Вища рада юстиції у складі: Колесниченка В.М. – головуючого, Бондика В.А., Завальнюка В.В., Ізовітової Л.П., Ківалова С.В., Кобилянського М.Г., Кравченка К.Т., Отрош І.О., Пилипчука П.П., Сафулька С.Ф., Татькова В.І., Удовиченка О.С., розглянувши скаргу судді Київського районного суду м. Донецька Попревича Віктора Михайловича від 18 грудня 2011 року на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 4535/дп-11 від 30 листопада 2011 року та висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 18 грудня 2012 року,
встановила:
Попревич Віктор Михайлович рішенням Донецької обласної ради народних депутатів від 29 вересня 1992 року обраний суддею Київського районного суду м. Донецька, Постановою Верховної Ради України № 629-IV від 6 березня 2003 року обраний суддею цього ж суду безстроково. Стаж роботи на посаді судді складає 20 років. Згідно з характеристикою, наданою головою Київського районного суду м. Донецька Андрєєвою О.М., суддя Попревич В.М. характеризується позитивно.
Суддя Попревич В.М. звернувся до Вищої ради юстиції зі скаргою від 18 грудня 2011 року на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС України) від 30 листопада 2011 року, яким до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани.
Дане рішення ВККС України прийнято за наслідками перевірки заяв Галстяна Р.Ю. про притягнення судді Попревича В.М. до дисциплінарної відповідальності з підстав порушення ним законодавства при розгляді справи № 9425/10 за позовом ОСОБА_1. до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування збитків (далі – справа № 9425/10).
За висновками ВККС України, суддя Попревич В.М. при розгляді вищезазначеної справи виніс ухвалу про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності. Ухвалу про забезпечення позову шляхом накладання арешту на рухоме майно відповідача винесено під час знаходження матеріалів справи в апеляційному суді, а також порушено строки направлення апеляційних скарг до апеляційного суду. Тому в діях судді наявні передбачені пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
У скарзі до Вищої ради юстиції суддя Попревич В.М. просить рішення ВККС України від 30 листопада 2011 року скасувати, провадження у дисциплінарній справі закрити.
Зокрема, суддя Попревич В.М. вказав, що, відкриваючи провадження у справі, враховував приписи частини шостої статті 110 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтись також за місцем завдання шкоди. Позивач у позовній заяві посилався на факт протиправної поведінки відповідачів у будівлі, яка розташована в Київському районі м. Донецька.
Суддя також зазначив, що перебування справи в апеляційній інстанції не звільняє місцевий суд від обов’язку розглянути заяву про забезпечення позову через відсутність законних підстав для зупинення провадження, визначених у статті 201 ЦПК України, та з урахуванням вимог частини першої статті 153 ЦПК України про обов’язок суду розглянути заяву про забезпечення позову в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Крім того, суддя Попревич В.М. у своїй скарзі зауважив, що дисциплінарне стягнення застосовано до нього з порушенням встановленого законодавством строку.
На засіданні 18 грудня 2012 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції скаргу судді Київського районного суду м. Донецька Попревича В.М. від 18 грудня 2011 року задовольнити, рішення ВККС України № 4535/дп-11 від 30 листопада 2011 року стосовно нього скасувати, провадження у дисциплінарній справі закрити.
Вивчивши матеріали дисциплінарної справи та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції на підставі доручення Голови Вищої ради юстиції (довідка від 24 вересня 2012 року), Вища рада юстиції вважає, що скарга судді Попревича В.М. не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 28 жовтня 2010 року (суддя Попревич В.М.) відкрито провадження у вищезазначеній справі та призначено її до розгляду на 3 листопада 2010 року.
До Київського районного суду м. Донецька 2 листопада 2010 року звернувся позивач ОСОБА_1 з заявою про забезпечення позову. Цього ж дня ухвалою судді Київського районного суду м. Донецька Попревича В.М. вказану заяву задоволено, накладено арешт на квартиру, яка належить ОСОБА_2 та знаходиться ЗА ВІДПОВІДНОЮ АДРЕСОЮ.
Розгляд справи 3 листопада 2010 року відкладено на 12 листопада 2010 року, у зв’язку з неявкою відповідача в судове засідання.
Від відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 9 листопада 2010 року до Київського районного суду м. Донецька надійшли апеляційні скарги на ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 28 жовтня 2010 року про відкриття провадження у справі.
Також до Київського районного суду м. Донецька 13 грудня 2010 року надійшла апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 на ухвалу від 2 листопада 2010 року про забезпечення позову.
Позивач ОСОБА_1 30 грудня 2010 року повторно звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. Того ж дня Київський районний суд м. Донецька під головуванням судді Попревича В.М. постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб – автомобіль марки MERCEDES-BENZ, який належить ОСОБА_4, заборонивши йому здійснювати усі види реєстрації та відчуження зазначеного автомобіля, а також заборонив володіти, користуватися, експлуатувати, розпоряджатися автомобілем шляхом передачі його до оренди, керування за довіреністю. Також суд ухвалив вилучити даний транспортний засіб у ОСОЮА_4 і передати його на відповідальне зберігання ОСОБА_1.
До Київського районного суду м. Донецька 13 січня 2011 року надійшла апеляційна скарга відповідача ОСОБА_4 на вищезазначену ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 30 грудня 2010 року.
Матеріали цивільної справи 28 лютого 2011 року разом з апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 28 жовтня 2010 року про відкриття провадження у справі, а також апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 2 листопада 2010 року про забезпечення позову, апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 30 грудня 2010 року про забезпечення позову були направлені до апеляційного суду Донецької області.
Ухвалами апеляційного суду Донецької області від 9 березня 2011 року апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 28 жовтня 2010 року про відкриття провадження у справі, а також апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 2 листопада 2010 року про забезпечення позову залишено без розгляду, оскільки вони подані з пропуском строку апеляційного оскарження.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 квітня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 30 грудня 2010 року скасовано, у забезпеченні позову ОСОБА_1 відмовлено.
22 березня 2011 року до Київського районного суду м. Донецька надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу цього суду від 2 листопада 2010 року про забезпечення позову та апеляційна скарга відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на ухвалу суду від 28 жовтня 2010 року про відкриття провадження у справі. Зазначені апеляційні скарги з супровідним листом Київського районного суду м. Донецька від 4 квітня 2011 року були направлені до апеляційного суду Донецької області.
Позивач ОСОБА_1 19 квітня 2011 року втретє звернувся до Київського районного суду м. Донецька із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на транспортний засіб – автомобіль марки MERCEDES-BENZ, який належить ОСОБА_4, заборонивши йому здійснювати усі види реєстрації та відчуження зазначеного автомобіля, а також заборонити володіти, користуватися, експлуатувати, розпоряджатися автомобілем шляхом передачі останнього до оренди, керування за довіреністю. Також просив вилучити даний транспортний засіб у ОСОБА_4 і передати його на відповідальне зберігання ОСОБА_1.
Ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 20 квітня 2011 року вказана заява задоволена в повному обсязі.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_4 задоволено, ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 28 жовтня 2010 року про відкриття провадження у справі скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Цього ж дня ухвалою апеляційного суду Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 2 листопада 2010 року скасовано, у забезпеченні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Як вбачається зі штампу реєстрації вхідної кореспонденції, з апеляційного суду Донецької області справа надійшла до Київського районного суду м. Донецька 24 червня 2011 року.
До Київського районного суду м. Донецька 1 липня 2011 року надійшла заява відповідача ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 20 квітня 2011 року.
Ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 1 липня 2011 року вказану заяву ОСОБА_4 задоволено, скасовано арешт на транспортний засіб – автомобіль MERCEDES-BENZ, який належить на праві власності ОСОБА_4. Також зобов’язано ВДВС Київського району м. Донецька скасувати усі заборони та обмеження стосовно майна ОСОБА_4.
Крім того, 1 липня 2011 року Київський районний суд м. Донецька ухвалив повернути позовну заяву ОСОБА_1 для подання її до належного суду.
На думку Вищої ради юстиції, висновки ВККС України щодо винесення суддею Попревичем В.М. 28 жовтня 2010 року ухвали про відкриття провадження у справі № 9425/10 з порушенням правил підсудності знайшли своє підтвердження.
Так, апеляційний суд Донецької області в ухвалі від 16 червня 2011 року, якою була скасована ухвала Київського районного суду м. Донецька від 28 жовтня 2010 року про відкриття провадження у справі № 9425/10, зазначив наступне.
Згідно зі статтею 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються у суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування. Відповідачі проживають у Куйбишевському та Калінінському районах м. Донецька, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для відкриття провадження у справі. При цьому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися вимоги пункту 6 статті 110 ЦПК України «Підсудність справ за вибором позивача» (яким передбачено, що позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем завдання шкоди) з огляду на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи, а з позовом про відшкодування збитків, завданих йому у зв’язку з неукладенням договору купівлі-продажу будівлі майстерні з ремонту взуття.
Вища рада юстиції погоджується з висновками ВККС України про те, що через неналежне ставлення до службових обов’язків 20 квітня 2011 року суддя Попревич В.М. задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль ОСОБА_4, належний йому на праві власності, під час перебування матеріалів справи № 2-9425/10 на розгляді в апеляційному суді Донецької області.
Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.
Частиною першою статті 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа. Водночас, як було зазначено вище, справа № 2-9425/10 з супровідним листом від 28 лютого 2011 року разом з апеляційними скаргами відповідачів (в тому числі і на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі) була направлена до апеляційного суду Донецької області, а отже, не перебувала у провадженні Київського районного суду м. Донецька під час винесення ухвали про забезпечення позову від 20 квітня 2011 року.
Частина третя статті 152 ЦПК України містить вимогу щодо співмірності забезпечення позову заявленим позивачем вимогам. В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у пункті 7 вищезазначеної постанови звертає увагу на те, що ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 209 ЦПК України.
Так, норма частини п’ятої статті 209 ЦПК України містить вимогу, відповідно до якої ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи.
На думку Вищої ради юстиції, відсутність у суду при розгляді заяви про забезпечення позову у цивільній справі матеріалів цієї справи унеможливлює виконання вищенаведених вимог ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України.
ВККС України у своєму рішенні також вказала, що суддя Попревич В.М. порушив строки направлення до апеляційного суду Донецької області апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу суду від 28 жовтня 2010 року про відкриття провадження у справі, яка надійшла до Київського районного суду м. Донецька 9 листопада 2010 року, оскільки згідно з частиною другою статті 296 Цивільного процесуального кодексу України суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду. Проте цивільну справу з апеляційною скаргою було направлено до апеляційного суду лише 28 лютого 2011 року.
Відповідно до пункту 15.4 Інструкції з діловодства у місцевому загальному суді, затвердженої наказом ДСА України № 68 від 27 червня 2006 року зі змінами та доповненнями, усі апеляційні скарги після їх надходження в цивільній чи адміністративній справі реєструються в журналі реєстрації вхідної кореспонденції та в журналі обліку заяв про апеляційне оскарження, апеляційних і касаційних скарг у цивільних чи адміністративних справах. Про надходження апеляційної скарги робиться запис у відповідній обліково-статистичній картці. На першій сторінці заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги проставляється штамп вхідної кореспонденції із зазначенням дати надходження документа до суду та його реєстраційного номера. Після надходження в суд усіх апеляційних скарг у цивільній чи адміністративній справі або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги вони разом зі справою надсилаються до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження надсилаються до апеляційного суду.
Отже, дії, пов’язані з оформленням справи для надіслання її до апеляційного суду, покладено на його апарат, а не головуючого у справі.
Організацію діловодства в суді відповідно до вказаної Інструкції забезпечує керівник апарату (завідуючий секретаріатом) суду або інший працівник апарату суду, який виконує його обов’язки, а організаційне керівництво діяльністю суду здійснює голова відповідного суду (пункт 1.6 Інструкції).
Вища рада юстиції встановила, що в матеріалах справи міститься супровідний лист про направлення цивільної справи з апеляційними скаргами до апеляційного суду Донецької області від 28 лютого 2011 року, підписаний головою Київського районного суду Андрєєвою О.М. Тому доводи судді Попревича В.М. про те, що в даному випадку він «не є суб’єктом, який має нести відповідальність з огляду на відсутність у нього відповідних обов’язків», заслуговують на увагу.
З приводу доводів судді Попревича В.М. про те, що дисциплінарне стягнення застосовано до нього з порушенням встановленого законодавством строку, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною четвертою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Днем вчинення проступку є 28 жовтня 2010 року, а саме постановлення суддею Київського районного суду м. Донецька Попревичем В.М. ухвали про відкриття провадження у справі № 9425/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування збитків. Тому річний строк застосування до судді дисциплінарного стягнення закінчився б 28 жовтня 2011 року.
Вищою радою юстиції встановлено, що суддя Попревич В.М. за період з 28 жовтня 2010 року по 30 листопада 2011 року перебував у відпустці:
- відповідно до наказу № 2-В від 11 січня 2011 року з 31 січня по 18 лютого 2011 року;
- відповідно до наказу № 75-В від 11 травня 2011 року з 25 травня по 14 червня 2011 року;
- відповідно до наказу 185-В від 24 жовтня 2011 року один календарний день – 25 жовтня 2011 року;
- відповідно до наказу № 188-В від 27 жовтня 2011 року з 7 листопада по 23 листопада 2011 року.
Таким чином, без урахування часу перебування судді у відпустці та тимчасової непрацездатності строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності закінчився 26 грудня 2011 року, а рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності було прийнято ВККС України 30 листопада 2011 року, тобто з дотриманням передбачених законодавством строків.
ВККС України також дотримано строк застосування до судді Попревича В.М. дисциплінарного стягнення за порушення, яке полягало у винесенні ухвали про забезпечення позову від 20 квітня 2011 року.
Вища рада юстиції вважає, що, враховуючи характер проступку, його наслідки, особу судді та ступінь його вини, ВККС України обґрунтовано дійшла висновку про притягнення названого судді до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього стягнення у виді догани.
Враховуючи викладене, Вища рада юстиції, керуючись статтями 27, 46 Закону України «Про Вищу раду юстиції», підпунктом «а» пункту 7 § 3 глави 2 розділу I, главою 4 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції,
вирішила:
1. Скаргу судді Київського районного суду м. Донецька Попревича Віктора Михайловича від 18 грудня 2011 року залишити без задоволення.
2. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 4535/дп-11 від 30 листопада 2011 року стосовно судді Київського районного суду м. Донецька Попревича Віктора Михайловича залишити без змін.
Голова Вищої ради юстиції В.М. Колесниченко
