Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Гусаком Миколою Борисовичем за заявами координатора координаційної ради коаліції молодіжних організацій «Молода Черкащина» Феофілової Вікторії Віталіївни, фізичної особи – Закревської Євгенії Олександрівни та заступника прокурора Черкаської області Семенова Вадима Вячеславовича щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашника Василя Павловича,
встановила:
відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон № 1188-VII) до Вищої ради юстиції 19 травня 2016 року з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшли заяви координатора координаційної ради коаліції молодіжних організацій Черкаської області «Молода Черкащина» Феофілової В.В., фізичної особи – Закревської Є.О. та заступника прокурора Черкаської області Семенова В.В. щодо неправомірних дій судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашника В.П. при постановленні ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно осіб – учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII.
Заявниками зазначено, що суддя Калашник В.П. обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб – учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII через їх участь у таких акціях. У зв’язку із цим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII.
Цим Законом визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для його реалізації була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК, Комісія).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону № 1188-VII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Повідомлення, у якому зазначено, що Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді, опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону № 1188-VII діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону № 1188-VII заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 19 травня 2016 року заяви Феофілової В.В. за унікальним номером 518/3/13-14, Закревської Є.О. за унікальним номером З-2020/6/7-14 та Семенова В.В. за унікальним номером 2955/6/87-14 передані для розгляду члену Вищої ради юстиції Гусаку М.Б.
За результатами розгляду вказаних заяв Вищої ради юстиції Гусак М.Б. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашника В.П. (висновок від 12 липня 2016 року).
На засіданні 19 липня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно вказаного судді.
Дослідивши матеріали перевірки, висновок дисциплінарної секції, заслухавши доповідача, Вища рада юстиції вважає необхідним відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашника В.П. з огляду на таке.
До Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 25 січня2014 року надійшли клопотання слідчих СВ Смілянського МВ УМВС України в Черкаській області, погоджені заступником Смілянського міжрайонного прокурора молодшим радником юстиції Карюк Н.О., про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до підозрюваних ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
За змістом вказаних клопотань 23 січня 2014 року о 18 годині 00 хвилин зазначені особи, маючи намір на порушення нормальної діяльності органів держаної влади та встановленого порядку користування будівлею, прибули до приміщення Черкаської обласної державної адміністрації за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 185, де умисно, в групі з іншими особами, вчинили суспільно небезпечні дії, які виразилися в активній участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням вказаної адміністрації.
24 січня 2014 року зазначені особи були затримані працівниками міліції, в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), та цього ж дня з дотриманням вимог статей 276 та 278 КПК України всім їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
За результатами розгляду клопотань слідчих ухвалами слідчого судді Калашника В.П. від 25 січня 2014 року стосовно підозрюваних ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24 березня 2014 року.
У мотивувальних частинах вказаних ухвал зазначено, що обґрунтованість підозри стосовно встановлених осіб підтверджується доказами, отриманими в ході огляду місця події – території, прилеглої до Черкаської обласної державної адміністрації, показаннями свідків, відеозаписами та іншими матеріалами кримінального провадження.
Суд у відповідних справах дійшов висновку, що у кримінальних провадженнях на час розгляду зазначених клопотань наявні обґрунтовані підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 КК України, та встановив наявність певних передбачених статтею 177 КПК України ризиків, а саме можливість підозрюваних осіб переховуватись від органів досудового розслідування та суду, здійснювати тиск на потерпілих та свідків, а також вчиняти інші аналогічні правопорушення.
За результатами апеляційного оскарження ухвалами колегії суддів апеляційного суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року та 19 лютого 2014 року апеляційні провадження у справі за апеляційними скаргами захисників затриманих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_ 6 на відповідні ухвали слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року закрито у зв’язку з відмовою від апеляційних скарг. Стосовно ОСОБА_7 ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 4 лютого 2014 року апеляційну скаргу захисника підозрюваного задоволено, ухвалу слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді особистого зобов’язання.
Слід зазначити, що із змісту опрацьованих матеріалів з розгляду суддею Калашником В.П. вказаних клопотань вбачається, що всі ухвали є аналогічними в частині наведення мотивів, обґрунтування та підстав застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У своїх письмових поясненнях, наданих ТСК, суддя Калашник В.П. зазначає про те, що вважає ухвали про обрання вказаним підозрюваним запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою законними та обґрунтованими, такими, що прийняті з дотриманням вимог КПК України, практики Європейського суду з прав людини, роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та судової практики, яка склалася на той час. Також зауважив, що слідчий суддя позбавлений права збору чи аналізу наданих обвинуваченням доказів, а приймає рішення щодо обрання запобіжного заходу, виходячи з тяжкості вчиненого злочину (пред’явлення підозри) та особи підозрюваного. Суддя при розгляді таких клопотань не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.
Вища рада юстиції не може погодитися з обґрунтованістю пояснень судді Калашника В.П.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року КПК України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, який має здійснювати такі функції.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У судових рішеннях, які постановлені у формі ухвал слідчим суддею Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашником В.П., не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх ухвалення.
Слідчим суддею Калашником В.П. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб особу не було піддано необґрунтованому процесуальному примусу.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Частиною першою статті 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою – четвертою цієї статті.
Перевіркою встановлено порушення суддею Калашником В.П. вказаних норм кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження.
При винесенні ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суддею Калашником В.П. не враховано, що відповідні повідомлення про підозру були здійснені всупереч нормам законодавства, що призвело до порушення прав підозрюваних на захист.
Згідно з частиною першою статті 42 КПК України у редакції, яка діяла на час розгляду суддею клопотань, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276–279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального порушення.
Зі змісту матеріалів зазначених проваджень вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були затриманні в тому числі за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 КК України (тяжкий злочин), тобто набули статусу підозрюваних з моменту затримання, але при цьому всім їм було повідомлено про підозру за відсутності захисника, обов’язковість присутності якого встановлено частиною четвертою статті 213 КПК України.
Також суддею Калашником В.П. у всіх випадках щодо розгляду клопотань про застосування заходів тримання під вартою не зазначено обставин на обґрунтування умов, за яких жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зміг би запобігти вказаним у клопотаннях ризикам. Більше того, зміст відповідних ухвал дає достатньо переконливі підстави вважати, що сама можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів взагалі не була розглянута слідчим суддею.
Крім того, слідчим суддею не враховано належним чином дані, що характеризують підозрюваних осіб, відсутність ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, а саме: наявність постійних місць проживання (неподалік місця, де ведеться досудове розслідування), відсутність судимостей, а також те, що потерпілих від дій підозрюваних у справах не зазначено.
Наведені вище обставини у сукупності свідчать на користь неістотності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваних.
За змістом свідчень працівників міліції, які були використані слідчими в якості доказів обґрунтованості затримання вказаних підозрюваних, а також обґрунтування внесення до суду клопотань про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, затримання підозрюваних відбувалося виключно на підставі їх знаходження на території, прилеглій до приміщення Черкаської обласної державної адміністрації.
Зважаючи на викладене та не переоцінюючи докази і відповідне обґрунтування, Вища рада юстиції лише констатує, що жоден із доказів, на які посилався зазначений суддя під час розгляду вказаних клопотань, не стосувався підтвердження причетності затриманих осіб до інкримінованих їм дій.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Калашником В.П. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема приписів про те, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»); тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент постановлення зазначених вище ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Частина друга статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що подання про звільнення судді з посади за порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінилися.
З урахуванням викладеного вбачається, що допущені суддею Калашником В.П. порушення законодавства можуть свідчити про наявність у його діях ознак порушення присяги.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, що була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим, ніж три роки із дня вчинення проступку (пункт четвертий статті 96 Закону).
Запровадження такого строку є заходом, що покращує становище судді, який притягується до відповідальності, порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України він повинен бути застосований.
Виходячи зі встановлених обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не сплинув.
Калашник Василь Павлович, _____ року народження, Указом Президента України від 16 березня 2005 року № 476/2005 призначений на посаду судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області строком на п’ять років. Верховною Радою України 1 липня 2010 року обраний суддею безстроково.
Зі змісту характеристики, підписаної головою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, вбачається, що суддя Калашник В.П. за час роботи у вказаному суді зарекомендував себе висококваліфікованим юристом, який постійно працює над підвищенням ділової кваліфікації. У професійній діяльності дотримується Конституції та законів України, має відмінну теоретичну підготовку, достатній досвід і знання, що дозволяє йому розглядати справи всебічно та якісно, судові засідання вести з чітким дотриманням вимог процесуального законодавства. Дисциплінарних стягнень не має.
На підставі викладеного, керуючись статтями 27, 37 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Калашника Василя Павловича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
