Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Блажівської О.Є., членів Болотіна С.М., Саліхова В.В., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Прудивуса О.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою адвоката Ніколаєнко Вікторії Валеріївни в інтересах Гаражно-будівельного кооперативу «Водник» стосовно судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського Сергія Миколайовича,
встановила:
Ліпчанський Сергій Миколайович Указом Президента України від 31 серпня 2007 року № 804/2007 призначений на посаду судді Мар’їнського районного суду Донецької області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2012 року № 5120-VI обраний на посаду судді цього суду безстроково.
До Вищої ради правосуддя 24 липня 2019 року за вхідним № Н-4277/0/7-19 надійшла дисциплінарна скарга адвоката Ніколаєнко В.В. в інтересах Гаражно-будівельного кооперативу «Водник» на дії судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. під час розгляду справи № 237/447/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
У скарзі зазначено, що суддя Ліпчанський С.М. 28 лютого 2018 року, не дослідивши належним чином матеріали справи № 237/447/18, порушуючи права та інтереси Гаражно-будівельного кооперативу «Водник», незаконно затвердив мирову угоду та закрив провадження у вказаній справі.
З огляду на викладене адвокат Ніколаєнко В.В. просила притягнути суддю Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також за незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 24 липня 2019 року зазначену скаргу передано для здійснення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Фоміну І.Ю.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 11 листопада 2019 року зазначену скаргу передано для здійснення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Прудивусу О.В.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 січня 2021 року № 100/2дп/15-21 за результатами перевірки дисциплінарної скарги адвоката Ніколаєнко В.В. в інтересах Гаражно-будівельного кооперативу «Водник» відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. на підставі підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм прав та виконання процесуальних обов’язків).
Про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 19 квітня 2021 року, суддя Ліпчанський С.М. та скаржник були повідомлені своєчасно та належним чином, у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарного провадження, визначених пунктом 12.30 Регламенту Вищої ради правосуддя, сторонам запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції.
У засіданні 19 квітня 2021 року суддя Ліпчанський С.М. узяв участь в режимі відеоконференції, скаржник у засідання не прибув.
Згідно із частиною п’ятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя прийнято рішення про розгляд дисциплінарної справи за відсутності скаржника, якого завчасно та належним чином повідомлено про розгляд дисциплінарної справи.
Суддя Ліпчанський С.М. скористався наданим правом ефективно будувати свій захист і подав до Вищої ради правосуддя письмові пояснення щодо викладених у дисциплінарній скарзі обставин.
Для повного та об’єктивного розгляду дисциплінарної скарги членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Прудивусом О.В. було витребувано з Київської місцевої прокуратури № 7 копію матеріалів цивільної справи № 237/447/18.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Встановлено, що у провадженні судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. перебувала цивільна справа № 237/447/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Як вбачається з позовної заяви, яка міститься в матеріалах справи, 20 травня 2014 року між сторонами укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3800000 гривень. Дата повернення коштів відповідно до договору позики – 20 травня 2016 року. Згідно з договором поруки від 20 травня 2014 року ОСОБА_2 виступив майновим поручителем перед ОСОБА_1 щодо виконання договору позики.
У зв’язку з невиконанням ОСОБА_3 умов договору позики ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 3800000 грн на користь ОСОБА_1 шляхом надання права на самостійний продаж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 1,8038 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 3800000 грн на користь ОСОБА_2 шляхом надання права на самостійний продаж комплексу будівель та споруд з виготовлення виробів із бетону та цементу за адресою: АДРЕСА_2 (загальна площа 1 012,8 кв. м).
Із копії матеріалів судової справи № 237/447/18 вбачається, що на підтвердження правомірності своїх вимог позивач надав такі документи: копію договору позики (безвідсоткової) від 20 травня 2014 року, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, витяг із реєстру щодо актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень (а. с. 4 - 9, том І). Перелічені документи збігаються із вказаними в позовній заяві додатками (а. с. 3, том І), а також відповідають опису документів у справі.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 у позовній заяві посилався на державний акт на право власності на земельну ділянку та договір поруки, зокрема вказав, що пунктом 5.4.2 цього договору передбачена можливість звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на належні йому майнові активи, а саме вказаної земельної ділянки у місті Києві. Проте копії державного акта та договору поруки в матеріалах справи відсутні (а. с. 1 - 22, том І).
3 лютого 2018 року сторони уклали мирову угоду, яка була затверджена ухвалою судді Ліпчанського С.М. від 28 лютого 2018 року. Провадження у цивільній справі закрито.
Скаржник повідомив, що про вказану ухвалу суду йому стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень 28 листопада 2018 року.
Гаражно-будівельний кооператив «Водник», вважаючи, що ухвалою Мар’їнського районного суду Донецької області від 28 лютого 2018 року порушено його права як користувача земельної ділянки, оскаржив вказану ухвалу до Донецького апеляційного суду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Гаражно-будівельний кооператив «Водник» є користувачем земельної ділянки на підставі державного акта НОМЕР_2, виданого відповідно до рішення VI сесії XXIII скликання Київської міської ради від 21 жовтня 1999 року № 63/565 на право постійного користування землею площею 1,8038 га на АДРЕСА_1 для обслуговування та експлуатації гаражних боксів та автостоянки. Державний акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за НОМЕР_3. На підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі від 18 серпня 2000 року Київське міське управління земельних ресурсів зареєструвало земельну ділянку 16 листопада 2000 року. Із дати видачі державного акта по день подання апеляційної скарги апелянт користується земельною ділянкою згідно з її цільовим призначенням. На території Гаражно-будівельного кооперативу «Водник» нараховується більше 300 гаражних боксів членів кооперативу. Скаржник наголошував, що станом на дату звернення з апеляційною скаргою із жодної з підстав, визначених статтями 141, 143 Земельного кодексу України, право Гаражно-будівельного кооперативу «Водник» на постійне користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку припинено не було.
Донецький апеляційний суд постановою від 5 березня 2019 року апеляційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу «Водник» задовольнив. Ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 28 лютого 2018 року скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (після продовження розгляду справи ухвалою судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. від 5 липня 2019 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1).
Під час розгляду апеляційної скарги Донецький апеляційний суд встановив таке.
Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 жовтня 2017 року державним реєстратором філії КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Шейк-Сейкіним О.А. було зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 Підставою виникнення права власності у ОСОБА_2 вказано державний акт на право власності на земельну ділянку, номер НОМЕР_4, виданий 10 вересня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).
Згідно з листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 21 листопада 2017 року № 05707-20854, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) не видавався на ім’я ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8038 гектара на АДРЕСА_1, номер НОМЕР_4, від 10 вересня 2008 року Таким чином, перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 відбувся незаконно з порушенням законних прав та інтересів Гаражно-будівельного кооперативу «Водник». За вказаним фактом Подільським УП ГУ НП у місті Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12017100070004959, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 листопада 2017 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. Зокрема, під час проведення досудового розслідування з’ясовано, що невстановлені особи шахрайським шляхом на підставі підробленого акта зареєстрували право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8038 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1. Досудовим розслідуванням встановлено, що злочинні дії невстановлених осіб спрямовані на незаконне заволодіння вказаними об’єктами нерухомого майна та правом на розпорядження ними.
У зв’язку із цим ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 6 грудня 2017 року (справа № 758/15925/17) накладено арешт на земельну ділянку площею 1,8038 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві постійного користування Гаражно-будівельному кооперативу «Водник». Підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження було унеможливлення реалізації вказаного майна, яке безпосередньо є предметом злочинного посягання.
Донецький апеляційний суд зауважував, що з наявної у матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна вбачалося, що до земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, застосовувалось обтяження, а саме арешт нерухомого майна на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва від 6 грудня 2017 року у справі № 758/15925/17 (а. с. 9, том І).
У подальшому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 травня 2018 року у справі № 826/15133/17 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора філії КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Шейк-Сейкіна О.А. про державну реєстрацію права власності на зазначену вище земельну ділянку за ОСОБА_2 Вказане рішення набрало законної сили 18 червня 2018 року. 11 липня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про Гаражно-будівельний кооператив «Водник» як користувача вказаної земельної ділянки.
Донецький апеляційний суд наголосив, що суд першої інстанції не виконав вимог закону та не перевірив, чи належить вказана земельна ділянка ОСОБА_2, чи не обмежений боржник у справі ОСОБА_2 у вчиненні відповідних дій щодо цієї земельної ділянки, чим порушив приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 41 Конституції України, статті 92 Земельного кодексу України.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що станом на дати відкриття провадження у справі (12 лютого 2018 року), укладення та затвердження мирової угоди (28 лютого 2018 року) щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, існувало обтяження, а саме арешт цієї земельної ділянки на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва від 6 грудня 2017 року.
За результатами перевірки копії матеріалів судової справи також встановлено, що у договорі позики від 20 травня 2014 року не зазначалось про відповідальність за невиконання позичальником ОСОБА_3 умов договору шляхом надання можливості позикодавцю ОСОБА_1 звернути стягнення на належні ОСОБА_2 майнові активи, а саме на нерухоме майно, що належить поручителю, – земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 (а. с. 4 - 5, том І).
Отже, суддя Ліпчанський С.М. затвердив мирову угоду та закрив провадження у справі за відсутності договору поруки, яка надавала б можливість затверджувати таку мирову угоду, та без належних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка підлягала реалізації. Більше того, як вбачається з копії матеріалів судової справи, на час затвердження мирової угоди судді Ліпчанському С.М. з наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень від 29 грудня 2017 року) було відомо про існуюче обтяження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, проте суддя проігнорував факт арешту вказаної земельної ділянки на підставі рішення суду (а. с. 9, том І).
Вказана вище актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень містила посилання на рішення Подільського районного суду міста Києва від 6 грудня 2017 року про арешт вказаної земельної ділянки. Зокрема, у цьому рішенні йшлося про те, що невстановлені особи шахрайським шляхом на підставі підробленого акта зареєстрували за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 1,8038 гектара.
З огляду на викладене варто наголосити, що однією із засад судочинства відповідно до статті 129 Конституції України є обов’язковість судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частинами першою, другою статті 18 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, твердження судді Ліпчанського С.М. про те, що нібито надана сторонами копія вказаного державного акта не викликала у нього сумнівів у його достовірності, є сумнівним та не відповідає матеріалам судової справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦПК України (в редакції, чинній на час затвердження мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Затверджуючи мирову угоду, суддя Ліпчанський С.М. не врахував положення частини п’ятої статті 207 ЦПК України, згідно з якою, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Дії судді Ліпчанського С.М. свідчать про його неналежне ставлення до службових обов’язків.
Щодо доводів скарги суддя Ліпчанський С.М. пояснив, що розглядав цивільну справу № 237/447/18 у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, у тому числі договору поруки та державного акта на право власності на земельну ділянку. На підтвердження своїх доводів суддя надав копію державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_5 від 10 вересня 2008 року.
Водночас щодо відсутності в матеріалах судової справи копій важливих доказів у справі – договору поруки та державного акта на право власності на земельну ділянку – суддя Ліпчанський С.М. на стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги пояснень не надав.
При цьому під час розгляду дисциплінарної справи суддя Ліпчанський С.М. повідомив, що про відсутність в матеріалах справи копії державного акта на право власності на земельну ділянку та копії договору поруки він дізнався вже після апеляційного оскарження його ухвали.
На запитання доповідача, чи проводилось службове розслідування за фактом відсутності доказів у справі, суддя Ліпчанський С.М. повідомив, що службове розслідування не проводилось, із секретарем судового засідання проведено лише усну бесіду, надати пояснень по суті секретар не зміг, оскільки із формуванням цієї справи йому допомагав інший секретар судового засідання.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує надані суддею Ліпчанським С.М. пояснення та вважає, що вони не спростовують допущених суддею наведених вище порушень.
Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року, пункт 26; рішення у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, пункт 53).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, обов’язковість судового рішення, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
З огляду на встановлені обставини, а також мотиви, з яких виходив суд під час постановлення ухвали про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Ліпчанського С.М. не є простою суддівською помилкою, а свідчать про вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм прав та виконання процесуальних обов’язків).
Під час кваліфікації дій судді Ліпчанського С.М. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказаний суддя внаслідок грубої недбалості допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, а саме: статті 207 ЦПК України – не перевірив, чи не порушує мирова угода прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб; статті 18 ЦПК України – не врахував рішення суду про арешт земельної ділянки; статті 79 ЦПК України – не дослідив достовірність доказів наданих сторонами; статті 80 ЦПК України – неповно з’ясував достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи.
Неналежні дії судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. під час розгляду цивільної справи № 237/447/18 призвели до порушення законних прав та інтересів Гаражно-будівельного кооперативу «Водник» як постійного користувача земельною ділянкою та позбавили можливості захистити свої права та інтереси в суді.
Вказані дії судді Ліпчанського С.М., а саме неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
При цьому під час розгляду дисциплінарної справи не було встановлено обставин, які свідчили б про умисність дій судді, а тому Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя Ліпчанський С.М. допустив внаслідок грубої недбалості.
Вирішуючи питання про притягнення судді Ліпчанського С.М. до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
З урахуванням наведеного строк притягнення судді Ліпчанського С.М. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.
Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Суддя Ліпчанський С.М. має стаж роботи на посаді судді понад 13 років.
У характеристиці, наданій головою Донецького апеляційного суду О.Лісовим вказано, що суддя Ліпчанський С.М.: «за час роботи в суді зарекомендував себе кваліфікованим юристом, спрямовує свою роботу на забезпечення своєчасного та якісного розгляду судових справ, заяв та скарг від громадян, захисту їх прав і свобод. До виконання своїх службових обов’язків ставиться сумлінно та відповідально. Поважно ставиться до громадян та співробітників, додержує високу культуру спілкування, не допускає дій і вчинків, які можуть ушкодити інтересам суду або негативно вплинути на репутацію судді, користується повагою та авторитетом у колективі, принциповий, самокритичний. Постійно працює над підвищенням кваліфікації та професійного рівня, вивчає нове законодавство та вдало застосовує його в роботі. Судові справи розглядає своєчасно, при здійсненні правосуддя вірно та кваліфіковано застосовує норми матеріального та процесуального законодавства України. За своїми особистими якостями енергійний, ініціативний, дисциплінований, вимогливий до себе і підлеглих».
За час роботи на посаді судді Ліпчанський С.М. неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, про що свідчать: рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15 березня 2012 року № 1675/дп-12, яким суддю Ліпчанського С.М. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 21 лютого 2013 року № 463/дп-13 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення Ліпчанського С.М. з посади судді за порушення присяги (рішенням Вищої ради юстиції від 1 жовтня 2015 року № 738/0/15-15 відмовлено у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення Ліпчанського С.М. з посади судді).
Також рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2020 року № 2995/1дп/15-20 суддю Ліпчанського С.М. притягнуто до дисциплінарної відповідальності за дії, які мали місце у лютому 2020 року, та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців, яке відповідно до статті 110 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є погашеним.
Відповідно до частини шостої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за наявності непогашених дисциплінарних стягнень до судді має бути застосовано більш суворе дисциплінарне стягнення.
При цьому Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за можливе застосувати до судді Ліпчанського С.М. дисциплінарне стягнення рівнозначне попередньому стягненню, а саме дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців, оскільки предметом розгляду цієї дисциплінарної справи є дії судді Ліпчанського С.М., вчинені у лютому 2018 року, тобто у період, що передував вчиненню суддею дій у лютому 2020 року, за які його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності 30 жовтня 2020 року.
З огляду на зазначене, враховуючи обставини, що підлягають врахуванню відповідно до статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», характеристику судді, а також те, що він не вперше притягується до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що за результатами розгляду дисциплінарної справи суддю Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. слід притягнути до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців, яке є пропорційним вчиненим порушенням.
Керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22–12.40 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
притягнути суддю Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського Сергія Миколайовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя О.Є. Блажівська
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя С.М. Болотін
В.В. Саліхов
