Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маловацького О.В., членів: Гусака М.Б., Маловацького О.В., Шапрана В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Лесько А.О., за результатами попередньої перевірки скарги Стояновського Валерія Володимировича стосовно судді Вищого адміністративного суду України Заїки Миколи Миколайовича,
встановила:
Заїка Микола Миколайович, Указом Президента України від 12 червня 1996 року № 420/96 обраний суддею військового суду Дарницького гарнізону. Постановою Верховної Ради України від 7 червня 2001 року № 2520-ІІІ обраний на посаду судді військового суду Дарницького гарнізону безстроково. Постановою Верховної Ради України від 2 червня 2005 року № 2638-ІV обраний на посаду судді Вищого адміністративного суду України безстроково.
До Вищої ради юстиції 25 березня 2016 року надійшла скарга Стояновського В.В. від 22 березня 2016 року щодо порушення суддею Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) Заїкою М.М. норм матеріального та процесуального права при розгляді його касаційної скарги на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року у справі за його позовом до Держави Україна в особі судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Лиходєдова А.В. про визнання дій протиправними (касаційне провадження № К 800/2610/16).
У скарзі автор зазначив, що суддею Заїкою М.М. 1 лютого 2016 року постановлено ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження у вказаній справі. При цьому суддя у мотивувальній частині ухвали не зазначив обставин бездіяльності відповідача, що є предметом спору, із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів, мотивів, з яких суддя виходив при прийнятті ухвали і положення закону, яким він керувався. Також вказав, що суддя неправильно тлумачить норми пункту 9 частини першої статті п’ятої та пункту 13 частини другої статті третьої Закону України «Про судовий збір», чим порушує його право на доступ до справедливого правосуддя, судовий захист, повагу прав людини, належну правову допомогу (право на ефективний засіб правового захисту).
У зв’язку з цим Стояновський В.В. просив притягнути суддю ВАСУ Заїку М.М. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції скаргу Стояновського В.В. від 22 березня 2016 року передано для розгляду члену Вищої ради юстиції Лесько А.О.
За результатами перевірки член Вищої ради юстиції Лесько А.О. запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовної судді ВАСУ Заїки М.М.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» і Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ.
Згідно з пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року заяви (скарги) щодо поведінки суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, а також дисциплінарні справи, порушені Вищою радою юстиції до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної падати Вищої ради правосуддя Лесько А.О., врахувавши пояснення судді, Перша Дисциплінарна палата Вищої рада правосуддя за результатами попередньої перевірки скарги Стояновського В.В. дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді ВАСУ Заїки М.М. з огляду на таке.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху у зв’язку з її невідповідністю вимогам статті 187 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України, а саме: у зв’язку з відсутністю документа про сплату судового збору.
Залишаючи без руху апеляційну скаргу, суд роз’яснив позивачу, що Законом України «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору осіб, які здійснюють догляд за інвалідом І групи та звертаються до суду за захистом своїх прав, а не прав інваліда.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику, з тих підстав, що скаржником не було виконано вимоги ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року про залишення апеляційної скарги без руху в зв’язку з несплатою судового збору.
Не погодившись із вказаною ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до ВАСУ.
Відповідно до системи автоматизованого розподілу вказану касаційну скаргу було розподілено судді ВАСУ Заїці М.М.
Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 214 КАС України, у редакції, яка діяла на момент подачі касаційної скарги, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом пункту 5 частини п’ятої статті 214 КАС України, у зазначеній редакції, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя повинен дати оцінку доводам касаційної скарги, порівняти їх із висновками судів, викладеними в судових рішеннях, та вирішити питання, чи є необхідність перевірити висновки судів на підставі матеріалів справи.
Тобто, суддя-доповідач, отримавши касаційну скаргу разом з доданими до неї документами самостійно приймає рішення про обґрунтованість доводів заявника та відповідно наявність або відсутність порушень судами норм матеріального та процесуального права, на підставі змісту рішень судів попередніх інстанцій та змісту самої касаційної скарги.
Ухвалою судді ВАСУ Заїки М.М. від 1 лютого 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження у вказаній справі.
Суддя виходив із того, що ознак необґрунтованого застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права в касаційній скарзі не зазначено та викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Доводи та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни чи скасування рішень.
Разом з цим, відповідно до частини третьої статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 213 КАС України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Необґрунтованість в розумінні пункту 5 частини п’ятої статті 214 КАС України означає, що у касаційній скарзі зазначається про порушення норм матеріального чи процесуального права, але, на думку судді-доповідача, доводи касаційної скарги, якими обґрунтовуються зазначені порушення норм права, не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Такий висновок має бути зроблений суддею-доповідачем, виходячи з суті спору та на підставі аналізу доводів касаційної скарги та їх співставлення з мотивами, з яких суди виходили при прийнятті оскаржуваних судових рішень, і положеннями закону, якими вони керувалися. Якщо за результатами такого аналізу вбачається, що доводи касаційної скарги не спроможні спростувати мотивів оскаржуваних судових рішень та відповідних посилань на законодавство, суддя-доповідач без перевірки матеріалів справи відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Виходячи зі змісту частини шостої статті 214 КАС України, суддя-доповідач, відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі, постановляє ухвалу.
Ця ухвала має відповідати вимогам статті 165 КАС України щодо змісту ухвали, зокрема, її мотивувальна частина має містити зазначення мотивів, з яких суд дійшов до висновків про відмову у відкритті касаційного провадження.
Таким висновкам має передувати викладення в ухвалі її мотивів, як це передбачено статтею 165 КАС України.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він прийняв саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Як зазначалося вище, суддя-доповідач мав зробити наведені висновки, виходячи із суті спору та на підставі аналізу доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та їх співставленні з мотивами, з яких виходив суд апеляційної інстанції, і положеннями закону, якими він керувався.
Отже вмотивованість ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2016 року у справі № К/800/2610/16 мала полягати в поясненні, чому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують мотивів оскаржуваної ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року та відповідних посилань на законодавство.
Таких мотивів в ухвалі від 1 лютого 2016 року суддя ВАСУ Заїка М.М. не навів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (п. 24) Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (п. 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, при постановленні ухвали від 1 лютого 2016 року про відмову у відкритті касаційного провадження суддя ВАСУ Заїка М.М. допустив порушення норм процесуального права, яке полягає у незазначенні мотивів ухвалення судового рішення.
Законодавство, яке діяло на день постановлення суддею Заїкою М.М. ухвали від 1 лютого 2016 року, визначало таку підставу дисциплінарної відповідальності судді як незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (пункт «б» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 29 березня 2015 року).
Чинна редакція підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року вказану вище норму відтворює.
З огляду на вищевикладене встановлено, що в діях судді ВАСУ Заїки М.М. мають місце порушення норм процесуального права, які можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Щодо доводів скарги Стояновського В.В. про неправильне тлумачення суддею положень пункту 9 частини першої статті п’ятої та пункту 13 частини другої статті третьої Закону України «Про судовий збір» слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті п’ятої Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.
Тобто такі пільги мають законні представники інвалідів, які звертаються до суду з позовами в інтересах останніх, а не в своїх.
ОСОБА_1 зазначає, що є законним представником інваліда І групи, разом з цим позов подає в своїх інтересах.
Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» позовні вимоги про визнання дій протиправними є вимогами немайнового характеру, оскільки такі не підлягають вартісній оцінці.
Таким чином доводи скарги про неправильне тлумачення норм вказаного Закону є помилковими, спростовуються нормами чинного законодавства та суди дійшли вірного висновку про відсутність у ОСОБА_ 1 пільг на сплату судового збору, визначених пунктом 9 частини першої статті п’ятої та пунктом 13 частини другої статті третьої Закону України «Про судовий збір».
У письмових поясненнях, які надійшли до Вищої ради юстиції, суддя Заїка М.М. посилався на те, що викладені в касаційній скарзі доводи не викликали необхідності перевірки матеріалів справи, а заявником не наведено підстав, які б дозволили вважати, що судом попередньої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права.
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Вказані норми кореспондуються з частиною четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на час постановлення суддею Заїкою М.М. ухвали.
З дня вчинення проступку (1 лютого 2016 року – дата постановлення суддею Заїкою М.М. ухвали) строк притягнення до дисциплінарної відповідальності вказаного судді не сплинув.
Таким чином за результатами попередньої перевірки скарги Стояновського В.В. Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя були встановлені обставини, що можуть свідчити про вчинення суддею ВАСУ Заїкою М.М. дисциплінарного проступку і бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, 17 лютого 2017 року ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за скаргою ПрАТ «Альба-Україна» було відкрито дисциплінарну справу стосовно судді ВАСУ Заїки М.М. та встановлено в його діях порушення норм процесуального права, які можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Доповідачем по вказаному питанні була член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Лесько А.О.
Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна палата може своїм рішенням об’єднати в одну дисциплінарну справу кілька дисциплінарних справ, які перебувають у її провадженні.
Таким чином Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку об’єднати дисциплінарну справу за скаргою Стояновського В.В. від 22 березня 2016 року стосовно судді ВАСУ Заїки М.М. та дисциплінарну справу за скаргою ПрАТ «Альба-Україна» стосовно судді ВАСУ Заїки М.М. в одну дисциплінарну справу, яка знаходиться у провадження члена Першої Дисциплінарної палати Лесько А.О.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, враховуючи викладені вище обставини, керуючись статтями 46, 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
ухвалила:
- відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Вищого адміністративного суду України Заїки Миколи Миколайовича;
- об’єднати дисциплінарну справу за скаргою Стояновського Валерія Володимировича від 22 березня 2016 року стосовно судді Вищого адміністративного суду України Заїки Миколи Миколайовича та дисциплінарну справу за скаргою ПрАТ «Альба-Україна» стосовно судді Вищого адміністративного суду України Заїки Миколи Миколайовича в одну дисциплінарну справу.
Ухвала про відкриття дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя О.В. Маловацький
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
В.К. Комков
В.В. Шапран