладення першого засідання на більш як 53 дні (більшу частину строку, протягом якого справа мала бути вирішена по суті), залишає поза будь-яким розумним сумнівом те, що ці дії суддею Тарасовим А.В. вчинені умисно та з метою надання позивачу – ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» можливості виконати ухвалу про забезпечення позову з позбавленням можливості відповідача її оскаржити або подати заяву про скасування заходів забезпечення позову, що було зроблено відповідачем на 5-й день після отримання представником відповідача ухвали про забезпечення позову.
У підпункті «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисної або внаслідок недбалості незаконної відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або за інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
З аналізу положень статті 92 Закону України № 2453-VI та підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII вбачається, що підстави, за які суддю могло бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності – інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції, не змінилися з прийняттям Закону № 1402-VIII.
Пунктом 1 частини восьмої та пунктом 1 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, в тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Тарасов А.В. всупереч вимогам статті 129 Конституції України та покладеним на суд завданням щодо здійснення судочинства на принципах верховенства права, на порушення вимог статей 48, 56 Закону № 1402-VIII, діючи в не в цілях, визначених статтями 1, 4 ЦПК України, грубо порушив обов’язки судді та допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, а саме допустив порушення вимог: статті 8 Закону № 3674-VІ, статей 82, 210 ЦПК України – під час вирішення питання про відстрочення сплати судового збору; статей 15, 16 ЦПК України, прийнявши до розгляду вимоги, які не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції; приписів статей 151–153 та 210 ЦПК України, внаслідок чого вжив заходи забезпечення позову безпідставно та у спосіб, не передбачений законом, вийшовши за межі наданих суду повноважень; статті 19 Конституції України, оскільки діяв не в межах та не у спосіб, передбачений законодавством.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
21 січня 2016 року суддя Тарасов А.В. постановив ухвалу у справі № 522/26178/15-ц про скасування заходів забезпечення позову, вжитих відповідно до ухвали судді Приморського районного суду міста Одеси від 29 грудня 2015 року, обґрунтувавши її технічною неможливістю зберігання майна позивача. Цього самого дня суддя Тарасов А.В. постановив окрему ухвалу у вказаній справі, якою встановив факт викрадення арештованого майна, яке належало відповідачу – ПрАТ «Асоціація «Південна», та вчинення представниками ТОВ «НОВОТЕКТ-ІНФО» дій, що мають ознаки кримінальних злочинів, передбачених розділами VII, XVII КК України, при виконанні ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 29 грудня 2015 року.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що забезпечення позову суддею Тарасовим А.В. у справі № 522/26178/15-ц у спосіб, не передбачений законом, перебуває у прямому зв’язку зі зникненням майна, належного ПрАТ «Асоціація «Південна».
Таким чином, внаслідок дій судді Тарасова А.В. щодо вжиття заходів забезпечення позову у справі № 522/26178/15-ц всупереч вимогам законодавства та у спосіб, не передбачений чинним законодавством, які Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя кваліфіковано як умисне істотне порушення норм процесуального права, було порушено право власності ПрАТ «Асоціація «Південна», гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суддя Тарасов А.В. характеризується позитивно, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, станом на час вчинення дисциплінарного проступку мав стаж роботи на посаді судді 2 роки. Пояснюючи допущені порушення, суддя Тарасов А.В. вказував на значне навантаження та фактично визнав помилку щодо визначення юрисдикції під час розгляду справи № 522/26178/15-ц, однак, обираючи вид дисциплінарного стягнення, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Дії судді Тарасова А.В. щодо вжиття заходів забезпечення позову у справі № 522/26178/15-ц мають характер умисного грубого нехтування обов’язками судді та сприяли порушенню права власності на майно відповідача у справі – ПрАТ «Асоціація «Південна», а тому є такими, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя (істотний дисциплінарний проступок), з огляду на що внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення Тарасова А.В. з посади судді, є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та наслідкам і відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що визнання суддею допущених порушень не може слугувати підставою для звільнення його від відповідальності чи її пом’якшення з огляду на вимоги до правової свідомості судді та професійної відповідальності, якої суспільство очікує від особи, на яку покладено обов’язок здійснювати правосуддя іменем України.
Характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, не змінився після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Законом № 1402-VIII.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII за наслідками дисциплінарного провадження до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Статтею 115 Закону № 1402-VIII встановлено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Встановлені під час розгляду дисциплінарної справи факти підтверджують, що дії судді Тарасова А.В. підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та, безперечно, є істотним дисциплінарним проступком, несумісним зі статусом судді, а також свідчать про те, що він свідомо знехтував обов’язками судді.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 49, 50, 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та пунктами 12.22–12.40 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Приморського районного суду міста Одеси Тарасова Андрія Володимировича та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення Дисциплінарної палати може бути оскаржене в порядку і строки, визначені законом.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя А.О. Лесько
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
В.К. Комков
В.В. Шапран
