Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Комкова В.К., членів Гусака М.Б., Шапрана В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. за результатами перевірки скарги Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського Олександра Олександровича,
встановила:
на підставі пункту 31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищій раді правосуддя передано з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для розгляду дисциплінарну скаргу Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, подану сільським головою Козубенко В.О. 2 червня 2015 року, на дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 30 січня 2018 року № 2569/0/20-17 вказану дисциплінарну скаргу передано для попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В.
У скарзі від 2 червня 2015 року голова Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області зазначив, що у провадженні судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. перебуває справа № 495/1158/15-а за адміністративним позовом виробничо-комерційної фірми «ПРОКСІМА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ВКФ «ПРОКСІМА») до Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (далі – Приморська сільська рада), відділу Держземагенства у Білгород-Дністровському районі Одеської області про скасування рішення Приморської сільської ради № 661-VI від 24 грудня 2013 року. 18 лютого 2015 року у вказаній справі суддею Боярським О.О. прийнято ухвалу, якою задоволено клопотання ВКФ «ПРОКСІМА» про забезпечення позову та заборонено Приморській сільській раді приймати рішення та вчиняти дії щодо розпорядження чи передачі земельної ділянки загальною площею 78,0337 га (в тому числі поверхня води ставка – 57,7071 га, прибрежно-захисна смуга – 20,3266 га), розташованої на землях Приморської сільської ради, земельної ділянки загальною площею 80,0 га (в тому числі прибережної захисної смуги – 80 га, з них – 7,8 га піски), розташованої на землях Приморської сільської ради іншим особам до прийняття рішення у справі. Вважає, що прийнявши зазначене рішення, суддя Боярський О.О. втрутився в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
Також вважає, що передача вказаної справи для розгляду судді Боярському О.О. після скасування судом апеляційної інстанції ухвали від 18 лютого 2015 року є порушенням частини третьої статті 15-1 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідній редакції (далі – КАС України). просив перевірити дії судді Боярського О.О. та вирішити питання про звільнення його з посади судді. Однак передача судді для продовження розгляду справи після скасування судом вищої інстанції ухвали про залишення позову без розгляду не вказує на повторну участь судді у розгляді справи.
Згідно з частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок із пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Матеріали, передані із Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, містили скаргу із додатками, а також запит члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Устименка В.Є. судді Боярському О.О. щодо надання пояснень, пояснення судді Боярського О.О. з додатками, що зумовлює відсутність необхідності отримання додаткових матеріалів для перевірки викладених у дисциплінарній скарзі обставин та вирішення питання про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи.
За результатами попередньої перевірки скарги член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацький О.В. склав висновок із пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О.
Розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького В.О. та додані до нього матеріали, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що слід відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. з огляду на таке.
ВКФ «ПРОКСІМА» звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до Приморської сільської ради, відділу Держземагенства у Білгород-Дністровському районі Одеської області про скасування рішення Приморської сільської ради № 661-VI від 24 грудня 2013 року.
18 лютого 2015 року позивач надав до суду заяву про забезпечення позову, мотивовану тим, що у зв’язку з необґрунтованим підвищенням плати за землю, законність якої позивач оскаржує в судовому порядку, плата за землю сплачується позивачем за попередніми розрахунками, що може спричинити розірвання договорів оренди земельних ділянок (договір оренди від 28 грудня 2001 року земельної ділянки із земель Приморської сільської ради, загальною площею 80,00 га; договір оренди від 28 грудня 2001 року земельної ділянки із земель водного фонду Приморської сільської ради, загальною площею 78,0337 га, укладені між Приморською сільською радою із ВКФ «ПРОКСІМА», в односторонньому порядку з підстав невиконання умов договору оренди. У зв’язку з наведеним, на думку позивача, існувала загроза передачі вказаних земельних ділянок іншим особам, а тому просив застосувати заходи забезпечення позову у вигляді заборони Приморській сільській раді приймати рішення та вчиняти дії щодо розпорядження чи передачі вказаних земельних ділянок іншим особам до розгляду адміністративної справи по суті.
Розглянувши вказану заяву, суддя Боярський О.О. дійшов висновку про її задоволення в повному обсязі. Такий висновок судді Боярського О.О. жодним чином не обґрунтований.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2015 року скасовано ухвалу судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. від 18 лютого 2015 року та постановлено нову, якою у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 18 лютого 2015 року у справі № 495/1158/15-а Одеський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що, вживаючи заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, однак такий висновок суду є передчасним та помилковим у зв’язку з відсутністю вагомих та переконливих доказів наявності вказаних обставин, на які посилається суд першої інстанції, а також у зв’язку з відсутністю обґрунтування щодо того, яким чином захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення остаточного рішення по суті у цій адміністративній справі відсутня. Крім того, позивачем не було надано суду, а безпосередньо у клопотанні не зазначено жодних належних доказів на підтвердження існування передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а тому підстав для задоволення клопотання про забезпечення позову немає.
22 травня 2015 року суддя Боярський О.О. розглянув вдруге подану ВКФ «ПРОКСІМА» заяву про забезпечення позову у справі № 495/1158/15-а від 22 травня 2015 року та постановив ухвалу про її задоволення. Клопотання було обґрунтоване тим, що працівниками Приморської сільської ради неодноразово вчиняються дії щодо знищення майна, яке є власністю ВКФ «ПРОКСІМА» та знаходиться на спірній земельній ділянці. У зв’язку з наведеним існує загроза передачі вказаних земельних ділянок іншим особам та знищення майна позивача, яке розташоване на спірних земельних ділянках, у зв’язку з чим заявник просив:
застосувати заходи забезпечення позову у вигляді заборони органам державної влади та місцевого самоврядування приймати рішення та вчиняти дії щодо розпорядження чи передачі земельної ділянки загальною площею 78,0337 га та земельної ділянки загальною площею 80,0 га, розташованих на землях Приморської сільської ради, іншим особам до розгляду адміністративної справи по суті;
заборонити всім особам приватного та публічного права вчиняти будь-які дії щодо майна ВКФ «ПРОКСІМА», яке розташоване на земельній ділянці загальною площею 78,0337 га та земельній ділянці загальною площею 80,0 га, розташованих на землях Приморської сільської ради, та допустити охоронну компанію для охорони майна ВКФ «ПРОКСІМА» на вказані земельні ділянки, розташовані на землях Приморської сільської ради.
Суддя Боярський О.О. задовольнив вказану заяву, дійшовши висновку, що заходи забезпечення позову, пов’язані з його предметом, є співмірними заявленим позовним вимогам, відповідають виду забезпечення позову позовним вимогам, та що у разі невжиття вказаних заходів забезпечення позову до розгляду справи по суті існує реальна загроза передачі спірних земельних ділянок іншим особам та знищення майна позивача, яке розташоване на спірних земельних ділянках.
Вказаною ухвалою судді Боярського О.О. від 22 травня 2015 року заборонено органам державної влади та місцевого самоврядування приймати рішення та вчиняти дії щодо розпорядження чи передачі вказаних земельних ділянок іншим особам до прийняття рішення у справі та заборонено всім особам приватного та публічного права вчиняти будь-які дії щодо майна ВКФ «ПРОКСІМА», яке розташоване на цих земельних ділянках, ухвалено допустити охоронну компанію для охорони майна ВКФ «ПРОКСІМА» на вказані земельні ділянки (земельна ділянка загальною площею 78,0337 га (в тому числі поверхня води ставка – 57,7071 га, прибрежно-захисна смуга – 20,3266 га) та земельна ділянка загальною площею 80,0 га (у тому числі прибережна захисна смуга – 80 га, з них – 7,8 га піски).
Ця ухвала судді Боярського О.О. також була скасована судом апеляційної інстанції (ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року) з тих підстав, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
Крім того, виходячи з мети застосування правового інституту забезпечення позову, обов’язковою умовою забезпечення позову є пов’язаність заходів забезпечення позову із заявленими у справі позовними вимогами. Проте, як вказав суд апеляційної інстанції, із заяви ВКФ «ПРОКСІМА» про доповнення до адміністративного позову, позивачем заявлені виключно вимоги, пов’язані з визнанням незаконними дій та рішень відповідачів з нормативно-грошової оцінки земельних ділянок та визначення орендної плати за їх використання. Будь-які вимоги щодо розпорядження спірними земельними ділянками та майном позивача, що розташоване на цих ділянках, у справі не заявлено.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за таких обставин, забезпечення позову шляхом заборони органам державної влади та місцевого самоврядування приймати рішення та вчиняти дії щодо розпорядження та передачі спірних земельних ділянок іншим особам до прийняття рішення у справі, а також шляхом заборони всім особам приватного та публічного права вчиняти будь-які дії щодо майна ВКФ «ПРОКСІМА», яке розташоване на цих земельних ділянках, не відповідає заявленим у справі вимогам позивача, що виключає можливість задоволення клопотання ВКФ «ПРОКСІМА» про забезпечення позову.
Водночас встановлено, що у провадженні господарського суду Одеської області у відповідний період перебували справи за позовами заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Приморської сільської ради до ВФК «ПРОКСІМА» про розірвання договорів оренди земельних ділянок та зобов’язання звільнити земельні ділянки.
На момент постановлення суддею Боярським О.О. вказаних ухвал від 18 лютого та 22 травня 2015 року існували такі, що не набрали законної сили:
рішення господарського суду Одеської області від 23 січня 2015 року у справі № 916/4781/14 (суддя Волков Р.В.), яким задоволено позов заступника Білгород-Дністровського районного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Приморської сільської ради до ВКФ «ПРОКСІМА» про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання повернути земельну ділянку. Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 78,0337 га (в тому числі поверхня води ставка 57,7071 га, прибережно-захисна смуга 20,3266 га), вартістю 17 711 241 грн 72 коп., розташованої на землях Приморської сільської ради, який укладено між Приморською сільською радою та ВКФ «ПРОКСІМА» на 15 років; зобов’язано ВКФ «ПРОКСІМА» повернути до комунальної власності Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 78,0337 га (в тому числі поверхня води ставка 57,7071 га, прибережно-захисна смуга 20,3266 га), вартістю 17 711 241 грн 72 коп., розташованої на землях Приморської сільської ради. У порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України у відповідній редакції було видано наказ від 9 лютого 2015 року № 916/4781/14;
рішення господарського суду Одеської області від 19 січня 2015 року у справі № 916/4782/14 (суддя Зайцева Ю.О.), яким задоволено позовні вимоги заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Приморської сільської ради до ВКФ «ПРОКСІМА» про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання звільнити земельну ділянку площею 80,0 га, вартістю 4 979 082,24 грн.; вирішено розірвати укладений між Приморською сільською радою та ВКФ «ПРОКСІМА» договір оренди від 28 грудня 2001 року земельної ділянки загальною площею 80,0 га (у тому числі прибережної захисної смуги – 80 га, з них – 7,8 га піски), зобов’язано ВКФ «ПРОКСІМА» звільнити вказану земельну ділянку.
У подальшому суддя Боярський О.О. ухвалою від 11 серпня 2015 року задовольнив самовідвід, пославшись на те, що, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, недоцільно вести розгляд справи судом, який викликає у представника Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури та Приморської сільської ради недовіру до цього складу, та, враховуючи, що така недовіра перешкоджає розглядові справи, відсутня можливість розгляду справи таким складом суду. Крім того, подальший розгляд справи в цьому складі може призвести до посилення недовіри учасників до суду, оскільки до цього складу суду склалось суб’єктивне ставлення з боку певних учасників процесу, яке перешкоджає встановленню істини у справі.
Під час вирішення питання про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Боярського О.О. врахуванню підлягає таке.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI) у редакції, чинній на момент перебування справи № 495/1158/15-а у провадженні судді Боярського О.О., суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 7 Конституції України визначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Статтею 117 КАС України визначено, що суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються (частини перша, третя вказаної норми КАС України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Статтею 24 вказаного Закону встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим – також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
У пункті 4.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 вказано, що, розглядаючи положення частини четвертої статті 5 Конституції України, «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв’язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями тощо. Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
У пункті 17 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» вказано, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
Водночас, як було встановлено Одеським апеляційним адміністративним судом (ухвали від 17 квітня та 15 липня 2015 року) та зазначено вище, ухвали судді Боярського О.О. про забезпечення позову у справі № 495/1158/15-а від 18 лютого та 22 травня 2015 року не містять жодного обґрунтування існування реальної загрози завдання шкоди правам, свободам та інтересам позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у справі, або того, що захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Постановивши вказані ухвали про заборону органу місцевого самоврядування (Приморській сільській раді) приймати рішення та вчиняти дії щодо розпорядження чи передачі земельних ділянок іншим особам до прийняття рішення у справі, суддя Боярський О.О., не обґрунтувавши таке рішення висновком про очевидну протиправність оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, фактично заборонив органу місцевого самоврядування вчиняти дії щодо вирішення питань, віднесених до його компетенції.
Крім того, врахуванню підлягає, що у цьому випадку позов стосувався оскарження рішення Приморської сільської ради від 24 грудня 2013 року № 661-VI «Про затвердження орендної плати за використання земельних ділянок на умовах оренди землекористувачами Приморської сільської ради», визнання нечинною нормативно-грошової оцінки земельних ділянок загальною площею 78,0337 га (в тому числі поверхня води ставка – 57,7071 га, прибрежно-захисна смуга – 20,3266 га), розташованих на землях Приморської сільської ради, яка лягла в основу прийняття рішення Приморської сільської ради № 661-VI від 24 грудня 2013 року та визнання нечинними витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15 січня 2014 року № 862, № 863, а вжиті ухвалами суду від 18 лютого та 22 травня 2015 року заходи забезпечення позову – заборони органам державної влади та місцевого самоврядування приймати рішення та вчиняти дії щодо розпорядження чи передачі вказаних земельних ділянок іншим особам до прийняття рішення у справі та заборонено всім особам приватного та публічного права вчиняти будь-які дії щодо майна ВКФ «ПРОКСІМА», яке розташоване на цих земельних ділянках, ухвалено допустити охоронну компанію для охорони майна ВКФ «ПРОКСІМА» на вказані земельні ділянки, є такими, що не стосуються предмета позову, тобто вжиті з виходом за межі позовних вимог та за відсутності підтвердження існування передбачених законом підстав для їх вжиття.
Як вказував в ухвалі від 15 липня 2015 року Одеський апеляційний адміністративний суд, враховуючи мету застосування правового інституту забезпечення позову, обов’язковою умовою забезпечення позову є пов’язаність заходів забезпечення позову із заявленими у справі позовними вимогами. Позивачем заявлені виключно вимоги, пов’язані з визнанням незаконними дій та рішень відповідачів з нормативно-грошової оцінки земельних ділянок та визначення орендної плати за їх використання. Будь-які вимоги з приводу розпорядження спірними земельними ділянками та майном позивача, що розташоване на цих ділянках, у справі не заявлено.
Постановленням ухвал про вжиття заходів забезпечення позову від 18 лютого та 22 травня 2015 року у справі № 495/1158/15-а з виходом за межі компетенції адміністративного суду при вирішенні питання про забезпечення позову, суддя Боярський О.О. не діяв як «суд, встановлений законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, чим було порушено право сторін на справедливий суд, гарантоване цією статтею. Таке розуміння положень статті 6 та, відповідно, змісту права на справедливий суд підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (див., зокрема, пункт 24 рішення у справі «Сокуренко та Стригун проти України» від 20 липня 2006 року).
Таким чином, попередньою перевіркою встановлено обставини, які свідчать про те, що, постановляючи ухвали про забезпечення позову у справі № 495/1158/15-а, суддя Боярський О.О. системно (постановляючи ухвалу від 18 лютого 2015 року та після її скасування – ухвалу від 22 травня 2015 року) вчиняв дії з грубим порушенням вимог статті 117 КАС України, з відхиленням від правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», а також із виходом за межі позовних вимог у справі № 495/1158/15-а та компетенції адміністративного суду при вирішенні питання про забезпечення позову.
У пункті 62 рішення від 5 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 2)» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішенні у справі «Хамідов проти Росії» безпідставність висновку національних судів щодо фактів була «такою разючою та відчутною», що Суд постановив, що провадження, на яке скаржився заявник, мало вважатися «грубим свавіллям» (див. рішення у справі «Хамідов проти Росії», пункт 174).
У рішенні у справі «Анджельковіч проти Сербії» Суд встановив, що свавільність рішення національного суду, яке в принципі не мало правових підстав за національним законодавством та жодного зв’язку між встановленими фактами, застосовним правом та результатами провадження, становила «відмову у правосудді» (див. рішення у справі «Анджельковіч проти Сербії», пункт 27).
Із зазначеного можна дійти висновку, що судовий розсуд (дискреція) обмежений виконанням покладених на суд обов’язків щодо розгляду і вирішення справи в порядку і спосіб, що відповідає закону, а тому ухвалення судом рішення, в основу якого покладено довільні аргументи, що не мають під собою легітимної (правової) основи, не може розцінюватись як дискреція.
Отже, дії судді Боярського О.О. на момент їх вчинення могли бути розцінені як свавільні і визнані такими, що підривають авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду (пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI (до 29 березня 2015 року) та пункт 3 частини першої статті 92 Закону № 2453-VI (з 29 березня 2015 року)).
За чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, також може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді в порядку дисциплінарного провадження (пункт 3 частини першої статті 106).
Під час вирішення питання щодо закінчення строків застосування до судді Боярського О.О. дисциплінарного стягнення за дії, вчинені 17 квітня та 15 липня 2015 року, що перешкоджало б відкриттю дисциплінарної справи, врахуванню підлягає таке.
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Законом № 2453-VI до 29 березня 2015 року було визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (стаття 87), а з 29 березня 2015 року – не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (статті 96).
Крім того, слід враховувати, що вказані дії судді на момент їх вчинення могли підпадати під визначення порушення суддею присяги (стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» порушенням суддею присяги визначала вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів), строк застосування стягнення за яке до 29 березня 2015 року не було обмежено у часі.
Таким чином, строк застосування дисциплінарного стягнення до судді Боярського О.О. за дії, вчинені 18 лютого та 22 травня 2015 року, не закінчився, що виключає наявність підстав для відмови у відкритті стосовно нього дисциплінарної справи у зв’язку із закінченням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Більше того, якщо відповідні обставини (щодо прийняття суддею ухвали від 18 лютого 2015 року) буде встановлено під час розгляду дисциплінарної справи, вони можуть слугувати підставою для припинення дисциплінарного провадження у відповідній частині.
Суддя Боярський О.О. надавав пояснення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у яких зазначив про обґрунтованість його ухвал про забезпечення позову, також що висновки, яких дійшов Одеський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи вказані ухвали, є дуже спірними, оскільки «…завжди можна сказати, що вжиття заходів забезпечення позову є передчасним, однак судом була вмотивована необхідність у їх застосуванні із зазначенням можливих наслідків утруднення чи неможливості виконання рішення суду у разі їх незастосування; не зрозуміло, яке значення для встановлення строку ознайомлення особи з рішенням сільської ради має юрисдикція розгляду справи та предмет позовних вимог..». Також суддя вказав, що існувала реальна загроза знищення майна позивача. В діях голови Приморської сільської ради вбачається спроба рейдерського захоплення земель та майна позивача, а постановляючи ухвали про забезпечення позову у справі, суд виходив з необхідності додержання Закону при звільненні земельних ділянок. Вказав, що на місцевих виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2015 року ОСОБА_1 не був обраний сільським головою.
Вказані пояснення судді жодним чином не спростовують допущених ним порушень під час вирішення питань про забезпечення позову у справі № 495/1158/15-а та не можуть слугувати підставою для відмови у відкритті дисциплінарної справи.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського Олександра Олександровича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя В.К. Комков
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
В.В. Шапран
