Акт ВРП

Вища рада правосуддя розглянула проєкти законів України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо приведення положень Закону у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020)» від 30 квітня 2021 року, реєстраційний номер № 5456, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Масловим Д.В., Німченком В.І., Шпеновим Д.Ю., Вельможним С.А., Божиком В.І., Ватрасом В.А., Бабієм Р.В., Дирдіним М.Є., Торохтієм Б.Г., Пузановим О.Г., Совгирею О.В., Фрісом І.П., та «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання діяльності Верховного Суду та статусу суддів Вищих спеціалізованих судів України, які ліквідуються» від 20 травня 2021 року, реєстраційний № 5456-1, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Іонушасом С.К., Арахамією Д.Г., Корнієнком О.С.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаних законопроєктів, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєктів законів України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо приведення положень Закону у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020)» від 30 квітня 2021 року, реєстраційний номер № 5456, внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Масловим Д.В., Німченком В.І., Шпеновим Д.Ю., Вельможним С.А., Божиком В.І., Ватрасом В.А., Бабієм Р.В., Дирдіним М.Є., Торохтієм Б.Г., Пузановим О.Г., Совгирею О.В., Фрісом І.П., та «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання діяльності Верховного Суду та статусу суддів Вищих спеціалізованих судів України, які ліквідуються» від 20 травня 2021 року, реєстраційний № 5456-1, внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Іонушасом С.К., Арахамією Д.Г., Корнієнком О.С.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

В. о. Голови Вищої ради правосуддя                             О.В. Маловацький

 

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                               ЗАТВЕРДЖЕНО

                                                                                                                                                                                                                                                                                               Рішення Вищої ради правосуддя

                                                                                                                                                                                                                                                                                               20 липня 2021 року № 1621/0/15-21

 

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєктів №№ 5456, 5456-1

1. Проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо приведення положень Закону у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020)», реєстраційний номер № 5456 від 30 квітня 2021 року (далі – законопроєкт № 5456), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Масловим Д.В., Німченком В.І., Шпеновим Д.Ю., Вельможним С.А., Божиком В.І., Ватрасом В.А., Бабієм Р.В., Дирдіним М.Є., Торохтієм Б.Г., Пузановим О.Г., Совгирею О.В., Фрісом І.П.

Як вбачається з пояснювальної записки до законопроєкту № 5456, його метою є приведення положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, а також усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні – Верховного Суду, врегулювання питання продовження суддівської кар’єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів.

20 травня 2021 року у Верховній Раді України зареєстровано альтернативний проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання діяльності Верховного Суду та статусу суддів Вищих спеціалізованих судів України, які ліквідуються», реєстраційний № 5456-1, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами УкраїниІонушасом С.К., Арахамією Д.Г., Корнієнком О.С. (далі – законопроєкт№ 5456-1).

Згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту № 5456-1 його метою також є приведення положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні – Верховного Суду, врегулювання питання продовження суддівської кар’єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів.

Необхідність вирішення питань щодо Верховного Суду України у зв’язку із припиненням ним процесуальної діяльності, у тому числі здійснення суддями Верховного Суду України правосуддя у Верховному Суді, та щодо подальшого здійснення повноважень суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які припинили діяльність та ліквідуються, у тому числі шляхом переведення згідно із законом до апеляційних судів із відповідним забезпеченням, закріплено у Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки[1].

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів, та загальніше будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації.[2]

Вища рада правосуддя підтримує положення законопроєктів щодо порядку припинення Верховного Суду України як юридичної особи та визначення статусу суддів Верховного Суду України, адже це дасть змогу забезпечити виконання Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 та врегулювати на законодавчому рівні питання суддівської кар’єри для суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів. Разом із тим Вища рада правосуддя висловлює певні зауваження та застереження до зазначених законопроєктів, які потребують врахування.

Розглянувши законопроєкти № 5456, № 5456-1, враховуючи позицію Ради суддів України, Національної школи суддів України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, Верховного Суду, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, Вища рада правосуддя зазначає таке.

3. 2 червня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закон України № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (нова редакція) (далі – Закон № 1402-VІІІ, Закон), які набрали чинності 30 вересня 2016 року.

Рішенням від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 (далі – Рішення) Конституційний Суд України (далі також – КСУ) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами: пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України; пункту 14 «судді Верховного Суду України»; пункту 25.

Конституційний Суд України в Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 дійшов висновку, що органи державної влади, закріплені в Конституції України, мають особливий статус конституційних органів, тому ліквідація, зміна найменування, а також перегляд їх конституційно визначених функцій і повноважень у спосіб, що істотно (докорінно) змінює їх конституційну природу, можливі лише після внесення змін до Основного Закону України у порядку, передбаченому його розділом XIII «Внесення змін до Конституції України»; за своєю юридичною природою найвища інстанція судової гілки влади має забезпечувати єдність та сталість судової практики всіх судів, які входять до системи судоустрою України, а тому її конституційний статус полягає у безперервності здійснення повноважень від часу прийняття Основного Закону України.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційний Суд України визначив, що положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення пунктів 4, 8, 9, 11, 13, 17 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами.

Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність до цього Рішення.

Згідно зі статтею 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Однак, надавши рекомендації щодо невідкладного приведення положень законодавства України у відповідність до свого Рішення, Конституційний Суд не визначив чіткі шляхи його виконання.

 

4. На підставі змін до Конституції України (щодо правосуддя) і Закону України № 1402-VІІІ (нова редакція) 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд, утворений у порядку та складі, що визначені Законом, та набрало чинності відповідне процесуальне законодавство.

Законопроєктом № 5456 пропонується внести зміни до пунктів 4, 5, 7, 14 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ (далі – розділ ХІІ).

Пунктом 4 розділу ХІІ передбачено: «Протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом: 1) утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом; 2) призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону».

Суб’єкти права законодавчої ініціативи пропонують змінити підпункт 1 вказаної норми, виклавши його у такій редакції: «Протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом: 1) Верховний Суд України як орган державної влади перейменовується у Верховний Суд та продовжує діяти як найвищий суд у системі судоустрою України».

Діюча редакція пункту 5 розділу ХІІ визначає, що Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Автори законопроєкту № 5456 пропонують викласти пункт 5 в такій редакції: «Верховному Суду передається матеріально-технічна база Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Зміна найменування Верховного Суду України на Верховний Суд є самостійною підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформаційних систем органів державної влади».

Пунктом 7 розділу ХІІ передбачається, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов’язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з пунктом 14 розділу ХІІ судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.

У разі якщо кандидати із числа суддів мають однакову позицію за рейтингом, визначеним за результатами кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Верховного Суду, при всіх інших рівних умовах перевага надається судді, який має більший стаж роботи в судах касаційної інстанції чи Верховному Суді України.

Законопроєктом № 5456 пропонується, окрім вилучення із положень в пункті 7 розділу ХІІ слів «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України і в пункті 14 розділу ХІІ «судді Верховного Суду України», внести такі зміни:

пункт 7 викласти в такій редакції: «7. З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються. До дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов’язки, гарантії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 – 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 – 20, ст. 132 із наступними змінами)»;

пункт 14 викласти в такій редакції: «14. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на вакантні посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у складі Верховного Суду у порядку, визначеному цим Законом.

У разі якщо кандидати з числа суддів мають однакову позицію за рейтингом, визначеним за результатами кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Верховного Суду, перевага надається судді, який має більший стаж роботи в судах касаційної інстанції чи Верховному Суді України».

Пояснювальна записка до законопроєкту не надає обґрунтування внесення вказаних змін і уточнень до пунктів 4, 5, 7, 14 розділу ХІІ, крім вилучення конкретних положень із пунктів 7, 14 розділу ХІІ, які визнані неконституційними.

Водночас пункт 5 не визначався Верховним Судом України як такий, що є неконституційним, а пункт 4 взагалі визнаний в Рішенні КСУ таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

З огляду на зазначене є незрозумілим, як запропоновані норми мають реалізувати мету законопроєкту.

З-поміж іншого, доповнення пункту 5 абзацом другим щодо зміни найменування Верховного Суду України на Верховний Суд як самостійної підстави для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформаційних систем органів державної влади, на думку Вищої ради правосуддя, більш чітко вирішить питання усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні.

Також викладення абзацу першого пункту 14 у запропонованій законопроєктом № 5456 редакції відповідає визначенню в чинному законодавстві суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

 

5. Автори законопроєктів визначили своєю метою, зокрема, врегулювання питання продовження суддівської кар’єри суддями Верховного Суду України.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні зауважив, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України (частина третя статті 125 Конституції України); незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України (частина перша статті 126 Конституції України).

Зазначив, що порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401, приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI зі змінами та Закону № 1402 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.

Перейменування закріпленого в Конституції України органу – Верховного Суду України – не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова «України» – власної назви держави – зі словесної конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Отже фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.

Законопроєктом № 5456 пропонується доповнити розділ ХІІ пунктом 7-1 такого змісту: «7-1. Судді Верховного Суду України, обрані на посади в установленому законом порядку до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації».

Так, Верховний Суд розпочав свою роботу 15 грудня 2017 року. Судді Верховного Суду України на цей час не здійснюють своїх повноважень як судді Верховного Суду.

На думку Вищої ради правосуддя, прийняття норми, запропонованої законопроєктом № 5456, певною мірою може поставити під сумнів легітимність усіх ухвалених Верховним Судом від початку своєї діяльності рішень, адже судді Верховного Суду України не брали участі ані в автоматичному розподілі відповідних справ, ані в їх розгляді.

Також певним недоліком законопроєкту в цьому аспекті є відсутність норм, які б регламентували, з якого моменту судді Верховного Суду України мають бути включені до штату Верховного Суду, та відповідно, з якого моменту має починатися розподіл справ цим суддям згідно з їхньою спеціалізацією.

Рішенням від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 визнані конституційними положення пунктів 4, 8, 9, 11, 13 розділу XII.

Конституційний Суд України розглядав положення пунктів 4, 8, 9, 11, 13 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 як такі, що прийняті з метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України, який після внесення змін до Конституції України Законом № 1401 функціонує під назвою «Верховний Суд», внаслідок чого дійшов висновку, що в аспекті питань, порушених у конституційному поданні, підстав для визнання цих положень такими, що суперечать Конституції України, немає.

Отже, не ставиться під сумнів повноважність Верховного Суду як органу судової влади у цілому, наявність повноважень у суддів Верховного Суду, обраних до його складу в результаті проведення двох відповідних конкурсів протягом 2016–2019 років[3].

Із врахуванням необхідності визначення моменту початку авторозподілу справ відповідному судді, на думку Вищої ради правосуддя, заслуговують на увагу норми, запропоновані законопроєктом № 5456-1, щодо зарахування суддів Верховного Суду України на підставі поданих ними заяв до штату Верховного Суду у касаційний суд тієї юрисдикції, яка відповідає юрисдикції судової палати Верховного Суду України, в якій суддя здійснював правосуддя.

 

5.1. Також пропонується визначити в положеннях пунктів 7-2, 7-3 законопроєкту № 5456 і в абзаці другому пункту 4 законопроєкту № 5456-1 особливості проходження оцінювання суддями Верховного Суду України після прийняття таких змін.

Законопроєктом № 5456 передбачено, що відповідність займаній посаді суддів Верховного Суду України, які продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду, має бути оцінена протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо приведення положень Закону у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2-р/2020)» за процедурою та критеріями, визначеними пунктом 7-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Тоді як альтернативним законопроєктом передбачено проведення такої процедури оцінювання протягом двох років.

Конституційний Суд України наголошує, оскільки судді Верховного Суду України є суддями найвищого суду, закріпленого у Конституції України, враховуючи незмінність їхнього статусу, законодавець має передбачити спеціальну процедуру та критерії оцінювання цих суддів.

Обидва законопроєкти передбачають встановлення такої окремої процедури оцінювання суддів Верховного Суду України.

Окрім зазначеного, Вища рада правосуддя наголошує на необхідності врегулювання у законопроєкті № 5456-1 питання внесення змін до Закону щодо виключення норм в частині ліквідації Верховного Суду України (пункт 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення») на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Вища рада правосуддя зауважує, що автори законопроєкту № 5456, на відміну від законопроєкту № 5456-1, звернули увагу на врегулювання питання трудових та інших відносин працівників апарату ВСУ (пункт 7-4).

6. Незмінність суддів та безпека їх перебування на посаді є найважливішим елементом незалежності суддів. Судді повинні призначатися на постійній основі до виходу на пенсію, адже гарантія збереження посади суддями та їхнє призначення на посаду до досягнення пенсійного віку є ознакою незалежності[4]. Зокрема, необхідно уникати будь-якого зв’язку між судовою посадою та виборчим терміном Президента та Парламенту. Не існує нічого більш небезпечного для незалежності суддів, ніж створення враження в суддів та широкої громадськості, що новообрані політичні органи держави матимуть повноваження вирішувати, чи залишати суддів на посадах чи ні.

Захищеність суддів на рівні Конституції України є найважливішою гарантією незалежності судової влади, неупередженого, об’єктивного, безстороннього та незалежного виконання суддями своїх обов’язків щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства права та конституційного ладу в державі.

 

7. Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід’ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов’язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею)[5] .

Щодо переведення суддів основним принципом в силу норм Конституції України є те, що суддів неможливо переводити без їхньої згоди. Незмінюваність суддів також гарантується статтею 126 Конституції України, яка дозволяє переведення судді до іншого суду лише у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому суддя обіймає посаду. Винятком може бути лише «реформа організації судової системи». Судді можуть бути переведені проти їхньої волі після реорганізації їхнього суду[6].

Безперервність перебування судді на посаді може бути поставлено під сумнів, якщо останній був притягнутий до дисциплінарної відповідальності або набрав законної сили вирок, винесений у встановленому законом порядку стосовно певного судді.

Утворення Верховного Суду та касаційних судів у його складі призвело до необхідності внесення змін і доповнень до законодавства України у частині забезпечення відповідних гарантій для суддів вищих спеціалізованих судів, які до початку роботи Верховного Суду здійснювали повноваження касаційної інстанції.

Запропоновані законопроєкти передбачають право суддів вищих спеціалізованих судів звернутися до Вищої ради правосуддя із заявою про переведення без конкурсу до визначеного суддею апеляційного суду незалежно від наявності у такому суді вакантних посад. У разі неподання заяви пропонується Вищій раді правосуддя вирішити питання про переведення таких суддів до апеляційного суду відповідно до вимог статей 53 та 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас частина третя статті 82 цього Закону передбачає можливість переведення судді до іншого суду того самого або нижчого рівня без конкурсу у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому суддя обіймає посаду судді.

Вища рада правосуддя підтримує положення законопроєкту № 5456 в частині збереження статусу діючих суддів вищих спеціалізованих судів у разі їх переведення до апеляційного суду, в тому числі в частині нарахування суддівської винагороди.

 

Однак, на думку Вищої ради правосуддя, збереження гарантій діючих суддів вищих спеціалізованих судів у разі переведення їх до апеляційного суду, при поданні у відставку незалежно від зайнятої на момент звільнення посади, в тому числі в частині нарахування суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду, з урахуванням саме коефіцієнту 0,85 потребує приведення у відповідність до нормативної техніки визначення розміру суддівської винагороди, передбаченої чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас Вища рада правосуддя підтримує необхідність та обґрунтованість відповідних законодавчих ініціатив, які стосуються інших положень щодо статусу суддів вищих спеціалізованих судів, зокрема суддів у відставці.

Наголошує, що прийняття таких змін спрямоване на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 в частині визнання неконституційним пункту 25 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

 

Гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання у рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

У Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Слід звернути увагу, що судоустрій в Україні за роки її незалежності зазнавав неодноразово змін, при цьому пропоновані законодавчі зміни, поряд зі змінами, які стосувалися судоустрою України, вирішували питання статусу суддів відповідних судів, діяльність яких припинялася.

Законом України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» передбачалося, що систему судів загальної юрисдикції становлять: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди (частини друга, третя статті 18).

Підпунктом 8 пункту 3 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ, передбачалося, що після набрання чинності цим Законом судді всіх судів загальної юрисдикції здійснюють повноваження судді відповідного суду, передбачені цим Законом, до закінчення строку, на який вони були обрані чи призначені. Щодо суддів, переведених на посади до судів нижчого рівня, які утворюються відповідно до цього Закону, зберігаються умови матеріального, соціально-побутового та медичного забезпечення судді, які існували на момент переведення, – до внесення відповідних змін до закону про статус суддів.

Також Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI передбачалося, що систему судів загальної юрисдикції становлять місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди (частини друга, третя статті 17).

Як вбачається з пояснювальної записки до законопроєкту, який після прийняття отримав назву Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», статус суддів Верховного Суду України зберігався, оскільки зазначалося, що «нинішнім суддям Верховного Суду України створюються можливості для переходу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за спрощеною процедурою, а також для переходу до інших судів. При цьому соціальні гарантії, встановлені для суддів Верховного Суду України, зберігаються. Судді Верховного Суду України, які виявлять бажання залишитися у Верховному Суді України, залишаться в ньому, а вакантні посади не будуть заповнюватися, поки кількість суддів не зменшиться до двадцяти».

Пунктом 3 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» передбачалося, що судді Верховного Суду України, які на день набрання чинності цим Законом здійснюють судочинство у цивільних, кримінальних справах, за їх згодою переводяться до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі заяви про переведення за рішенням органу, який їх обрав чи призначив.

Такі судді Верховного Суду України за їх бажанням також можутьбути переведені до апеляційних чи місцевих судів загальної юрисдикції на підставі заяви про переведення зарішенняморгану, який їх обрав чи призначив.

Судді Верховного Суду України,які на день набрання чинності цимЗакономздійснюютьсудочинствовадміністративних, господарськихсправах,заїхзгодою переводяться відповідно до Вищого адміністративного суду України,Вищого господарського суду України на підставі заяви про переведення за рішенням органу, який їх обрав чи призначив.

Такі судді Верховного Суду Українизаїх бажанням також можуть бути переведені відповідно до апеляційних чи місцевихадміністративнихсудів,апеляційнихчимісцевих господарськихсудів на підставі заяви про переведення за рішенням органу, який їх обрав чи призначив.

Судді Верховного Суду України, переведенідо вищих спеціалізованих судівчиіншихсудівзагальноїюрисдикції, прирівнюються за статусом,утомучислізарівнемгрошового, соціально-побутовогозабезпечення,досуддівВерховногоСуду України. У разі недостатньої кількості у відповідному суді вакансій, необхідних дляпереведеннясуддів Верховного Суду України,кількість таких вакансій підлягає збільшенню в порядку, встановленому цим Законом, для забезпечення переведення суддів Верховного Суду України.

Судді Верховного Суду України, не переведені до вищих спеціалізованих судівчиіншихсудівзагальноїюрисдикції, здійснюютьсвої повноваження до звільнення з посади відповідно до частини п’ятої статті 126 КонституціїУкраїни№ 254к/96-ВР. Після звільнення таких суддів їх вакантні посади не заповнюються і підлягають скороченню до кількості посадсуддів,визначеноїцим Законом.

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) прийняв Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, сформувавши юридичну позицію, відповідно до якої:

визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п’ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, незмінюваність суддів, безперервний строк перебування на посаді, збереження відповідного статусу судді досягнутого рівня є невід’ємними елементами суддівської незалежності, яка є передумовою дотримання верховенства права та основною гарантією права на справедливий суд.

Таким чином, в Україні існує принцип дотримання механізму збереження статусу судді в разі його переведення до суду нижчого рівня.

 

На законодавчому рівні неодноразово врегульовувалась нерівність в оплаті праці суддів, зокрема шляхом внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині урівняння винагороди суддів, у тому числі шляхом визначення додаткових критеріїв обчислення стажу роботи на посаді судді.

Окрім цього, нерівність в оплаті праці суддів також була усунена шляхом ухвалення Рішення Конституційним Судом України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким визнано неконституційними положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII[7].

Одним із ключових питань, визначених законопроєктами № 5456, № 5456-1, є внесення змін до законодавства щодо врегулювання питання виплати суддівської винагороди, зокрема до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Разом із тим звертаємо увагу, що чинне законодавство містить окремі положення стосовно нерівних умов визначення розміру винагороди члена Вищої ради правосуддя.

Стаття 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX (далі – Закон № 193-IX)визначала, що розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлювався у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5. Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5.

Після прийняття Верховною Радою України Закону № 193-IX, зокрема в частині виключення застосування коефіцієнту 1,5, заробітна плата членів Вищої ради правосуддя стала істотно різною.

На сьогодні статтею 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду.

Статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено порядок визначення суддівської винагороди, яка виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду та складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Отже, при встановленні розміру винагороди члена Вищої ради правосуддя враховуються: розмір посадового окладу судді Верховного Суду; суддівська винагорода, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду; суддівська винагорода, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду, без доплати за вислугу років, науковий ступінь та інших доплат.

Повноваження Вищої ради правосуддя як колегіального органу визначені статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Водночас окремої норми, яка б виділяла різні повноваження членів Вищої ради правосуддя, законодавством не визначено.

На проблемі нерівності в оплаті праці членів Вищої ради правосуддя Вища рада правосуддя наголошувала у своєму консультативному висновкущодо проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (реєстраційний № 1008 від 29 серпня 2019 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Президентом України, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя від 5 вересня 2019 року № 2356/0/15-19[8].

Аналогічних випадків порушення принципу рівності немає ні в Конституційному Суді України, ні в іншому конституційному органі. Немає таких прикладів і в законодавчій практиці інших судових систем зарубіжних держав.

Таким чином, усі члени Вищої ради правосуддя при однаково визначених законом повноваженнях, функціях, режимі роботи та відповідальності мають бути наділені однаковим гарантіями.

Таке унормування законодавства через призму усунення дискримінаційного підходу та порушення принципу рівності гарантій членів Вищої ради правосуддя шляхом забезпечення єдиного підходу до визначення винагороди членів Вищої ради правосуддя з урахуванням статусу Вищої ради правосуддя як конституційного органу державної влади та суддівського врядування є необхідним.

 

8. У пояснювальній записці до законопроєкту № 5456 вказано, що реалізація його положень не вимагає додаткових видатків з Державного бюджету України, проте слід звернути увагу, що фактично запропоновані зміни передбачають проведення перерахунку суддівської винагороди суддям Верховного Суду України – з 15 грудня 2017 року; суддям вищих спеціалізованих судів, які пройшли оцінювання, – з дня прийняття відповідного рішення ВККСУ, які не пройшли оцінювання – з 1 січня 2020 року, а також довічного утримання суддям у відставці – з 18 лютого 2020 року.

Відсутність джерел фінансування вказаних видатків та належних бюджетних призначень може призвести до неможливості практичної реалізації запропонованих положень законопроєкту, тому в цій частині законопроєкт№ 5456 має бути доопрацьований.

Окремо слід наголосити на необхідності передбачення в законопроєктах положень щодо прирівнювання за рівнем грошового забезпечення суддів вищих спеціалізованих судів, які вже переведені і працюють у судах нижчого рівня, за статусом до суддів вищих спеціалізованих судів після прийняття запропонованих законопроєктамиініціатив.

 

9. Стосовно реалізації мети усунення дуалізму існування двох юридичних осіб законопроєкт № 5456 передбачає, з-поміж іншого, вирішення такої проблеми. Однак підхід до цього не є оптимальним.

Так, законопроєкт № 5456 передбачає внесення низки доволі складно сформульованих та безпрецедентних змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». Запропоновано шлях так званої подвійної реєстрації: вчиняти реєстраційні дії щодо перейменування Верховного Суду України, скасовувати певні вчинені щодо цієї юридичної особи дії, переносити реєстраційні дії із реєстраційної справи Верховного Суду та припиняти юридичну особу Верховний Суд.

Такий шлях не є виправданим, оскільки не враховує сьогоднішніх реалій, ставить під сумнів законність діяльності Верховного Суду, відповідні положення розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо створення і організації діяльності якого Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними). Враховуючи зазначене, стосовно запропонованого суб’єктом законодавчої ініціативи механізму вчинення реєстраційних дій щодо перейменування юридичної особи – Верховного Суду України, зумовленого необхідністю фіксації в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України юридичного факту про перейменування цього суду та припинення ним діяльності, який передбачений законопроєктом № 5456-1, слід зазначити, що саме така процедура сприятиме вирішенню питання унеможливлення існування двох юридичних осіб публічного права – Верховного Суду України та Верховного Суду.

Водночас альтернативний законопроєкт № 5456-1 не містить низки наведених вище недоліків основного законопроєкту № 5456.

 

Відповідно до загальних вимог нормотворчої техніки проєкти законів та нормативно-правових актів мають раціонально, адекватно врегульовувати суспільні відносини; правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними.

 

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя підтримує законопроєкт № 5456-1 за умови врахування у ньому частково норм законопроєкту № 5456, які підтримані у цьому консультативному висновку.